14. Прийняття конституції представницькими органами

Державна практика виробила ряд способів прийняття конституцій. Право на прийняття першої або нової писаної конституції, яке в літературі називається установчою владою, здійснюється або представницьким органом, або виборчим корпусом, або виконавчою владою.

Перші писані конституції - Американська 1787 р. і Французька 1791 р. Були прийняті представницькими органами, відповідно Конвентом (Установчими зборами) і Генеральними штатами (Парламентом).

В новітній політичній практиці прийняття конституцій представницькими органами широко розповсюджене. Вся процедура прийняття нової конституції - від розробки проекту до його остаточного затвердження - здійснюється самим представницьким органом і створюваними ним допоміжними органами. Тільки Установчими зборами були прийняті конституції Італії 1947 р., Індії 1950 р., Болівії 1967 р., Бангладеш 1972 р. Парламентами були прийняті конституції Пакистану 1973 р., Таїланду 1947 р., Греції 1975 р.

15. Прийняття конституції виборчим корпусом

В деяких випадках установчі збори тільки розробляють і затверджують проекти конституцій, а остаточне рішення про його прийняття приймає виборчий корпус.

Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів - розробка проекту конституції і остаточне його затвердження, після чого конституція вступає в законну силу. Сам виборчий корпус не може розробляти проект конституції. Це робить або спеціальний конституційний комітет, або установчі збори.

Прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади (глави держави) - октроїрувавння. Октроїруваними є конституції Бахрейну, Йорданії, Кувейту, Марокко та деяких інших держав, де глави держав - монархи - зберігають значні владні повноваження.

16.Класифікація Конституцій

За характером прийняття та оформлення конституції поділяються на писані й неписані. До писаним відносяться ті конституції, які визнаються основними законами, мають вищу юридичну силу і приймаються в особливому, більш складному, ніж прості закони, порядок. Такі акти існують у переважній більшості країн. Вони можуть складатися з одного, двох або кількох документів. У більшості зарубіжних країн основний закон являє собою єдиний документ, в Данії - два документи, в Швеції - чотири. За наявності декількох актів, які є складовою частиною конституції, один з них, як правило, визнається основним, а інші ніби доповнюють його. Таким актом у Швеції є документ, який називається "Форма правління".

До неписаним конституціям відносяться ті нормативні документи конституційного характеру, які приймаються в тому ж порядку, що і будь-які інші закони. Зазвичай таких актів буває кілька, як це має місце у Великобританії та Новій Зеландії. Для неписаних конституцій характерно і те, що прийняті парламентами цих країн акти конституційного характеру доповнюються конституційними угодами, тобто звичаями, які регулюють найважливіші питання, пов'язані із здійсненням державної влади. До таких звичаїв відносяться в Новій Зеландії існування в рамках уряду Кабінету як більш вузького його ядра, взаємовідносини парламенту з урядом і генерал-губернатором і ряд інших.

Конституції відрізняються один від одного і за часом їх дії. Цей критерій дозволяє говорити про постійні та тимчасові конституціях. Тимчасовий характер зазвичай мають основні закони, прийняті в переломні для історії країни моменти, як це мало місце в Португалії після ліквідації фашизму, де в 1974 р. були введені Тимчасові конституційні положення. В якості тимчасового був прийнятий і Основний закон ФРН, хоча фактично він діє постійно.

залежно від форми державного устрою виокремлюють унітарні та федеративні конституції. Залежно від характеру політичного режиму – демократичні та реакційні. За способом зміни – жорсткі та гнучкі.