Тема 7. Інформаційне суспільство й нові якості ноосфери

План

1. Основні характеристики інформаційного суспільства.

2. Прискорення соціально-технологічного прогресу: «комп'ютерна революція» та «інформаційна революція».

3. Інтернет і його вплив на формування ноосфери.

4. Генезис глобальної інформаційної мережі.

5. Інформаційна економіка. Суперечності інформаційного суспільства.

6. Суспільство й культура в епоху Інтернет.

Ключові слова: Інформаційне суспільство. Соціально-технологічний прогрес. Комп'ютерна революція. Інформаційна революція. Інтернет. Інформаційна економіка. Суперечності інформаційного суспільства. Кіберкультура.

Основні характеристики інформаційного суспільства

Як базисна інфраструктурна складова постіндустріального світу, інформаційне суспільство значно прискорює процес соціально-економічної еволюції. Тому інфосфера як частина техносфери повинна розглядатися в ширшому контексті розвитку – еволюції ноосфери. Інформаційне суспільство головним чином містить технологічний і комунікативний аспекти, тоді як постіндустріальне суспільство містить також економічний, геополітичний, культурний, соціальний, освітній та інші складові. Основною виробничою одиницею інформаційного суспільства стають комп'ютери, в основному підключені до глобальної мережі Інтернет. Вони дозволяють виконувати величезну кількість операцій протягом короткого проміжку часу (наприклад, персональний комп'ютер з процесором усього лише 1 гігагерц, робить 1 мільярд операцій у секунду). Це, у порівнянні з «доінформаційною епохою» значно прискорює розвиток інтелектуальних технологій, а, отже, і наукової, освітньої та економічної діяльності. У такому суспільстві суто економічна складова втрачає визначальне значення, а праця перестає бути основою суспільних відносин. Домінуючими стають постматеріалістичні цінності, зокрема креативність, комунікація та здоровий спосіб життя.

Коли інформаційні мережі й системи пов'язані на базі Інтернету, мобільного зв'язку, телекомунікацій, виникає становлення нового економічного й соціального устрою, поява інфосфери. Це єдиний інформаційно-комунікативний простір, зокрема освітній та економічний. Фактично в цьому просторі межі між локальними спільнотами, регіонами, країнами й континентами стираються.

Інвестиції рухаються туди, де можливий найбільший прибуток за короткий час роботи капіталу. Це необхідна умова дії процесу глобалізації фінансової, економічної та політичної.

Концепція постіндустріального суспільства часто розглядається як футурологічна теорія. З появою комп'ютерів і перших кроків освоєння космосу футурологічна думка стала потужним засобом аналізу й прогнозування найближчого та віддаленого майбутнього людської цивілізації. Одним з перших мислителів, який заявив про новий етап розвитку людства став американський соціальний теоретик Д. Белл. Він назвав суспільство, що складалося під впливом інформаційних технологій – «постіндустріальним суспільством». У детально розробленому варіанті теорія постіндустріального суспільства представлена в книзі «Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування», виданої в США ще в 1973 році. Можна вирізнити фундаментальні характеристики нового суспільного устрою:

• Відбулася заміна механічних, електричних та електромеханічних засобів на електронні засоби виробництва й комунікації. Зв'язок на виробництві й у побуті став базуватися на електронних носіях.

• Комп'ютери не тільки почали повсюди використовуватися, вони стали постійно зменшуватися в розмірах. Якщо перші комп'ютери були багатотонними, то вже на початку 80-х років ХХ століття було створено персональний комп'ютер, який розміщувався на письмовому столі. Тобто відбулася мініатюризація комп'ютерної техніки при багаторазовому збільшенні швидкодії обчислювальних потужностей. При цьому постійно зростала якість програмного забезпечення.

• Знання як загального плану, так і вузькоспеціальні стали найважливішим ресурсом у розвинених країнах.

• Інновації стають найефективнішим двигуном прогресивних змін. А інноваційне мислення можливе лише на основі високорозвинутого рівня теоретичного раціонального мислення. Теоретичне знання – найбільш затребуваний ресурс постіндустріального суспільства.

• Футурологічна спрямованість постіндустріального мислення, орієнтованість на прогнозовану перспективу, співвідношення поточного стану речей з майбутнім. Це передбачає постійний моніторинг технологій, експертну оцінку нових технологій, моделювання технологічного прогнозу.

Проблеми пов'язані з функціонуванням інформаційного суспільства, як технологічної складової постіндустріального суспільства потребує комплексного вивчення на основі міждисциплінарного підходу.

