Тема 5. Енцефалізація, інтелект, соціалізація та ноосферогенез

План

1. Уроки балістичного полювання для первісного інтелекту.

2. Енцефалізація та модульна модель головного мозку.

3. Від розвитку когнітивних здібностей до соціального інтелекту.

4. Соціальна адаптація як чинник енцефалізації: мовлення й інтелектуальний розвиток.

5. Чи відрізняється жіночий інтелект від чоловічого?

6. Сексуальні стратегії чоловіків і жінок: еволюційні наслідки для розвитку інтелекту.

7. Лобові долі й оптимізація когнітивних функцій.

8. Еволюція розуму як фундаментальна передумова формування ноосфери.

Ключові терміни: Енцефалізація. Первісний інтелект. Балістичне полювання. Психіка. Головний мозок. Модульна модель головного мозку. Лобові долі мозку й когнітивні функції. Соціальний інтелект. Соціальна адаптація. Гендерні соціальні стратегії. Ноосферогенез.

Уроки балістичного полювання для первісного інтелекту

З початком Льодовикового періоду в Африці з'являються численні види ссавців. У багатьох з цих видів очевидне збільшення розмірів тіла. Природні вороги збільшили свою вагу і, отже, силу. Зміни розмірів і форми тіла відбувалися в процесі онтогенезу. Льодовиковий період значно змінив екосистему Африки та стимулював появу значної кількості нових організмів. З цієї безлічі нових форм тільки одна таксономічна група привела до появи високо енцефалізованих істот. І це були гомініди, з яких згодом виділився найенцефалізованіший вид – homo sapiens.

Люди зіткнулися з новими труднощами. Необхідно було зігрівати своє тіло, особливо вночі, коли мінусові температури могли призвести до смерті. Розпалення та підтримка вогню вимагали знання спеціальних технологій, а також підсилення інтелекту. Крім того, захистом від холоду для тіл уже не могло бути волосся, оскільки через нез'ясовні причини людина перетворилася на «голу мавпу». У цьому разі потрібний був надійний захист від переохолодження. Люди навчилися знімати шкури зі вбитих на полюванні тварин, вичиняти їх, додаючи можливої м'якості й еластичності. Вичинка й підготовка шкіри також вимагали знань, технологій і відповідних інструментів. І, зрештою, зшивання шматків шкіри передбачало вміння «кроєння і шиття». Тобто весь технологічний ланцюжок створення одягу був достатньо довгим і складним, ураховуючи недосконалість знарядь праці та складні кліматичні умови.

Енергетичні витрати в умовах значного глобального похолодання змушували рід homo вживати багато тваринного білка, щоб поповнити щоденні витрати енергії. А збільшення вживання м'яса опосередковано привело до покращення живлення головного мозку з тенденцією збільшення його об'єму. Таким чином, зросла кількість інтелектуальних завдань, від вирішення яких залежало життя кожного члена групи й навіть виду (видів). Щоб вижити потрібно було збільшити кількість калорій, спожитих з їжею. Фізіологічні ресурси мозку посилювалися, що дозволяло більш ефективно адаптуватися до нових жорстоких умов навколишнього світу.

Ученими встановлено, що природний відбір діє на весь організм. Чинників, що приводять до прискореної енцефалізації роду homo безліч і деякі з них для вчених назавжди залишаться загадкою. Проте є доведені чинники (що збіглися з періодом чергового планетарного похолодання), які посилили процес енцефалізації. Одним з таких «трігерів» розвитку головного мозку гомінід було балістичне полювання (кидання каменів і дротиків в основному правою рукою). Механізм природного відбору зберігав геноми особин найбільш результативних у киданні. Результативне попадання кинутих предметів у ціль повинні супроводжуватися точними балістичними рухами. Причому ці рухи ніяк не можуть бути відкоректовані зворотним зв'язком. У тому разі, якщо снаряд уже кинуто й він знаходиться в польоті, ми не зможемо змінити його політ, навіть якщо помітимо невірну траєкторію руху. Кидок каменя чи списа має бути початково точним, оскільки промах рівнозначний невдачі й прямому зіткненню з грізним хижаком або представником ворожої групи гомінід. Тому балістичне полювання висуває важливі та принципові вимоги до того, хто полює.

З фізіологічного боку балістичні рухи мають бути забезпечені злагодженою роботою певних груп м'язів, необхідної фізичної сили й стрімкості реакції у разі невдалого кидка. Ситуація значно ускладнюється тоді, коли жертва рухається, а то перебуває в польоті. Успіх вдалого кидка обумовлений перш за все достатньо складною нервовою системою й ефективною роботою головного мозку. Якраз ці фізіологічні особливості людей потрібні для поразки жертв на відстані. Це дало серйозну перевагу людині порівняно з приматами й іншими тваринами відповідними з родом homo. Навіть якщо не кидати камінь у ціль, а орудувати палицею, то й у цьому разі координація рухів має бути чіткою для забезпечення стрімкості й точності завдавання удару. У будь-якому разі інструментальна діяльність руками координується головним мозком.

І швидше за все саме тривалий досвід віртуозного володіння палицею чи загостреними кілками підготував нервові схеми достатньо для того, аби людина потім успішно оволоділа принципами й навиками балістичного полювання. Звичайно полювання зі застосуванням спеціальної зброї на «вищому інтелектуальному рівні» це лише один з безлічі чинників поступового виокремлення людини з природного середовища. Творення «другої природи», «штучної природи» відбувалося поволі, але неухильно, завдяки зростанню інтелектуальної складової людської діяльності.

