Теми виступів і рефератів:

1. Поняття «політична еліта», її сутність та функції в політичному житті суспільства.

2. Класичні та сучасні теорії еліт.

3. Політичні лідери як суб’єкти політичного процесу.

4. Об’єктивні та суб’єктивні чинники виникнення феномену політичного лідерства.

Питання до самоконтролю та дискусії:

1. Охарактеризуйте сучасні теорії походження еліт.

2. У чому полягають функції політичної еліти?

3. Чим відрізняються система гільдій та антрепренерська система рекрутування еліт?

4. Яку типологію політичного лідерства ви можете назвати?

5. Визначте провідні тенденції формування політичних еліт і політичних лідерів в сучасній Україні.

Тема 7. Політична свідомість та політична культура

1. Сутність політичної свідомості, її рівні та функції.

2. Політична свідомість та політична ідеологія.

3. Зміст і структура поняття «політична культура», її структура та функції.

4. Типологія політичної культури.

Список літератури:

1. Політологія: Навч. посіб./ М.П. Гетьманчук, В.К. Грищук, Я.Б. Турчин, та ін.; за заг.ред. М.П. Гетьманчука. – К.: Знання, 2011. – 415с.

2. Остапенко М.А. Політична культура суспільства: Навч. посіб. / М.А. Остапенко.– К.: МАУП, 2008. – 96 с.

3. Політологія: Навч. посібник для студ. / В.І. Штанько, Н.В. Чорна, Т.Г. Авксентьєва, Л.А. Тіхонова. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Інкос; Центр учбової літератури, 2007. – 288 с.

4. Політологія: підручник / В.Г. Антоненко, В.Д. Бабкін, О.В. Бабкіна та ін. – 3-тє вид., перероб, доп. – К.: Академія, 2008. – 567 с.

5. Політологія: підручник / Л.М. Димитрова, С.О. Кисельов, М.Ф. Шевченко та ін.; За ред. Л.М. Димитрової, С.О. Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

Методичні рекомендації

Політична активність громадян значною мірою визначається наявним рівнем політичної свідомості та культури. Предметом відображення політичної свідомості є уявлення про політичне життя суспільства, що опосередковують зв’язки як з інститутами влади, так і зв’язки між громадянами з приводу участі в управлінні державними справами. Це духовне утворення, яке включає до себе політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, емоційні почуття, що відбивають найбільш істотні економічні, соціально-політичні та духовні інтереси людей, які мають бути реалізовані через інститути політичної системи.

Структурно політична свідомість включає до себе два основних компоненти: пізнавальний (політичні знання, переконання та сформовані на їх основі типові уявлення про політичну систему суспільства та її складові) та мотиваційний (політичні потреби, цінності, настанови, почуття та емоції).

Розглядаючи це питання, необхідно зауважити, що політичні знання і уявлення, як і політична свідомість в цілому, функціонують на двох рівнях, згідно з якими можна виділити:

• буденну політичну свідомість, що характеризується поверховим, несистематизованим та фрагментарним відображенням політичного буття і відзначається надмірною емоційністю та стихійністю; до форм її вияву належать політичні почуття, настрої, суспільні погляди, традиції;

• теоретичну політичну свідомість, яка ґрунтується на чіткій системі раціональних, наукових поглядів та світоглядних позицій, якими пояснюється політична дійсність, закономірності та основні тенденції її розвитку.

За суб’єктом (або носієм) можна виокремити індивідуальну, групову та масову свідомість.

Політична свідомість виконує в суспільстві низку важливих соціальних функцій, зокрема: пізнавальну (усвідомлення власних політичних інтересів і потреб на основі засвоєних політичних знань); ідеологічну (обґрунтування та визначення подальших пріоритетів суспільного розвитку); виховну (впровадження у масову свідомість політичних цінностей та ідеалів).

Переходячи до вивчення наступного питання теми, слід зазначити, що формою відображення та вищим проявом теоретичної свідомості виступає політична ідеологія. Її можна визначити як доктрину, що обґрунтовує претензії на владу з боку окремої соціальної групи або класу та передбачає певну стратегію політичних дій. Тут треба сказати, що ідеологічні концепції поєднують в собі як раціональний, так і емоційний (образ бажаного майбутнього) компоненти. Серед її основних функцій слід назвати: інтеграцію суспільства навколо соціального курсу розвитку, стимулювання певних політичних дій тощо.

Висвітлюючи третє питання теми, доцільно зазначити, що політична свідомість являє собою один з компонентів політичної культури, яку можна охарактеризувати як накопичений досвід людства у сфері політичних відносин. Це стійка сукупність форм політичної діяльності, що визначаються політичними знаннями, переконаннями, оцінками та орієнтаціями. Це набір цінностей, в межах яких діє політична система і які визначають взаємовідносини влади та громадянина.

В структурному плані політична культура представляє собою єдність наступних елементів:

• пізнавальних, що охоплюють знання про політику та політичну систему;

• емоційних, де відображаються почуття, які переживає суб’єкт по відношенню до політичної системи;

• оціночних, зміст яких полягає в особистому ставленні до політичної системи, її учасників та їх діяльності;

• нормативних, які охоплюють звичаї, традиції, правила та зразки політичної поведінки.

Суб’єктом політичної культури може виступати як індивід з його особистими переконаннями та поведінковими установками, так і мала чи велика соціальна група. На кожному з цих рівнів суб’єкт політичної культури є носієм певних політичних цінностей. Об’єктом, на який спрямовані установки, орієнтації і переконання суб’єкта виступає політична система та її окремі компоненти: політичний режим, інститути, організації, партії та ін.

Політична культура виконує наступні функції: пізнавальну, регулятивну, виховну, комунікативну. Важливою також є функція спадковості, що забезпечує передачу політичних знань, традицій та цінностей від покоління до покоління.

Взаємовідносини суб’єкта політичної культури з її об’єктом, власне, і визначають певний тип політичної культури.

За класифікацією американських науковців Г. Алмонда і С. Верби, у політичній науці прийнято виділяти три типи політичної культури:

• патріархальний – характеризується повною відсутністю у громадян жодного інтересу до політичної системи і політичної діяльності;

• підданський – характеризується сильною позитивною орієнтацією на політичну систему і низьким рівнем особистої участі в політичному процесі;

• активістський – характеризується тим, що громадяни в політичному житті намагаються відігравати суттєву роль, компетентно її виконуючи.

У реальній політиці зустрічаються, як правило, змішані типи: піддансько-активістський, патріархально-підданський тощо. Г.Алмонд також розрізняє типи політичної культури, враховуючи специфіку історико-культурних традицій:

• англо-американську, де політика виступає як прояв можливостей і потреб суспільних груп. Цей тип культури відрізняється гомогенністю: загальнонаціональним консенсусом з приводу основних суспільних цінностей, політичних цілей і засобів досягнення;

• континентально-європейську, коли політика розуміється як боротьба ідеалів, принципів, якими «неможливо поступитися». Електорат має поляризований характер (політичні партії намагаються чітко продемонструвати, чиї інтереси вони виражають);

• авторитарно-патріархальну (доіндуінстріальну), що характеризується реалізацією політичного інтересу у вигляді насильницьких дій, нестабільністю політичних партій. Лідер сприймається як «батько», що захищає своїх громадян;

• тоталітарну, яку відрізняє комбінація апатії і всеохоплюючого конформізму.

Основою класифікації можуть бути й інші критерії. За суб’єктом розрізняють електоральну культуру, культуру політичної діяльності партій та громадсько-політичних рухів, культуру парламентської (депутатської діяльності), діяльності державних установ тощо.