«Постіндустріальне суспільство» – це поняття з більшим логічним обсягом ніж «інформаційне суспільство». Річ у тім, що крім інформаційних потоків постіндустріальність містить у собі також виробничі потужності, фінансову систему, соціальні й політичні інститути. Постіндустріальна культура містить релігійні, моральні й естетичні цінності, що належать іноді протилежним соціальним групам. Співіснування в цьому суспільстві забезпечується дотриманням політкоректності й наявністю мультикультуральності. Присутні не тільки постмодерністські цінності постіндустріального плану, але також цінності індустріальної та навіть доіндустріальної епохи.

В інформаційному суспільстві кардинально змінюються всі сфери життя – від технологічної та виробничої до економічної й культурної. Істотно змінюються форми мислення та світогляд. При цьому, швидкість технічного й концептуального оновлення технічних засобів та управління ними зростає по експоненціальній кривій. У той же час уніфікуються технологічні стандарти, що дозволяє збільшити конкурентний відбір у галузі власне технічній, так й у галузі виробництва програмного забезпечення. Інформаційне суспільство – це техно-комунікаційна частина постіндустріального суспільства. Це суспільство, де сфера послуг має пріоритетне значення стосовно до промислового виробництва й аграрного сектора. Головними продуктами виробництва й споживання стають інформація та знання.

Характерні риси інформаційного суспільства: 1) зростання ролі інформації та знань у житті суспільства; 2) збільшення частки інформаційних комунікацій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті; 3) створення інформаційного простору.

Наявність глобального інформаційного простору забезпечує: (а) реальна ефективна інформаційна взаємодія людей, (б) необмежений доступ до світових інформаційних ресурсів; (в) задоволення потреб щодо інформаційних продуктів.

Ноосфера розвивається за умови стійкості соціальних та економічних інститутів, стабільності екології, прискорення науково-технічного прогресу. Ефективне функціонування стійкого інформаційного суспільства передбачає існування інформаційного середовища й інформаційної сфери (інфосфери). Белл уважав, що виникнення інформаційного суспільство на початку 60-х років ХХ століття прискорило процес становлення постіндустріального суспільства. Тоффлер відносить початок становлення постіндустріального суспільства до середини XX століття.

Прискорення соціально-технологічного прогресу: «комп'ютерна революція» та «інформаційна революція»

Комп'ютеризація – широкомасштабний процес упровадження комп'ютерів, що забезпечують уніфікацію й автоматизацію інформаційних процесів і технологій у різних сферах людської діяльності. Тому потрібно говорити про комп'ютеризацію (комп'ютерну революцію), як про перший етап становлення інформаційного суспільства. Основне завдання комп'ютеризації полягає в поліпшенні якості життя людей за рахунок збільшення продуктивності та полегшення умов їхньої праці. Після створення мікропроцесора та створення персонального комп'ютера, що відбулося за цим, у 1981 році змінилася структура інформаційного обміну в суспільстві, сталися величезні зміни в таких галузях як економіка, освіта й культура. Комп'ютерна революція все більше набувала провідної ролі у формуванні майбутньої соціальності та культури.

Комп'ютеризована інформація, як основа суспільства майбутнього, допомагає формувати нові суперсистеми, успішно конкуруючи навіть з такою традиційною для індустріального суспільства сферою, як виробництво товарів. Саме тоді високотехнологічне знання може створювати нове знання, що може бути застосоване в будь-якій сфері людської діяльності. Продукування знання, його зберігання й швидкісна передача на основі високих інформаційних технологій стає основним ресурсом людства.

Феномен прискореного розширення й стрімкого оновлення «комп'ютерного парку» отримав назву «інформаційної революції». Іноді зустрічається термін «комп'ютерна революція» або «Інтернет революція». Інформаційна революція – стрімка зміна в XX столітті технологічного базису, способів передавання й зберігання інформації, а також швидкості передачі й обсягу інформації в суспільстві. Інформаційна революція створює технологічну платформу для реалізації соціальних, освітніх і культурних проектів у всіх країнах.

Інформаційне суспільство характеризується, перш за все розвитком комп'ютерних і телекомунікаційних технологій. У основі такого суспільства знаходяться інформаційні системи та мережі. Головним діючим чинником є інформація, але не в буденному її розумінні, як якісь відомості про різні події, а інформація високотехнологічна, здатна продукувати нову інформацію, яка може миттєво бути використана у виробництві нової інформації та для інтенсифікації виробничого процесу. У свою чергу, інформаційні технології є сферою складної та багаторівневої системи сучасних високих технологій, що містять: мікроелектроніку, комп'ютерну техніку, телекомунікації, нанотехнології, біотехнології.