Енцефалізація та модульна модель головного мозку

Людина як біологічний вид еволюціонує вже мільйони років. Це стосується будови тіла, ходи, волосяного покриву, форми голови і, найголовніше, об'єму головного мозку. За своєю структурою та функціями мозок людини є найскладнішою природною системою у Всесвіті.

Це найважливіший орган, який постійно розвивався й дозволив людині зберегтися як біологічному виду в жорстокій боротьбі за виживання з хижаками, глобальним заледенінням, постійним дефіцитом їжі, смертоносними інфекціями й стихійними лихами. Формування ноосфери в межах біосфери відбувається протягом мільйонів років, багато в чому завдяки процесу енцефалізації. Поняття енцефалізації, або церебралізації (від латів. encephalon, cerebrum – головний мозок) означає еволюційний процес збільшення головного мозку. Залежно від завдань конкретного дослідження під енцефалізацією може матися на увазі прогресивний розвиток кори великого мозку в процесі еволюції приматів; збільшення відносного розміру великих півкуль головного мозку в людини; ступінь розвитку головного мозку щодо маси тіла тварини.

У найзагальнішому сенсі енцефалізацією називають філогенетичний розвиток головного мозку. Філогенетичний – означає той, що належить до процесу тривалого історичного розвитку всіх живих організмів та окремих груп істот – роду, виду. Це стосується організму в цілому, окремих систем та органів. Більш спеціально, у контексті ноосферології, енцефалізацію слід розуміти як зміну відношення маси головного мозку до розмірів тіла тварини в ході антропосоціогенезу. Поступово примати, а згодом і гомініди виявилися найбільш енцефалізованими організмами на Землі. Якісне вдосконалення нервової системи, як необхідна умова існування мозку та збільшення власне головного мозку у тварин й особливо приматів, відбувалося ще задовго до появи людини, і тим більше «людини розумної».

Головною відмінністю людини (гомінід) від приматів, а тим більше від інших вищих тварин є рівень розвитку розумових здібностей і формування символічної комунікації. І у тварин, і в людини достатньо розвинена психіка, яка дозволяє переживати сильні почуття, зокрема страждання й радість, ейфорію і фрустрацію, страх і печаль. У вищих тварин ці стани детерміновані конкретними чинниками й знаходяться в чисто емоційній галузі переживань. Людина здатна також переживати події ситуативно, але може роздумувати над своїми й чужими емоціями дистанційовано від конкретної ситуації. Вона моделює передбачувані емоції в плані бажаного або небажаного майбутнього, або ж аналізує свої емоційні стани, що сталися у віддаленому минулому (тижні, місяці, роки або навіть десятиліття тому). У основі такої фундаментальної психоемоційної відмінності між людьми й рештою живих істот лежить очевидна онтологічна основа.

Головний мозок людини за об'ємом приблизно в три рази перевершує мозок шимпанзе (найближчого до нас виду приматів). Відзначимо, що головний мозок шимпанзе, тим не менше, був значно більшим, ніж в інших тварин. Хоч геном шимпанзе й збігається з геномом людини на 98,7 %, проте фізіологічно, поведінково й, головне, інтелектуально між ними лежить еволюційна прірва. За шість мільйонів років після розподілу великих мавп (до яких належить шимпанзе) і гомінід (від яких походить людина) мозок шимпанзе мало змінився, тоді як у людини він фізіологічно збільшився вдвічі, а його когнітивна продуктивність збільшилася незрівнянно з мозковою продуктивністю приматів.

Психіка має цілісну фізіологічну основу – мозок. Проте наша свідомість – це не логічна машина, що видає математично бездоганні відповіді. Найімовірніше, що наша психіка має модульну природу й призначена для ефективного вирішення конкретних видів завдань для якнайкращої адаптації в складних умовах. Кожна зона головного мозку відповідає за специфічні функції. Локалізація функцій мозку стала предметом численних нейрофізіологічних досліджень. У результаті комплексного вивчення з'явилася концепція модульної моделі головного мозку. Накопичення, переміщення й обробка інформації в мозку відбувається не лінійним чином. Мозок збирає та трансформує інформацію швидше за все інтуїтивно. У нашого мозку є дивовижна здатність інтегрувати різні психічні стимули воєдино. Здатність до навмисної дії та вольових актів можливі завдяки роботі специфічних зон мозку. Лобові долі мозку допомагають будувати плани на майбутнє й забезпечують здійснення цілеспрямованої послідовної поведінки для виконання прийнятих планів. Іншими важливими зонами мозку для розвитку інтелекту є «зона Брока» (вироблення мовлення) і «зона Верніке» (розуміння мовлення).

Згідно з сучасними нейропсихологічними дослідженнями, у головному мозку не існує деякого єдиного «командного центру», що перебуває на вершині «інтелектуальної ієрархії». Очевидно, що працює саме модульний мозок. Тобто, функціонує достатньо складна мережа модулів, кожен з яких у відповідний момент («в потрібний час і в потрібному місці») активізує свої специфічні функції. Таке уявлення про діяльність диверсифікованої модульної психіки ставить під сумнів традиційні погляди філософів і психологів відносно «Я», «ego», «самості» та інших, за походженням картезіансько-кантіанських концептів, що стверджували цілісність, автономію, стабільність і самототожність «суб'єкта, який пізнає» як непорушного «центру особистості». Декарт уважав (і це було недивно в ХVII столітті), що душа це нефізична субстанція, онтологічно відокремлена від фізичного тіла людини. Тому вона знаходиться поза досяжністю законів фізики (і, картезіанської біології). Сьогодні спираючись на гіпотезу модульної психіки «стару» модерністську проблему психофізичного паралелізму можна спробувати вирішити, уявляючи психіку не як єдину, однорідну субстанцію з командним контролюючим центром – ego cogito, проте швидше як ансамбль достатньо автонімних модулів.

