Розділ 2. Правовий статус вищої ради юстиції та її функціональні обов’язки щодо накладення дисциплінарної відповідальності

2.1. Поняття, підстави та особливості дисциплінарної відповідальності суддів

У теорії права, дисциплінарна відповідальність розглядається як особливий вид юридичної відповідальності в обов’язку працівника відповідати перед роботодавцем за дисциплінарний проступок і зазнавати дисциплінарних санкцій. Її сутність залежить від правового становища суб'єкта відповідальності, характеру його функцій, місця роботи. Зокрема, варто звернути увагу на зв'язок дисциплінарної відповідальності з функціями, що виконуються суб'єктом, оскільки вчинки, за здійснення яких вона настає, несумісні саме зі службовим становищем цієї посадової особи, особливим характером службових функцій, що виконуються нею. Тому зважаючи на те, що судді у свої трудовій діяльності виконують особливі функції – здійснюють правосуддя, то і їх дисциплінарна відповідальність буде мати особливий, відмінний від загальної характер. [3, c.102]

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України дії, визначені як дисциплінарні правопорушення, і відповідальність за них встановлюються виключно законами України.[1] В ст.83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено чіткий і вичерпний перелік підстав за наявності яких суддю може бути притягнуто дисциплінарної відповідальності, що на мою домку є важливою гарантією незалежності суддів і виключає можливість розширеного тлумачення цих підстав. [2]

Важливим також є питання суб’єктів уповноважених здійснювати дисциплінарне провадження. Суб'єкти дисциплінарної влади в найзагальнішому вигляді визначені в Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП). Відповідно до ст. 147 КЗпП, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) певного працівника. При цьому вказується на можливість регулювання приписів про дисципліну окремих категорій працівників іншими законодавчими актами. Зокрема, щодо суддів законодавство вирізняє окрему систему суб’єктів дисциплінарної влади і процедуру дисциплінарного провадження.

На сьогодні, правом здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів, наділені лише два органи – Вища кваліфікаційна комісія суддів, щодо суддів місцевих та апеляційних судів, та Вища рада юстиції, щодо суддів вищих спеціалізованих та суддів Верховного Суду України.[2, cт.85] Причому, варто зазначити, що порядок їх формування та склад цілком відповідає вимогам Європейська хартія про Закон “Про статус суддів” та потребі забезпечення незалежності суддів, та як більш ніж 2/3 складу даних органів становлять судді. Проте в ефективності та дієвості цих органів, на сьогоднішній день, багато вітчизняних науковців мають сумнів, підтвердженням цього є велика кількість скарг громадян, котрі надійшли до Ради суддів України, стосовно низької ефективності діяльності даних органів. Тому обгрунтованим є висновок А.О. Селіванова: «… низька ефективність застосування до суддів дисциплінарної відповідальності є причиною того, що судова система України ще не цілком відповідає конституційним засадам здійснення правосуддя …» З такими твердженнями варто погодитися так як воно підтверджується статистичними данними Міністерства юстиції України, та реальним станом справ за якого до дисциплінарної відповідальності притягується лише незначний відсоток суддів, котрі вчинили дисциплінарний проступок.

Однією із особливостей дисциплінарної відповідальності суддів в Україні є те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» дає вичерпний перелік підстав за наявності яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, такими зокрема є:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступності особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів  забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відома судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації), зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.

При цьому слід зазначити, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Частиною четвертою статті 87 Закону визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою радою юстицій України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Особливу увагу в питанні органів, котрі уповноважені здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів,варто приділити Вищій раді юстиції, котра здійснює дисциплінарне провадження щодо найбільш авторитетного і досвідченого суддівського корпусу – суддів вищих спеціалізованих, та Верховного Суду України.