Тема 6. Технологічні революції та еволюція ноосфери

План

1. Біосфера, техносфера й ноосфера в умовах техносоціального прискорення.

2. Технологічні революції в історії людства.

3. «Креативна революція» та її наслідки для антропосоціогенезу.

4. Неолітична революція.

5. Перша індустріальна революція.

6. Друга індустріальна революція.

7. Характер науково-технічного прогресу в ХХ столітті й на початку ХХІ століття.

8. Інформаційна революція й організація ноосферної реальності.

Ключові слова: Індустріальна революція. Інформаційна революція. Креативна революція. Науково-технічний прогрес. Неолітична революція. Технологічна революція. Технологічна сингулярність. Техносфера.

Біосфера, техносфера й ноосфера в умовах техносоціального прискорення

Сучасне становище справ у біосфері багато в чому визначається вже не лише «природними» еволюційними процесами, але значною мірою «штучними» трансформаціями в антропосфері й техносфері. Масове зникнення цілих біологічних видів рослин, комах, риб, птахів і тварин неминуче призведе до зменшення біорізноманіття на планеті Земля. Спроби зберегти нечисленні види в заповідниках і зоопарках чудові, але не можуть зупинити катастрофічну тенденцію в біосфері. Очевидним чином змінюється клімат в планетарному масштабі. Тривалі дискусії про причини глобальної зміни клімату не дозволяють дати однозначну відповідь – незначне постійне потепління світового океану відбувається внаслідок техногенної діяльності людини або ж через космічні, геофізичні й інші чинники. Проте цілком однозначно, що виробничо-технічний натиск на природу поступово погіршує якість ґрунту, атмосфери, річок, озер і морів. Техногенна катастрофа в Мексиканській затоці весною 2010 року призвела поки що тільки до локальної екологічної кризи на побережжі затоки в США. Чим більше стає свердловин, шахт, кар'єрів, дамб, каналів тощо, тим більше зростають ризики.

Сумарно всі подібні антропогенні вторгнення в літосферу, гідросферу й біосферу вже давно стали «новою геологічною силою» за виразом В.І. Вернадського. Проте жодна країна не може раптом припинити споживати вуглеводні, займатися пошуками інших енергетичних ресурсів, випускати промислові товари і як побічний продукт збільшувати викиди вуглекислого газу. Цей глобальний незворотний і, зрештою, деструктивний процес: «невідновні ресурси-енергія-виробництво-споживання-забруднення середовища» запущений був ще в часи неолітичної революції. Знищення лісів і чагарників для полів (викорчовування та випалювання), розведення худоби, яка знищує ґрунтовий рослинний покрив та інші методи перетворення біосферної реальності декілька десятків тисяч років тому не становило велику небезпеку в планетарному вимірі. Але населення Землі збільшилося тільки за останні сто років від 2 мільярдів осіб до шістьох з половиною мільярдів. Окрім суто кількісного людського приросту набагато разів збільшилися амбіції споживачів, різко й повсюдно зросли самі споживчі стандарти.

Це стало можливим завдяки постійно прогресуючому розвитку науково-технічної думки та втіленню у виробничі цикли інтелектуальних раціональних інновацій. Звичайно, всі технологічні зміни відбувалися послідовно й безперервно. Проте в методологічному плані необхідно виділити якісні технічні (а в останні два століття це вже науково-технічні) прориви. Такі техно-соціальні скачки прийнято називати «технологічними революціями», хоча зрозуміло, що винахід кам'яного ножа та молотка, а потім і дерев'яного плуга формально (за науково-технічною складністю) несумірні зі створенням комп'ютера. Але в змістовному плані й неолітичні винаходи, і електронні засоби обробки цифрової інформації засновані на принципах креативності й інноваційнності. Тому коли говорять про ту чи іншу технологічну революцію мають на увазі масштабний ефект, що впливає не тільки на модифікацію власне знарядь, інструментів або технічних засобів, але фундаментальний вплив спричинений на суспільство загалом, і біосферу зокрема. Технологічні революції – це ще й формоутворюючі трігери позитивних і негативних трансформацій ноосфери.

