41. Перші українські граматики. Специфіка граматики і. Ужевича.

Наприкінці XVI ст. з ініціативи створених в Україні і в Білорусії братств укладалися перші грамматики. Смотрицький, крім української, добре знав церковнослов’янську і грецьку мови, а також латинську (у 1615 р. він видав у Кельні граматику грецької мови). Передмова до книжки«Грамматіки словенское правилное синтагма» написана староукраїнською мовою. У граматиці описані чотири її головні складові частини. Скороченим варіантом граматики М. Смотрицького була «Грамматіки, или писменница языка словен(ъ)скага», яка була видана у Кременці 1638 р. Граматикою староукраїнської мови була «Граматика словенская» І. Ужевича. Ужевич прийняв поділ слів на вісім частин мови, слідом за М. Смотрицьким виділив чотири відміни іменників, у парадигмах іменних частин мови подав шість відмінків. він не зафіксував закінчення -ови в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду, в деяких різновидах відмінювання іменників не наводиться кличний відмінок. Проте в більшості випадків граматика відображає особливості живої і літературної мови того часу.

Ужевич написав латинськомовний рукопис «Грамматыка словенская) — перша граматика «руської» книжної (не церковнослов'янської) мови, спільної для українців і білорусів, яку автор називає «народною мовою». Відповідно Ужевич допускає інколи українські і білоруські варіанти поряд один одного (напр., що і што, котрий і который), а також численні полонізми. І. Білодід (1970), Михайло Жовтобрюх (1976) та В. Німчук (1979) доводили, що живомовною основою книжної мови Ужевича була українська, натомість О. Соболевський (1906), В. Яґіч (1907), Дж. Дінґлі (1972) та Ю. Шевельов вважали, що вона була білоруська, можливо, південно-білоруська.

В граматиці розкриваються також деякі особливості міжслов’янської ЦСМ, яку автор називає «священною» («святою», «lingua sacra»). У книзі помітний порівняльний аспект. Ужевич іноді показує особливості польської, чеської і хорватської мов. Можливо, Ужевич прагнув створити працю про абстрактну слов’янську граматичну систему. Це намагання співзвучне тодішній французькій граматичній думці, що пізніше реалізувалася в універсальній граматиці А. Арно та К. Лансло. Автор часто підкреслено виділяє подібність або відмінність слов’янської і латинської структур, принагідно залучає факти з грецької та гебрейської (давньоєврейської) мов. У праці відчувається деякий вплив Мелетія Смотрицького. «Грамматыка...» Ужевича — непересічне явище в історії української лінґвістики. Українська мовна система в ній викладена вдало, хоч у автора виникали труднощі при тлумаченні деяких специфічних слов’яно-українських граматичних особливостей (напр., орудного і місцевого відмінків, дієприслівника) засобами латинської схеми й термінології.

42. Граматика м. Смотрицького в історії української літературної мови.

Смотрицький, крім української, добре знав церковнослов’янську і грецьку мови, а також латинську (у 1615 р. він видав у Кельні граматику грецької мови). Передмова до книжки«Грамматіки словенское правилное синтагма» написана староукраїнською мовою. У граматиці описані чотири її головні складові частини: «Орθографія, Етvмологїа, Сvнтаξїс, Просωдїа». Викладаючи правила орфографії, М. Смотрицький уперше регулює написання великої букви: її слід уживати на початку віршованої строфи, після крапки, на початку власних назв, слів на позначення санів, наук, наукових категорій. Далі йдеться про місце виносних літер (тільки в кінці слова), про уважність при вживанні флексій в іменах і дієсловах, про недопустимість написання хв замість ф та ін. В «Етvмологїи» автор викладає вчення про традиційні вісім частин мови. . М. Смотрицький не зміг чітко розрізнити форм перфекта, імперфекта й аориста. Автор граматики першим виділив дві дієвідміни: на -еши (бїю — бїєши) і на -иши (слышу — слышиши). Вперше було представлено вчення про сполучення слів і речень. Першим дав повний курс ЦСМ в прийнятих тоді частинах: орфографія, етимологія (тобто морфологія), синтаксис, просодія. У розділі про орфографію в давнину давали й опис фонетики та орфоепії.

• Ввів нову літеру на позначення дзвінкого проривного задньоязикового приголосного — ґ, узаконив вживання букви й.

• Встановив правила вживання літер на позначення голосних і приголосних, вживання великої букви, розділових знаків, правила переносу тощо. Багато з його правил орфографії та пунктуації зберігають чинність у сучасній українській літературній мові. Першим виділив як категорію дієприслівник, названий ним «дієпричастієм». Відкрив у слов'янській відміні місцевий відмінок, який назвав «сказательний падеж».

• Іменники поділив на п'ять «склоненій»-відмін, котрі в основних рисах у шкільних граматиках зберігаються донині. Вперше описав відмінювання прикметників і числівників. Першим дав докладний опис розрядів незмінних частин мови й вигуків, виклав синтаксис ЦСМ.

• Збагатив слов'янську мовознавчу термінологію. Описана Смотрицьким морфологічна система близька до старослов'янської пізнього періоду, але в ній є певна кількість українських елементів