80. Пакти та їх види
Пакти - це неформальні угоди, тобто їх укладання не супроводжувалося формалізмом, передбаченим римським цивільним правом (jus civile). В силу своєї неформальності пакти спочатку не забезпечувалися позовним захистом і їх називали голими пактами - pacta nuda. Проте пакти не зовсім були позбавлені всякого значення. Преторський едикт, який відноситься ще до кінця другого - початку першого століття республіки, не те що надавав юридичної сили всяким пактам, а створюЕ ав exeptio pacti - різновид exeptio doli.Римське право розрізняло три категорії одягнутих пактів: приєднані, преторські і законні.
Приєднані пакти (pacta adjecta) - це угоди, приєднані до якогось головного договору. При цьому треба розрізняти приєднані пакти до договору в момент його укладання і після укладення. У першому, випадку вони становлять частину головного договору і можуть забезпечуватися позовом з цього договору. Наприклад, під час продажу була домовленість, що в разі, коли покупець в свою чергу зажадає продати річ, то він найперше повинен запропонувати її продавцю (право переважної купівлі). У випадку невиконання цієї домовленості продавець може пред'явити віндикаційний позов.
Преторські пакти. Таку назву вони набули внаслідок того, що початково їм був наданий захист претором. Це пакти:
а) підтвердження боргу; б) обіцянка банкіра сплатити обумовлену угодою суму за рахунок клієнта третій особі; в) угода з власником готелів, кораблів про прийняття і збереження речей пасажирів та мешканців; г) угода з третейським суддею про виконання ним обов'язків третейського судді.
Законні пакти. Деякі угоди набули юридичного визнання в пізнішому праві безпосередньо в силу закону. Права кредитора, що виникали з цих угод, захищалися кондикційним позовом, який випливав з закону. До таких угод відносяться угода про передачу спору на розгляд третейському судді (compromissium), угода про встановлення приданого, угода про дарування.
81. Імператорські пакти. — пакти, які дістали юридичне визнання в законодавстві пізньої імперії. їх було захищено кондикційними позовами, що випливали із закону, яким було визнано цю угоду. До них належали: а) компроміс — угода між особами, між якими виник майновий спір, про передачу цього спору на розгляд третейському судді", б) угода про надання посагу; в) угода про дарування.
82.Зобовязання ніби з договорів.
Назва групи зобовязання ніби з договорів підкреслює те,що вони виникали із контрактів чи іншої якоїсь угоди,а саме з односторонньої дії якої небудь особи.Характерною особливістю такого роду зобовязань є одержання певної вигоди однією стороною за волевиявленням і за рахунок другої,але без наміру одарити першу сторону.Зобовязально-правові відносини за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин,які виникли з договору.Саме тому,такі відносини почали називати ніби договірними,що виникають ніби з договору,хоча між сторонами угоди не було між зобовязань.Одностороння дія,з якої виникало подібне зобовязання за характером повинна бути правомірною.Із недозволеної дії виникає,зовсім інший тп зобовязань-делікти зобовязання.До зобовязань ніби з договору входять такі категорії зобовязань:1.Ведення чужих справ без доручення.2.Зобовязання,що виникали з безпідставного збагачення:-із помилкового платежу незаборгованого.-факту майнового надання з певною метою,яка не
здійснилась.-повернення недобросовісно одержаного.Ведення чужих справ без доручення-це правовідношення,в якому одна сторона-гестор-без якого-небудь доручення з його боку.Зазначне зобовязання виникло з одгостороннього правочину і за характером було двостороннім-обовязки покладалися на обидві сторони.права і обовязки сторін:гкстор мав виконати справу із старанністю і ретельністю,він відповідав за будь -яку вину,якщо не будуть схвалені його дії,то він повинен буде відновити попередній стан майна,після виконання дії гестор мав віддати все набуте господарю.Господар:при схвалені дій гестора господар мав прийняти звіт та відшкоджувати витрати по справі,мав право вимагати все одержане,що гестор одержав.
83.Зобовязння,що виникали з безпідставного збагачення.