Вивчення причин, механізмів, характеру й наслідків технологічних революцій найважливіше завдання ноосферологічних досліджень. Саме ці революції слугували «перемикачами» планетарних цивілізаційних зрушень. Завдяки їм утворилися послідовно: аграрне (доіндустріальне), індустріальне й постіндустріальне суспільства. Така типологія суспільств влаштовує не всіх теоретиків через дуже велике історичне масштабування й соціокультурну, регіональну специфіки конкретних суспільних систем. Усе ж таки вирізнення основних якостей соціуму, в основі чого полягають когнітивні, організаційні, виробничі й технічні специфічні особливості дають можливість з'ясувати відмінності та вивчити головний механізм формування ноосфери.

Технологічні революції в історії людства

Ноосфера – це штучне явище на відміну від біосфери й розгортається вона не лінійно, але швидше по експоненті. Особливо це помітно в останні десятиліття. Таке прискорення відбувається головним чином унаслідок появи емерджентних технологій. А ці технології стали можливими завдяки потужному науково-технічному прогресу, ініційованому наукою та технікою Нового часу. Додатковий імпульс цьому руху був даний науково-технічною революцією в першій половині ХХ століття. Тоді вже багато видатних філософів (Шпенглер, Ясперс, Хайдеггер, Бердяєв, Еллюль та інші), а також учені-енциклопедисти й перш за все В.І. Вернадський показали, що наукова й технічна думка стала найбільш потужним ресурсом розвитку людської цивілізації. Найбільш детально й обґрунтовано з природничонаукових позицій цю ідею розробляв В.І. Вернадський. У низці своїх робіт він аргументовано довів, що науково-технічна людська діяльність поступово перетворилася на особливу геологічну силу.

Ця інтелектуалізована науково-технічна сила постійно й прискорено трансформує надра, океани, земну поверхню й атмосферу (освоюючи космічний постір). Біосфера Землі постійно наповнюється надлишковими продуктами промислової діяльності, а отже змінюється набагато швидше, ніж відбуваються природні еволюційні процеси.

Щоб зрозуміти механізм створення науково-технологічного знання, а отже й механізм розгортання ноосфери необхідно систематизувати події, що належать до історії науково-технічного прогресу. Аналізуючи технічні винаходи й наукові відкриття вчені намагаються їх точно описати й визначити на хронологічній шкалі ті місця, які відмічені найбільш значущими соціальними й культурними подіями. Так історики вирізняють «стародавню історію», «античну історію», «середньовічну історію», «історію Відродження», «Новий час», «новітню історію». Це, звичайно, спрощена «шкільна» типологія. Кожен з періодів має розмиті межі, регіональні відмінності тощо. Є багато історіографів, які належать до різних шкіл і в них є сильні аргументи для захисту своєї хронології та типології. Отже, усі методологічні проблеми з вирізненням і точним визначенням історичних «стрибків», переходів і «революцій» завжди матимуть дискусійний характер. Вирізнення аграрної (неолітичної), індустріальної та постіндустріальної революцій з навчальною метою цілком виправдане й може бути чітко доведено.

Слово «революція» містить у собі сенс швидких, незворотних і значних змін в житті всього суспільства. Проте це, головним чином, метафора, тому й «швидкість» і «значущість» змін від епохи до епохи можуть варіюватися. Навіть у межах постіндустріального світу існують у різних країнах і регіонах цілком аграрні сегменти господарства з тягловим (тварини в упряжі) способом обробки ґрунту, або механічні виробництва, що працюють в індустріальному режимі як і сто років тому.

