1. Екологія міст

   1. Загальноекологічні проблеми міст світу

Екологічні проблеми міст,головним чином найбільш великих із них,пов'язані із надмірною концентрацією на порівняно невеликих територіях населення, транспорту і промислових підприємств, із утворенням антропогенних ландшафтів, дуже далеких від стану екологічної рівноваги.[1]

Темпи зростання населення світу в 1.5-2.0 рази нижче зростання міського населення, до якого сьогодні відноситься 40% людей планети. За період 1939 - 1979 р. населення великих міст виросло в 4 рази, у середніх - в 3 й малих – у 2 рази.[15]

Соціально-економічна обстановка привела до некерованості процессу урбанізації в багатьох країнах. Відсоток міського населення в окремих країнах дорівнює: Аргентина - 83, Уругвай - 82, Австралія - 75, США - 80, Японія - 76, Німеччина - 90, Швеція - 83. Крім великих міст-мільйонерів швидко ростуть міські агломерації.

Круговорот речовини і енергії в містах значно перевершує такий у сільській місцевості. Середня щільність природного потоку енергії землі - 180 Вт/м2, частка антропогенної енергії в ньому - 0.1 Вт/м². Умістах вона зростає до 30-40 й, навіть, до 150 Вт/м² (Манхеттен).[18]

Над великими містами атмосфера містить в 10 разів більше аерозолів й в 25 разів більше газів. При цьому 60-70% газового забруднення дає автомобільний транспорт. Більше активна конденсація вологи приводить до збільшення опадів на 5-10%. Самоочищенню атмосфери перешкоджає зниження на 10-20% сонячної радіації і швидкості вітру.

При малій рухливості повітря теплові аномалії над містом охоплюють шари атмосфери в 250-400 м, а контрасти температури можуть досягати 5-6С. З ними зв'язані температурні інверсії, що приводять до підвищеного забруднення, туманів й смогу.[20]

Міста споживають в 10 й більше раз більше води розраховуючи на одну людину, ніж сільські райони, а забруднення водойм досягає катастрофічних розмірів. Обсяги стічних вод досягають 1м² у добу на одну людину. Тому практично усі великі міста відчувають дефіцит водних ресурсів й багато хто із них одержують воду із вилучених джерел.[19]

Водоносні обрії під містами сильно виснажені в результаті безперервних відкачок шпарами і колодязями і, крім того, забруднені на значну глибину.

Корінному перетворенню піддається і ґрунтовий покрив міських територій. Великі площі грунтів, під магістралями і кварталами, фізично знищуються, а в зонах рекреацій - парки, сквери, двори – сильно знищується, забруднюються побутовими відходами, шкідливими речовинами з атмосфери, збагачуються важкими металами, оголеність ґрунтів сприяє водній й вітровій ерозії.[15]

2. Стан повітряного басейну

Для більшості великих міст характерно надзвичайно сильне й інтенсивне забруднення атмосфери. По більшості забруднюючих агентів, а їх у місті налічується сотні, можна із упевненістю сказати, що вони, як правило, перевищують гранично допустимі концентрації. Більше того, оскільки в місті спостерігається одночасний вплив безлічі забруднюючих агентів, їхня спільна дія може виявитися ще більш значною. Широко поширена думка про те, що зі збільшенням розмірів міста зростає й концентрація різних забруднюючих речовин у його атмосфері, однак у дійсності, якщо розраховувати середню концентрацію забруднень на всю територію міста, то в багатофункціональних містах з населенням більше 100 тис. чоловік вона перебуває приблизно на тому самому рівні, й зі збільшенням розмірів міста практично не зростає. Це пояснюється тим, що одночасно зі збільшенням обсягів викидів, що зростають пропорційно росту чисельності населення, розширюється й площа міської забудови, що і вирівнює середні концентрації забруднення в атмосфері.[7]