Ці напрями, тісно взаємодіючи, інтенсивно розвиваються самі й при цьому стимулюють розвиток інших технологічних напрямів. Інформація є важливою характеристикою життя та діяльності співтовариства й тому продукує безліч нових термінів, що відображають найрізноманітніші тенденції розвитку інформаційного суспільства.

Термін інформація достатньо багатозначний у зв'язку з тим, що використовується як у різних наукових галузях (від фізики до лінгвістики), так і в повсякденному житті. Тому, перш за все треба відмітити деякі ключові значення терміна. У природознавстві інформація розглядається як загальна властивість матерії, разом з простором, часом, рухом. З погляду теорії комунікації, можна говорити про інформаційний обмін у природі, на основі обміну сигнальними зв'язками в рослинному та тваринному світі. У сучасному суспільстві до «природних сигнальних обмінів інформацією» потрібно додати також обмін інформацією між людиною й комп'ютерними пристроями, комп'ютерними системами. Вирізняють два види інформації. Первинною називають ту інформацію, яка отримується шляхом проведення будь-якого дослідження. З цією метою можуть бути використані різноманітні пристрої. Наприклад, датчики температури, тиску, лічильники, камери. Вторинною інформацією називають усе те, що виходить у результаті обробки первинної інформації. У фізиці під інформацією розуміють будь-яку значну зміну в характеристиках і структурах конкретного фізичного об'єкта. Разом з енергією й речовиною інформація – це одна з трьох складових природи (Всесвіту).

В інформатиці – це сукупність фактів, явищ, подій, підданих оцифруванню й тоді вже таких, що представляють інтерес і підлягають комп'ютерній реєстрації та обробці. Є декілька форм представлення інформації: символічна, яка заснована на використанні символів – букв, цифр, знаків, зокрема знаків пунктуації; текстова – також використовує символи, але розташовані в певному порядку; графічна форма є найбільш ємкою та складною. До неї належать різні види зображень.

Найменшою одиницею кількості інформації у двійковій системі числення є біт. Одним з найважливіших завдань є пошук інформації, який здійснюється комп'ютерами. Отримана інформація зберігається в базах даних і базах знань. Важливого значення набуває оперативна розсилка інформації. На основі комп'ютерів створюються відповідні системи й спеціальні мережі.

Такий елемент як неодмінне документування інформації є обов'язковим. Ця умова зарахування нової інформації в існуючі інформаційні ресурси.

У гуманітарних і соціальних науках інформація є продуктом соціального походження. Це сукупність мисленнєвих практик, ноосферна діяльність, обумовлена наявністю об'єктивного знання. У економіці – це відомості, дані та значення конкретних економічних показників. А тому вони стають об'єктами інформаційної обробки, передавання та зберігання. Також ці дані використовуються в процесі аналізу й вироблення економічних рішень у процесі стратегічного управління.

Крім того, це один з видів необхідних ресурсів, що використовуються в економічних процесах, отримання якого вимагає витрат часу й залучення інших видів ресурсів. У зв'язку з цим витрати слід зараховувати до витрат виробництва. Завжди документування економічної інформації здійснюється в порядку, встановленому відповідними органами державної влади. Існує також така важлива галузь як інформаційне право, що дозволяє охороняти економічні й авторські інтереси виробника інформації.

У цілому, інформація може бути визначена як сукупність комунікаційного матеріалу, доступного кодуванню на спеціальних мовах.

Інформаційне середовище – це сукупність технічних, технологічних і програмних засобів зберігання, обробки й передачі інформації, а крім того, розвиненої системи інфраструктури соціально-економічних і культурних умов функціонування процесів інформатизації. У системному відношенні інформаційне середовище є частиною ноосфери й у цьому плані існує як інформаційна сфера (інфосфера). Якщо говорити про інформатику, то інформаційне середовище становить собою суму технічних, програмних, комунікаційних засобів зберігання, трансформації та передачі інформаційних масивів з метою вирішення певних виробничих і комунікативних завдань.

Інформаційна сфера – галузь діяльності людей, пов'язана зі створенням, перетворенням і використанням інформації. Сьогодні можна вже твердити про планетарний масштаб інформаційного середовища, яке забезпечується існуванням глобальної інформаційної інфраструктури. Подана «мережа», «система» має важливе стратегічне значення для реалізації економічної й політичної експансії більш розвинутих у технологічному відношенні країн. Інформаційна сфера є однією з найважливіших складових ноосфери. І тому розгортання ноосферної реальності багато в чому залежить від успішності й результативності проектів пов'язаних з інтенсифікацією інформаційної революції.

