56. Участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Закон України Про місцеве самоврядування в Україні

Стаття 62. Участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів

1. Держава фiнансово пiдтримує мiсцеве самоврядування,

бере участь у формуваннi доходiв мiсцевих бюджетiв,

здiйснює контроль за законним, доцiльним, економним, ефективним витрачанням коштiв та належним їх облiком.

Вона гарантує органам мiсцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рiвнi мiнiмальних соцiальних потреб. У випадках, коли доходи вiд закрiплених за мiсцевими бюджетами загальнодержавних податкiв та зборiв перевищують мiнiмальний розмiр мiсцевого бюджету, держава вилучає iз мiсцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет.

2. Мiнiмальнi розмiри мiсцевих бюджетiв визначаються на основi нормативiв бюджетної забезпеченостi на одного жителя з урахуванням економiчного, соцiального, природного та екологiчного стану вiдповiдних територiй, виходячи з рiвня мiнiмальних соцiальних потреб, встановленого законом.

Відповідно до Бюджетної класифікації та на основі звітів про виконання

місцевих бюджетів, затверджених Міністерством фінансів України, доходи місцевих органів

влади поділяють на податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій

із капіталом, цільові фонди, офіційні трансферти [2; 4].

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні й

передані [7]. До власних доходів відносяться доходи, мобілізовані місцевою владою

самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевою владою. До

переданих доходів відносять доходи, які передаються місцевій владі центральною владою

або органами влади вищого територіального рівня.

В Україні доходи місцевих органів влади за економічною природою згідно із

законодавством поділяються на власні, закріплені та регульовані [3; 7].

Закріплені доходи – це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на

стабільній, довгостроковій основі, які закріплюються за певним бюджетом. Перелік

закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про

бюджетну систему.

Регульовані доходи – це також одна з форм доходів, що передаються центральною

владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня

до бюджетів нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих

доходів в Україні щороку встановлювались у Законі “Про Державний бюджет”. Тобто регульовані доходи – це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної

системи. Згідно із законодавством, яке регулювало це питання до прийняття бюджетного

кодексу, обсяг відрахувань до міських (міст районного значення), селищних, сільських

бюджетів від основних податків визначався радою вищого рівня (районного) й щорічно

змінювався.

57. Фінансування бюджету та місцевий борг.

Фінансування бюджету — безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету.

51) фінансування бюджету - надходження та витрати бюджету,пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету. 35) місцевий борг - загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення;

Фінансування бюджету класифікується за:

типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань);

типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету).

Згідно п. 51 ч. 1 ст. 2 БК України, фінансування бюджету - це надходження та витрати бюджету, пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

Класифікацію фінансування бюджету слід розуміти як єдине систематизоване згрупування фінансування бюджету відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, а також напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу також належать до складу фінансування бюджету.

Дефіцит бюджету, згідно з п. 21 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу, — це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету). Бюджетний кодекс передбачає право затверджувати бюджет дефіциту як на державному, так і на місцевому рівнях (із деякими особливостями, визначеними у ст. 72 Бюджетного кодексу).

Профіцит бюджету, згідно з п. 44 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, — це перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету). Бюджет з профіцитом затверджується у чітко передбачених випадках з метою резервування певної частини коштів, що не скеровується на фінансування видатків бюджету, з метою їх скерування на:

погашення боргу;

забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів;

придбання цінних паперів.

Щодо боргу, див. коментар до статті 12 Бюджетного кодексу України.

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими двома ознаками:

фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

фінансування за типом боргового зобов'язання — за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

1. Джерелами фінансування бюджету є:

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;

2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації),  щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів;

4) залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

2. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

3. Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу станом на кінець бюджетного періоду не повинен перевищувати 100 відсотків (для міста Києва – 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до частини четвертої статті 21 цього Кодексу.

У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов’язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу у відповідність із положеннями цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати такі місцеві внутрішні запозичення:

1) короткострокові позики з фінансових установ, які спрямовуються на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом та бюджетом розвитку на строк до трьох місяців і понад три місяці (за рішенням Кабінету Міністрів України);

2) короткострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду;

3) середньострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів;

4) внутрішні запозичення, що здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку з дотриманням умов, визначених у ст. 74 Кодексу, і порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №207.

Відмінності короткострокових і середньострокових позик із єдиного казначейського рахунку такі:

1) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються в межах поточного бюджетного періоду. Водночас середньострокові позики можуть надаватися на строк, який передбачає їх погашення в наступні бюджетні періоди.

2) За рахунок позик на покриття тимчасових касових розривів здійснюється фінансування лише захищених видатків загального фонду. Водночас середньострокові позики надаються на фінансування всіх видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів відповідно до ст. 88, 89, 90 Кодексу.

3) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються Державним казначейством України в обов’язковому порядку, а середньострокові позики – виходячи з обсягу коштів, що акумулюються на єдиному казначейському рахунку.

Місцеві зовнішні запозичення, що не є запозиченнями від міжнародних фінансових організацій, можуть здійснювати лише міські ради міст із населенням понад 500 тисяч жителів. За офіційними даними органів статистики, станом на початок 2010 р. таке право мають Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Львів, Миколаїв, Одеса та Харків. Зовнішні запозичення від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради незалежно від чисельності населення міста.

3. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати такі місцеві внутрішні запозичення:

1) короткострокові позики з фінансових установ, які спрямовуються на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом та бюджетом розвитку на строк до трьох місяців і понад три місяці (за рішенням Кабінету Міністрів України);

2) короткострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття тимчасових касових розривів у межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом, пов’язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду;

3) середньострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів;

4) внутрішні запозичення, що здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку з дотриманням умов, визначених у ст. 74 Кодексу, і порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №207.

Відмінності короткострокових і середньострокових позик із єдиного казначейського рахунку такі:

1) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються в межах поточного бюджетного періоду. Водночас середньострокові позики можуть надаватися на строк, який передбачає їх погашення в наступні бюджетні періоди.

2) За рахунок позик на покриття тимчасових касових розривів здійснюється фінансування лише захищених видатків загального фонду. Водночас середньострокові позики надаються на фінансування всіх видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів відповідно до ст. 88, 89, 90 Кодексу.

3) Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються Державним казначейством України в обов’язковому порядку, а середньострокові позики – виходячи з обсягу коштів, що акумулюються на єдиному казначейському рахунку.