Р ис. 1. Забруднення атмосферного повітря промисловими викидами

Істотною особливістю великих міст із населенням більше 500 тис. чоловік є те, що зі збільшенням території міста й чисельності його жителів у них неухильно зростає диференціація концентрацій забруднення в різних районах. Поряд з невисокими рівнями концентрації забруднення в периферійних районах, вона різко збільшується в зонах великих промислових підприємств і, особливо в центральних районах. В останніх, незважаючи на відсутність у них великих промислових підприємств, як правило, завжди спостерігаються підвищені концентрації забруднювачів атмосфери. Це викликається як тим, що в цих районах спостерігається інтенсивний рух автотранспорту, так і тим, що в центральних районах атмосферне повітря звичайно на кілька градусів вище, ніж у периферійних, - це приводить до появи над центрами міст висхідних повітряних потоків, що засмоктують забруднене повітря із промислових районів, розташованих на ближній периферії. При аналізі процесів забруднення атмосфери міст досить істотне розходження між забрудненнями, виробленими стаціонарними й мобільними джерелами. Як правило, зі збільшенням розміру міста частка мобільних джерел забруднення (в основному автотранспорту) у загальному забрудненні атмосфери зростає, досягаючи 60 і навіть 70%.[16]

Існуючі співвідношення між стаціонарними й мобільними джерелами забруднення атмосферного повітря значною мірою визначають його характер.[16]

Стаціонарні джерела викидають у повітря головним чином сірчистий газ (150 т у добу розраховуючи на кожні 500 тис. населення під час опалювального сезону), окисли азоту (100 т у добу при тім же розрахунку), а також деяка кількість вигарного газу, фенолів, сірчаної кислоти й інших забруднюючих речовин залежно від специфіки промислового виробництва міста й складу використовуваного в ньому палива. Відносно недавно стаціонарні джерела викидали в атмосферу значну кількість пилу різноманітного хімічного складу, але в цей час існуючі газоочистні установки затримують більше 95% всіх твердих часток, що утворяться при згорянні палива.[7]

Іншою особливістю стаціонарних джерел є те, що їхні скидання в атмосферу, на відміну від мобільних джерел, відбуваються, як правило, на великій висоті, що приводить до того, що вироблені ними забруднення поширюються на великій території (залежно від висоти труб). Ці зони, накладаючись один на одного, утворять області стійких забруднень у промислових районах міста, що поширюються на висоту до 150 м і більше.

У цілому викиди автотранспорту значно більше токсичні, ніж викиди, вироблені стаціонарними джерелами. Поряд з вигарним газом, окислами азоту й сажею (у дизельних автомашин) працюючий автомобіль виділяє в навколишнє середовище більше 200 речовин і з'єднань, що володіють токсичною дією. Серед них варто виділити з'єднання важких металів і деякі вуглеводні, особливо бензапирен, що володіє вираженим канцерогенним ефектом.[17]

Безсумнівно, що в найближчому майбутньому забруднення повітряного басейну міст автомобільним транспортом буде становити найбільшу небезпеку. Це пояснюється головним чином тим, що в цей час ще не існує кардинальних рішень даної проблеми, хоча немає недоліку в окремих технічних проектах і рекомендаціях.[7]

Існуючий багаторічний досвід експлуатації автомобіля на пропан-бутанових сумішах показує високий екологічний ефект. В автомобільних викидах різко знижується кількість вигарного газу, важких металів і вуглеводнів, однак рівень викидів окислів азоту залишається досить високим. Крім того, застосування газових сумішей поки можливо лише на вантажних автомобілях і вимагає налагодження системи газозаправочних станцій, тому можливості даного рішення в цей час ще обмежені.[21]

Переклад двигуна внутрішнього згоряння на водневе паливо часто рекламується як чи ледве не ідеальне рішення проблеми, однак при цьому часто забувають, що окисли азоту утворяться й при використанні водню й що видобуток, горіння й транспортування більших обсягів водню пов'язані з більшими технічними труднощами, небезпечні й досить накладні в економічних відносинах. У місті, що нараховує кілька сотень тисяч автомобілів, довелося б мати величезні запаси водню, одне зберігання яких зажадало б (для забезпечення безпеки населення) відчуження величезних територій. Якщо врахувати при цьому, що це доповнювалося б розвитий мережею заправних станцій, то таке місто було б досить небезпечне для його жителів. [14]

Крім удосконалювання самих засобів транспорту серйозний внесок у зниження загазованості атмосфери міст можуть внести планувальні заходи, заходи щодо вдосконалювання керування автомобільними потоками й заходу щодо раціоналізації перевезень усередині міста. Створення в містах єдиної автоматизованої системи керування перевезеннями може різко знизити пробіг автомобілів у межах міста й відповідно зменшити забруднення його повітряного басейну.[7]

Характеризуючи забруднення повітряного басейну міста, необхідно згадати про тім, що воно піддано помітним коливанням, викликуваним як погодними умовами, так і режимом роботи підприємства й автотранспорту.

