1.Предмет, завдання, значення курсу ІУЛМ. Зв’язок курсу з іншими науковими й навчальними дисциплінами (історія України, історична граматика, діалектологія української мови, СУЛМ, історія окремих слов’янських мов).

Предметом курсу ІУЛМ є вивчення загальн. істор. розвитку л-рної мови укр.. народу(її норм, стилів,словників,семантики, грамат. будови, стиліст. засобів) у взаємодії з укр. загальнонар. мовою, з її місцевими і соціал. діалектами і у зв’язку з розвитком інш. мов. У курс ІУЛМ зараховуються питання історії лексикографії, граматики і правопису, що нерозривно зв’язані з розвитком ІУЛМ, утворенням і становленням. Усе це на різних істор. етапах соціальн. ф-цій ІУЛМ як знаряддя спілкування і розвитку культури, науки і м-цтва.

ІУЛМ вичається у 2 курсах: істор. граматика і ІУЛМ. Кожен з яких має свій предмет вивчення: в істор. граматиці предметом вивч. є внутр. закони розвитку укр. мови, вивчення звукової системи укр.. мови, її форм, синтакс. будови. Значення ІУЛМ полягає у тому, що разом з курсом граматики і діалектології відтворює картину історії укр..м. в цілому.

Курс ІУЛМ пов’язаний з багатьма дисциплінами. Аналіз мови будь-якої л-рної пам’ятки базується на фактах істор. граматики. Безпосередні дані як для ІУЛМ так і для істор.граматики дають сучасні укр.діалекти, а результати істор.розвитку відбиті у сучасн.стані.

Стара укр..л-рна мова сприймається як мова книжна, бо про розвиток її усної форми є дуже мало відомостей. Звідси випливає, що величезне знач. для ІУЛМ мають л-рні твори. Основною особливістю курсу ІУЛМ є врахування впливу суспільних факторів на розвиток л-рних форм мови. Часто спільні об’єкт дослідження пов’язують ІУЛМ з археологією і палеографією, історією релігії, історією культури Європи. Мали вплив розвиток укр..л-рної мови 16-18ст і ідеї європейс.відродження.. З історією релігії пов’язана тому, що початковий етап її становлення л-ро-писемні центри були зосереджені в монастирях. Церква постійно підтримувала незмінність л-рної мови вважаючи її наріжним каменем ідей покірного х-ру мови для християн. Церковні діячі часто були активними суспільними діячами і пропагували свої переконання у формі л-рних творів.

2. Зміст термінів писемна мова, писемно –літературна мова, літературна мова, народна (етнічна) мова. Розмежування понять літературна мова, мова художньої літератури, загальнонародна мова, діалектна мова.

Л-рна мова – наддіалактна форма існування мови, яка характеризується відшліфованістю (вибором кращих взірців), унормованістю, поліфункціональністю, стилістичною диференціацією. Протиставляється територіальним та соціальним діалектам, койне, просторіччю. Здебільшого л-рна мова кодифікована (затверджена в словниках, і граматиках), має усну і писемну форму.

Народна мова як система поділ. на 2 част. : л-рну і поза л-рну (територіальні та соціальні діалекти, сленг..). Л-рна мова – стилістично диференційована. На суч. етапі виділяють такі стилі: офіційно – діловий, науковий, публіцистичний, конфесійний, художній, розмовно – побутовий. Мова худ лі-ри є частиною літературної мови.

Книжна мова – сукупність мовних знаків, типових для писемного варіанту л-рної мови. На відміну від мовлення х-зується більшою стабільністю,повнотою висловлення думки, складністю будови. Словом, це мова, яку використовують при написанні книг. Від розмовної відрізн. тим, що підготовленість, організованість, ретельний добір лексики складніший і більш чіткий грамат.оформленням.

Роль л-рної мови може виконувати чужа мова.

3. Періодизація історії укр.. Л-рної мови. Критерії періодизації (різні трактування періодизації).

Будь-яка періодизація ґрунтується на тому критерії,який вибрано в її основу.Тісний зв’язок л-рної мови з суспіл явищами зумовило те,що суспіл.критерії стали визначальними при аналізі мовних явищ.