Зобовязання,що виникли із безпідставного збагачення,в римському праві були.Вони одержали захист засобами кондикційних позовів чи прсото кондикцій. В основі виникнення зазначених зобовязань лежать дозволені,правомірні дії,прое мотиви їх здійснення неправомірні або через помилку,або через інші фактори.Вони наближаються,до реальних договорів-Зобовязання в обох випадках виникають з моменту фактичної передачі якого -небудь майна однією сторною другій.Віідмінності між зобовязаннями із реальних договорів і зобовязаннями з безпідставного збагачення:-в реальних договорах предача майна здійснюється на законній підставі,і тому одержане не може визнаватися безпідставним збагаченням.Зобовязання із безпідставного збагачення,виникає через те,що певна особа одержала майно за рахунок іншої,тобто збаатилася без достатніх для цього правових підстав.озов про повернення незаборгованого-Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг,то ця друга особа збагачується за рахунок першої без достатніх для цього правових відстав і зобовязана повернути безпідставно одержане.Випливає зобовязання,за яким безпідставно збагачений зобовязаний повернути все одержане особі,за рахунок якої він збагатився.
84.Деліктні зобовязання.
Ці зобовязання виникли з цивільних правопорушень.В основу деліктних зобовязань покладено тільки неправомірні дії.Приватним правопорушенням вважалася неправомірна дія,яка порушує інтереси прватних осіб.До неї такж належали протиправні дії,яке відносилося до кримінальних здлочинів.Деліктні зобовязання несли за собою відповідальність у вигляді кровної помсти"зуб за зуб","око за око".З часом ця санкція трансформувалася в систему штрафів.Започатковується і майнова відповідальність за заподіяну власнику шкоду.Пізніше застосування помсти було заборонено,а штрафи все частіше замінювалися майновим відшкодуванням заподіяної шкоди.Деліктні зобовязання не завжди переходили в спадщину.Спадквоємець боржника взагалі не відповідав за деліктними зобовязаннями.Деліктна відповідальність формувалася за принципом кумуляції.Також зберігалася ноксальна відповідальність.Делікт-позадоговірне правопорушення.Види:-договірні,позадоговірні.
Деліктом визнавалися і несли відповідальність тільки ті правопорушення,що в законі визначалися як:1.особиста образа.2.крадіжка.3.неправомірне знищення або пошкодження чудого майна.
85.Крадіжка
Крадіжка-це будь-яке протиправне і корисливе посягання на чужий майновий інтерес.Обєктом посягання крадіжки були чужі речі,майно,власність,майновий інтерес.Необхідним елементом визнання крадікжи було створення майнової вигоди за допомогою протиправного впливу на чужу річ,тобто намір вилучити вигоду протиправним способом і проти волі власника.Відповідальність за крадіжку встановлювали різними правовими засобами.Позов про крадіжку.Він був підставою виникнення розадоговірного зобовязання,за яким злодій зобовязався сплатити штраф.Відповідальність по ньому визначалась залежно від характеру крадіжкиЗлодій,спійманий а місці крадіжки міг бути навіть убитим,якщо крадіжка здійснбвалася зі зброєю або вночі.В інших випадках злодія віддавали на розправу потерпілому.Він утримував його протягом 60днів як боржника.Якщо злодія ніхто не викупляв,потерпілий мав право за своїм вибором вбити або продати його в рабство.В праі Юстиніана визначається єдиний штрафний позов проти злодіїв.Тобто якщо злодія не спіймано на місці злочину то він зобовязувався виплатити подвійної вартості крадених речей.З факту крадіжки виникало два зобовязання:1.на підставі кондикції із крадіжки,за якою злодій присуджувався до повернення речі з усім її приростом.2.на підставі позову про крадіжку,за яким злодій присуджувався до сплати штрафу в розмірі чотирикратної вартості краденої речі.