Як правило, загазованість атмосфери вдень більше, ніж уночі, узимку більше, ніж улітку, але й тут зустрічаються виключення, зв'язані, наприклад, з фотохімічним смогом у літню пору або утворенням над містом застійних мас забрудненого повітря в нічний час. Для міст, розташованих у різних кліматичних зонах, характерні різні типи критичних ситуацій, під час яких загазованість атмосфери може досягати критичних значень, але у всіх випадках вони зв'язуються із тривалою безвітряною погодою.[22]

Забруднення атмосферного повітря є самою серйозною екологічною проблемою сучасного міста, воно завдає значної шкоди здоров'ю городян, матеріально-технічним об'єктам, розташованим у місті (будинкам, об'єктам, спорудженням, промисловому й транспортному встаткуванню, комунікаціям, промисловій продукції, сировині й напівфабрикатам) і зеленим насадженням.

Таким чином, забруднення повітряного басейну стає реальним гальмом науково-технічного прогресу в містах, дія якого буде постійно підсилюватися в міру підвищення вимог до чистоти технологій, росту точності промислового устаткування й поширенню мікромініатюризації.[7]

Подібний же ріст збитку спостерігається при прискореному руйнуванні фасадів будинків у забрудненій атмосфері міст.

3. Вплив навколишнього середовища на здоров’я міського населення

У великому ступені, забруднення атмосфери позначається на здоров'ї міського населення. Про це свідчать, зокрема, істотні розходження в захворюваності населення в окремих районах того самого міста.[20]

На підтвердження сказаного приведемо дані з роботи І. П. Лашневої, що вивчала захворюваність дітей, що проживають у двох районах з різним рівнем забруднення атмосферного повітря: в одному велика кількість промислових підприємств перебуває поблизу дитячих садків, в іншому дитячі установи віддалені від основних магістральних шляхів і джерел забруднення повітря шкідливими речовинами. Аналіз захворюваності показав, що загальна гостра захворюваність у першому районі була в 1,5 рази вище, ніж у другому. Захворюваність органів дихання дітей вікових груп (від 1 року до 6 років) у першому районі була також в 1,5 рази вище, ніж у другому районі, а нервової системи й органів почуттів - в 2-2,5 рази частіше.[19]

Зміна здоров'я городян є не тільки показником екологічного стану міста, але й найважливішим соціально-економічним його наслідком, що повинне визначати провідні напрямки по поліпшенню якості навколишнього середовища. У зв'язку із цим досить важливо підкреслити, що саме здоров'я городян у межах біологічної норми є функцією від економічних, соціальних (включаючи психологічні) і екологічних умов.[1]

У цілому на здоров'я городян впливають багато факторів, особливо характерні риси міського способу життя - гіподинамія, підвищені нервові навантаження, транспортна утома й ряд інших, але найбільше - забруднення навколишнього середовища. Про це свідчать істотні розходження в захворюваності населення в різних районах того самого міста.[8]

Найбільш помітні негативні наслідки забруднення навколишнього середовища у великому місті проявляються в погіршенні здоров'я городян у порівнянні з жителями сільської місцевості. Так, наприклад, проведене М. С. Бєдним і співавторами поглиблене вивчення захворюваності окремих груп міського й сільського населення переконливо показало, що городяни частіше страждають неврозами, захворюваннями судин мозку, хворобами центральної нервової системи, органів дихання, ніж сільські жителі.[20]

Яскравим підтвердженням того, що саме забруднення навколишнього середовища є причиною більш високої захворюваності міських жителів, можуть служити дані роботи Є. В. Іродової. Автор зіставив ретроспективні дані про забруднення атмосферного повітря токсичними речовинами з динамікою захворюваності й смертності населення від злоякісних новотворів органів дихання за 14 років. Два великих міста А и Б, які істотно різнилися по ступені забруднення атмосферного повітря, по інших параметрах (кліматичні умови, чисельність і вікова структура населення, рівень медичного обслуговування й інші соціально-економічні фактори) були цілком ідентичні. Місто А було більше забруднене сірчистим газом, пилом, фенолом, бензапиреном. Скарги на погіршення санітарно-побутових умов життя в місті А відзначалися в 2,2 рази частіше, ніж у жителів міста Б. Захворювання органів дихання в жителів міста А були в 1,9 рази частіше, ніж міста Б, рак легенів зустрічався вдвічі частіше (табл. 2).[8]

Таблиця 2. Ріст смертності від раку легені й інших злоякісних новотворів у містах А і Б за досліджуваний період (за 100% прийняті стандартизовані показники смертності в кожному місті за перший період досліджень)