У межах загальної еволюції життя на Землі енцефалізацію необхідно вирізнити як специфічний і стратегічний «еволюційний тренд». Ще до початку осмисленої ноосферизації біосферного простору цей процес помітний у вищих ссавців. Неухильно відбувалося збільшення маси мозку відносно до розміру тіла. Більш прискорено розвивався мозок у приматів і гомінід. Максимуму енцефалізація досягла у homо sapiens. Якісно енцефалізація людини відрізнялася від енцефалізації приматів. Головним чином завдяки більш ефективній адаптації складної поведінки в постійно змінних кліматичних умовах.

У результаті еволюції сформувалася складна орудійна техніка й система мовленнєвої комунікації. А ці особливості дозволили багаторазово посилити інтелектуальну складову в боротьбі за існування з іншими видами. Основою високоадаптивних поведінкових стратегій і креативної інтелектуалізації був і залишається модульний багатофункціональний головний мозок. Надалі людський мозок сприяв завоюванню енергетичних ресурсів планети та почав формувати ноосферу. Наступним етапом енцефалізації є розробка, моделювання систем штучного інтелекту порівняно з людським. Після цього відбудеться значне збільшення ризиків через багаторазове технологічне прискорення (гіпотеза технологічної сингулярності). Тоді ноосфера перейде в якісно інший, складно прогнозований стан.

Від розвитку когнітивних здібностей до соціального інтелекту

Фізіологічно розвинений мозок людини ще не є власне «розум». Це тільки онтологічна основа для здійснення когнітивних здібностей. ДНК людини складається з 3 мільярдів нуклеотидних основ. Ці основи згруповані в спеціалізовані ділянки, названі генами, яких налічується від 30 до 40 тисяч. Кожен ген відповідає за ту чи іншу характеристику організму, інтелект, зріст, колір очей, зокрема за патології та хвороби. Генетично обумовлений і мозок людини. У новонародженого немовляти в головному мозку знаходиться приблизно сто мільярдів нейронів і більше п'ятдесятьох трильйонів синапсів, що зв'язують нейрони. Приблизно половина всіх генів ДНК різною мірою впливають на формування центральної нервової системи. У перші тижні та місяці життя у дитини зростає кількість синаптичних зв'язків, доходячи до тисячі трильйонів. Потім здатність мозку формувати нові синапси поступово зменшується. Проте, людський мозок продовжує встановлювати нові синаптичні зв'язки. Цей процес триває все життя. У той же час деякі нейронні «системи» з віком уповільнюються в плані розгалуження. Це стосується й нейроструктур відповідальних за сприйняття мови. Саме ці нейронні мережі втрачають гнучкість до десятилітнього віку. Тенденція зменшення лінгвістичних можливостей зі збільшенням віку пояснює ті складнощі, з якими стикаються літні люди при оволодінні новими мовами. Мовні здібності безпосередньо залежать від кількості вільних нейронів, що реагують на появу нових фонем. А таких вільних нейронів у людському головному мозку з роками стає все менше й менше.

Термін «когнітивний» має достатньо широке застосування в сучасних наукових дисциплінах – лінгвістиці, нейрофізіології, неврології, психології, філософії, антропології, комп'ютерних науках і теорії штучного інтелекту. Багато що залежить також від локальних контекстів застосування поняття в окремих науках. Латинські терміни cognitio, cognoscere спочатку вказували на «вивчення, пізнання, осмислення, усвідомлення». Звідси «когнітивні здібності» – це комплексна усвідомлена діяльність керувати інтелектуальними актами, інтегруючи їх. Проте, когнітивні акти можуть бути не тільки усвідомленими й раціональними, але можуть існувати й несвідомо.

Когнітивна робота полягає головним чином в адекватному сприйнятті, обробці та творчій трансформації емпіричного й символічного досвіду. Найважливішу роль у продуктивній розумовій діяльності відіграє структурна організація головного мозку й здійснення його функцій. Уживається термін «когнітивність» найчастіше у філософії й психології там, де мова йде про пізнавальну діяльність, коли вона пов'язана з абстрагуванням, навчанням, міркуванням, розвитком інтелекту, слугує зручним інструментом для опису різних модальностей розуму.

Зачатки когнітивних здібностей у гомінід з'явилися звичайно не для того, щоб розвивати абстрактне мислення для занять математикою або філософією. Практичні завдання з виживання в агресивному середовищі вимагали точності й ефективності прийнятих рішень. Так поступово природним відбором зберігалася практична раціональність рішень, цільове планування майбутніх дій, цілеспрямованість та інтелектуальне управління діяльністю. Великого значення набував внутрішній план віртуальних (передбачуваних) дій, багаторазове уявне «примірювання» до проблемної зовнішньої ситуації, а також аналіз ризиків та альтернативних рішень. Особини з найбільш ефективними когнітивними здібностями мали перевагу в боротьбі за існування. Вони залишали потомство з цими якостями. Так вони закріплювалися поступово на видовому рівні. Адаптація до умов навколишнього середовища, що постійно змінюються, (тропічний ліс – савана) вимагала від приматів і гомінід швидкого, ефективного вирішення комплексних завдань, а отже – більшого й складніше утвореного головного мозку. Але змінювалися стрімко не лише природні умови. Чисельно збільшувалися групи homo sapiens та ускладнювалася взаємодія між ними, трансформуючись від невербальної комунікації (характерної для приматів) у напрямі домінування мовленнєвих практик.

