28. Полемісти в іулм. Мова творів і. Вишенського.

Церковнослов’янською лексикою пересипано тексти усіх творів І. Вишенського. Це переважно абстрактні слова на -ние, -ие (мудрование,благочестие, изчезновение), а також активні дієприкметники на -ый, -ий, -ай (протерпЂвый, грядый,). Часто трапляються й інші дієслова церковнослов’янського походження і службові слова: рещи, изректи, внийти, восприяти. І все ж укр лексика в творах І. Вишенського переважає. Уривками в них вкрапляються суто народні вирази. Серед іменників у творах І. Вишенського найбільше таких, що позначають різноманітні реалії: ременец, грошики, хата, землиця, скарбниця, волося; назви природних і штучних ландшафтних явищ: вир, гостинец, жерело; абстрактних українських слів:забобон, згуба, зрада, згода; Дієслова: посоромити, чудуватися, запитати, загамувати. В його мові наявні десятки неологізмів типу дарохитрство, златолюбец, сребролюбец, тонкодорогий. Відбивається чергування /у/ з /в/: товчет, увес, вкрадут; засвідчується м’яке /ц’/: в концю, потылицю. Іменники вживаються у кличному відмінку: дияволе, брате, сестро. У давальному відмінкові однини іменники чоловічого роду приймають здебільшого закінчення -ови/-еви: Петрови, костелови, духови, коневи .У наказовому способі дієслів у множині вживаються закінчення -Ђмо/-Ђм (перша особа) та -Ђте (друга особа): розорЂм, стогнЂте, обернЂтеся, возвратЂмся, творЂте, приходЂте, стережЂтеся. У минулому часі однини нерідко трапляються дієслова на -в у чол.р. У третій особі однини й множини наказового способу часто використовується граматична морфема нехай. Дуже поширені форми активних дієприкметників, а також форми аориста: любяй, грядый, предадоша. Також йому притаманне нагромадження слів: звЂроед, свиноед, куроед.

29. Мова документів другої пол. 16 – першої пол. 17ст.

У XVII ст. значно розширюється коло ділових документів. Крім колишніх дарчих, договірних, купчих і подібних грамот, з’являються цілі томи юридичної л-ри, в яких широко представлена укр народна лексика. У мові цих документів уживаються слова на позначення предметів і явищ природи, назви людей різного віку і різної статі, фізичних і психічних станів людини та співвідносних з ними процесів і дій, пов’язаних з функціонуванням окремих частин людського організму та ін. Cлова певних семантичних груп і на сьогодні зберегли те значення, яке вони мали в документах Ставропігійного братства. Зокрема, це стосується дієслів мовлення, слів на позначення житла (стрихъ, пецъ, прибудинки),предметів домашнього вжитку (фляшка, конва, цебрик, скриня). Дуже широко представлені тут назви понять ремесла (будовничий, муляръ, слюсаръ, кравець, швецъ). З’являються слова, пов’язані з виготовленням книжок (друк, друкарня, лЂтера). Абстрактна лексика твориться за допомогою давніх іменникових суфіксів -ость, -ство та -ье. З’являються специфічно укр новотвори (знищенья, издырствами), широко представлена народнорозмовна абстрактна лексика (за порадою; повагою; помсту) і запозичення з польської та латинської мов. Стара укр л-рна мова наповнюється народною фразеологією, усталеними метафорами. Особливості: звучання Ђ як і (всихъ; произдЂ); перехід /о/ та /е/ в /у/ й /і/ (килько, завюл, на нюм, сынум), поплутання на письмі и з ы (в сылЂ, непостыжимого), чергування /у/ з /у/ ( вмирають, вгожати), м’яке /ц’/ (ловець, отець); особливо важливі перехід /Ђ/ в /і/, /о/ та /е/ в /і/, що різко відділяють укр тексти від білоруських. Морфологічні риси: вживання флексії -ови/-еви в Д.В. одн іменників ч. р. (святителеви, неприятелеви, духови), чергування к, г, x із з, ц, c у Д. і М. В одн іменників ж. р. (услузЂ, у дорозЂ), послідовне вживання К.В.(отче, брате, царю, пане, боже, Михайле), форми неозначених займенників, творені за допомогою частки -сь (зъ чіеесъ побудки), використання частки як-(яко) у формах найвищого ступ прикметників (яко найпрудшей, яко найранЂй), поширеність форм давньомин часу (приеха[л] есми бы[л], присла[л] бы(л)), майбутнього часу на -му, -меш, -ме (матимут); у третій особі теперішньо-майбутнього часу дієслів 1 дієвідміни більшого поширення набирають форми без кінцевого -ть (каже, може, не омине); у третій особі множ теперішньо-майбутнього часу флексія -ть, як і в СУЛМ, м’яка (вмирають, убивають); кінцеве -л в дієсловах минулого часу рясніше переходить у ч. р. у -в (улюбив, угодив); велика поширеність особових форм-рефлексів колишнього перфекта; показниками особовості виступають форми колишнього допом дієслова быти або ж їх скорочені варіанти: -м, -єсь (-сь), -єсьмо (-сьмо, -сьмы), -єсьте (-сьте); при цьому вони можуть бути як у постпозиції, так і в препозиції; проте частіше тут виступають рефлекси колишнього аориста: быхом (абыхомъ), быхмы; інколи флексія умовного способу -хмы виступає і в минулому часі замість -сьмо. У 3 ос одн й множ наказового способу уживається частка нехай. У 1 ос. Мн. наказового способу послідовно виступає флексія -Ђмо: явЂмо.