- •1.Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2.Структура
- •3. Конституційно-правові норми ,институти
- •4.Джерела
- •5. Конституція як джерело
- •6. Закони
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права.
- •8.Конституційні звичаї
- •9. Договори як джерела
- •10. Основні риси і особливості післявоєнних конституцій зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія
- •11. Форма конституції
- •12.Структура Конституцій
- •13. Підготовка, прийняття, зміна і скасування конституції
- •14. Прийняття конституції представницькими органами
- •15. Прийняття конституції виборчим корпусом
- •16.Класифікація Конституцій
- •17. Права людини і права громадянина
- •18.Рівність прав, свобод і обов'язків
- •19. Історичний розвиток прав і свобод
- •20. Гарантії прав і свобод
- •21. Поняття громадянства
- •22. Набуття громадянства
- •23. Припинення громадянства
- •24. Особисті (громадянські) права, свободи та обов'язки
- •25. Політичні права, свободи і обов'язки.
- •26. Економічні, соціальні и культурні права, свободи і обов'язки.
- •28. Поняття політичних партій, їх сутність, організація та функції
- •29. Основні види політичних партій в зарубіжних країнах.
- •30. Організаційна структура політичних партій.
- •31. Партійні системи
- •32. Форма правління в зарубіжних країнах
- •35.Форма державного (територіально-політичного) пристрої
- •36. Унітарна держава
- •37. Федеративна держава
- •41.0Знаки і види демократичного режиму.
- •42. Парламентський і міністеріальний державні режими
- •43. Поняття і принципи виборчого права. Активне і пасивне виборче право. Виборчі цензи.
- •45. Поняття виборчої системи. Мажоритарна і пропорціональна виборчі
- •47. Виникнення и розвиток парламенту. Парламент и парламентаризм.
- •48. Структура парламенту і організація його палат. Загальна характеристика верхніх палат в двопалатних парламентах.
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове становище.
- •50. Компетенція парламентів і способи її закріплення.
- •51. Правове положення комітетів парламенту.
- •52. Статус парламентаря. Юридична природа депутатського мандата. Парламентський імунітет, індемнітет.
- •53.Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентів за діяльністю урядів у парламентарних країнах.
- •55. Голова держави: поняття, основні ознаки і види. Місце голови держави в системі вищих органів державної влади.
- •56. Монарх. Правове положення монарху. Порядок успадкування престолу.
- •57. Президент. Правове положення президенту.
- •58. Способи обрання президента. Переобрання президента.
- •59. Повноваження, обов'язки і відповідальність президента.
- •60. Місце уряду у системі вищих органів влади.
- •61. Види урядів.
- •62. Состав урядів.
- •63. Порядок формування урядів і йото залежність від форми правління.
- •64. Повноваження урядів.
- •65. Інститут конституційного контролю /нагляду/ в зарубіжних країнах.
- •92. Федеральний уряд і канцлер Німеччини.
- •93.Нету
- •95. Політична система Японії.
- •96. Конституція Японії 1947 p.
- •98. Парламент Японії, його структура. Способи прийняття законів.
53.Законодавчий процес і його стадії.
Законодавчий процес у зарубіжних країнах
У країнах з парламентарними формами правління суб'єктів права законодавчої ініціативи в більшості випадків двоє: окремі депутати і уряд. У Великобританії та інших країнах сфери впливу англійського права відповідне право формально зарезервоване тільки за парламентаріями, і члени уряду можуть вносити законопроекти лише як депутати.
Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи в країнах із змішаною республіканською і парламентарними формами правління не обмежується вищеназваними. У багатьох країнах Центральної та Східної Європи і в тих, що утворилися на терені колишнього СРСР, це право належить президентам. У Швейцарії відповідним правом наділені кантони, а у Португалії і Узбекистані — представницькі органи автономій. В Австрії, Естонії, Латвії, Словаччині, Угорщині і Японії суб'єктами права законодавчої ініціативи визнані комісії (комітети) парламентів, в Естонії і Португалії — парламентські фракції, в Чехії — представницькі органи місцевого самоврядування.
У президентських республіках суб'єктами права законодавчої ініціативи визнані лише окремі парламентарії. Більше того, в палатах конгресу США заборонена колективна законодавча ініціатива, хоча ніхто не може перешкодити кільком конгресменам або сенаторам запропонувати ідентичні біллі. Суб'єкти ж виконавчої влади такого права формально позбавлені, що витікає із змісту принципу жорсткого поділу влад.
Найширше коло суб'єктів права законодавчої ініціативи встановлене в Італії, Росії і Швеції. В Італії до таких суб'єктів, крім уряду і депутатів, віднесені постійні комісії, парламентські фракції і в межах їхньої компетенції — консультативний орган при парламенті та уряді (національна рада економіки і праці) та представницькі органи, створювані в областях. У Росії суб'єктами права законодавчої ініціативи названі президент, верхня палата парламенту, депутати обох палат, уряд, законодавчі (представницькі) органи суб'єктів федерації, а також вищі суди, включаючи конституційний суд. У Швеції право законодавчої ініціативи належить уряду, депутатам парламенту, постійним комісіям, ревізорам та деяким іншим органам і посадовим особам.
Особливістю парламентаризму Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії, Литви, Македонії, Румунії, Словенії є так звана народна законодавча ініціатива.
54. Контроль парламентів за діяльністю урядів у парламентарних країнах.
Данное полномочие входит в компетенцию практически всех парламентов независимо от форм правления; последнее влияет лишь на объем данного полномочия. Контрольная функция может быть либо прямо закреплена в законодательстве, либо быть одной из процедур парламента. Например, Конституция швейцарского Союза 1874 г. Возлагает на Федеральное собрание (парламент) полномочия высшего контроля за федеральной администрацией и федеральной юстицией.
Объектом парламентского контроля обычно является исполнительная власть, однако этот контроль может распространяться и на главу государства, на судебную власть, на вооруженные силы и т.п. Контроль за исполнительной властью носит политический характер (хотя и осуществляется в юридических формах). Это означает, что предметом контроля выступает политическая деятельность правительства. В отношении других объектов характер контроля является чисто юридическим.
Основными методами осуществления парламентского контроля являются:
1. Постановка вопроса о доверии - применяется в парламентарных странах, где правительство несет ответственность перед парламентом (как правило, перед нижней палатой). В современных условиях применяется довольно редко.
2. Интерпелляция - это обращение к правительству относительно мотивов его деятельности, его дальнейших действий по вопросам, относящимся к определенным аспектам правительственной политики. Интерпелляция широко используется в парламентской деятельности многих стран (Италия, Финляндия, Япония, Бельгия). Правительство, как правило, может отказаться отвечать на запрос, но с обязательной мотивировкой отказа.
3.Вопросы устные и письменные. Широко используются парламентариями. Например, в парламенте Великобритании это наиболее часто практикуемая процедура. Ответы министров на устные вопросы депутатов заслушиваются ежедневно, кроме пятницы. Ответы на письменные вопросы публикуются в официальных отчетах о парламентских дебатах. Ответами на вопросы открывается заседание. Два раза в неделю (вторник и четверг) на вопросы в течении 15 минут отвечает премьер-министр, в остальные дни - другие министры.