Кора головного мозку у приматів і гомінід займає приблизно 80% об'єму мозку. При цьому її розміри збільшуються залежно від збільшення соціальної групи, що складається з представників певного біологічного виду. Річ у тім, що одна з основних функцій кори людського мозку – обробка соціальної інформації. Кожен індивідуум у групі вільно або мимоволі змушений слідкувати за поведінкою своїх «близьких» (родичів і друзів), враховувати поведінку потенційних друзів, нейтральних особин або ворогів. У великій групі окрім власне друзів є ще їхні друзі, їхні вороги. Ці соціальні ланцюжки навантажені тактичним й стратегічним соціетальним змістом, залежать від кількості групи.

Аби вдало адаптуватися до мінливого соціального середовища, необхідно було досліджувати зміст цих комунікативних ланцюжків і правильно прогнозувати поведінку оточуючих. Сьогодні політики маніпулюють такими виразами як – «дружні країни» або «країни вісі зла», тобто це вже вказівка у бік «мегадрузів» і «мегаворогів». Сепарація «друзів» від «ворогів» і визначення їхніх характеристик мали місце ще в приматів. Щоб вирізнити об'єктивну якість стосунків у групі індивідові необхідно мати високорозвинені когнітивні здібності, оскільки потрібно в розумі реконструювати спосіб мислення та можливі вчинки «іншого». Зрозуміло, що чим більше група, тим більше взаємодій і ще більше варіантів мислення й поведінкових актів, які потрібно правильно «обчислювати» й інтерпретувати. Так формуються передумови для функціонування ефективного абстрагованого теоретизування для обирання єдино вірної та безпечної поведінкової стратегії. Головний принцип такого результативного мислення – варіативність. Використання мови в гомінід набагато збільшує засоби аналізу, самоаналізу та маніпулювання членами даного співтовариства. Часті конфлікти в групі вимагали інтенсивної комунікації з метою вирішення небезпечної для співтовариства ситуації. І ті особини, які когнітивно, комунікативно й «лінгвістично» були більш розвинутими, підвищували свій статус після завершення конфлікту. Їхні гени виявлялися більш затребувані самицями й біологічним видом у цілому. Феномен «мудрості» в стародавніх культурах є наслідком виділення розумних «парламентерів» як необхідно затребуваних прогресуючим співтовариством.

Базовими характеристиками інтелектуальної діяльності, що посилили адаптацію пращурів сучасної людини до природного й соціального середовища проживання, були: здатність швидко аналізувати й оцінювати складні ситуації, спроможність актуального планування й прогнозування, здатність економного послідовного досягнення поставленої мети. Спільним знаменником таких даних була наявність високих когнітивних здібностей та розвиненого соціального інтелекту, хоча спочатку він був примітивним. Ці риси закріплювалися генетично й за допомогою механізму спадковості передавалися наступним поколінням. До того ж поведінкові патерни, засновані на розумній діяльності, постійно вдосконалювалися й поширювалися в результаті роботи механізму природного відбору.

Соціальна адаптація як чинник енцефалізації: мова й інтелектуальний розвиток

Важливим чинником оптимізації інтелектуального розвитку для приматів і гомінід була адаптація в умовах достатньо складної соціальної організації в групах. Передбачається, що навики балістичного полювання потужно розвинули мисленнєві здібності людини. Іншим важливим «трігером» інтелектуалізації був повсякденний розвиток мовних практик. Мовлення як основа продуктивної комунікації й особливо синтаксичні її структури безпосередньо пов'язані з практиками балістичних «примірянь» у «внутрішньому мовленні». Мовна комунікація в групі мисливців, якщо полювання було результативним приводила до того, що мова продовжувала ефективно розвиватися поза полюванням.

Поступово мовні навички закріпили й поглибили прогрес формування нових послідовних нейронних схем у головному мозку гомінід. І, тому, закономірно, що мовлення стає головним ресурсом розвитку інтелекту на багато тисячоліть уперед. Вікові періоди також впливають на успішне оволодіння мовленням. Дослідження вчених показують, що вирішальний етап розвитку мовлення в людському товаристві – перші дванадцять років життя дитини. Причому, найбільш важливий період формування мовлення припадає на часовий інтервал від одного до чотирьох років. Основна мета мовних практик полягає в тому, щоб забезпечити ефективний зв'язок між нашими знаннями про світ (картина світу, репрезентація світу в мовленні) та наявною системою комунікації, за допомогою якої відбувається спілкування з іншими людьми, які володіють подібними ж моделями мислення й аналогічними мовними якостями. У спрощеному виді генезис вивчення мови людиною виглядає наступним чином: до кінця першого року життя – оволодіння фонетичними навичками, до 4-5 років – синтаксисом і, врешті, до 15-16 років – оволодіння семантичним аспектом мовлення.

Будова головного мозку для здійснення мовних практик була в принципі відповідною вже у приматів. Праву й ліву півкулі мозку малих мавп спеціалізовано так, що ліва півкуля відповідальна за комунікативні функції, а права – за зорове сприйняття. Тобто правопівкульна й лівопівкульна спеціалізації відбулися ще до розділення гомінід і приматів. Отже, онтологічно мозок приматів був уже достатньо готовий до еволюції мозку з «грою на підвищення» інтелекту. Виграш опинився в гомінід, а точніше – у homo sapiens. Ще в ХІХ столітті фізіологами було доведено, що мовлення регулюється певними зонами мозку. Ліва півкуля мозку у людей відповідає за мовну функцію. Зокрема, за продукування мовлення, синтаксичне вибудовування слів у необхідній послідовності відповідає так звана «зона Брока». Ця частина головного мозку відповідає за точну вимову слів і правильне конструювання речень у мовленні. Інша функція мозку, необхідна вже для розуміння почутого мовлення залежить від роботи «зони Верніке». Люди, у яких спостерігаються порушення в зоні Верніке, розмовляють швидко і, з формальної точки зору граматично правильно, проте їх мовлення фактично позбавлено сенсу, оскільки вони очевидно не розуміють мовлення інших людей, а також про що вони говорять.