Розуміючи умовність поділу на епохи (аграрна, індустріальна й постіндустріальна), вирізнення технологічних революцій (від неолітичної до біотехнологічної) зазначимо, що постійний соціальний прогрес у глобальному масштабі завжди визначався науковими відкриттями й технічними винаходами. А вони ставали можливими завдяки підвищенню інтелектуальної продуктивності. Тобто технологічні революції, що змінюють одна одну, соціокультурні епохи є об'єктивними й очевидними маркерами трансформації ноосфери, що індукується людським розумом. По суті, найпершою планетарною революцією була аграрна, яка почалася приблизно 10 тис. років тому. Перехід від кочового способу життя до осілого тривав тисячі років, десь прискорено, а десь дуже повільно. Але загальна тенденція була очевидна – перехід від звичайного привласнення «готового» природного продукту до обробки та безперервного виробництва (землеробство й скотарство) із застосуванням технічних засобів.

Не всюди й далеко не рівномірно просувався технічний прогрес. Проте, дослідники намагалися за допомогою якихось універсальних схем описати загальні закономірності й траєкторію цього складного процесу. Зі всіх численних технологічних переміщень і соціально-економічних «стрибків» зазвичай виділяють три найбільш фундаментальні та значущі для всесвітньої історії «революції»: аграрну (неолітичну), індустріальну й постіндустріальну. Д. Белл відповідно до такої типології вирізняє відповідно «аграрне» (або доіндустріальне) суспільство, «індустріальне» й «постіндустріальне». Такий поділ усесвітньо-історичного процесу піддається критиці й далеко не всіма вченими беззастережно приймається. Зрозуміло, що не тільки технологічні інновації детермінують суспільний прогрес. Є ще економічні, політичні, культурні, релігійні, географічні та інші чинники, що в певні моменти історії впливали й продовжують впливати на соціальні зміни набагато більше, ніж техніка й наука. Проте в останні століття, й тим більше останні десятиліття науково-технічний чинник став визначним, правда більшою мірою через дії військовопромислових груп, основних замовників проривних технологій. Головним «спонсором» і кращих учених, і «менеджером» дослідницьких багатоцільових проектів є військово-промислове лобі в парламентах усіх країн сучасного світу.

«Креативна революція» та її наслідки для антропосоціогенезу

У прогресивних трансформаціях історії людського суспільства вирішальну роль відігравали й відіграють так звані «технологічні революції», якісні скачки в основі яких знаходяться технічні винаходи й набагато пізніше – наукові відкриття. Так звана «креативна революція» (що відбулася десятки або сотні тисяч років тому) мабуть створила закріплені в подальшій людській культурі інтелектуальні патерни (моделі) для утворення всіх наступних принципових інновацій.

Учені-антропологи й до нині сперечаються про те, як співвідноситься нервова організація людини, об'єм головного мозку, мова та «творчий вибух». Річ у тім, що згідно з генетичним дослідженням біологічний вид homo sapiens фактично сформувався 250 – 160 тис. років тому. Морфологічно ми мало відрізняємося від тих людей, які жили в Африці 120 – 100 тис. років тому. Проте, з виду дуже схожі на нас люди тоді вели дуже примітивний спосіб життя. Але потім близько 50 – 40 тис. років тому всюди, за історичними мірками – «раптово» з'являється безліч нових видів знарядь праці, більш складна техніка полювання, розповсюдження зображень тварин, іноді дуже реалістичних. Може причиною «креативного вибуху» були кардинальні структурні зміни всередині мозку, але, принаймні, характеристики черепа й об'єму мозку залишалися незмінними сотні тисяч років. До цього «технологічного повороту» сотні тисяч років люди практично не змінювали кількість видів і якість найбільш примітивних кам'яних знарядь.

Чому примати, маючи непогані «стартові можливості» (відносно великий об'єм мозку, соціально організовані групи, розвинені руки й елементи прямоходіння не еволюціонували далі. Ні їхнє тіло (особливо розміри мозку), ні соціальна організація, ні інтелект не змінилися істотно за 7 мільйонів років з часу виділення гомінід, які стали прискорено еволюціонувати й морфологічно, і соціально, й інтелектуально. Більше того, задамося питанням про те, чому неандертальці, маючи значні «антропні бонуси» від еволюції гомінід (прямоходіння, розвинені кисті рук, моногамію, соціальну комунікацію і, головне об'єм мозку не менший, а навіть більший ніж у сучасної людини) не змогли успішно еволюціонувати в «розумного неандертальця»?