Інтернет і його вплив на формування ноосфери

Якщо взяти за основу інформаційного суспільства сукупність існуючих комп'ютерів, що зв'язують ці комп'ютери мережі, телебачення, електроніку в транспортних мережах і системи мобільного зв'язку, то виявиться, що майже всі джерела виробництва й зберігання інформації взаємодіють один з одним за допомогою Інтернету. В основі розвитку мережі Інтернет знаходиться технологічно фундована інформаційна інфраструктура. Наявність розвиненої інформаційної системи стає необхідною умовою самого існування сучасної держави. Деякі дослідники вважають, що найбільш очевидною й ефективною формою розширення ноосфери сьогодні є Інтернет. Можна сказати по-іншому – Інтернет – це технологічна глобальна інфраструктура створення ноосферної реальності.

Очевидно, що ноосфера розвивається головним чином завдяки продукуванню наукових знань та інформаційним технологіям. Такі процеси особливо помітні у сфері економіки. Інформаційні технології сприяють просуванню та виробництву сучасного наукового знання. Завдяки високим інформаційним технологіям (IT) окремі наукові галузі знання стають вельми близькими за допомогою організації гіпертекстового середовища, коли за допомогою гіперпосилань не тільки термінологічно, але й тематично з'єднуються віддалені масиви знання. Інформаційна революція й особливо розширення Internet глобальної інформаційної супермагістралі (Matrix, World Wide Web, Infobahn – її синоніми) фундаментальним чином змінює характер, структуру, накопичення, швидкість обробки й передачі інформації не тільки в галузі обміну знаннями, але й у ході навчання знанням, тобто у сфері освіти.

Взаємодія і взаємодоповнюваність природознавства, філософії, соціальних наук і гуманітарного знання, з'ясування меж їхньої компетентності та методологічних особливостей сучасного знання безсумнівно інтенсифікуватимуться завдяки ноосферології, що виражає нову наукову парадигму. Це забезпечить ефективність раціонального планування, реалізацію освітніх стратегій, що випереджають, та інтеграцію окремих дисциплін.

Ноосферний простір сьогодні інтенсивно розгортається й інтегрується в основному завдяки прискореному зростанню глобальних інформаційних систем, наприклад, мережі Інтернет. Уже на початок 2006 року кількість користувачів мережі Інтернет досягло одного мільярда, тобто складало 16% населення Землі. При цьому приріст користувачів за рік дорівнював 200%. Інтернет становить собою розгалужену систему забезпечення інформацією всіх сегментів держави на основі взаємозв'язаних баз даних сполучених комунікаціями, що забезпечують життєдіяльність держави. Інформаційна інфраструктура містить у собі такі характеристики як: наявність технічного базису, широкої розгалуженості, доступності для різних користувачів, ефективності комутованих ліній. Від якості інформаційної інфраструктури залежать зовнішньополітичні, фінансово-економічні, соціальні, освітні, внутрішньополітичні, інформаційні сфери безпеки існування кожної країни. Інтернет як глобальна інформаційна мережа – це інформаційна планетарна структура, яка виникла в середині 90-х років XX-го століття в постіндустріальних країнах. Вона становить собою глобальну інформаційну мережу, що постійно розширюється, відкриту для користувачів –населення земної кулі.

Найбільш відомим і значущим сегментом глобальної інформаційної інфраструктури є Інтернет (World Wide Web) – усесвітня інформаційна мережа («Усесвітня Павутина», «Мережа», «Матриця»). Сьогодні вона містить у собі глобальні, регіональні й локальні інформаційно-телекомунікаційні системи, а також системи цифрового телебачення й радіомовлення, супутникові системи та мобільний зв'язок. Система Інтернет виникла завдяки з'єднанню глобальних, регіональних і локальних інформаційно-телекомунікаційних систем, а також систем цифрового телебачення й радіомовлення, супутникових систем і мобільного зв'язку.

Internet, усього лише одна з комунікаційних технологій (найбільш зручних для широкого кола користувачів), став найбільш масштабною системою інтерактивного зв'язку, яка стрімко розвивається.

Як багатофункціональна, високотехнологічна система багатостороннього зв'язку й інформації Інтернет ідентифікується багатьма дослідниками з одним з найбільш ефективних і перспективних знарядь глобалізації.