Є ще одна особливість подальшої еволюції мозку гомінід. Окрім лобових доль мозку, що відповідають за контроль над управлінням раціональної доцільної діяльності, велику роль у розвитку мовлення відіграє мозочок. Не зважаючи на те, що мозочок за об'ємом дорівнює лише одній десятій мозку, загальна кількість нейронів, зосереджених у мозочку така ж як і в решті всіх інших відділів мозку. Основна функція мозочка полягає також й у виробленні складних рухів (наприклад, балістичних). За останні 3 мільйони років мозочок значно збільшився у своїх розмірах. Дослідження в галузі лінгвістики, нейрофізіології, еволюційної біології, психології, антропології й палеоантропології доводять, що людська здатність користуватися мовою – це наслідок біологічної еволюції. Проте й соціальна еволюція відіграла значну роль у формуванні мовної комунікації.

Існує гіпотеза, що збільшення розмірів групи спричинило також і збільшення мозку. Це відбувалося через більш складні комунікативні стосунки в групах гомінід і, отже, значного зросту соціальної інформації. Чим більше була група, тим складніше аналіз взаємодій відбувався в психіці кожного індивідуума. Кожен член соціальної групи для ефективної обробки нових обсягів інформації повинен був знати й розуміти причини й наслідки діяльності друзів і ворогів. Моделювання своєї поведінки та поведінки інших передбачає коректування свого образу думок-емоцій-дій залежно від результатів оцінки ситуації. Це породжує примітивний самоаналіз і формує надалі інтелектуальну рефлексію (саморефлексію). Для того, щоб коректування власних дій було результативним, потрібно було припустити, що особини, які поряд, володіють таким же типом мислення.

Напевно мовлення виникає як інструмент регулювання ієрархічних відношень і конструювання тактичних і стратегічних коаліцій у групі. У свою чергу, збільшення мозочка й неокортекса спричинило інтенсивний розвиток мовної комунікації. Патологія або ушкодження мозку створюють проблеми для ефективної комунікації. Відмічено, що у індивідуумів з травмами правої півкулі в основному зберігаються мовленнєві характеристики, проте усне мовлення вони сприймають механічно. Такі люди не можуть розпізнавати іронію, а також не відрізняють серйозність від агресивності співрозмовника.

Пристосування до рослинного й тваринного оточення вимагає набагато меншого інтелекту, ніж достовірні припущення щодо реакцій представників своєї групи у відповідь на власну поведінку. Примати – це суспільні тварини з досить високою організацією в групі. При цьому зі збільшенням головного мозку діяльність групи й окремих особин вимагала постійно все більш високого рівня комунікативної взаємодії. Таким чином, складна та варіабельна соціальна організація приматів і гомінід примушувала всіх і кожного розвивати здатність ефективної символічної комунікації. Вдалі моделі поведінки в групі закріплювалися через механізм спадковості на видовому рівні. Однією з ключових функцій глибинних структур мови очевидним є соціальне пізнання. Здатність досягати соціальних цілей (підвищення ієрархії в групі, посилення влади над іншими особинами, у людей ми б назвали це «кар'єрним ростом», «політичною кар'єрою») – психологи називають соціальним інтелектом. Розвиток соціального інтелекту поза сумнівом був значущим чинником еволюції головного мозку приматів і гомінід.

Уже давно ведуться наукові дискусії про те, коли й де вперше з'явилася мова. В основному докази спираються на дані антропології (фізіологічні передумови) і наявність знаків (артефактів). Більшість дослідників уважають, що розвинені знакові системи (мови) виникли приблизно 50 тисяч років тому, коли прискорено розповсюджуватися набагато складніші інструменти. Ця теорія «пізнього походження мови» заснована на гіпотезі «креативного вибуху», що призвів до соціального й культурного повороту та відбився у всіх галузях архаїчного існування людей.

Проте дані порівняльної анатомії дозволяють висунути гіпотезу про більш раніше походження мови. Річ у тому, що для продукування мовлення необхідні певні анатомічні органи. Морфологічні особливості викопних гомінід дозволяють припустити, що мова з'являється між 500 тис. років і 250 тис. років тому, не зважаючи на відносно пізній розвиток утилітарних і неутилітарних технологій, теорія про недавнє виникнення людської мови не відповідає даним анатомії. Швидше за все мова поступово (а можливо й стрибкоподібно) формувалася протягом декількох сотень тисяч років – між 500 тис. років і 50 тис. років тому. Мова постійно змінюється й навіть зараз продовжує еволюціонувати. Очевидно, що розвинені мовні здібності необхідні були завжди для здійснення ефективної адаптації в соціумі. Мабуть тому природний відбір сприяв посиленню й закріпленню комунікативних мовленнєвих практик, і, тим самим – еволюції мови. Розвинені мовні здібності корелюють з високим інтелектуальним рівнем індивідуума. Найважливішою, перспективною, а надалі – цивілізучою функцією мови, виявилася можливість надійно зберігати величезні масиви соціально й культурно значущої інформації та передавати її наступним поколінням (спочатку в усній, а потім і в письмовій формі).

Чи відрізняється жіночий інтелект від чоловічого ?

