- •3. Періодизація історії укр.. Л-рної мови. Критерії періодизації (різні трактування періодизації).
- •4. Проблема діалектної основи на різних етапах розвитку літературної мови.
- •5. Джерела виникнення історії
- •6. Письмо до Костянтина і Мефодія. 3 етапи розвитку слов.Письма, риски і зарубки, невпорядковане звуко-буквенне письмо, протокирилиці і протоглаголиці.
- •7.Походження письма у східних словян.
- •8. Варіативність улм
- •9. Огляд наукових праць учених України та діаспори з іулм
- •10. Походження літературно – писемної мови східних слов*ян.
- •11) Походження літ – писемної мови східних слов’ян.
- •12) Правила читання староукраїнських пам’яток
- •13) Взаємодія народного мовлення та літературно писемної основи староукраїнської доби.
- •14) Мовні риси, на основі яких проводиться аналіз текстів
- •15. Мова творів переписаних із сс оригіналів.
- •16. Мова оригінальної літератури високого стилю.
- •17. Мова творів середнього стилю.
- •18. Мова творів низького стилю.
- •19. Загальна характеристика літературної мови литовського періоду середньоукраїнської доби.
- •20. Риси руської літ. Мови
- •21. Другий південнослов’янський вплив.
- •22. Причини та умови зародження «простої літературної мови».
- •23. Шляхи формування «простої літературної мови»
- •24. Ознаки «простої літературної мови.»
- •25. Мова перекладів церковних книг. «Пересопницьке євангеліє» як пам*ятка іулм 16 ст.
- •26. Утвердження «простої» літ. Мови.
- •27. Причини повернення книжників до 17 ст до книжно –слов*янських мов.
- •28. Полемісти в іулм. Мова творів і. Вишенського.
- •29. Мова документів другої пол. 16 – першої пол. 17ст.
- •30. Перші українські словники і граматики.
- •31. Українські поети першої половини XVII ст.
- •32. Мова Драматургії.
- •33. Полемічно – публіцистична проповідь.
- •34. Мовні Особливості літописів.
- •41. Перші українські граматики. Специфіка граматики і. Ужевича.
- •42. Граматика м. Смотрицького в історії української літературної мови.
- •43. Початки книгодрукування в Україні
- •47. Теоретичні проблеми розквіту української літ.Мови 19 століття.
- •50. Народність творчості т.Шевченка - основа його визначальної ролі в історії укр л-рної мови.
- •54. Суспільно-культурницьке тло розвитку укр. Л-рної мови другої пол. 19ст.
- •55. Роль громадських організацій у розвитку укр.. Л-рної мови.
- •56. Проблема діалектного зунісонування української літературної мови.
- •57. Національний та інтернаціональний шляхи розвитку українського наукового мовлення.
- •58. Діяльнісь «старорусів» та «москвофілів»
- •59. Роль народовців в іулм.
- •60. Розвиток граматичної думки в Західній Україні першої половини 19ст.
- •61.Правописні проблеми другої половини 19 ст.
- •62. Основні тенденції розвитку української літературної мови першої половини 20 століття.
27. Причини повернення книжників до 17 ст до книжно –слов*янських мов.
- повернення до церковнослов*янських особливостей спричинене тим, що були побоювання з приводу зміни смислу, значення твору – прийнято рішення – церковні служби відправляються за церковними канонами,
- у 1581 році Федоров в Острозі друкує повний текст Біблії церковнослов*янською мовою,
- П. Скарга: у «Про єдність костьолу Божого під одним пастирем»-в українців нема своєї літ мови, а існуюча мова немає словників і граматик,
- у відповідь уклали граматику Л. Зизаній, Л. Смотрицький, словник П. Беринди - написані для вивчення давньої книжної мови,
- побутувала думка про те, що літ. мова – мова освітчених людей має відрізнятися від народного мовлення.
27. Причини повернення книжників XVII ст.. до книжнослов`янських форм.
Паралельно з подіями, що визначали активний розвиток «простої» літературної мови, у XVII ст. відчуваються і протилежні тенденції – повернення до церковнослов`янської мови, спроби наслідувати її норми. Перш за все це було характерним для конфесійної літератури. У результаті побоювання церковників, що мовні зміни можуть спричинити зміни смислу, значення твору, було прийняте рішення: церковні служби відправляти за давніми канонами, тобто церковнослов`янськими, а проповіді можна було проголошувати «простою» мовою. Узагалі ж у церковному вжитку «проста» мова використовувалась недовго, уже в кінці XVI ст.. було досягнуто своєрідного компромісу, що його радив великий церковний авторитет того часу І.Вишенський: «Євангелия и Апостола в церкви на литургии простим язиком не ви ворочайте. По литургии ж для зрозуменя людського попросту толкуйте и викладайте. Книги церковние всь и устава словенським язиком друкуйте». І у 1581р. І.Федорів в Острозі друкує повний текст Біблії церковнослов`янською мовою.
Авторитет церковнослов`янської мови зростає у зв`язку з наступом католицизму. За умовами Люблінської унії 1569 р. на укр.. землях в офіційно-діловій сфері мала використовуватися літературна мова українців. Проте на практиці ця умова порушувалася постійно.
Ще дальше пішов єзуїт П.Скарга в книзі «Про єдність костьолу Божого під одним пастирем» він стверджував, що в українців немає своєї літературної мови, а якщо й колись була, то тепер нею ніхто не користується і вже й ніхто не знає. Цю давню літературну мову не можна використовувати, бо вона не мала ні словників, ні граматик. У відповідь українці уклали словники і граматики тієї церковнослов`янської мови. Граматика Л.Зизанія, Смотрицького, словник Беринди написані були для вивчення давньої книжної мови. Якщо західноєвропейські народи прагнули довести близькість з латинню, то українці, навпаки, з грецькою мовою.
Народне мовлення існувало у формі близьких, але різних діалектів. Проникаючи в літературну мову, розмовні елементи загрожували її єдності. З цього погляду найпростішим виходом було повернутися до того взірця, який сприймався як найчистіший і спільний для всіх – церковнослов`янської мови.
Важливим фактором, що сприяв відновленню церковнослов`янських традицій, була суспільно-психологічна настанова на те, що літературна мова – мова освічених людей- мусить відрізнятися від народного мовлення.
Чи не найвагомішим фактором було усвідомлення об`єднувальної функції книжно-слов`янського типу літературної мови.