Генезис глобальної інформаційної мережі

В історії техніки є безпрецедентним стрибкоподібний кількісний і якісний технологічний зріст мережі Інтернет. Перші більш-менш успішні випробування інформаційної мережі в США відбулися в 1969 році (ARPANET). Пізніше, у Женеві, в Європейському Центрі Ядерних Досліджень (CERN), 17 травня 1991 року, був запущений перший веб-сервер, створений на основі геніальної ідеї гіпертекстового середовища запропонованою раніше дослідником CERN Тімом Бернесом-Лі. У кінці 1991 року Інтернет містив приблизно 5 тис. мереж, що існували в 40 країнах світу, і обслуговував 700 000 комп'ютерів, якими користувалися 4 мільйони осіб у всьому світі. У 1994 році до Інтернету було приєднано вже 3 200 000 комп'ютерів. Протягом 1995 і 1996 років кількість комп'ютерів, приєднаних до Інтернету подвоювалося щорічно. До кінця 1997 року число комп'ютерів, інтегрованих у систему Всесвітньої Павутини, досягло 19 з половиною мільйонів. За даними червня 2000 року їх було вже 93 млн. При цьому необхідно враховувати, що кожним комп'ютером, підключеним до Мережі, користувалися в середньому п'ять осіб, тому можна припустити, що реально різними послугами Інтернет користувалися до кінця 2000 року більше 400 млн. людей. За різними даними на кінець 2002 року число користувачів у всьому світі зросло до 600 млн. чоловік. У 2004 році Інтернет, за різними оцінками охоплював більше 800 мільйонів користувачів у всіх країнах світу. Уже на початок 2006 року кількість користувачів мережі Інтернет досягло одного мільярда.

Відмінності в підрахунках Інтернет-аудиторії пов'язані з різними методологіями при проведенні статистичних досліджень (регулярність користування, кількість годин користування протягом доби, тижня, місяця тощо). Поза сумнівом, число користувачів постійно зростає, спектр користування розширюється: від приватних контактів, бізнесу, розваг, дистанційної освіти, проведення широкомасштабних політичних компаній та інформаційних війн.

Інтернет дає найбільш яскравий приклад експоненціального зростання високих технологій, що витісняють інші, – телекомунікаційні технології, радіо й телебачення.

Перелічимо найважливіші події генезису Інтернет:

1957 рік. Запуск у СРСР першого у світовій історії штучного супутника Землі. Ця подія вважається за початок технологічної гонки між СРСР і США, що призвела, у результаті, до створення глобальної мережі Інтернет.

1958 рік. У США при Міністерстві оборони створено Агентство Передових Дослідницьких Проектів (Advanced Research Projects Agency (ARPA). Організація ARPA, зокрема, займалася дослідженнями в галузі забезпечення захисту зв'язку та комунікацій у ході можливого обміну ядерними ударами між СРСР і США.

1961 рік. Студент Массачусетського Технологічного Інституту (Massachusetts Institute of Technology) Леонард Клейнрок описує технологію, здатну розбивати файли на частини й передавати їх різними шляхами через мережу.

1963 рік. Керівник комп'ютерної лабораторії ARPA Джон Ліклідер пропонує першу детально розроблену концепцію комп'ютерної мережі. У Вашингтоні екскурсоводи навіть показують міст, переходячи через який, Ліклідер, нібито, зробив це відкриття.

1967 рік. Ларрі Робертс, інженер-практик, що втілював у життя теоретичні ідеї Ліклідера, пропонує зв'язати між собою комп'ютери ARPA. Починається робота над створенням ARPANET.

1969 рік. ARPANET уже працює. До нього підключаються комп'ютери провідних, у тому числі й невійськових лабораторій і дослідницьких центрів США.

1971 рік. Рей Томлісон, програміст з комп'ютерної фірми Bolt Beranek and Newman, розробляє систему електронної пошти й пропонує використовувати значок @ («собака»).

1974 рік. Відкрито першу комерційна версію ARPANET – мережу Telenet.

1976 рік. Роберт Меткалф, співробітник дослідницької лабораторії компанії Xerox створює Ethernet – першу локальну комп'ютерну мережу.

1977 рік. Число хостів досягло 100.

1980 рік. Письменник і політичний аналітик Алвін Тоффлер опублікував книгу «Третя Хвиля» (The Third Wave), у якій описав постіндустріальний світ, у якому «першу скрипку» відіграють інформаційні технології. Тоффлер, зокрема, зумів оцінити перспективи розвитку комп'ютерних мереж і зробив припущення, що колись така мережа зможе об'єднати весь світ, на зразок того, як усі власники телевізорів можуть дивитися одну й ту ж телевізійну програму. При цьому, комп'ютерна мережа, за прогнозом Тоффлера, зможе надати людям незрівнянно більше можливостей, ніж звичайне ТБ.

1982 рік. Народження сучасного Інтернету. ARPA створила єдину мережеву мову TCP/IP.

1984 рік. Число хостів перевищило тисячу.

1986 рік. Національний фонд Науки США (The National Science Foumdation) створив NSFNET, що пов'язала дослідницькі центри з «суперкомп'ютерами». Ця мережа стала доступною лише для зареєстрованих користувачів, в основному співробітників американських університетів.