Між жінками й чоловіками існує безперечна схожість, оскільки вони належать до біологічного виду homo sapiens. У той же час вони відрізняються фізіологічно, емоційно, психологічно й інтелектуально. Є відмінності також у соціальному плані, але вони достатньо варіативні та культурно-історично обумовлені. Наші пращури, жінки й чоловіки постійно вирішували конкретні практичні завдання для якнайкращої адаптації до навколишнього світу й до складних умов тієї соціальної групи, де вони перебували. Саме тому вони виживали в суворих умовах і залишили стійке потомство.

Ще Дарвін півтора століття тому доводив, що чоловіки в цілому більш агресивні (малася на увазі фізична агресія), ніж жінки. Це пояснюється дією шлюбного поведінкового механізму в соціальній (племінний) групі, де гостра конкуренція між самцями за володіння самицями змушувала їх бути агресивними й нещадними до переможеного суперника. Дарвін також уважав, що чоловіки більш інтелектуальні. Сучасні порівняльні гендерні дослідження підтверджують тезу про чоловічу агресивність і спростовують положення про інтелектуальну перевагу якої-небудь зі статей. Щоб спростити й об'єктивувати проблему порівняння чоловічого й жіночого інтелекту необхідно звернутися до показників IQ. При всіх недоліках цього тесту відносно індивідуального інтелекту, можна вирізнити загальні тенденції. Показники IQ у жінок виявляють значно меншу варіабельність. У чоловіків при тестуванні на IQ пропорційно більше виключно високих показників (геніальність) і також пропорційно більше виключно низьких показників (дегенеративність) ніж у жінок. Це означає, що в будь-якій людській популяції серед геніїв і серед розумово відсталих буде завжди більше чоловіків.

Як згадувалося вище, більш розвинені мовні здібності корелюють з вищим інтелектуальним рівнем. Доведено, що дівчатка значно швидше оволодівають основними мовними засобами. Крім того, жінки набагато ефективніше вивчають мову у всьому її обсязі. Самиці приматів і людини, виховуючи своїх дітей постійно спілкуються з ними й тому мають інтенсивніші мовні практики. Можливо, це побічний результат соціальної (сімейної) спеціалізації, закріплений еволюційно в здатності більш інтенсивної мовної комунікації.

Є очевидні й емпірично доведені фізіологічні причини деяких гендерних відмінностей і переваг. На останніх етапах людської еволюції позначився прискорений розвиток гіпокампу в жінок у порівнянні з чоловіками. А ця частина головного мозку відповідає саме за характеристики довготривалої пам'яті, особливо вербальної. Дані вікової психології показують, що мовленнєві та мовні здібності в дівчаток починають розвиватися раніше, ніж у хлопчиків. Загалом жінки набагато краще виконують тести на швидкість читання, ситуаційну вербальну пам'ять, розуміння почутого, прочитаного й правопис. Потрібно зазначити, що вербально-когнітивна перевага жінок (риторичні здібності) стає все більш очевидною в ході соціального прогресу, завдяки рівності в правах і збільшенню соціальної мобільності жінок. Відомо, що в мовних центрах мозку жінок зосереджено на 17% більше нейронів, ніж у чоловіків. А оскільки саме синаптичні зв'язки між нейронами несуть навантаження передачі імпульсів, то чим більше нейронів, тим значно більше синапсів, а значить значно більша кількість опрацьованої мовної інформації.

Але не такі вже погані справи в чоловіків. Є у кожної людини така когнітивна здатність як – поленезалежність. Вона безпосередньо корелює з просторовими здібностями індивідуума. З еволюційної точки зору зрозуміло, що високі просторові навики в чоловіків з'явилися й закріпилися завдяки полюванню, а також постійній необхідності орієнтуватися в абсолютно незнайомій місцевості під час далеких міграцій. Відомо, що чоловіки в середньому значно перевершують жінок в розумінні й інтелектуальному оперуванні заплутаними просторовими відношеннями. Також у чоловіків краще розвинуте сприйняття основних зорово-просторових відношень у складних і суперечливих умовах. От чому серед архітекторів, льотчиків, капітанів та інженерів значно більше чоловіків, ніж жінок.

У головному мозку чоловіків в середньому на 8% «сірої речовини» більше, ніж у жінок, хоча це й не викликає скільки-небудь значної когнітивної нерівності між ними. Як зазначалося вище, чоловіки в середньому перевершують жінок у просторовому мисленні. У жінки натомість вищий рівень вербальних здібностей. Найбільш важливою й доведеною інтелектуальною перевагою чоловіків (в середньому) є креативність і пов'язана з цією здатністю винахідливість (технічна й соціальна). У всіх галузях інновацій (інженерно-технічна діяльність, наука, мистецтво та ін.) чоловіки набагато більш креативні й конкурентоспроможні, ніж жінки.

Відмінності гендерного плану істотні, але не статичні та фатальні. Вони залежать багато в чому від виховання, культурного середовища й соціальних умов. У жіночій поведінці можуть ситуативно виявлятися чоловічі риси, а чоловік іноді поступає так, як зазвичай діють жінки. Президенти, міністри, генерали й топ-менеджери сьогодні повинні ефективно виконувати свої функції й тому обираються (призначаються) незалежно від гендерної приналежності.