Локалізація пухлин	Стосовно вихідного періоду, в %
	місто А	місто Б
Всі злоякісні новотвори	111	69
Всі злоякісні новотвори без раку легенів	101,2	65,6
Рак легенів	200	105,2

4. Забруднення водного басейну

Забруднення водного басейну в містах варто розглядати у двох аспектах - забруднення води в зоні водоспоживання й забруднення водного басейну в межах міста за рахунок його стоків.[6]

Забруднення води в зоні водоспоживання є серйозним чинником, що погіршує екологічний стан міст. Воно виробляється як за рахунок скидання частини неочищених стоків міст і підприємств, розташованих вище зони водозабору даного міста й забруднення води річковим транспортом, так і за рахунок влучення у водойми частини добрив і отрутохімікатів, внесених на поля. Причому, якщо з першими видами забруднення можна шляхом будівництва очисних споруджень боротися ефективно, то запобігти забрудненню водного басейну, вироблене сільськогосподарськими заходами, дуже складно. У зонах підвищеного зволоження близько 20% добрив і отрутохімікатів, внесених у ґрунт, попадає у водотоки. Це, у свою чергу, може приводити до евтрофікації водойм, що ще більше погіршує якість води.

Важливо помітити, що водоочистні спорудження водопроводів не в змозі очистити питну воду від розчинів зазначених речовин, тому питна вода може містити їх у собі в підвищених концентраціях і негативно вплинути на здоров'я людини. Ріст хімізації сільського господарства неминуче буде приводити до збільшення кількості добрив і отрутохімікатів, внесених у ґрунт, і відповідно із цим їхня концентрація у воді буде збільшуватися.[21]

Боротьба з таким видом забруднень вимагає використання добрив і отрутохімікатів у зонах водозбору винятково в гранульованій формі, розробки й впровадження швидко розкладаючих отрутохімікатів, а також біологічних методів захисту рослин.[6]

Рис. 2. Антропогенний карст

Міста також є потужними джерелами забруднення водного басейну. У великих містах розраховуючи на один жителя (з обліком забруднених поверхневих стоків) щодоби скидається у водойми близько 1 м³ забруднених стоків. Тому міста мають потребу в потужних очисних спорудженнях, експлуатація яких викликає чималі труднощі. Так, при роботі станції біологічного очищення стічних вод міст утвориться близько 1,5-2 т відпрацьованого мулу в рік розраховуючи на один жителя. Використання цього мулу як добриво для столових сільськогосподарських культур неприпустимо, тому що він містить у собі велика кількість токсичних речовин, не підлягаючих розкладанню. У цей час такий мул кумулюється на суші, займаючи значні території, і викликає забруднення ґрунтових вод. Причому з мулу насамперед вимиваються найбільш токсичні елементи, що містять з'єднання важких металів. Найбільш перспективним рішенням цієї проблеми є впровадження в практику технологічних систем, що передбачають одержання з мулу газу з наступним спалюванням залишків мулової маси.[22]

Особливу проблему представляє проникнення забруднених поверхневих стоків у підґрунтові води. Поверхневі стоки міст завжди мають підвищену кислотність. Якщо під містом розташовуються крейдові відкладення й вапняки, проникнення в них закислених вод неминуче приводить до виникнення антропогенного карсту. Порожнечі, що утворяться в результаті антропогенного карсту безпосередньо під містом, можуть являти серйозну загрозу для будинків і споруджень, тому в містах, у яких існує реальний ризик його виникнення, необхідна спеціальна геологічна служба за прогнозом і запобіганням його наслідків.[6]

5. Мікрокліматичні характеристики міст

Господарська діяльність, планування житлових кварталів, обмежена кількість зелених насаджень приводять до того, що в містах, особливо великих, складається свій мікроклімат, що у цілому погіршує його екологічні характеристики.[23]

У безвітряні дні над великими містами на висоті 100-150 м може утворюватися шар температурної інверсії, що затримує забруднені маси повітря над територією міста. Це поряд зі значними тепловими викидами й інтенсивним нагріванням кам'яних, цегельних і залізобетонних споруджень приводить до нагрівання центральних районів міста. У зимові безвітряні дні перепад температур повітря між центром і окраїнами Петербурга може досягати 10° С.[3]