1989 рік. Число хостів перевищило 10 000.

1991 рік. Європейська фізична лабораторія CERN створила відомий усім протокол www (World Wide Web). Ця розробка була створена, перш за все, для обміну інформацією серед фізиків-ядерників. З'являються перші комп'ютерні віруси, що поширюються через Інтернет.

1993 рік. З'являється перший інтернет-браузер Mosaic, створений Марком Андреєсеном в Університеті штату Іллінойс (University of Illinois). Кількість інтернет-хостів перевищила 2 мільйони. У Мережі діє 600 сайтів.

1996 рік. Почалося змагання між браузерами Netscape, створеним під керівництвом Марка Андреєсона, і Internet Explorer, розробленим компанією Microsoft. У світі існує 12.8 млн. хостів і 500 тисяч сайтів.

1998 рік. Один з класичних зразків боротьби за секретність Інтернету. Після інтернет-конференції, що проходила в Лівії, лівійська митниця вилучила у декількох учасників цього зльоту дискети, пояснюючи це тим, що інтернетники, використовуючи дискети, могли вивести з країни цінну інформацію.

1999 рік. Популярний принцип демократичного користування Мережею – «Інтернет нікому не належить» спростовується тоталітарними режимами. У ряді країн уперше робляться спроби цензури Інтернету (Китай, Саудівська Аравія, Іран, Єгипет, деякі країни колишнього СРСР). Спеціальні державні органи доклали серйозних зусиль для того, щоб технічно блокувати доступ користувачів до певних серверів і сайтів з «ворожим» і «небезпечним» змістом в основному політичного, релігійного чи порнографічного характеру. Забороняються також сайти популярні серед сексуальних меншин.

2001 рік. Число користувачів – 500 мільйонів осіб.

2002 рік. Мережа Інтернет зв'язує 690 млн. людей та існують 172 млн. хостів. Розробляються нові технології Інтернету, які повинні замінити «старий Інтернет», розширити його функції або створити національні комп'ютерні мережі.

2004 рік. Інтернет, за різними оцінками охоплює більше 800 мільйонів користувачів у всіх країнах світу.

2006 рік. Користувачів Інтернет біля одного мільярда у всіх країнах світу.

2010 рік. Кількість користувачів досягає одного мільярда і 800 мільйонів. При цьому кількість користувачів інтернету по відношенню до всього населення відрізняється в різних країнах. Лідирує Австралія – 80% населення виходять в інтернет хоч би раз у півроку. У Великобританії, Японії, США й Іспанії цей показник складає від 72 – до 76%. Франція і Німеччина близько 69%, Італія – 52%. У нових постіндустріальних країнах показники нижчі: у Росії – 37%, (в Україні – 35%), Бразилії – 34%, у Китаї – 27% громадян користуються Мережею хоч би раз у півроку.

До 2013 року згідно з дослідницькою компанією Forrester Research, кількість користувачів перевищить 2 мільярди 200 мільйонів осіб.

Цілі й завдання користувачів різні: навчання, робота, розваги, шопінг і так далі. Цікаво, що 80% дорослих американців, які користуються Інтернетом шукають у Мережі інформацію про здоров'я та медицину. Ці дані опублікувала дослідницька фірма Harris Interactive. Близько 18% з числа користувачів, стурбовані станом свого здоров'я, постійно розшукують в Інтернеті подібну інформацію, 35% роблять це часто. Шукачами подібної інформації є не тільки літні люди, які традиційно стурбовані темою збереження здоров'я та довголіття. Приблизно 82% ентузіастів здорового способу життя віком 18-29 років, при цьому 84% з них мають вищу освіту, а 77% – рівень доходу в 2,5 рази більші, ніж середній у країні. (Джерела: http://ricn.ru/analytics/material/3883/; WPF http://www.washprofile.org).

Інформаційна економіка. Суперечності інформаційного суспільства

Глобалізація та прискорене впровадження Інтернет у різні сфери сучасного суспільства особливо явно позначилося на економіці. На основі Інтернет стали можливими нові види економічної діяльності, зокрема, фахівцями вже декілька років досліджується так звана «віртуальна економіка». Віртуалізація суспільства – вирішення економічних проблем за допомогою вирішення технологічних проблем з використанням високих інформаційних технологій у сучасних умовах. Це забезпечує перехід до використання модернізованої індустріальної та інформаційної інфраструктури в розвитку інтелектуальноємних сфер діяльності: науки, освіти, охорони здоров'я, які є основними інноваційними галузями віртуальної економіки.