Зрозуміло, що однозначних і достовірних відповідей на це питання поки немає. Є сильні й слабкі гіпотези про причини й траєкторію антропогенезу, антропосоціогенезу, еволюцію людського мозку. У той же час є «уперті факти», які свідчать про те, що процес еволюції не працює за типом стрілки хронометра. Теорія катастроф Ж. Кюв'є була заснована на емпіричних спостереженнях різкої зміни рослинності та тварин на рівні видів, і заміни їх абсолютно іншими видами. Ця теорія піддавалася спочатку критиці, а потім була спростована. Не зважаючи на це існує ідея про різкі зміни в плавному перебігу еволюції. Але якщо катастрофи хоч якось можна пов'язати з природними фізичними, геологічними чи біосферними явищами, то поява креативності й інноваційності в доісторичні часи пояснити набагато важче. Проте існують різні спроби пояснити причини інтелектуально якісного стрибка, що стався приблизно 50 тис. років тому.

Численні спроби пояснити раптовий стрибок творчості й інновацій у житті первісного суспільства не дали поки достовірної відповіді на питання: «Чому люди почали створювати речі, які мали естетичну, а не практичну цінність?». Цей період називають другим етапом «креативного вибуху», що відбувся близько 30 тисяч років тому. Цей до сих пір загадковий феномен масової «естетичної творчості» відмічений появою численних культурних артефактів («витворів мистецтва»). створенням безлічі прикрас, дрібної пластики, невеликих скульптур, збільшенням типів інструментів, складними методами полювання, наскальними знаками й зображеннями. Найбільш популярні зразки цієї архаїчної творчості – зображення богинь родючості (статуетки палеолітичних «Венер»), печерні фрески Альтаміри, браслети, намиста та шпильки.

Проте теорія «креативного вибуху» була переглянута завдяки новим знахідкам знарядь та артефактів, що свідчать про те, що креативність й інновації локально виникали набагато раніше: 200 – 250 тисяч років тому. Але, повторимося, – масово, глобально – саме близько 50 – 40 тис. років тому.

Викопні знаряддя праці й артефакти однозначно свідчать про наявність креативності як загальнородової ознаки людського суспільства. Головним маркером людської пізнавальної діяльності є здатність систематичного створення знарядь виробництва, інструментів для перетворення природи. Ці інструменти бувають матеріальними (неолітичні шкребки, ножі, кістяні голки тощо) або інтелектуальними (порівняння образів, точний опис предметного поля, аналіз і синтез абстрагованих понять і т.д.). Головне призначення інструментів полягає в створенні нових ідей і речей. Перш ніж створити інструмент, його потрібно уявити, когнітивно змоделювати, випробувати. Усе разом це виявляється набором достатньо складних інтелектуальних операцій, що не є загальнодоступними. Але їм можна навчитися до певної міри кожному індивідуумові. Якість навчання винаходження нових інструментів (матеріальних та інтелектуальних) залежить від роботи нейронних систем лобових доль мозку. Їхні індивідуальні характеристики й будова – це онтологічна умова (сприятлива або несприятлива) для інновацій.

Креативність поза сумнівом пов'язана з мовними здібностями й навиками. Коли й де вперше з'явилася мова невідомо. Деякі дослідники дійшли висновків про те, що мовні знакові системи (мови) виникли приблизно 50 тисяч років тому, коли прискорено почали розповсюджуватися набагато складніші штучні предмети побуту й інструменти. Зокрема: ґудзики, застібки, голки, риболовецькі гачки, дротики та інші знаряддя освоєння природи. У основі цієї теорії «пізнього походження мови» лежить вище викладена гіпотеза «креативного вибуху», який призвів до бурхливого розвитку виробничих технік у всіх сферах первісного життя.

