47. Теоретичні проблеми розквіту української літ.Мови 19 століття.

А) проблема існування укр..мови як окрема система. На поч 19 ст. укр..мова не вважалась фактично мовною. Ще в 17 ст. були спроби її практикувати як наріччя польської російської мови. У граматиці Ломоносова зафіксовано панівний для рос. Держави погляд, а саме укр..мова є діалектом рос. мови. На поч 19 ст. проникли погляди представників польських шляхетних кіл, про те, що укр..мова є діалектом польської мови. Ці думки повторив у своїй граматиці Греч. Досягненням того часу можна було б вважати визнання історичної ретроспективи укр.. мови, відкрити признання того, що що укр..мова колись існувала(ІІ дотримувався Я. Мартович). Білецький – Носенко вбачав основою давньої спільно сх слов’янської мови українську. Так, Гулак – Артемовський не був певен в тому, що укр.літ.мова має перспективи подальшого розвитку., і що вона може розвиватися. Остаточно питання самостійності укр..мови було вирішено завдяки граматичному дослідженню іі особливостей та укріпленні її в літ.

Б)проблема існування літ.форми укр..мови. На початку 19 ст. українцям довелося визнати, що укр..мова ще не опрацьована, вона існує тільки у формі народного мовлення. Ще до виходу Енеїди Котляревського з’явилася думка про те, що українською розмовною мовою не можна писати. У 1796 року, мав місце такий факт, що коли помер граф Румянцев на смерть йому було написано оду, очевидно укр..мовою, але до нашого часу вона не дійшла. Оминаючи численні нападки на укр..літ.слово в частині рос.періодики Велінський зупиняється на 3- ох таких основах: -укр.мови не має, є лише наріччя рос.; -письменники пишуть для освідчених верств суспільства, а українська інтелігенція спілкується тільки рос.мовою; -самі укр..письменники не думали робити зі своїх творів літературні. Проте, вже з поч..19 ст. висловлювалися і протилежні позиції. Білецький – Носенко закликав українців писати укр..мовою, для того, щоб показати, що вона існує, що вона багата та мелодійна.

В)проблема вибору основи для літ.форми укр..основи. Стара укр..літ.мова не могла відірватися від давніх книжних форм. ЇЇ занепад у 2-їй половині 18 ст. поставив україну перед делемою або відновлювати старі укр..мови або шукати чогось нового. Перші голоси про можливість розвитку укр..літ.мови на основі народного мовлення прозвучали вкінці 18 ст. незважаючи на недовіру окремих суспільних силу тому, що літ.творчість укр..мовою просто неможлива, вона все ж таки розвивалася. Костомаров початок цього письменства пов’язував із загальноєвропейською ідеєю відродження, що засталяла повернутися обличчям до своєї народності та національності. Велике значення мала Енеїда Котляревського. Головна заслуга в тому, що автор довів літ. Спроможність укр..мови. Вибір основи був справою нелегкою.СУ книжна форма мови була освячена багатомовною традицією використання. Тому в укр..суспільстві поч..19 ст.повторюються спроби відновити використання старих літ.норм.

Г) Проблема використання укр.. народного мовлення в серйозних творах. Популярність «Енеїди» була настільки великою, що виплекала до життя цілу купу наслідувачів, які найбільш переймали зовнішню манеру Котляревського, однак не дбали про внутрішню вартість. Цим самим вони скомпрометували «котляревщину» і довели незабаром укр. Письменство до такої вульгарності, що серйозно могло б постати питання про майбутнє укр. л-ри. Каченовський визнавав здатність укр. мови лише до жартівливих творів, рішуче не допускаючи можливості застосовувати її в великій л-рі. Тому вже після Котляревського укр. л-ра ніби знову починає все спочатку.

