18.Рівність прав, свобод і обов'язків

Цей принцип теж являє собою один із наріжних каменів конституціоналізму. Він був висунутий як противагу системі феодальних привілеїв і зберігає донині своє значення як основоположного демократичного принципу відносин людини, суспільства і держави і людей між собою.

Поняття рівноправності не слід змішувати з поняттям соціальної рівності, яке висувається в якості одного з ідеалів соціалістичними вченнями, включаючи марксизм. Радянська і інша «марксистсько-ленінська» література з проблем суспільствознавства, зокрема держави і права, зазвичай протиставляла соціальну рівність, нібито досягнуту в соціалістичному суспільстві завдяки скасуванню приватної власності, формальному рівноправності «буржуазного» суспільства, що прикриває реальний нерівність. Але таке протиставлення є підміну понять. Рівноправність - це рівність прав, свобод і обов'язків, не більше того і на більше не претендує. Соціальне ж рівність, як вчить марксизм, - це перш за все рівне ставлення до засобів виробництва. Воно, звичайно, було б найкращою соціальною основою і гарантією рівноправності, якби в сучасних умовах розвитку суспільства було можливо. Але такої можливості ніде і ніколи не існувало з тих пір, як людина стала виробляти більше, ніж споживає. У соціалістичних країнах засобами виробництва, які були формально у власності всього народу, монопольно розпоряджалася вузька верхівка партійної бюрократії, а соціальна рівність було чистісінькою фікцією. У той же час досвід демократичних країн показав, що і в умовах соціально-економічної нерівності рівноправність цілком можливо.

Конституции различно формулируют принцип равноправия – иногда прямо (позитивно), иногда в виде запрещения дискриминации, а порой совмещая оба способа. Нередко особо гарантируется равноправие женщин и мужчин, а также равноправие независимо от тех или иных других конкретных обстоятельств (расы, национальности, цвета кожи, происхождения и т.п.).

Приведем в качестве примера ст. 3 германского Основного закона, которая в действующей редакции 1994 года гласит:

«1. Все люди равны перед законом.

2. Мужчины и женщины равноправны. Государство способствует фактическому осуществлению равноправия женщин и мужчин и оказывает воздействие для устранения существующих в этом отношении недостатков.

3. Никому не может быть причинен ущерб или оказано предпочтение по признакам его пола, его происхождения, его расы, его языка, его родины и места рождения, его вероисповедания, его религиозных или политических воззрений. Никому не может быть причинен ущерб из-за его инвалидности (Behinderung)».

Здесь нуждается в кратком комментарии выражение «равны перед законом». К. Хессе характеризует указанное в ч. 1 ст. 3 Основного закона равенство перед законом как формальное равенство прав, которое «требует осуществления действующего права без исключений, невзирая на лица: в результате нормирования прав каждый наделен в равной мере правами и обязанностями и, наоборот, всем государственным учреждениям предписано не применять действующее право в интересах отдельных лиц или в ущерб им. Поэтому правовое равенство без труда можно определить как основное требование правового государства»*.