Сексуальні стратегії чоловіків і жінок: еволюційні наслідки для розвитку інтелекту

Основне значення шлюбних відносин полягає в тому, щоб зачати й виростити здорове конкурентноздатне потомство. У видовому відношенні чоловіки й жінки мають багато спільного у своїй поведінці: мовленнєві навички, культурні (ціннісні) переваги, фобії та багато іншого. У той же час еволюційний розвиток сексуальних поведінкових стратегій у чоловіків і жінок асиметрично темпорально й соціально. Для того, щоб залишити потомство чоловікові необхідний час від декількох десятків секунд до декількох десятків хвилин. Щоб зачати, виносити й виростити дитину до підліткового віку, коли вона зможе бути відносно самостійним індивідуумом жінці потрібно більше десяти років. При цьому зачаття, виношування та вирощування дитини пов'язане з численними ризиками – від інфекційних статевих хвороб, передчасних пологів до дитячих хвороб і травматизму. Крім того, необхідно забезпечувати повноцінне регулярне харчування для вирощування здорового потомства. Отже, батьківські обов'язки чоловіків і жінок вочевидь неоднакові. Звідси різні шлюбні стратегії, непорозуміння й конфлікти відносно до інвестицій і рольових функцій для успішного продовження роду.

Аналізуючи мовні практики, люди визначали когнітивні можливості одноплемінників, ворогів чи бажаних сексуальних партнерів. Система сексуальних відносин у групах будувалася на можливості вибору партнера довготривалих стосунків. Комунікативно-мовленнєві здібності людини розвивалися прискорено, що було результатом статевого відбору. Головну роль у цьому процесі відігравав вибір жінок, які надавали перевагу в основному чоловікам з вираженими мовними здібностями. Особливо важливим був емоційно незалежний («обачливий) об'єктивний аналіз інтелектуальних здібностей чоловіків, яких обирали жінки для довготривалих стосунків (шлюб, створення сім'ї). Діючи відповідно до такої моделі вибору, жінки, обираючи чоловіків з високими мовними навичками, швидше за все обирали тих партнерів, у кого був більш високий розумовий рівень.

У ході статевого відбору вирізнення й перевага інтелекту в порівнянні з іншими важливими характеристиками залежали від вибору жінки. Жіночі особини надавали перевагу розвиненішим комунікативно (і інтелектуально) самцям. Річ у тім, що продуктивна соціальна комунікація безпосередньо залежить від рівня мислення. Інтелектуальний самець має більше шансів висуватися в лідери. Механізм природного відбору в людському товаристві має свою специфіку. Найкращою характеристикою жінок і дещо меншою мірою чоловіків завжди був високий показник інтелекту. Саме тому гени відповідальні за «розум» почали все частіше закріплюватися й трансформуватися у бік підвищення стандартів інтелекту. Свідомий вибір «розумних генів» (ще за сотні тисяч років до відкриття ДНК) робили головним чином жінки.

Природний відбір привів до того, що інтелектуальні здібності, ефективна комунікація й мовлення стали високо цінуватися при виборі статевого партнера. Ці риси на видовому рівні закріплювалися генетично. Ті успадковані ознаки, що забезпечують перемогу в суперництві за спаровування, закріплюються також у наступних поколіннях. Для оцінки когнітивних характеристик партнера необхідні були релевантні когнітивні здібності, а саме мовленнєва комунікація й дозволяє визначити рівень інтелекту мовця. Проте за допомогою володіння мовою інтелектуальний індивід може збрехати. Тому жінка повинна була вміти розрізняти істинні сенси від помилкових. Інтелектуальні чоловіки розвивали мовні засоби все більш витонченого обману, а жінки розвивали когнітивні засоби для викриття неправди. Ця тисячолітня «когнітивна війна» зрештою призвела до збільшення інтелектуальної складової в популяції на генетичному рівні.

Навички в залицянні (спокушанні) залежать від ступеня розвитку комунікативних здібностей. У шлюбних відносинах первісних людей мислення, мова й комунікація були взаємопов'язаними та взаємодоповнюючими. Завжди високо цінувалися інтелектуальні й особливо креативні здібності, що були безсумнівним маркером високого інтелекту.

Завдяки сучасним крос-культурним дослідженням (Д. Басс та ін.) очевидно, що всюди й жінки, і чоловіки високо цінують у постійному партнерові інтелект, доброту, взаєморозуміння й оригінальну особистість. При цьому для чоловіків велике значення має приваблива зовнішність і юність партнерки. Для жінок дуже важливим є соціальний статус і матеріальна забезпеченість чоловіка, більш старший ніж у неї вік. Естетика сексуальних відносин залежить від культурних особливостей. У той же час, перевага надається більш симетричним тілам, імовірно сильнішим, здоровішим з хорошою генетичною спадковістю.

Прагнення зберігати довготривалі сімейні стосунки завжди було спрямоване на утримання соціальної та матеріальної стабільності, а також було гарантією «позитивної педагогіки». Слугувало прикладом «правильної поведінки батьків» для підростаючого покоління та збереження роду. Сьогоднішні цінності в галузі сексуальних, шлюбних і сімейних стосунків між чоловіками й жінками звичайно відрізняються від цінностей наших пращурів, які жили десятки й сотні тисяч років тому. Проте базові цінності, і перш за все інтелект, залишилися змістовно (на генетичному рівні) такими ж завдяки природному відбору й іншим механізмам еволюції. Таким чином, людський інтелект (розум) як головний трігер ноосферизації біосфери є не тільки найважливішою біологічною, еволюційною якістю, але й вищою культурною цінністю.

Лобові долі й оптимізація когнітивних функцій

У виду homo sapiens в ході еволюції мозку сформувалася саморефлексивна свідомість (унікальна для будь-яких організмів). Це еволюційне досягнення дозволяє нам утримувати у свідомій психіці певну безліч віртуальних (можливих) життєвих ситуацій. Більш того, ці ситуації можуть мати продовження в нашій уяві та ми в змозі «прораховувати» наслідки наших учинків у тій чи іншій ситуації (або її продовженні). Здійснюється зворотний зв'язок між реалізацією уявної нами ситуації та позитивним ефектом наших дій на основі всебічного аналізу ситуації. Тобто, ми постійно моделюємо ситуації та їх перевіряємо на практиці. Ті, хто більш точно «вираховує» в результаті виявляються успішнішими в даній галузі рішень і дій. За ефективність і послідовність цієї цілераціональної діяльності відповідають лобові долі.

