Теми виступів і рефератів:

1. Політика та політичні вчення у Стародавньому Світі.

2. Еволюція політичної думки в епоху Середньовіччя та Відродження.

3. Політична думка Нового та Новітнього часу.

4. Політичні концепції українських мислителів.

5. Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

6. Консерватизм та неоконсерватизм як доктрини захисту одвічних традицій та цінностей.

7. Соціалізм та соціал-демократія.

8. Екстремізм: сучасна ідеологія та політика.

9. Ідеологія націоналізму та її особливості.

Питання для самоконтролю та дискусій:

1. Що нового у вчення про політичну владу й державу внесли Платон і Аристотель ?

2. У чому суть християнської політичної теорії Середніх Віків?

3. Визначте характерні риси політичної доктрини Н.Макіавеллі?

4. Що таке теорія «суспільного договору».?

5. Коли виникла ідея «природного права» ?

6. Що таке громадянське суспільство за Гегелем?

7. Назвіть основні напрями розвитку політичної теорії ХХ ст.

8. Яке місце посідала політична думка у становленні духовної культури українського народу?

9. Які письмові джерела є доказом високого рівня розвитку політико-правової думки доби Київської Русі?

10. Чи ви згодні з М. Драгомановим у тому, що „політична діяльність і боротьба мають базуватися на моральному ґрунті ” ?

11. Визначте характер діяльності сучасної правлячої еліти в механізмі політичної влади в Україні.

12. Охарактеризуйте специфіку ідеологічної ситуації в пострадянських країнах.

Тема 3.Влада та владні відносини. Політична опозиція

1. Поняття влади її природа, ресурси впливу та основні види.

2. Функції влади та механізми її здійснення.

3. Легітимність та легальність влади як її головні характеристики.

4. Влада та опозиція.

Список літератури:

1. Політологія: підручник / Л.М.Димитрова, С.О.Кисельов, М.Ф.Шевченко та ін.; За ред.Л.М.Димитрової, С.О.Кисельова. – К.: Знання, 2009. – 206с.

2. Желтов В.В. Теория власти: Учеб.Пособие. – 2-е изд., перераб. / В.В. Желтов – М.: Флинта; МПСИ, 2008. – 584с.

3. Розенфельд Ю.Н. Политология: учеб. пособие / Ю.Н. Розенфельд: Нар. Укр. акад., [каф. истории Украины]. – Харьков: Изд-во НУА, 2008. – 436с.

4. Теория политики: Учеб. пособие для студ. вузов / Б.А. Исаев (ред.). – СПб и др.: Питер, 2008. – 460с.

5. Хейвуд, Эндрю Политология: Учебник для студентов вузов / Пер. с англ. под ред. Г.Г.Водолазова, В.Ю.Бельского / Эндрю Хейвуд. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. 2005. – 544с.

6. Безаров О.Т. Політологія: [Навч. посібник для студ.] / О.Т. Безаров. – Буковинський держ. медичний ун-т. – Чернівці: БДМУ, 2007. – 326 с.

Методичні рекомендації

Починаючи вивчати цю тему, слід визначити, що влада - важливий суспільний феномен, ключова теоретична і практична проблема політичної науки. Вона являє собою об’єкт суперництва соціальних груп, класів, партій, окремих осіб. В той же час, це необхідна умова організованості і порядку в людському соціумі. Розуміння сутності влади та владних відносин, механізмів і форм її існування та здійснення, є необхідною передумовою ефективної політичної діяльності.

З урахуванням існуючих концепцій її походження, владу можна охарактеризувати як тип соціальних відносин, що проявляються у можливості і здатності одних людей приймати рішення, що мають обов’язковий характер для інших, впливати на їх діяльність, використовуючи авторитет, право, насильство та інші засоби.