Значна загазованість повітряного басейну, у свою чергу, приводить до зменшення інсоляції й скороченню надходження до поверхні землі ультрафіолетового випромінювання. Це негативно впливає на здоров'я городян, оскільки при зниженій інсоляції вповільнюється виведення з організму ряду токсичних речовин, зокрема важких металів і їхніх з'єднань, крім цього знижена інсоляція гальмує синтез в організмі ряду важливих ферментів. Тим часом жителі більших міст дуже часто, особливо в зимовий час, відчувають дефіцит інсоляції.[23]

Особливо варто сказати про несприятливі вітрові режими, що виникають у багатьох районах новобудов з вільною забудовою. Добре відомо, що перепади атмосферного тиску, особливо його зниження, досить несприятливо позначаються на самопочутті людей, що страждають серцево-судинними захворюваннями. Разом з тим у багатьох районах новобудов через нераціональне планування кварталів в окремих їхніх крапках можуть спостерігатися місцеві падіння атмосферного тиску. Так, у невеликих проміжках між двома великими будинками при певних напрямках вітру швидкість вітрових потоків може значно зростати. Відповідно до законів аеродинаміки в цих крапках відбувається місцеве падіння атмосферного тиску (до десятків мілібар), що із внутрішньої сторони кварталу здобуває пульсуючий характер (частота близько 5-6 Гц). Зона подібного пульсуючого тиску поширюється на 15-20м у сторони від проміжку між будинками. Подібне, хоча й менш чітко виражене положення спостерігається й на верхніх поверхах будинків із плоскою покрівлею. Зайве казати, що перебування в цих зонах людей, що страждають серцево-судинними захворюваннями, може негативно впливати на їхнє здоров'я.[3]

Рішення даної проблеми постійно вимагає проведення в районах новобудов комплексу мір по нормалізації вітрового режиму в окремих мікрорайонах за рахунок більше раціонального планування кварталів, будівництва вітрозахисних споруджень і висадження зелених насаджень.[8]

3.1.6. Зелені насадження в містах

Наявність у містах зелених насаджень є одним з найбільш сприятливих екологічних факторів. Зелені насадження активно очищають атмосферу, кондиціонують повітря, знижують рівень шумів, перешкоджають виникненню несприятливих вітрових режимів, крім того, зелень у містах сприятливо діє на емоційний стан людини. При цьому зелені насадження повинні бути максимально наближені до місця проживання людини, тільки тоді вони можуть робити максимальний позитивний екологічний ефект.[23]

Рис. 3. Дендропарк в Кіровограді

Однак у містах зелені насадження розташовані вкрай нерівномірно. Так, у Ленінграді при загальній забезпеченості зеленими насадженнями близько 20 м² на одного жителя ступінь забезпеченості населення зеленими насадженнями коливається в межах від 31,5 м² на жителя в північно-західних районах до 5 м² - у центральних. Зрозуміло, що в центральних районах міст практично неможливо відшукати більш-менш значні площі для розширення зелених насаджень, тим більше варто максимально використовувати наявні можливості. Тут найбільш перспективним є розвиток вертикального озеленення, можливості якого досить широкі.[19]

Зелене будівництво в районах новобудов також сполучено із чималими труднощами як технічного, так і економічного характеру. Вартість озеленення 1 га території обходиться в середньому в 20 тис. руб., а пристрій газону на тій же території - 6 тис. руб. Озеленення дрібних ділянок коштує ще дорожче, досягаючи 10-15 тис. руб. за 1 м². Ясно, що в останньому випадку дешевше й простіше асфальтувати двірську територію, чим озеленювати її. У технічному відношенні зелене будівництво утрудняється захламленістю території новобудов і захороненням у ґрунті відходів будівництва. Однак максимально можливе озеленення міських територій ставиться до числа найбільш важливих екологічних заходів у містах.[9]

Завершуючи розбір основних факторів, що формують екологічний стан у містах, зупинимося ще на одній проблемі, безпосередньо пов'язаної з екологією людини. Вище вказувалися фактори, що формують навколишнє середовище міст, тим часом дорослий житель великого міста в будній день гнітючу частину часу проводить у замкнутих просторах - 9 год. на роботі, 10-12 - будинку й не менше години в транспорті, магазинах і інших громадських місцях і, таким чином, безпосередньо стикається з навколишнім середовищем міста приблизно 2-3 години на день. Цей факт змушує звернути особливо серйозну увагу на екологічні характеристики виробничого й комунального середовищ.[11]