Інфраструктурно лобові долі організовані як численні нейронні мережі. Людський мозок складний і містить сотні мільярдів нейронів (нервових клітин), структурно-функціональних одиниць нервової системи. Існують різні типи нейронів. Вони пов'язані один з одним провідними шляхами. Електричний сигнал, що породжується всередині нейрона передається іншим нейронам завдяки біохімічним реакціям. Одні з пов'язуючих шляхів є локальними й поєднують між собою найближчі нейрони. Інші довші та поєднують дистанційовані нейрони. Довгі зв'язки покриті мієліном (особливою жировою тканиною), що сприяє оптимальному проходженню електричних сигналів між нейронами. Ці зв'язки забезпечуються дендритами й аксонами. Дендрити – це короткі й розгалужені відростки нейрона, що сприймають електричні сигнали від інших нейронів. Аксон – це довгий відросток нейрона (на відміну від дендриту), по якому сигнали йдуть до інших нервових клітин. Нейрон може мати декілька дендритів та один аксон. Один нейрон пов'язаний з іншими нейронами. Кількість таких зв'язків одного нейрона може доходити до двадцяти тисяч. Передача сигналів відбувається за допомогою нейромедіаторів через синапси. Ця специфічна структура забезпечує передачу нервового імпульсу від одного нейрона до іншого (або іншої нервової клітини). Щоб сформувався синапс необхідно як мінімум дві нервові клітини. Нейрони й локальні зв'язки утворюють сіру мозкову речовину. Довгі мієлінові зв'язки утворюють білу мозкову речовину. Кожен зі ста мільярдів нейронів пов'язаний з іншими нейронами. Так формуються надскладні нейронні мережі.

Найбільш важливою формою людської діяльності, направленої на якісне перетворення світу, є активна пізнавальна діяльність. Вона має достатньо складну структуру та змістовно неоднорідна. Оскільки процес пізнання обов'язково містить і новизну (креативний провідний елемент), і пізнавальні кліше (рутинні форми), то спрямованість результативних пізнавальних стратегій у цілому перспективна, спрямована «вперед», до майбутнього, а не до минулого. Коли «минуле» стає нав'язливою, головною метою пізнання (за винятком академічної історичної науки), наприклад, для реконструкції та нового дизайну «національної ідеї», або самопізнання / ідентичності (пошуки власного етно-національного, етно-культурного коріння), то тоді починає працювати ретроактивний квазіпізнавальний механізм. У цьому разі кількість рутинних форм пізнання значно перевищує (і фактично витісняє) інноваційні форми. Така ретроактивна установка свідомості характерна для амбітних людей, які не володіють необхідними ресурсами креативності для проактивного пізнання. Мотиватори пізнання різноманітні й різнорівневі. Ними можуть бути цікавість, соціальні й практичні цілі, здійснення близьких і далеких планів, різного роду амбіції, колективні й егоїстичні мрії. Іноді патологія лобових функцій не дозволяє людям конструювати реалістичні поведінкові моделі й ситуації, а також проводити порівняльний аналіз. Тим більше такі індивідууми не спроможні провадити в життя прийняті рішення.

Розвиток інноваційних і рутинних методів пізнання відбувається в лобових долях мозку, які є складним механізмом. За допомогою новизни людина дистанціюється від минулого й за допомогою когнітивних моделей ніби переноситься в майбутнє. Завдяки роботі лобових доль можна вибудовувати нейронні моделі передбачуваних подій. Таке внутрішнє моделювання майбутніх подій передує реалізації задуманого людиною. Мету може й не буде досягнуто через об'єктивні (форсмажорні) або суб'єктивні обставини. Але якщо немає початкової когнітивної моделі бажаного результату, поетапного плану, «дорожньої карти» й точно виділених проміжних завдань, то мета напевне ніколи не буде досягнута.

Що таке новизна? Принципово, лобові долі мозку в змозі генерувати образи (емоційні форми) й когнітивні моделі (концептуальні форми) бажаного, уявного майбутнього. Мозок починає займатися «когнітивною комбінаторикою», розкладаючи й складаючи частини, форми та фрагменти минулого досвіду. Новизна з'являється в тому разі, якщо нова комбінація елементів минулого досвіду знаходить характеристики абсолютно інші, які не збігаються з «ментальними картами» минулого досвіду. Може моделюватися побутова ситуація, виробнича проблема у великій організації або спектр глобальних ризиків. Тобто, масштаби моделювання можуть бути різними, від особистого внеску до нової наукової картини світу. Для будь-якого «інноваційного прориву» необхідно звільнитися від тиску рутинного мислення. Необхідно створювати принципово нові когнітивні моделі зовнішньої реальності. Потрібно навчитися здатності генерувати ці моделі.

Лобові долі мозку відіграють найважливішу роль в інноваційній людській діяльності, а тому мають вирішальне значення у формуванні ноосфери. Їх робота зрештою дозволяє проектувати майбутнє не тільки для окремого індивіда, проте також забезпечує глобальні сценарії для розвитку людства. Фундаментальні наукові дослідження, постановка й вирішення глобальних проблем людства, планування безкризового розвитку світової економіки, створення нових поколінь ліків (вимагає багаторічних комплексних досліджень та апробації), освоєння космосу відбувається саме завдяки високорозвинутим лобовим долям мозку.