27. Причини повернення книжників до 17 ст до книжно –слов*янських мов.

- повернення до церковнослов*янських особливостей спричинене тим, що були побоювання з приводу зміни смислу, значення твору – прийнято рішення – церковні служби відправляються за церковними канонами,

- у 1581 році Федоров в Острозі друкує повний текст Біблії церковнослов*янською мовою,

- П. Скарга: у «Про єдність костьолу Божого під одним пастирем»-в українців нема своєї літ мови, а існуюча мова немає словників і граматик,

- у відповідь уклали граматику Л. Зизаній, Л. Смотрицький, словник П. Беринди - написані для вивчення давньої книжної мови,

- побутувала думка про те, що літ. мова – мова освітчених людей має відрізнятися від народного мовлення.

27. Причини повернення книжників XVII ст.. до книжнослов`янських форм.

Паралельно з подіями, що визначали активний розвиток «простої» літературної мови, у XVII ст. відчуваються і протилежні тенденції – повернення до церковнослов`янської мови, спроби наслідувати її норми. Перш за все це було характерним для конфесійної літератури. У результаті побоювання церковників, що мовні зміни можуть спричинити зміни смислу, значення твору, було прийняте рішення: церковні служби відправляти за давніми канонами, тобто церковнослов`янськими, а проповіді можна було проголошувати «простою» мовою. Узагалі ж у церковному вжитку «проста» мова використовувалась недовго, уже в кінці XVI ст.. було досягнуто своєрідного компромісу, що його радив великий церковний авторитет того часу І.Вишенський: «Євангелия и Апостола в церкви на литургии простим язиком не ви ворочайте. По литургии ж для зрозуменя людського попросту толкуйте и викладайте. Книги церковние всь и устава словенським язиком друкуйте». І у 1581р. І.Федорів в Острозі друкує повний текст Біблії церковнослов`янською мовою.

Авторитет церковнослов`янської мови зростає у зв`язку з наступом католицизму. За умовами Люблінської унії 1569 р. на укр.. землях в офіційно-діловій сфері мала використовуватися літературна мова українців. Проте на практиці ця умова порушувалася постійно.

Ще дальше пішов єзуїт П.Скарга в книзі «Про єдність костьолу Божого під одним пастирем» він стверджував, що в українців немає своєї літературної мови, а якщо й колись була, то тепер нею ніхто не користується і вже й ніхто не знає. Цю давню літературну мову не можна використовувати, бо вона не мала ні словників, ні граматик. У відповідь українці уклали словники і граматики тієї церковнослов`янської мови. Граматика Л.Зизанія, Смотрицького, словник Беринди написані були для вивчення давньої книжної мови. Якщо західноєвропейські народи прагнули довести близькість з латинню, то українці, навпаки, з грецькою мовою.

Народне мовлення існувало у формі близьких, але різних діалектів. Проникаючи в літературну мову, розмовні елементи загрожували її єдності. З цього погляду найпростішим виходом було повернутися до того взірця, який сприймався як найчистіший і спільний для всіх – церковнослов`янської мови.

Важливим фактором, що сприяв відновленню церковнослов`янських традицій, була суспільно-психологічна настанова на те, що літературна мова – мова освічених людей- мусить відрізнятися від народного мовлення.

Чи не найвагомішим фактором було усвідомлення об`єднувальної функції книжно-слов`янського типу літературної мови.