У глобальній інформаційній мережі вже давно функціонують віртуальні супермаркети та віртуальні банки, що оперують власною віртуальною валютою. Віртуальна економіка не займає певного місця в географічному просторі. Вона має тенденцію до освоєння віртуального та фізичного простору. Стратегія віртуальної економіки полягає в тому, щоб розширювати економічний простір, використовуючи все більше число комунікативних інструментів і масмедійних ресурсів. Торгові операції в мережі Internet принесли вже в 1994 році дохід рівний 240 млн. дол., у 1995 році – 350 млн. дол., 1 млрд. дол. в 1997 році. Сьогодні нові інформаційні й комунікаційні технології роблять можливою організацію робочого місця в будь-якому місці: вдома, на відпочинку, в автомобілі й літаку.

При цьому, віртуальний товар, віртуальний виробник, віртуальна праця, віртуальна організація, віртуальні гроші ініціюють прискорення економічних трансакцій. Тому виходить, що комп'ютерні технології стають головним засобом та інформаційним середовищем економічної діяльності. Віртуалізація економіки викликає до життя комерціалізацію інформаційного простору, де здійснюється обмін діловою інформацією і повний економічний цикл.

«Усесвітня Павутина», як і всі інші складові постіндустріального світу, також знаходиться в залежності від мережі маркетингових стратегій, тому що обіцяє прибуток, і навіть надприбуток. Інтернет усіляко «розкручується» в засобах масових комунікацій, про нього створюються літературні твори, художні фільми («Хакери», «Мережа», «Матриця» та ін.). Менеджери й гуру електронної ери невпинно фабрикують настирливо дошкульні, які зачіпають самолюбність людини та формують у неї комплекс «цифрової неповноцінності» гасла: «Якщо ти не представлений сайтом в Інтернеті, ти не існуєш». Сама Мережа роздута за рахунок власної самореклами. Мережа рекламує телебачення, а телебачення рекламує в собі Мережу. Провідні газети, журнали, TV канали й радіопрограми володіють власними інтернет-сторінками. Численні епатажні real-show паралельно проходять по TV та Інтернету. Інформаційне середовище як медіареальність розширюється й тяжіє до комунікативно-жанрового синкретизму. Такі тенденції викликають побоювання в середовищі культурологів, соціологів, психологів. Первинний образ Мережі як простору для реалізації абсолютної свободи вже не працює. Цензура й «піднаглядність» у Мережі – це факт. Вартість перебування в Мережі, контроль за «громадянами кіберпростору» спецслужбами під прикриттям антитерористичних операцій перетворюють її з лібертаріанської утопії у віртуальний сегмент цивільного суспільства, заснованого на принципах паноптизму, прозорості та відповідальності.

Мережа Інтернет як стратегічна високотехнологічна структура нерівномірно розподілена по країнах і регіонах, що породжує такий феномен як «цифровий розрив». Це наслідок нерівного економічного, політичного й технологічного розвитку країн. Тут звичайно ж напрошується асоціація з давно існуючим геополітичним та економічним конфліктом між «багатою Північчю» й «бідним Півднем». Цифровий розрив (Digital divide), інформаційна нерівність виникає з розшарування світової спільноти за рівнем доступу до інформаційних ресурсів, невеликої кількості комп'ютерної техніки, слабкого розвитку інформаційної інфраструктури. Розмір цифрового розриву пропорційний рівню доходів, ступеню освіченості населення тієї чи іншої країни.

Суспільство й культура в епоху Інтернет

На формування культурного простору в межах ноосферної реальності великий вплив здійснює високотехнологічне інформаційне середовище. Існують об'єктивні характеристики для визначення якості інформаційної насиченості інформаційної сфери. Це індикатори розвитку інформаційного суспільства, тобто список показників, що характеризують розвиток інформаційного суспільства в інформаційно-інфраструктурному, економічному й соціальному вимірах. Усуненню цифрового розриву сприяє державна програма інформатизації суспільства. Інформатизація є комплексом заходів, спрямованих на забезпечення оперативного доступу до інформаційних ресурсів.

Інформатизація – це організаційний соціально-економічний і науково-технічний процес створення якнайкращих умов для задоволення інформаційних потреб населення й органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об'єднань на основі формування та використання інформаційних ресурсів, що сприяє реалізації прав громадян. До того ж, інформатизація суспільства становить собою глобальний, загальноісторичний процес формування й тотального використання інформаційних мереж і ресурсів. У 90-ті роки завдяки інтенсивному розвиткові мережі Інтернет формується так зване «мережеве суспільство», «віртуальне співтовариство». Мережеве суспільство – це таке суспільство, у якому значна частина комунікативних актів, інформаційних взаємодій проводиться без дії чинника дистанції та часу, у «віртуальному середовищі існування» за допомогою інформаційних мереж.

