2.2. Права і обов’язки Вищої ради юстиції України щодо дисциплінарного покарання суддів

Гарантування громадянам права на розгляд їх справ компетентним, незалежним і неупередженим судом потребує створення органу, який взяв би на себе відповідальність за формування високопрофесійного суддівського корпусу. Виникнення Вищої ради юстиції в Україні стало кроком вперед на шляху реалізації демократичного порядку формування останнього.

Упровадження такого незалежного органу в державно-правову систему України вимагає ретельної розробки його завдань, місця серед органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади і порядку взаємодії з органами публичної влади. Оскільки він є рецепійованим із зарубіжного досвіду, необхідно враховувати історичний досвід і сучасну практику діяльності аналогічних органів в інших розвинених країнах. Вищі ради магістратури, Вищі судові ради та інші зарубіжні аналоги Вищої ради юстиції України вже тривалий час виступають гарантом незалежності суддів та органів, що формують суддівський корпус у Франції, Італії, Іспанії, Португалії. На шлях створення й використання подібного інституту стали також країни, що розвиваються: Молдова, Польща, Болгарія, Румунія та інші, де такий орган забезпечує реалізацію міжнародних принципів, щодо незалежності суддів, їх відбору, професійної підготовки, статусу тощо [12].

Важливим кроком на шляху здійснення судово-правової реформи, побудови сучасної судової системи, забезпечення функціонування незалежної судової влади, є створення в Україні конституційного органу держави – Вищої ради юстиції.

Основне її призначення – це разом з іншими державними інститутами формувати високопрофесійний суддівський корпус, здатний кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі.

За своїм статусом Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, а за порядком утворення та діяльності – демократичним. Конституційний склад Вищої ради юстиції – 20 членів. Враховуючи специфічні повноваження та завдання Ради, її формують глава держави, законодавча та судова гілки влади, а також прокурорська система та інститути громадянського суспільства – адвокатура, навчальні й наукові юридичні кола.

Статус, повноваження, організація і порядок діяльності цього органу визначаються Конституцією України, Законом України "Про Вищу раду юстиції" та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданнях. 

Cвою діяльність Вища рада юстиції розпочала 31 березня 1998 року. Того ж дня проведено перше її засідання. Цей день вважається днем створення Вищої ради юстиції [9].

Відповідно до статті 131 Конституції України та Закону України «Про Вищу раду юстиції» в Україні діє Вища рада юстиції, яка складається з двадцяти членів. Міністр юстиції України входить до складу Вищої ради юстиції за посадою.

До повноважень Вищої ради юстиції віднесено, зокрема, здійснення дисциплінарного провадження стосовно судів; внесення подання Президенту України про призначення суддів на посади або звільнення їх з посад [13].

Розгляд скарг Вищою радою юстиції здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду юстиції". Положення частини четвертої статті 89 щодо надання повноважень Вищій раді юстиції переглядати та скасовувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно встановлення результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді, про відмову в рекомендуванні кандидата для обрання на посаду судді безстроково, про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 7-рп/2011/

Розгляд адміністративного позову щодо оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Подання скарги до Вищої ради юстиції чи адміністративного позову до суду на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зупиняє застосування дисциплінарного стягнення. Положення частини шостої статті 89 щодо надання повноважень Вищій раді юстиції переглядати та скасовувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно встановлення результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді, про відмову в рекомендуванні кандидата для обрання на посаду судді безстроково, про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 7-рп/2011 від 21.06.2011 [15].

Відомості про наявність підстав для звільнення судді з посади за порушення присяги, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, про порушення вимог щодо несумісності суддею чи прокурором, про обставини, викладені у скаргах на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів перевіряються членом Вищої ради юстиції   за дорученням Вищої ради юстиції або Голови Вищої ради юстиції (частина друга статті 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Міністр юстиції, як член Вищої ради юстиції, може звернутись до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання щодо звільнення судді з посади (стаття 30 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Відповідно до статті 32 вказаного Закону Вища рада юстиції розглядає питання щодо звільнення судді з посади за порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

Порушенням суддею присяги є:

• вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

• незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім’ї;

• умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

• порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді приймається більшістю голосів від конституційного складу Вищої ради юстиції.