48. «Граматика малороссийского наречия» О. Павловського (1818). Інші граматики та граматичні праці першої половини 19 ст. "Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка", автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. У 1818 р. вийшла друком «Граматика малоросійського наріччя» О. Павловського. У ній вперше було запропоновано : • передавати звук [i], що походив з давніх [о], [е], [ѣ], лише літерою і : гомінъ, • передавати дзвінкі африкати [dʒ] та [dz] літеросполученнями дж, дз. Такі правила не залишилися в сучасній орфографії : • позначення літерою ѣ сучасної літери є : маѣшъ, • позначення сучасного буквосполучення йо як іо : у іого, • проривний [ґ] позначався як кг : кгрунтъ, • етимологічне [шс'я] позначалося як -сься : засміѣсься [засмієшся], • передача йотованого [о] як іо : у іого, • етимологічне [чц'і] позначалося як -цьці : печуроцьці, • етимологічне [т'с'а] передавалося як -цьця : быцьця, • у кінці слів після приголосної ставився знак твердості : Чмыръ, • звук [и] передавався літерами ы, и, е : підняты, називаю, шепшина, • звук [е] передавався літерами ы, е : чырвоный, очеретъ, • паралельно вживалися прийменники зъ та съ : зъ воломъ, съ конемъ. 49. Варіативність граматичних норм української літературної мови в першій половині 19 ст. Правописні системи першої пол.. 19 ст. в Східній і Західній Україні. Правопис І. Котляревського мав такі особливості : • звук [и] позначався літерами и, і, ы : великій, сынъ, • звук [i] передавався літерами ѣ, и, і : лѣто, жинка, твій, • звук [e] позначався літерою э на початку слова і після голосних, літерами е, и після приголосних : эол, поэт, теперъ, минѣ [мені], • сучасні буквосполучення йо та ьо позначалися іо : іому, тріома, • сучасна літера є позначалася як е : мое, сыне, • сучасна літера ї позначалася найчастіше як ѣ, рідше як и чи е : ѣжакъ, ии [її], • у кінці слів після приголосної завжди писався ъ : бувъ, • замість сучасного апострофа вживалися літери ъ та ь : зъѣвъ [з'їв], напьявсь, • паралельно використовувалися префікси роз- та рос-, прийменники зъ та съ : зъ неи, съ кварты, • довгі м'які приголосні в іменниках середнього роду не передавалися : волосья [волосся], • етимологічне [т'с'а] передавалося як -тся, -ться або -тця : дадуться, остатця, сполучення чці передавалося як -ццѣ : боляццѣ [боляцці У 1827 р. (у передмові до збірки «Малоросійські пісні») та у 1841 р. в листі до Г. Квітки-Основ'яненка «Про правопис малоросійської мови» М. О. Максимович обґрунтував нові правила правопису. Ці правила були розвитком правопису І. Котляревського та особливо популярними стали в Галичині, Буковині (до 1895 р.) та на Закарпатті (до 1945 р.). Основні правила максимовичівки : • звук [и] передавався літерами ы, и, літера ы писалася за традицією : мы ходили, сынъ, сила, • звук [е] після твердих приголосних позначався літерою є, а йотований [е] — літерою е : жєньци, збирае, • літера ѣ позначала звук [і] : снѣгъ, бѣдный, • в кінці складу вживалася літера ў : ходиў, використовує злегка модифіковану максимовичівку. Наступним кроком у розвитку укр орфографії став правопис часопису «Русалка Днѣстровая» від 1837 р. • літери ы та ъ було вилучено, • звук [е] передавався як и та е : почали, лебонь, • звук [і], що походив від [о] і [е] позначали як і, якщо він походив від ѣ — позначали як ѣ : рідна, недѣля, • сучасна літера ї позначалася літерою ѣ : кроѣла, • сучасна є передавалася саме є : почуєш, • вперше введено буквосполучення йо, ьо : його, сьогодні, • в кінці складу вживалася літера ў : порубаў, • звук [g] позначався літерою г : грунт, • звук [dʒ] передавався літерою џ : розраџає, • роздільна вимова твердого приголосного з йотованим на письмі не позначалася : бю [б'ю], • найчастіше етимологічне [т'с'а] передавалося як -т-ся : бют-ся [б'ються], • етимологічне [чц'і] позначалося як -чцѣ : дочцѣ, • етимологічне [шс'я] позначалося як -ся і -шся : вибераєся [вибираєшся], напєшся [нап'єшся], • подовжена вимова не передавалася : зѣля [зілля].