6. Закони

Важливим джерелом конституційного права є конституційні закони. В багатьох країнах конституційними законами називають закони, які вносять поправки і доповнення до конституцій. Конституційними законами офіційно називають також складові частини конституцій деяких країн, які не являють собою єдиний нормативний акт вищої юридичної сили, а становлять певну сукупність таких актів ( Конституцію Фінляндії становлять чотири акти відповідного характеру, введені у різні роки: Форма правління 1919 р., Акт про парламент 1928 р., два акти щодо організації виконавчої та судової влади 1922 р.).

В Італії конституційними офіційно визнаються закони, що ухвалюють статути областей спеціальної автономії, змінюють територію областей, регулюють діяльність конституційного суду. Подібні конституційні закони приймаються кваліфікованою більшістю складу парламенту.

Особливістю конституційно-правового регулювання суспільних відносин в Росії є те, що тут до джерел відповідної галузі права об’єктивно віднесені так звані державно-правові договори. Серед них Федеративний договір, або договір про розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації і органами державної влади суверенних республік у складі Російської Федерації 1992 року. Він має підпорядкований щодо Конституції характер: у разі невідповідності положенням Конституції положень цього та інших подібних договорів діють положення Конституції.

Джерелами конституційного права є також органічні закони. Вони приймаються для уточнення або доповнення положень конституції на основі так званих бланкетних норм останньої. Такі норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульовані органічними законами. Так, відповідно до ст. 25 Конституції Франції, “органічний закон встановлює тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів, їхню винагороду, умови обрання”.

Джерелами конституційного права є звичайні закони. Це закони про вибори, громадянство, про організацію та діяльність окремих органів державної влади або їхніх структурних елементів.

7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права.

До нормативно-правових актів виконавчої ставляться нормативні акти президентів (укази, декрети, накази тощо.) і нормативні акти урядів, котрий іноді відомств (ордонансы, декрети, постанови тощо.). Зазначені акти служать джерелами конституційного права лише тією частини, як і містять його. Між ними існує певна субординація: нормативні акти нижчестоящих державних органів нічого не винні суперечити актам вищих. Нормативні акти глав держав і урядів мають найширшу сферу действия.

До нормативно-правових актів органів конституційного контролю (нагляду) ставляться рішення Конституційного ради мови у Франції, конституційних судів у Італії, Німеччини, Болгарії, Угорщини, конституційних трибуналів у Польщі, Іспанії, верховних судів у США, Японії, Індії, та т.п. Нормативно-правовий характер мають таке рішення цих органів, які містять конституційно-правові норми – про конституційності законів та інших нормативних актів, про компетенції державні органи, про тлумаченні Конституції і т.п. У Франції, наприклад, подібне значення мають значення і рішення Державного ради – вищого органу адміністративної юстиції. Фактично багато акти органів конституційного контролю (нагляду) мають таку ж юридичної чинності, як і конституційні нормы.

Регламенти палат парламентів як джерела конституційного права містять норми, що визначають порядок діяльності палат та його внутрішніх структур. Іноді таку ж значення мають парламентські прецеденти – поведінка батьків у конкретних ситуаціях, яке вважається обов'язковим у разі повторення таких ситуацій. Конституційно-правові норми можуть утримуватися й у регламентах тих органів влади (урядів, конституційних судів і участі др.)

Рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, місцеві статути, статути) є джерелом конституційного права, коли регулюють суспільні відносини, пов'язані з здійсненням публічної власти.

Судовий прецедент- У деяких країнах джерелом конституційного права виступає судового прецеденту, тобто рішення з конкретному справі, яке визнається обов'язковим під час розгляду у майбутньому аналогічних справ. Особливо широко його у Великій Британії, США, Індії ряд інших країн, що сприйняли англосаксонську систему права. У цих країнах суддями створена цілу систему норм, яка іменується загальним правом на відміну статутного права, тобто законів, ухвалених парламентаріями. Норми прецедентного конституційного права дуже численні й досить різноманітні. Вони значною мірою визначають правове становище громадян, і громадських об'єднань є, і навіть стосунки між органами держави. Так було в Великобританії саме судового прецеденту обгрунтував невідповідальність монарха («Король може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнатуры («Король неспроможна діяти один»). Визнання судового прецеденту джерелом конституційного права означає, судові органи здійснюють як юрисдикционную функцію (дозвіл конфліктів з урахуванням права), а й правотворческую. Багатство прецедентів, накопичених більше сотні років, і , природно, який завжди між собою які узгоджуються, вимагає дуже високою кваліфікації що у процесах адвокатів і дає суддям значну свободу вибору при постанові решения.