Якщо в процесі розгляду питання про звільнення судді за особливих обставин Вища рада юстиції дійде висновку про відсутність    підстав для звільнення судді, проте вчинені суддею дії можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність, Вища  рада юстиції може прийняти рішення про притягнення суддів Верховного Суду України та вищих  спеціалізованих судів до дисциплінарної відповідальності, а щодо інших суддів – про направлення матеріалів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Крім того, положенням статті 37 цього ж Закону визначено, що Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідальності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і заступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів з підстав, передбачених у пункті 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України та статті 83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» [17].

Членом Вищої ради юстиції за дорученням Вищої ради юстиції, Голови або його заступника здійснюється перевірка даних про дисциплінарний проступок судді шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ, одержання іншої інформації від будь-яких органів, організацій, установ, громадян чи їх об’єднань.

За наслідками перевірки  складається довідка з викладенням фактичних  обставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозицій.

Довідка і всі матеріали перевірки передаються до Вищої ради юстиції, яка вирішує питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження (стаття 40 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Відповідно до статті 43 Закону України «Про Вищу раду юстиції» дисциплінарне стягнення до судді застосовується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку [18].

У юридичній літературі та деякими авторами законодавчих ініціатив обґрунтовується необхідність запровадження третього виду дисциплінарних стягнень – позбавлення судді кваліфікаційного класу. Зазначений дисциплінарний захід, очевидно, слід вважати проміжною ланкою між пониженням кваліфікаційного класу та поданням про звільнення судді з посади. Вважаємо, що пропозицію про запровадження ще одного дисциплінарного стягнення можна оцінити позитивно, оскільки за таких умов кваліфікаційні комісії матимуть змогу обирати більш відповідний обставинам захід «стимулювання» гідної професійної поведінки судді.

В європейській практиці здійснення кваліфікаційними органами нагляду за роботою судді наявний ще один захід, спрямований на додержання принципу неупередженості судді в процесі. Йдеться про інститут відкликання справ у судді, що є похідним заходом від процесуального інституту відводу судді. Вбачається, що зазначений дисциплінарний захід спрямований швидше на захист прав сторін на справедливий і неупереджений розгляд, ніж на попередження подальших порушень, проте очевидним є і те, що застосовувати його як дисциплінарне стягнення за рішенням кваліфікаційної комісії навряд чи можливо у вітчизняних правових умовах. Адже розподіл справ, вирішення питання про відвід судді належить до компетенції голів судів, що також є своєрідною гарантією незалежності судової системи.

Порядок оскарження рішень Вищої ради юстиції як щодо притягнення суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України, так і рішень за скаргами на рішення кваліфікаційних комісій суддів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в Законі № 22/98-ВР спеціально не передбачений, тому застосовуються загальні положення про оскарження рішення органу державної влади до адміністративного суду.

За статистичними даними, 27 % прийнятих кваліфікаційними комісіями рішень оскаржувалися до Вищої ради юстиції, причому 38 % оскаржуваних рішень нею скасовано.

Детальний аналіз дисциплінарної практики та оцінка результатів роботи дисциплінарних органів у контексті підвищення загального професійного рівня суддів засвідчує, що інститут дисциплінарної відповідальності має відігравати роль превентивного, а не карального фактору. При цьому не викликає сумнівів, що система нормативних гарантій має спрямовуватися на те, щоб інститут дисциплінарної відповідальності не був інструментом впливу на суддю, тобто не міг бути загрозою незалежності судової системи в цілому [10].

Отже, держава має встановити такий порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, щоб це не було простою формальністю або елементом бюрократичної системи.