Єфремов – вважав, що в основі поділу укр. л-ри на періоди є визвольна ідея укр. народу

1. Доба національнодержавної самостійності до з*єднання з Литвою і Польщею (11 – кін. 14)

2. Доба національнодержавної залежності (кін. 14 – кін. 18).

3. Доба національного відродження (кін. 18 – до наших днів).

Періодизацію ІУЛМ в так званий радянський період було пригальмовано.

Класифікація Плюща:

1. Літ. мова К. Р. (11-13)

2. Літ. мова укр. народності (14 – кін. 18)

3. Розвиток УЛМ на основі живої народної мови (кін. 19 – поч.. 20 ст)

4. Укр. літ. мова. Радянського періоду.

У 60 – их роках під час наукової дискусії були виділені проблеми періодизації історії укр..мови:

- Який критерій класти в основу періодизації,

- Чи зараховувати мову 11 – 13 ст. до курсу ІУЛМ? Чи є вона укр.? (Бойчук: це окремий період, спільний для укр. і рос),

- Час творення УЛМ (радянські вчені- 14 ст.)

- Чи є розрив між старою і новою УЛМ? (більшість вважали, що продовжує розвиток, а Бойчук – в кінці 18 ст. розпочалася нова УЛМ, що повінстю відмовилася від давніх норм і канонів)

Шевельов (в основі мовні фактори):

1. Староукраїнський (11-14),

2. Ранньо середньо український (15 – сер. 16),

3. Середньоукраїнський (сер 16 – поч. 18),

4. Пізній середньо український (поч. 18 –кін 18),

5. Сучасний (кін 18. – до нашитх днів)

Найдетальніша – періодизація Горбача, запропонована на 2 міжнародній асоціації українців 1993р. Він врахував внутрішні процеси розвитку лексики, відношення до геграфічних діалектів, взаємодія літ мовних варіантів, співдію націонал. варіанту л-рної мови з іншомовними, функціонально-стилістичне розшарування…):

1. Староукраїнська доба

- Запровадження змодифікованої старослов*янської мови (900 – 1150)

- Дезінтеграційні процеси в спільній літ мові (1150 – 1240)

- Галицько – волинська доба (1240 – 1350)

2. Середньоукраїнська доба

- Литовський період (1350 – 1569) - Польський (1569 – 1650) - Козацький (1650 – 1780)

3. Новоукраїнська доба (1780 – до наших днів).

4. Проблема діалектної основи на різних етапах розвитку літературної мови.

Л-рна мова розвивається на основі діалектного мовлення, тобто норми певного діалекту стають нормою л-рної мови.. Традиційно вважається, що нова укр.. л-рна мова розвинулася на базі середньонаддніпрянських говорів (Котляревський, Шевченко). Ця діалектна основа поповнюється окремими фонет, лекс та грамат. елементами інших говірок та наріч укр.. м.

Інші думки: Жилко протиставляв сх..полтавські говірки середньонаддніпрянс., вважаючи їх основою укр..л-рної мови. Солонська, Клименко визнавали допоміжний вплив інших діалектів тільки на рівні лексики і фразеології, бо в морфології, фонет, орфоепії, синтаксисі переважає середньонадніпр. система. Сулима стверджував,що СУЛМ утвор. в результаті поєднання різних діалектних рис.

Стара укр..л-рна мова сформувалась в результаті поєднання ст..слов’янс. та укр.. койне.

Шевельов: важливість західноукр діалекту в розвитку літ. мови.

Щодо формування укр..л-рної мови,то центром політ. життя був Київ. Тому власне полянський говір вважають основою укр..л-рної мови початковим її етапом.

Черних вважав, що соціальний діалект (київське койне, 9-13 ст.) став основою л-рної мови Київської Русі. Після розпаду К.Р. з 13ст культ.-політичн. центр містрився на землях Галичини і Волині.

Плющ: 14-16 ст. – відображення рис галиц і волинс говірок. + пам*ятки походять звідти.

Роль Києва зростає і з серед.17 ст. посилюються впливи середньо наддніпрянських говірок у л-рній мові. З’являються Слобожанщина, Запоріжжя, виділяється пд.-сх діалект.