86.Неправомірне знищення або пошкодження чужого майнаЦей закон являв собою плебісцит, оскільки був затверджений плебсом за пропозицією плебейського трибуналу Аквілія. Він складався з трьох глав, дві з яких (перша та третя) встановлювали деліктну відповідальність за завдання шкоди чужому майну. Для настання відповідальності за вбивство або поранення раба або тварини, а також за знищення або пошкодження чужих речей були необхідні наступні умови:1. Смерть, поранення раба або тварини, а також інше пошкодження або знищення чужого майна повинно бути спричинено corpore, тобто безпосередньою дією правопорушника. Раб або тварина, наприклад, повинні бути вбиті правопорушником, а не загинути, стрибнувши у прірву, злякавшись правопорушника. Не буде відповідальності і у випадку, коли винуватець шкоди заморив голодом раба або тварину, закривши їх у приміщенні.2. Відповідальність у цих випадках наступала також при умові, що шкоду завдано corpori, тобто матеріальним впливом на об'єкт посягання. Раб повинен бути вбитий або поранений, наприклад, дубинкою. Проте, якщо тварину було загнано у річку і там загинуло, відповідальність не наступала – тут немає безпосереднього матеріального впливу. Не буде відповідальності, якщо порушник відчинив двері приміщення і тварини загинули від холоду, збігли або розкрив дах і речі загинули від дощу.Так поступово виробилася практика, що забезпечувала відшкодування будь – якої шкоди, спричиненої неправомірною дією.
87. Зобовязання ниби з приватних деликтив(квазиделиктив).Загального визначення квазіделіктів римські юристи не залишили, а перелік неправомірних дій, що охоплювалися цим поняттям, досить широкий. Найпоширенішими серед них були кілька недозволених дій:А-. Навмисне неправильне або недбайливе вирішення судової справи, а також порушення інших суддівських обов'язків визнавалося неправомірною дією — ніби деліктом і тягло майнову відповідальність. Суддя, який виніс явно несправедливий присуд або не з'явився в призначений день для розгляду справи, був зобов'язаний відшкодувати заподіяну його неправомірними діями шкоду потерпілій стороні. Б- Відповідальність мешканців будинків за викинуте або вилите. Мешканець житла, з якого було щось викинуто або вилито на вулицю, де звичайно ходять або їздять люди, відповідав за заподіяну шкоду
В- Небезпечне для пішоходів виставлене, підвішене або вивішене, що може впасти на людей. Той, хто помітив подібне, міг подати до господаря будинку позов (actio popularis) про сплату штрафу в розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки.
Г- .-Відповідальність власників готелів, заїжджих дворів і кораблів, які завдавали шкоди майну постояльців і пасажирів. Вони зобов'язані були відшкодувати заподіяні їхніми працівниками збитки у подвійному розмірі.
Д-Шкода, заподіяна рабом або твариною чужому майну або особі. І в цьому разі відповідальність ніс їхній хазяїн.
88-ОСНОВНИ ПОНЯТТЯ СПАДКОВОГО ПРАВА. Спадкові відносини виникають у випадку смерті громадянина або оголошення його у встановленому порядку померлим.
Отже, спадкові правовідносини мають абсолютний характер і спрямовані на наступництво цивільних прав і обов'язків від однієї особи - спадкодавця до іншої - його спадкоємця.
Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких до нього був спадкодавець. У результаті відбувається зміна суб'єкта у правовідносинах.
Спадкове право. Система правових норм, які регулюють порядок переходу майнових прав і обов'язків від померлої особи до її правонаступників, називається спадковим правом. Соціальне призначення спадковото права полягає не тільки в тому, щоб закріпити порядок переходу майнових прав j обов'язків від одного покоління до іншого, але й певною мірою сприяти зміцненню "сімейних відносин громадян, захищати інтереси неповнолітних дітей, непрацездатних утриманців та ін.
89- Основни етапи римського спадкового права.1. Hereditas (спадкування за jus civile) — регламентувалося Законами XII таблиць, які передбачали спадкування за заповітом і спадкування за законом. Однак через сімейний характер власності давнього періоду основним видом було все ж спадкування за законом. Вважалося абсолютно нормальним після смерті глави familii залишати його майно тій самій familii, оскільки воно створювалося працею всіх її членів. Проте Закони XII таблиць спадкування за заповітом визнають уже переважною формою спадкування. Принцип свободи заповіту майже утвердився, а кровне споріднення ще не стало пануючим, і тому спадкування за законом не обмежувало свободи заповіту.
2. Спадкування за преторським едиктом. Істотні зміни в спадкове право внесла преторська практика. Преторські реформи спадкового права почали розвиватися ще у період ранньої республіки і поширилися у період принципату.
3. Спадкування за імператорськими законами.Спадкове право, особливо спадкування за законом, залишалось досить складним, обтяженим численними уточненнями і додатками, заплутаним інститутом. В такому вигляді воно і було зафіксоване під час систематизації Юстиніана.