Неолітична революція

Після появи біологічного виду homo sapiens і початку раціонально організованної діяльності виникли архаїчні спільноти, а потім і держави. Так антропогенез трансформувався в антропосоціогенез. Постійне техносоціальне прискорення, на думку В.І. Вернадського, зумовило індустріалізацію використання природних ресурсів, а сьогодні мова йде вже про домінування постіндустріальної цивілізації над природою і біосферою. Людство неминучо вступило в епоху антропо-техно-соціогенезу. Зазначимо, що глибинний зміст слова «техно» стає визначним не тільки для розуміння сучасного стану справ, але й методологічним «ключем» для прогнозування майбутнього.

Великого значення для творчого перетворення природи набувала «креативна революція». Важко її переоцінити в процесі створення інновацій та формування техносфери.

Протягом останніх десятків тисяч років «людина розумна» здійснила безліч винаходів і відкриттів. Цей процес йшов безперервно починаючи з часу так званого «креативного вибуху». Відбувалося поступове накопичення інновацій, удосконалювалися знаряддя праці та методи перетворення природних об'єктів у речі-артефакти. «Штучна природа» спочатку незначно, але згодом усе більш активно тіснила «природу». Ілюстрацією цього процесу є міста. Ці складні інженерно-технічні архітектурні «штучні острови» посеред «природного світу». Сьогодні великі мегаполіси зі скла, бетону й сталі стають головними двигунами глобалізації, яка виражає повну перемогу технічного розуму над природою. Але ці процеси відбувалися не водночас, а в результаті накопичення технічних знань, винаходів і відкриттів. Величезного значення набула неолітична революція, яка, звичайно ж, не була «миттєвою» та її цивілізуючі результати стали очевидними тільки через тисячі років. Без цього технічного повороту неможливий був би осілий спосіб існування, накопичення запасів продовольства, будівельні техніки, зачатки інженерних та архітектурних знань.

Перехід від полювання й збирання до аграрного господарства, що відбувся в результаті так званої неолітичної революції, коли деякі групи мисливців переходили від привласнюючого господарства до виробничого. Згідно з археологічними дослідженнями зрозуміло, що вся різноманітність форм одомашнення рослин і тварин виникла незалежно одна від одної на різних континентах і в різних регіонах. Найбільш ранні знахідки цього періоду були виявлені близько 10 тис. років до н.е. на Близькому Сході. Виробництво продуктів харчування (їх зберігання), одягу й інструментів стає більш ефективним для виживання індивідів і племен. Неолітична революція (або «аграрна революція») поклала початок цивілізаційної трансформації суспільства. Так поступово з'явилися передумови для формування ранньокласового суспільства. Від невеликих кочівних груп мисливців-збирачів поступово відбувається перехід до осілого способу життя, зростання селищ, поява перших міст (близько 3500 до н.е.), іригації, транспорту, релігій, професійного мистецтва, ідеологій, правових режимів, писемності та політики. Неолітична революція стала свого роду техносоціальним трігером, що включив незворотний процес винахідництва, технічних інновацій, і зрештою двигуном еволюції ноосфери.

Декілька тисяч років тому на Ближньому Сході розпочалося будівництво великих міст – відбулася урбаністична революція, п'ятсот років тому – Гуттенбергова революція (друкарський верстат), два століття тому – індустріальна революція (парова машина), а півстоліття тому – інформаційна (комп'ютер). Сьогодні вже очевидно, що ми перебуваємо «на гребені» інфо-когно-нано-біотехнологічної революції. Взаємодоповнюваність високих технологій (емерджентних технологій) зумовила ефект конвергенції технологій, а це явище з великою ймовірністю в найближчому майбутньому посприяє наближенню до ризикованої історичної фази – точки технологічної сингулярності.