Завдяки інформатизації суспільства відбувається перетворення традиційного технологічного способу виробництва й способу життєдіяльності на новий технологічно насичений спосіб виробництва, на основі використання інформаційної техніки.

У межах розвиненого інформаційного суспільства формується інформаційна культура, що вимагає створення загальноосвітніх програм, спрямованих на коректне володіння та використання інформації. З'являється така дисципліна як комп'ютерна етика. Інформаційна культура – це здатність суспільства ефективно використовувати інформаційні ресурси й засоби інформаційних комунікацій. Крім того, вона сприяє раціональному застосуванню передових досягнень в галузі розвитку засобів інформатизації та інформаційних технологій. Одним з найбільш характерних явищ нової інформаційної культури стала кіберкультура. Особливо специфічно постає вона в ігровій індустрії комп'ютерних ігор. Світовий ринок комп'ютерної ігрової індустрії має річний обсяг продажу декілька мільярдів доларів. У межах розвитку сучасної глобалізованої культури все більшого значення набуває кіберкультура. Вона є сукупністю мас-медійних і комп'ютерних видів діяльності, що базуються на комп'ютерній технології з використанням телекомунікацій та Інтернет. Тут широко використовуються можливості комп'ютерних ігор і технологій віртуальної реальності.

У галузі політичної діяльності й управління соціально-економічними процесами інформаційні технології створили умови для ефективного зворотного зв'язку між суспільством і державою. Уже в багатьох країнах існують форми так званої «електронної демократії», «електронні уряди» й «електронні муніципалітети». Проводяться вибори в окремих країнах за допомогою електронної пошти, тобто голосування на виборах без фізичної присутності електорату на виборчих ділянках. Електронний уряд – це система державного управління на основі загальної комп'ютеризації та функціонування електронних засобів обробки, передачі й розповсюдження інформації, за наявністю зворотного зв'язку «держава – громадянин».

Побічні негативні результати інформатизації також трапляються. Усім давно відоме таке слово як «хакер». Масштаби хакерства значні. Воно завдає збитку як матеріального, так і морального характеру. Юристи спеціалізуються в галузі інформаційної злочинності, що має міжнародний характер, оскільки злочини часто скоюються за допомогою використання глобальної інформаційної мережі Інтернет. Інформаційна злочинність – це сукупність протиправних дій, учинених в інформаційній сфері, при цьому відбувається порушення встановлених законом прав осіб, організації або держави, зокрема моральну шкоду чи матеріальну. Фактично в усіх країнах прийнято й діє інформаційне законодавство – сукупність законів, нормативних актів та інших форм правового регулювання у сфері функціонування й утворення інформації, а також легітимного застосування інформаційних технологій.

Якщо говорити про глобальні витрати існування інформаційного суспільства, то необхідно згадати про ведення так званих «інформаційних війн», або «кібервійн». Інформаційна війна – це запланована сукупність цілеспрямованих дій, ужитих для досягнення низки стратегічних завдань. Зокрема – інформаційної переваги шляхом нанесення збитку інформації, інформаційним процесам і інформаційним системам супротивника при одночасному захисті власної інформації, інформаційних процесів і інформаційних систем. Також сюди належать дії з введення до інформаційного простору свідомо хибних відомостей, тобто дезінформації, для введення в оману громадян, а також дискредитації політиків, партій, рухів, великомасштабних проектів.

В інформаційному суспільстві державі все важче контролювати індивідуумів, їхню свідомість і поведінку. Інтернет, телекомунікації і мобільний зв'язок, що базуються на супутникових каналах і мережах, зробили неможливим приховання стратегічної інформації про значущі соціальні, економічні й політичні події, які впливають на виборчий процес. Це дозволяє твердити про більший ступінь відповідальності як політиків, так і окремих громадян. Завдяки насиченості інформаційними каналами зв'язків у постіндустріальному суспільстві можна говорити про те, що ступінь «прозорості влади» постійно зростає. І тоді авторитарним режимам стає все складніше контролювати громадян.

Питання для самоконтролю

• Що таке інформація?

• Якими є основні характеристики інформаційного суспільства?

• Що таке інформаційне суспільство?

• Як співвідносяться ноосфера, техносфера й інфосфера?

• Що таке Інтернет?

• Яким є вплив інформаційних технологій на продукування знань?

• Як впливає Інтернет на світову економіку?

• Який вплив здійснює Інтернет на світову культуру?

• Як впливає Інтернет на соціальний розвиток і громадянське суспільство?

• Що таке кіберпростір?

• Що таке кіберкультура?

• Що таке кібердемократія?

Розділ 5. Ноосферологія: генезис й систематика