4. Спадкування у «праві Юстиніана». Тут варто нагадати, що «право Юстиніана» не є власне римським правом. Разом з тим, система спадкування, яку часто вважають суто «римською», була сформована саме у ту добу. Тому далі викладаються відповідні положення спадкового права «за Юстиніаном».
90. Спадкування за заповитом
Отже, заповіт - це розпорядження майном з відкладною умовою, бо воно набуває чинності лише з настанням умови - смерті спадкодавця. Ця обставина й зумовила суворі вимоги до заповіту, оскільки в разі сумніву у будь-якому положенні заповіту спитати про істинний намір спадкодавця вже неможливо. Для визнання за заповітом юридичної сили він повинен відповідати таким вимогам: заповіт має бути складений у визначеній законом формі; спадкодавець повинен володіти активною заповітною правоздатністю; у заповіті мають бути визначені конкретні спадкоємці, які володіють пасивною заповітною правоздатністю.
91- Спадкування за законом виникло раніше спадкування за заповітом, але згідно із Законом XII таблиць відкриття спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту, тобто коли хтось помре без заповіту.
Спадкування за jus civile визначалося положенням Законів XII таблиць, згідно з яким розрізняли три класи спадкоємців:
I -свої спадкоємці, до яких належалипідвладні діти, внуки, правнуки по чоловічій лінії, дружина (ситтапи), а також усиновлені; внуки визнавались спадкоємцями лишев тому випадку, коли помирав батько; всі вони діставали частку свого батька;
II — найближчі, наприклад, брати, сестри.Вони закликались, якщо не було своїх спадкоємців.
III — найближчі родичі ,вони закликались, якщо не було агнатів.Законний спадкоємець закликався до спадкування один раз; тому якщо найближчий спадкоємець відмовлявся, то спадщина ставала виморочною.
За преторським едиктом встановлювалося чотири класи спадкоємців, які закликались у такому порядку:
I — unde liberi. В цьому класі поряд з підвладними дітьми спадкоємцями визнавалися і діти емансиповані; поряд з агнатами успадковують і когнати, тобто успадковують всі діти взагалі.
II — unde legitimi. В цьому класі до спадщини закликались ще раз sui heredes, а за їх відсутності — агнати і родичі;
III — unde cognati. Закликались всі кровні родичі до шостогоступеня спорідненості включно;
IV — unde vir aufuxor, тобто один з подружжя, що пережив іншого,за умови повної відсутності родичів, зазначених в перших трьох класах або у разі їх відмови від спадщини.
Претором було введено наступність класів, тобто якщо найближчий спадкоємець відмовлявся від прийняття спадщини, то закликався з сім'ї наступний і спадщина не ставала виморочною.
60.Наслідки не виконання зобов’язань. Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання визнавалося порушення умов договору або однієї з вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний у зумовлений строк — це невиконання, якщо ж виконаний з прострочкою — неналежне виконання. Наслідки в обох випадках наставали однакові: або відповідальність боржника, або звільнення його від відповідальності.
Відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання у пізньому римському праві наставала лише за наявності спеціальних умов — вини і наявності збитків. За відсутності однієї з цих двох умов відповідальність не наставала. Римське приватне право знало дві форми вини: a)умисел — боржник передбачав результати своєї поведінки і бажав їх настання; б)необережність— боржник не передбачав результатів своєї поведінки, однак мав би передбачити їх. Необережність буває різною: груба , легка і щонайлегша. Груба необережність — це невияв тієї міри піклування, уваги, дбайливості, обережності, яку звичайно виявляють нормальні люди. Легка необережність визначалася порівнянням поведінки пересічного «доброго», дбайливого господаря з поведінкою боржника. Римському приватному праву був відомий ще один вид вини —конкретна вина, її визначали порівнянням ставлення особи до власних і чужих справ. Якщо боржник до чужих речейставився гірше, ніж до своїх, то наявна була конкретна вина. У давні часи відповідальність боржника мала особистий характер: його карали фізично, про що свідчать Закони XII таблиць. Майнова шкода— є обчислене в грошах будь-яке зменшення наявного майна та інше ущемлення майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої особи.