Перша індустріальна революція

Перша індустріальна революція (часто – «індустріальна революція», «промислова революція», «промисловий переворот») – це комплексна, історична, соціальна й культурна подія епохи Нового часу. Завдяки цій технологічній революції відбулося епохальне зрушення від аграрного виробництва (аграрне суспільство) до індустріального виробництва (індустріальне суспільство). Технічні інновації та їх швидке впровадження зумовили стрімкий розвиток великого промислового виробництва, нової капіталістичної економіки й продуктивних сил. Індустріальна революція фундаментально змінила не тільки промисловість, але й суспільство в цілому. Масова міграція робочої сили до міст посилила процес урбанізації. Відбувалася поступова трансформація ментальності, змінювалися цінності й пріоритети колишніх аграріїв, які раніше складали основну групу населення, але неухильно перетворювалися на новий соціальний клас – промисловий пролетаріат. Завдяки економічним ефектам індустріальної революції вже через декілька поколінь багато жителів аграрного суспільства перетворилися на урбанізованих громадян буржуазної цивілізації.

Почався промисловий переворот у Британії. Технологічні інновації впроваджувалися й розповсюджувалися не синхронно й не у всіх регіонах (і тим більше – не у всіх країнах). Часові межі першого етапу революції визначаються з останньої третини XVIII століття до другої половини XIX століття. Причин промислового перевороту безліч. Проте, спрощуючи ситуацію й роблячи акцент на ноосферизації, яку насамперед просуває науково-технічна думка, вкажемо на головний технологічний трігер першої індустріальної революції – парову машину. Зазначимо, що перші моделі парового двигуна з'явилися ще в античному суспільстві. Британський винахідник Томас Ньюкомен в 1712 році після декількох років розробок створив першу парову машину, що діяла в промислових масштабах. У ній використовувався вертикальний циліндр з поршнем. При цьому пара вироблялася безпосередньо в паровому котлі. При всіх недоліках першої діючої промислової машини, необхідно відмітити, що Ньюкомен реалізував інженерну ідею з метою використання водяної пари для отримання механічної роботи. План удосконалення парової машини Ньюкомена прийняв і здійснив британський інженер Джеймс Уатт. Він з 1769 по 1790 рік працював над удосконаленням існуючої моделі парової машини Томаса Ньюкомена. Формально створення Уаттом власної парової машини датується 1784 роком. Інновації Уатта були настільки значущими, що винахід парової машини асоціюється саме з його ім'ям, хоча попередників, ще до Ньюкомена було предостатньо.

Друга індустріальна революція

Поняття «Друга індустріальна революція» було запроваджене Патриком Геддесом. Фабричне виробництво сприяло централізації управління працею. Відбувалася уніфікація та стандартизація виготовлення масової продукції, зважаючи на що вона швидко дешевшала. Усе більше людей користувалися товарами виготовленими завдяки машинній праці. Товарообіг постійно зростав і економіка насамперед Британії швидко розвивалася.

Друга індустріальна революція (або другий етап індустріальної революції) іноді позначається як «технологічна революція». Вона розвивалася в інтервалі між 1820 і 1914 роками та характеризувалася переходом з використання одних домінуючих енергоресурсів (вугілля) на інші (нафта, електрика). Її успішне розповсюдження вочевидь виявилося в прискореному промисловому розвитку країн Західної Європи (Великобританія, Німеччина, Франція), Росії та Сполучених штатах Америки, а після 1870 року і Японії. Це було закономірне продовження першого етапу індустріальної революції, що відбулася в Британії в кінці XVIII століття.

Постійні наукові відкриття та винаходи стимулювали створення нових технологій. Утворення багатоступінчатої реактивної парової турбіни Чарльзом Парсонсом в 1884 році стало значною подією періоду другої індустріальної революції. Ця парова турбіна виявилася більш швидкісною, більш легкою, а також економічно вигіднішою й набагато потужнішою, ніж поршневі парові машини Томаса Ньюкомена й навіть Дж. Уатта.