Влада має свою структуру, основними компонентами якої є суб’єкт, об’єкт та процес її реалізації. Суб’єкт влади – її безпосередній носій (правляча еліта, політичний лідер), об’єкт влади – окремий громадянин, соціальна група чи суспільство в цілому, на яких спрямована регулююча діяльність суб’єкта. В демократичному суспільстві народ одночасно виступає як об’єктом владного впливу, так і джерелом влади.

Для здійснення впливу на поведінку інших індивідів та соціальних груп носій влади повинен мати у своєму розпорядженні відповідні ресурси. Серед них слід виокремити такі: економічні, соціальні, культурно-інформаційні, демографічні та примусові. В залежності від ситуації використовується або один вид ресурсів, або їх різні комбінації.

Розглядаючи питання видів влади, можна виокремити наступні критерії її класифікації :

• за суб’єктом (індивідуальна, колективна);

• за функціями владних органів (законодавча, виконавча, судова);

• за сферами управління (державна, партійна, профспілкова);

• за засобами впливу суб’єкта на об’єкт (тоталітарна, авторитарна, демократична);

• за ресурсами (економічна, соціальна, культурно-інформаційна, примусова);

• за масштабом (міжнародна, державна,регіональна).

Переходячи до другого питання, слід виокремити найважливіші функції влади. Це, насамперед:

1. Інтегративна (полягає в об'єднанні соціально-політичних сил суспільства);

2. Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);

3. Мотиваційна (передбачає формування мотивів та цілей політичної діяльності);

4. Стабілізуюча (забезпечує стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Є. Вятр запропонував таку його структуру:

• наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

• волевиявлення носія влади здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

• соціальні норми, що закріплюють право одних видавати нормативні акти, інших — їм підкорятися (правове забезпечення).

Такий механізм забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію владних функцій.

Охарактеризувавши сутність влади, її види, ресурси впливу та функції, необхідно зробити акцент на розгляді таких її важливих характеристиках, як легальність і легітимність, що є взаємопов’язаними, але не тотожними поняттями.

Легітимність – це суспільне визнання влади та її право на управління. Легальність – її нормативно-правова закріпленість, узаконеність у відповідних державних документах. Це здатність влади діяти в рамках встановлених нею норм.

Якщо перше поняття носить більш оціночний, морально-етичний характер, друге – юридичний. Поняття «легітимність» було введено в політичну науку німецьким соціологом і політологом М.Вебером, який запропонував розрізняти три її основні види: традиційну, харизматичну і раціонально-легальну. Легітимність як міра довіри до влади з боку населення є змінною величиною. Вона залежить від наявності у влади реального авторитету – здатності виконувати взяті на себе зобов’язання та функції, реалізацію очікувань громадян.

Переходячи до розгляду останнього питання, передусім слід дати визначення політичної опозиції. У найзагальнішому розумінні до неї можна віднести політичні сили, які не підтримують офіційного політичного курсу, пропонують суспільству альтернативну програму його подальшого розвитку та ведуть легальну політичну діяльність. Слід також звернути увагу на правову невизначеність її статусу в сучасній Україні, що ускладнює взаємозв’язок і взаємодію з владою.

Серед основних форм опозиційної діяльності варто виокремити наступні: висунення і підтримка кандидатів до складу представницьких органів влади; ініціювання та проведення референдумів; законотворча діяльність; виступи у ЗМІ з метою оприлюднення власних політичних програм; проведення масових акцій протесту з висуненням своїх основних вимог тощо.

Далі варто зупинитися на критеріях класифікації політичної опозиції, зокрема, таких:

• за характером вимог до влади (виділяють помірковану та радикальну);

• за змістом політичного курсу (конструктивну та деструктивну);

• за умовами функціонування (легальну, нелегальну, напівлегальну);

Характер взаємовідносин влади та опозиції, міру їх конфронтації визначає існуючий політичний режим. Це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів, які використовуються владою, пануючих форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури. Політичний режим також визначається рівнем дотримання прав і свобод громадян, лояльністю населення щодо влади.