Створення в замкнутих просторах комфортних умов і насамперед очищеного кондиціонованого повітря й зниженого рівня шумів може значно зменшити негативний вплив міського середовища на здоров'я людини, та й ці заходи вимагають невеликих матеріальних витрат. Рішенню цього питання, однак, поки ще приділяється недостатньо уваги. Зокрема, навіть у новітніх проектах житлових будинків часто не передбачаються конструктивні можливості установки кондиціонерів і повітряних фільтрів. Крім цього, у межах самого житлового середовища діє чимало факторів, що впливають на її якість. До них варто віднести газові кухні, що значно підвищують загазованість житлового середовища, знижену вологість повітря (при наявності центрального опалення), наявність значної кількості різноманітних алергенів - у килимах, м'яких меблях і навіть у теплоізолюючих матеріалах, уживаних при будівництві, і багато інших факторів. Негативні наслідки всього зазначеного вище повинні не тільки передбачатися при новому будівництві й капітальному ремонті, але й потрібні активні дії по поліпшенню якості житлового середовища від кожного городянина.[23]

7. Проблема міських відходів

До ери агломерацій утилізація відходів була полегшена завдяки усмоктувальній здатності навколишнього середовища: землі й води. Селяни, відправляючи свою продукцію з поля відразу до стола, обходячись без переробки, транспортування, упакування, реклами й торговельної мережі, приносили мало відходів. Овочеві очищення тощо скормлювались або використовувалися у вигляді гною як добриво ґрунту для врожаю майбутнього року. Пересування в міста привело до зовсім іншої споживчої структури. Продукцію стали обмінювати, а виходить, упаковувати для більшої зручності.[2]

Р ис. 4. Сміттєзвалище біля лісу

У цей час жителі Нью-Йорка викидають у день у цілому близько 24000т матеріалів. Ця суміш, що складається в основному з різноманітного мотлоху, містить метали, скляні контейнери, макулатуру, пластик і харчові відходи. У цій суміші втримується велика кількість небезпечних відходів: ртуть із батарейок, фосфоро-карбонати із флюорисцентних ламп і токсичні хімікати з побутових розчинників, фарб і запобіжників дерев'яних покриттів.

Місто розміром із Сан-Франциско має у своєму розпорядженні більшу кількість алюмінію, чим невелика бокситова шахта, міді - чим середня мідна копія, і більшою кількістю паперу, чим можна було б одержати з величезної кількості деревини.[23]

Відходи підрозділяються на тверді та рідкі, промислові та побутові. Між містами країн щодо цього є відмінності. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промислових відходів до 50 млн. т кожне, у ФРН — до 61 млн. т, в Італії — до 44 млн. т. До цього додаються ще побутові відходи, кількість яких в містах Франції, Великобританії та Італії складає 17 млн. т на рік, а у ФРН — 20 млн. т на рік. У містах Японії відходів утворюється 920 — 2120 г на одну людину за добу, у Франції — 620 г. Це звичайна кількість для промислове розвинених країн. Найбільшу кількість відходів у розрахунку на одну людину мають США — їх тут 0,47 — 0,52т/рік або 1450 г/день. Загальний світовий об'єм відходів перевищує 300 млн.т. Загальний об'єм твердих відходів в Україні складає 10 — 11 млн. т на рік. Звалищами зайняті 2600 га земель Вважається, що в середньому їх в містах утворюється приблизно 1 тонна на одну людину на рік.[17]

Рис. 5. Радіоактивні

відходи

Типовий склад міських відходів такий папір та картон — 41%, сміття — 17,9%, гума, шкіра та деревина — 8,1%, харчові відходи — 7,5%, метали — 8,7%, скло — 8,2% та ін — 1,6%. Звісно, що структура відходів залежить від національних особливостей та традицій населення. У містах Індії частка харчових відходів мізерна, а в США, навпаки, досягає 21%. Для міст розвинених країн характерна велика частка у відходах пластику різних видів. Проблема відходів має високу гостроту через низьку швидкість їхнього розкладення. Папір руйнується через 2 — 10 років, консервні банки майже за 100 років, поліетиленові матеріали — за 200 років, пластмаса — за 500 років, а скло для повного розкладу вимагає 1000 років.

Особливу категорію міських відходів складають стічні води в Україні за 1988 рік було випущено 18,7 млрд. стоків, з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних вод оцінюють в «еквівалентах побутових стоків» — ЕПС. Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої речовини, що виробляється однією людиною за добу. Для окислення 1 ЕПС потрібно 60 г кисню.[12]