Разом з використанням парових турбін збільшується використання електрики, з'являються двигуни внутрішнього спалювання, створюються нові матеріали (алюміній, синтетичне хімічне волокно), бурхливо розгортається хімічна промисловість, технічні засоби комунікації (телеграф, телефон і радіо. У багатьох галузях виробництва – нафтовій промисловості, сталеливарній, електричній, хімічній, транспортній та інших безперервно впроваджуються інновації. Це безумовний науково-технічний прогрес, який істотно змінює побут людей, які проживають у містах, і трансформує ландшафти (будівництво каналів, портів, залізниць, тунелів тощо). Є і негативний наслідок індустріальної революції – забруднення навколишнього середовища, знищення лісів, розробка кар'єрів і винищування природи. Учені й інженери прагнуть отримати важливі замовлення від промисловців, наука й технології все більше комерціалізуються. Прикладні науки стають усе більше й більше затребуваними у військовій промисловості. Успішні технічні винаходи, розробки й технології після першої «індустріальної хвилі» розповсюджувалися з Британії до Західної Європи й США, а потім і в інші країни світу. Таким чином, індустріалізація стала глобальною, хоч поширювалася нерівномірно по континентах і країнах.

Особливо було помітно вплив другої індустріальної революції в США, де бурхливо розвивалося важке машинобудування, сталеливарне виробництво, будівництво залізниць, вугільна промисловість. Протяжність залізниць потроїлася за період з 1860 по 1880 роки, і ще раз потроїлася до 1920 року. Така розвинена транспортна інфраструктура дозволяла збільшити товарообіг і масове споживання, а отже – виробництво товарів. Для своєчасного постачання промисловості фінансовими інвестиціями були створені сильні фінансові ринки, велику роль у цьому процесі відігравав феномен Уолл Стріт. Створювалися гігантські корпорації, монополісти виробництва сталі, нафти, вугілля, цукру, м'яса й зерна. Конвеєрне виготовлення техніки («фордизм»), ефективна організація промислового виробництва («тейлоризм») дозволили максимально використовувати силу машин та інтелект менеджерів, значно збільшивши швидкість виробництва й поліпшивши якість продукції, що випускається.

Для обслуговування все більш складного індустріального виробництва потрібні були освічені висококваліфіковані фахівці й науковий менеджмент. Ручна низькокваліфікована праця поступово витісняється. Тому збільшується кількість спеціальних навчальних закладів, технічних університетів, інженерних інститутів і коледжів. Бурхливо розвиваються в США прикладні й інженерні науки, завдяки чому з 1860 по 1890 роки американці створили більше 500 тис. винаходів у всіх сферах промислового виробництва та запатентували їх.

Німеччина хоч і почала індустріалізуватися дещо пізніше, ніж Британія, тим не менше вона досягла значних успіхів. Багато в чому копіюючи британську систему організації промисловості, Німеччина значно більше інвестувала в науково-дослідний сектор, головним чином у науково-технологічні й інженерні розробки сталеливарного виробництва, електропромисловість і моторне виробництво. Особливо значними були досягнення хімічної науки, що забезпечувало для Німеччини лідируючу позицію у виробництві декількох тисяч найменувань синтетичних фарб. На початок 1914 року німецька лакофарбна продукція захопила близько 90% світового ринку синтетичних фарб. Продукти нової індустріальної хімії були затребувані у фармацевтиці, електрохімічній промисловості, виробництві фотоплівки, виробництві хімічних добрив. Німецька система великих фінансово-промислових концернів виявилася набагато ефективнішою для індустріального виробництва й економіки в цілому.

На початок 1900 року у сфері індустріального виробництва лідирували США з їх 24% від загальносвітового показника, потім Британія – 19%, Німеччина – 13%, Росія – 9% і Франція – 7%. Усі разом європейські країни виробляли 62% продукції світового промислового виробництва.

Як і на першому етапі індустріальної революції масове виробництво активізувало споживання, зокрема виробництво й споживання продуктів харчування, посилилася міграція з сільської місцевості в міста, збільшилися сім'ї найманих робітників, і в результаті відбулося значне зростання народонаселення.

