20. Риси руської літ. Мови

«Руська мова» домінувала у 16 ст, була спільною для українців і білорусів, і в складі 2-х варіантів існувала в 14-15ст. Існування «руської мови» як спільної л-рної мови для українців і білорусів підтримувалася спільністю історичної їх долі в складі Литви, Польщі спільністю походження їх л-рної мови від мови К.Р. близькістю їх діалектів, що утворили ряд спільних рис:

ФОНЕТИЧНІ: 1- подовження пригол ( зілля); 2 – сполуч РИ, ЛИ між приголосними (пришити); 3 – звук и з колишніх Ь, Ъ( злий); 4 – В нескладове після голосн перед пригол в кінці слова ( вовк); 5 - ствердіння шиплячих, р, ц; 6 - наявність г; 7 - м*які Д Т З Ц Л Н перед І та Е,

МОРФОЛОГІЧНІ: 1 – перехід Г,К,Х в З,Ц,С у певних відмінкових закінченнях іменника (рука-руці), 2 – наявність кличної форми; 3 – форми множ іменника ч.р. з числівником 2, 3, 4 (2 столи); 4 – збереження форм двоїни (дві нозі); 5 - в іменниках ч. р. закінч. – ові, -и; 6 - відсутність дж у формах 1 ос. множ (хожу); 7- в множ. дієсл. закінчення – ем (ходем); 8- у інфінітиві закінч –ть (ходить), 9 - зворотні дієслова.

Спільність «руської мови» для укр. і білорусів підтримувалася й тим, що тогочасні писарі-автори різних юридичних документів, користуючись кирилицею, намагались ні вч ому не відступати від традиційної орфографії. «Руською мовою» були написані «Судебник Казимира Ягайловича» і «Литовс. статут». Нею писалися й «литовські» або «зх. руські» літописи, які розвивалися на той час із тогочасними російськими літописами.

21. Другий південнослов’янський вплив.

Вплив пд. слов’ян. писемності на сх. слов’янс, пов’язаний з реформаторським культур.-осв. рухом 14 ст., започаткованим на Афоні (Греція) й поширеним у правосл. країнах Балкан, з орфогр. реформами тирнов. патріарха Євфимія в Болгарії в кін. 14 ст. та Костянтина Костенецького в Сербії на поч. 15 ст., а також діяльністю послідовників їх справи, болгарів за походженням, які працювали в Україні, Росії, Білорусі — моск. митрополита Кипріяна та київ. митрополита Григорія Цамблака. Він виявився (на відміну від «першого» впливу в часи засвоєння старослов’ян. писемності в добу Київ. Русі) в поширенні традицій тирнов. школи книжності та норм Євфиміївської реформи у сх. слов’ян. Термін «другий південнослов’янський вплив» уведений до наук. термінології на поч. 20 ст. О. Соболевським. У 15 ст. старший давньорус. півустав замінюється молодшим півуставом південнослов’ян. типу, в орфографії переважно засвоюються фонет.-орфогр. норми, проте використання їх має штучний характер. На почерках рукописів того часу відбивається і вплив грец. мінускульного письма. З’являються нові накреслення літер а, е, и, в, ж, з, к, т, ч, ъ, ь; поновлюється літера ж; розширюється вживання букв ψ (зам. пс), ξ (зам. кс), ы (зам. ъı), оу (зам. у), θ, s; дедалі частіше відсутня йотація а; ъ, ь пишуться після плавних та ін. У цей період набуває розвитку пунктуація, з’являється кома в тому значенні, в якому вона вживається й тепер, змінюються функції крапки, крапки з комою та двокрапки. В оформленні рукописів починають використовувати геометр, та росл. орнаменти, у заголовках книжок, статей з’являється в’язь та ін. В Україні цей вплив відчувався з кін. 14 ст. і тривав до 20-х pp. 17 ст. включно, проте він не спричинив радик. змін у традиц. правописі. З ост. чверті 14 ст. починається процес унормування староукр. графіко-орфогр. узусу реліг. письменства, який триває протягом століть (до 1619) у змаганні та взаємодії двох правопис. систем: давньоукр. та південнослов’янської. Це призвело до вироблення на кін. 16 — поч. 17 ст. більш-менш унормованої системи правопису, що складалася з орфограм давньоукраїнських, нових староукраїнських (напрацьованих у 14 — 15 ст. і закріплених у 16 ст.) та південнослов’янських. Правописна система ділової писемності, ґрунтуючись на давньоукр. орфограмах, розвивалася поступово і майже самостійно. Внаслідок Д. п. в. сталися лише часткові зміни в її графіч. системі (напр.: на поч. 15 ст. літера ъı була замінена південнослов’ян. графемою ы, протягом 15 ст. — 1-ї пол. 16 ст. у поступається місцем графемі ү (— ук), з 2-ї пол. 15 ст. літери є широка та є вузька поступово замінюються графемою ε). Окр. південнослов’ян. орфограми були закріплені в граматиках Лаврентія Зизанія (1596) та Мелетія Смотрицького (1619).