7. Шляхи рішення проблем

Приблизно за 500 років до нашої ери в Афінах був виданий перший з відомих едикт, що забороняє викидати сміття на вулиці, що передбачає організацію спеціальних смітників і пропонує сміттярів скидати відходи не ближче чим за милю від міста.[4]

З тих пір сміття складували на різних сховищах у сільській місцевості. У результаті росту міст вільні площі в їхніх околицях зменшувалися, а ріст кількості пацюків, викликаний смітниками, сталв нестерпними. Окремо варті смітники минулого замінені ямами для зберігання сміття.[14]

Близько 90 % відходів у США дотепер закопується. Але смітники в США швидко заповнюються, і страх перед забрудненнями підземних вод робить їхніми небажаними сусідами. Ця практика змусила людей у багатьох населених пунктах країни припинити споживання води з колодязів. Бажаючи зменшити цей ризик, влади Чикаго із серпня 1984 р. оголосили мораторій на розробку нових площ під смітник доти, поки не буде розроблений новий вид моніторингу, що стежить за переміщенням метану, тому що якщо не проконтролювати його утворення, він може вибухнути.[4]

Навіть просте поховання відходів є дорогим заходом. З 1980 по 1987 р. вартість поховання відходів у США зросла з 20 до 90 доларів за 1 т. Тенденція до подорожчання зберігається й сьогодні. У густо населених районах Європи спосіб поховання відходів, що як вимагає занадто великих площ і сприятливому забрудненню підземних вод, було надано перевагу іншому - спалюванню.[21]

Перше систематичне використання сміттєвих печей було випробувано в Нотингеме, Англія, в 1874 р. Спалювання скоротило обсяг сміття на 70-90%, залежно від складу, тому воно знайшло своє застосування по обох сторонах Атлантики. Густонаселені й найбільш значимі міста незабаром впровадили експериментальні печі. Тепло, виділюване при спалюванні сміття стали використовувати для одержання електричної енергії, але не скрізь ці проекти змогли виправдати витрати. Більші витрати на них були б доречні тоді, коли не було б дешевого способу поховання. Багато міст, які застосували ці печі, незабаром відмовилися від них через погіршення складу повітря. Поховання відходів залишилося в числі найбільш популярних методів рішення даної проблеми.[6]

Найбільш перспективним способом рішення проблеми є переробка міських відходів. Одержали розвиток наступні основні напрямки в переробці: органічна маса використовується для одержання добрив, текстильна й паперова макулатура використовується для одержання нового паперу, металобрухт направляється в переплавлення. Основною проблемою в переробці є сортування сміття й розробка технологічних процесів переробки.

Економічна доцільність способу переробки відходів залежить від вартості альтернативних методів їхньої утилізації, положення на ринку вторинної сировини й витрат на її переробку. Довгі роки діяльність по переробці відходів утруднялася через те, що існувала думка, начебто будь-яка справа повинне приносити прибуток. Але забувалося те, що переробка, у порівнянні з похованням і спалюванням, найбільш ефективний спосіб рішення проблеми відходів, тому що вимагає менше урядових субсидій. Крім того, він дозволяє заощаджувати енергію й берегти навколишнє середовище. І оскільки вартість площ для поховання сміття росте через жорсткість норм, а печі занадто дорогі й небезпечні для навколишнього середовища, роль переробки відходів буде неухильно рости.[4]

2. Екологія сільськогосподарських районів

1. Загальні екологічні проблеми сільськогосподарських районів світу

Сільськогосподарські райони досить різні по природних умовах, типам землекористування й ступеня освоєння. Проте, екологічні проблеми в них мають багато загального. Це зв'язано з наступними обставинами: охопленням антропогенними навантаженнями більших площ, іноді практично на 100%; малою лісистістю й невеликими площами лучно-степових ділянок; значною оголеністю ґрунтового покриву; перевагою певних видів забруднення в ґрунті, воді й ґрунтах, пов'язаних з добривами.[14]

Перераховані обставини свідчать про специфіку екологічного стану сільськогосподарських районів, про правомірність виділення “агроекологічного” типу оцінок території.