Характер науково-технічного прогресу в ХХ столітті і на початку ХХІ століття

Технічний прогрес комулятивний. Тобто накопичення інновацій протягом тисяч років власне й дало потужний поштовх розвитку всіх сучасних технологій і економіки. Саме тому важливий аналіз еволюції техніки, оскільки це, як свідчить розвиток інформаційних технологій – експоненціальний процес й означає наявність маси ризиків для сьогодення й тим більше для майбутнього. Тому значення навіть перших технологічних революцій, що відбувалися в умовах архаїчної культури й локально не можна применшувати. З того часу починається все зростаюча експансія людства, захоплення й перетворення природи, часто з негативними наслідками.

Бурхливе зростання технологічного розвитку до епохи Нового часу існувало лише в регіональних формах і не впливало на трансформацію світової економіки й культури. Тут можна пригадати такі історичні феномени локальних «технологічних революцій» як модифікація античної техніки за часів Римської імперії (акведуки, лазні, каналізація, будівництво доріг, військова техніка та зброя), технічні інновації в епоху імператорської династії Тан в середньовічному Китаї в VII – VIII століттях (книгодрукування та ін.), а також розквіт технічних винаходів у середньовічній Європі в XII – XIII століттях (порох, окуляри, механічний годинник, архітектурні інновації та ін.).

Іноді «друга індустріальна революція» пов'язується темпорально з інноваціями напередодні Першої світової війни (масове літакобудування, дирижаблебудування, створення безлічі підводних човнів і танків, нових видів зброї). Також використовують це словосполучення щодо науково-технічного підйому в середині XX століття, який іноді специфікують як «атомне століття», «космічне століття». Сьогодні, на початку XXI століття також є технологічні інновації, що претендують на те, щоб стати «локомотивами» наступної індустріальної революції. Це інформаційні технології (правда, що виникли декілька десятиліть тому), біотехнології, нанотехнології, роботика, геоінжиніринг та інші. Але в цьому разі найбільш релевантно вживати словосполучення «емерджентні технології», оскільки технічну й наукову складові в них відрізнити вкрай складно. Крім того, сфера їх застосування, спосіб функціонування, швидкість модифікації та дія на біосферу значно відрізняються від усіх попередніх технічних інновацій.

Інформаційна революція та організація ноосферної реальності

Найбільш значущим технологічним проектом останньої третини XX століття стала інформаційна революція. Її значення для прискореного розгортання ноосфери важко перебільшити. Це очевидно, оскільки інформаційні технології створили глобальну, надійну й ефективну мережу комунікацій, що розширюється, до якої залучені уряди всіх держав, підприємства, організації, університети, школи та мільярди громадян у всьому світі. Для цього необхідно мати доступ до апаратів з обробки інформації, її зберігання та вільного розповсюдження. Більше 1 мільярда і 800 мільйонів (1 800 000 000) людей сьогодні регулярно використовують інтернет-ресурси й ще більша кількість людей мають мобільні пристрої для комунікації без обмеження відстаней. Це дає право стверджувати, що інформатизація – це один з ключових ресурсів високотехнологічної глобалізації.

Найбільш очевидною емпіричною формою існування ноосферної реальності є комунікативні мережі (головним чином глобальні). Так технологічно може бути забезпечена міжособистісна й корпоративна комунікація. Найпотужнішою інформаційною глобальною системою, з широким доступом до більшості інформаційних ресурсів, є Інтернет, інтегрований з телекомунікаціями та мобільним зв'язком. Технологічні, економічні, правові й культурні засади інтернет-комунікації є складовими частинами інформаційного суспільства. Історія формування, структура та функції цього суспільства вже давно стали предметом дослідження соціальних теоретиків.

Питання для контролю

• Що таке «креативна революція»?

• Який механізм техносоціального прискорення?

• Яке значення технологічні революції мають для формування ноосфери?

• Які причини неолітичної революції?

• Які передумови Першої індустріальної революції?

• Коли і як почалася Друга індустріальна революція?

• Чим визначався науково-технічний прогрес у ХХ столітті?

• Якою є роль інформаційної революції в організації ноосферної реальності на початку ХХІ століття?