
- •Лабораторна робота № 2 Вивчення архітектури та принципів функціонування системи базових станцій (bss)
- •2. Методичні вказівки з організації самостійної роботи студентів.
- •3. Система базових станцій
- •6.1. Архітектура системи gsm
- •6.1.1. Функціональний поділ системи gsm
- •6.1.1.1. Ансамбль базових станцій
- •6.1.1.2. Комутаційно-мережна частина
- •6.1.1.3. Рухомі станції
- •6.1.1.4. Комплект експлуатації та обслуговування
- •6.1.1.5. Стикування системи gsm із зовнішнім світом
- •6.4. Ансамбль базових станцій
- •6.4.1. Архітектура ансамблю базових станцій
- •6.4.2. Базова станція bts
- •6.4.2.2. Електричні параметри базових станцій
- •6.4.3. Блок керування базовими станціями
- •6.4.4. Модуль транскодера
- •6.4.5. Функції ансамблю базових станцій
- •8.3. Базова станція
- •8.3.1. Багатопроменеве поширення радіохвиль та методи боротьби з ним
- •8.3.2. Функції базової станції
- •8.3.2.1. Канальне кодування та перемішування
- •8.3.2.2. Шифрування
- •8.3.2.3. Форматування пакетів
- •8.3.2.4. Гаусівська маніпуляція з мінімальним зсувом
- •8.3.2.5. Рознесений прийом
- •8.3.2.6. Стрибки по частоті
- •8.3.2.7. Обробка часового випередження
- •8.3.2.8. Перервна передача
- •8.3.2.9. Вирівнювання
- •8.3.3. Архітектура базової станції
- •8.1.5. Нумерація в bss
- •8.1.6. Мережеві компоненти системи базової станції та зв'язок між ними
- •7. Системи стільникового зв’язку і принципи їх функціонування
- •7.1. Організація радіоканалів
- •7.1.1. Смуга частот
- •7.1.1.1. Система gsм900
- •7.1.1.2. Система dcs1800
- •7.1.1.3. Система е-gsm
- •7.1.1.4. Система pcs1900
- •7.1.2.1. Частотно-часові інтервали
- •7.1.2.2. Імпульсна передача
- •7.1.2.3. Типи пакетів
- •7.1.2.4. Цикли вищого рівня
- •7.1.3. Логічні канали
- •7.1.3.1. Типи логічних каналів
- •7.1.3.2. Розташування логічних каналів в фізичних каналах
- •8.2. Радіоінтерфейс
- •8.2.1. Частотний план стандарту gsm
- •8.2.2. Типи каналів в gsm
- •8.2.2.1. Канали управління
- •8.2.2.2. Канали інформаційних потоків (розмовні канали)
- •8.2.3. Структура радіоінтерфейсу
- •8.5. Транскодер
- •7.2.2. Ефективне використання радіозасобів
- •7.2.2.1. Скакання по частотах
- •7.2.2.2. Керування потужністю
- •7.2.2.3. Передача з випередженням
- •7.2.2.4. Передача з перериванням
- •8.4. Контролер базових станцій
- •8.4.1. Архітектура контролера базових станцій
- •1. Архітектура системи gsm
8.3.2.5. Рознесений прийом
Ідея рознесеного прийому (англійський термін diversity) як засобу боротьби з швидкими завмираннями полягає в одночасному використанні декількох сигналів, які відрізняються по певному параметру або координаті, причому рознесення повинно вибиратись таким чином, щоб ймовірність одночасних завмирань всіх сигналів, що використовуються, була набагато менша, ніж ймовірність завмирання одного з них. Іншими словами, ефективність рознесеного прийому тим більша, чим менша кореляція завмирань в складових сигналів. Крім того, важлива також технічна реалізація і простота методу, що використовується.
Можна виділити п'ять варіантів рознесеного прийому:
- з рознесенням в часі (time diversity). В цьому випадку використовуються сигнали, зсунуті в часі один відносно другого. Цей метод порівняно легко реалізувати в цифровій формі, проте покращення якості прийому відбувається за рахунок пропускної здатності каналу зв'язку;
- з рознесенням по частоті (frequency diversity). В цьому випадку використовуються сигнали, які передаються на декількох частотах, тобто цей метод вимагає розширення смуги частот;
- з рознесенням по напрямку (direction diversity). В цьому методі прийом відбувається на декілька антен з розузгодженими (без повного перекриття) діаграмами направленості. В цьому випадку сигнали з виходів різних антен корельовані тим слабше, чим менше перекриття діаграм направленості, проте при цьому одночасно падає і ефективність прийому (інтенсивність сигналу, що приймається), в крайньому випадку для всіх антен, крім однієї;
- з рознесенням по поляризації (polarization diversity). В цьому методі дві антени приймають сигнали двох взаємно ортогональних поляризацій. Практичного значення цей варіант не має, оскільки в НВЧ діапазоні завмирання на різних поляризаціях сильно корельовані;
- з рознесенням в просторі (space diversity). В цьому методі прийом відбувається на декілька антен, рознесених в просторі. Це єдиний метод, який застосовується на практиці, і саме цей метод мається на увазі, коли говориться про рознесений прийом.
Для методу просторового рознесення, тобто для рознесеного прийому, необхідні щонайменше дві приймальні антени, встановлені з деяким зміщенням одна відносно одної. З загальних міркувань очевидно, що виграш від рознесеного прийому тим більший, чим більша кількість антен, які використовуються при рознесеному прийомі. Проте із збільшенням кількості антен зростає складність технічної реалізації. Тому на практиці використовується проста схема з двома приймальними антенами на базовій станції. В рухомих станціях рознесений прийом в основному не використовується.
Суттєвими характеристиками системи рознесеного прийому є відстань між антенами і спосіб сумісного використання сигналів з виходів двох антен. Із збільшенням відстані між антенами зменшується кореляція між флуктуаціями рівня сигналів, що приймаються. Отже, чим більше рознесення антен, тим більша ефективність рознесеного прийому. Проте при збільшенні рознесення зростає складність технічної реалізації, тому на практиці рознесення береться мінімально можливе, при якому рознесений прийом є достатньо ефективний. Реально з врахуванням як аналітичних оцінок, так і емпіричних даних рознесення звичайно складає біля десятка довжин хвиль, тобто порядку декількох метрів.
Що стосується об'єднання сигналів з виходів двох антен, то можна використати наступні способи:
- використання одного (сильнішого) з двох сигналів;
- додетекторне (когерентне) сумування двох сигналів;
- післядетекторне сумування із рівними ваговими коефіцієнтами або із зважуванням, яке забезпечує отримання максимального співвідношення сигнал/шум.
У випадку двох приймальних антен різниця в ефективності цих способів відносно невелика, і на практиці звичайно застосовується найбільш простий з них - вибір максимального з двох сигналів з комутацією виходу відповідного приймача на вхід тракту подальшої обробки.