Основний аспект агроекологічної оцінки - аналіз умов розвитку сільськогосподарських рослин: їхнього росту, фенології, урожайності, відносини до добрив, хворобам, сезонним змінам умов тепла й вологи - морозам, заморозкам, посухам, перезволоженню. Екологічні умови сільськогосподарських угідь найбільш мінливі на площах богарного, неполивного землеробства. Більше стабільні вони в зонах зрошення, де заходи щодо меліорації послабляють вплив зовнішніх умов.[16]

РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ РІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ

Головне, однак, не в повноті списку цих проблем, а в осмисленні причин їхнього виникнення, характеру й, що найважливіше, у виявленні ефективних шляхів і способів їхнього дозволу.

Справжня перспектива виходу з екологічної кризи - у зміні виробничої діяльності людини, його способу життя, його свідомості. Науково-технічний прогрес створює не тільки "перевантаження" для природи; у найбільш прогресивних технологіях він дає засоби запобігання негативних впливів, створює можливості екологічно чистого виробництва. Виникла не тільки гостра необхідність, але й можливість змінити суть технологічної цивілізації, додати їй природоохоронний характер.[12]

Один з напрямків такого розвитку - створення безпечних виробництв. Використовуючи досягнення науки, технологічний прогрес може бути організований таким чином, щоб відходи виробництва не забруднювали навколишнє середовище, а знову надходили у виробничий цикл як вторинна сировина. Приклад дає сама природа: вуглекислий газ, який виділяють тварини, поглинається рослинами, які виділяють кисень, необхідний для подиху тварин.[23]

Безвідхідним є таке виробництво, у якому вся вихідна сировина в остаточному підсумку перетворюється в ту або іншу продукцію. Якщо врахувати, що 98% вихідної сировини сучасна промисловість переводить у відходи, то стане зрозумілим необхідність завдання створення безвідходного виробництва.[5]

Розрахунки показують, що 80% відходів теплоенергетичних, гірничодобувних, коксохімічної галузей придатні в справу. При цьому одержувана з них продукція найчастіше перевершує по своїх якостях виробу, виготовлені з первинної сировини. Наприклад, зола теплових електростанцій, використовувана як добавка при виробництві газобетону, приблизно у два рази підвищує міцність будівельних панелей і блоків. Велике значення має розвиток природовідновлюваних галузей (лісове, водне, рибне господарство), розробка й впровадження матеріалозберігаючих і енергозберігаючих технологій.

Екологічно чистими є й деякі альтернативні(стосовно теплової, атомним і гідроелектростанцій) джерела енергії. Необхідний найшвидший пошук способів практичного використання енергії сонця, вітру, припливів, геотермальних джерел.[23]

Екологічна ситуація викликає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, зв'язаної з втручанням у природне середовище. Необхідна екологічна експертиза всіх технічних проектів.

Ще Ф. Жоліо-Кюрі попереджав: "Не можна допустити, щоб люди направляли на своє власне знищення ті сили природи, які вони зуміли відкрити й скорити".4]

Час не чекає. Наше завдання всіма доступними методами стимулювати всяку ініціативу й заповзятливість, спрямовану на створення й впровадження новітніх технологій, що сприяють рішенню будь-яких екологічних проблем. Сприяти створенню великої кількості контрольних органів, що складаються з висококваліфікованих фахівців, на основі чітко розробленого законодавства відповідно до міжнародних угод по екологічних проблемах. Постійно доносити інформацію до всіх держав і народів по екології за допомогою радіо, телебачення й преси, тим самим піднімати екологічну свідомість людей і сприяти їх духовному відродженню відповідно до вимог епохи.[22]

ВИСНОВКИ

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності й біорізноманітності, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів за небаченої забрудненості поверхні Землі; гідросфери й атмосфери пов’язані з інтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвитком науково-технічного прогресу протягом останніх 50 років. Саме необхідність задоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела до гігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціях світового господарства, у виробничих потужностях, техніці й технологіях, асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництва й споживання, що склалися в світі, перестали відповідати умовам нормального співіснування людини й природи.

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов’язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два „вибухи” – демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети – головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо).

Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.

Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь, через 200-250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу.

Важливою екологічною проблемою є і забруднення атмосфери різними хімічними викидами промислового характеру, а також забруднення водойм. Однією з найгостріших екологічних проблем людства в найближчі десятиліття залишається необхідність демонтажу сотень блоків АЕС, які відпрацювали свій ресурс, транспортування й безпечне поховання твердих і рідких радіоактивних відходів.

Вчені стверджують, що протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Біологічна різноманітність – це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем. Так і біосфери в цілому. Ось чому зменшення біорізноманітності – це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.г Либідь, 1993.

2. Гавриленко О. П. Екогеографія України: Навчальний посібник. – К., 2008. – 646 с.

3. Горщиків С. П. Екзодинамічні процеси освоєних територій. – М.: Надра, 1982.

4. Григор’єв А. А. Міста й навколишнє середовище. Космічні дослідження. – М.: Думка, 1982.

5. Грицик В., Канарський Ю., Бедрій Я. Екологія довкілля. Охорона природи: навчальний посібник для студентів вузів – К.: Кондор, 2009. – 290 с.

6. Даценко И. И. Живая вода. – Львов: Изд-во Львов, ун-та, 1984.

7. Даценко І. І., Мартинюк В. З. Інтоксикація оксидом вуглецю та шляхи її послаблення. – К.: Наук. Думка, 1971.

8. Даценко І. І., загальна гігієна: Посібник для практичних знань / Львів: Видавництво Львів, університету, 1992.

9. Демократов Н. Мировоззренческие основания современной цивилизации и её глобальный кризис. Общественные науки и современность. 1994, №2.

10. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник / К.: Знання, 2006.- 319 c.

11. Джигерей В. С., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. – Львів, Афіша, 2000 – 272 с.

12. Качинський А. Б., Сердюк А. М. Методологічні основи ризику в медико-екологічних дослідженнях та його значення для екологічної безпеки України // Лікарська справа. — 1995. — № 3–4. — С. 5–15.

13. Киселев В.Н. Основы экологии. - Минск, Университэцкае, 1998.

14. Клименко М., Прищепа А., Вознюк Н.. Моніторинг довкілля: Підручник – К.: Академвидав, 2006. – 359 с.: табл. – (Сер. “Альма-матер”)

15. Новиков Ю.Ф. Экология, окружающая среда, человек. -М.: Гранд, 1998.

16. Нікітін Д. П., Новиков Ю. В. Навколишнє середовище й людина. – М.: 1986.

17. Одум Ю. Основи екології. – М.: Мир, 1975.

18. Петров К. М. Общая екологія. – М.: Химия, 1998.

19. Радзевич Н. Н., Пашканг К. В. Охорона й перетворення природи. – М.: Освіта, 1986.

20. Сухарев С., Чундак С., Сухарева О. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник. Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. Ун-т. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 391 с.

21. Шандала М. Г., Звиняцковский Я. Й. Окружающая среда и здоровье населения, - К.: Наук, думка, 1988.

22. Шицкова А. П., Новиков Ю. В. Гармония или трагедия? Научно-технический прогресс, природа, человек / Отв. Ред. 3. П. Казначеев. -М.: Наука, 1989.

23. Ярошева О.І. Соціально-економічні проблеми екології. Донецьк, ДонДУЕТ 2003.

24. Промислова екологія, спільнота фахівців – екологів [Електронний ресурс] - http://www.eco.com.ua/

34