32

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

ВСТУП 3

Розділ 1. міжнародна регламентація незалежності суддівської влади та відповідальності суддів 5

1.1. Аспекти суддівської відповідальності в міжнародній суддівській практиці 5

15

1.2. Нормативні акти, чинні в Україні щодо незалежності та дисциплінарної відповідальності суддів 15

Розділ 2. правовий статус вищої ради юстиції та її функціональні обов’язки щодо накладення дисциплінарної відповідальності 18

2.1. Поняття, підстави та особливості дисциплінарної відповідальності суддів 18

2.2. Права і обов’язки Вищої ради юстиції України щодо дисциплінарного покарання суддів 21

Висновки 27

Список використаних джерел 30

ВСТУП

Упродовж останніх десятиліть після проголошення незалежності України, відбулися значні зміни в суспільному житті країни, її політичній, економічній і правовій сферах. Водночас із такими змінами, виникла нагальна потребує нового осмислення деяких важливих питань розвитку нашої держави. Одним із таких питань, стала проблема здійснення правосуддя в нашій державі. На сьогоднішній день, здійснення правосуддя на мою думку варто розглядати на лише як одну із основних функції держави, а й як певний особливий вид трудової діяльності, окремих осіб – суддів.

Протягом тривалого часу наявність дисциплінарної відповідальності суддів (власне як і загалом будь-якої іншої) викликає неоднозначні оцінки з боку вчених-юристів та суддівської спільноти, представників інших державних органів та громадських організацій, громадськості в цілому. Противники інституту дисциплінарної відповідальності суддів в якості аргументів зазначають небезпеку зниження гарантій недоторканості та незалежності суддів. Вважають, що за умов існування дисциплінарної відповідальності, кожен суддя так чи інакше залежатиме від органів, котрі вправі притягувати суддів до дисциплінарної відповідальності, що є неприпустимим. З іншого боку, кожен суддя повинен мати бездоганну репутацію. Суддя ж з дисциплінарним стягненням – суддя з заплямованою репутацією. З іншого боку при відсутності будь-якої міри відповідальності суддів, вони відчуватимуть себе поза контролем суспільства, і дуже швидко перейдуть від допущення судових помилок до прийняття свідомо незаконних рішень, зловживаючи наданими їм повноваженнями.

Тому наявність інституту дисциплінарної відповідальності суддів в законодавстві нашої держави, на мою думку слід вважати цілком обґрунтованим, так як він виступає важливою правовою гарантією дотримання принципів законності та справедливості під час відправлення суддями правосуддя, і забезпечує добросовісність суддів при прийняті ними рішень.

Предметом дослідження даної роботи є: механізм накладення дисциплінарної відповідальності на суддів.

Об’єктом вивчення є: Вища рада юстиції України та її повноваження щодо накладення дисциплінарної відповідальності до суддів України.

Метою дослідження є: визначення повноважень Вищої ради юстиції України щодо накладення дисциплінарної відповідальності на суддів України і порівняння цього механізму з механізмом застосування дисциплінарної відповідальності в європейських країнах.

З огляду на це, завданнями є:

1. визначити поняття незалежності та відповідальності суддів за традиціями європейського права;

2. перерахувати міжнародні та європейські нормативні акти, які регулюють відповідальність суддів;

3. визначити зміст дисциплінарної відповідальності суддів;

4. розглянути особливості здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, які процесуально вирішуються Вищою кваліфікаційною комісією та Вищою радою юстиції.

Розділ 1. Міжнародна регламентація незалежності суддівської влади та відповідальності суддів

1.1. Аспекти суддівської відповідальності в міжнародній суддівській практиці

"Незалежність судді необхідна для чесного і справедливого розв’язання спору в кожній конкретній справі. Незалежність судді – це також плоть і кров конституціоналізму в демократичних суспільствах” (Голова Верховного Суду Канади Б. Діксон у справі „Королева проти Борегара”) (1986, 2 S.C.R. 70).¹

У більшості демократичних країн по всьому світі поняття суддівської незалежності є наріжним каменем конституції і водночас конституційним принципом², без якого не може функціонувати демократична держава. Цей принцип є також однією з найдавніших суспільних цінностей. Він є вкрай важливим для будь-якої демократії – і сьогодні ще більше, ніж будь-коли, - але не являє собою якийсь привілей, котрим суддя наділяється як конкретна особа заради тільки його блага. Цей принцип, натомість, захищає права і свободи громадян.³ Без суддівської незалежності демократія навряд чи може існувати – та і будь-яка яка інша форма державного устрою теж навряд чи би проіснувала. Без суддівської незалежності неможливо було би відстоювати такі засадні цінності, як верховенство права, справедливість, рівність і т. д. Утім, конституційний принцип незалежності суддів є також одним із найбільш уразливих – навіть у демократичних системах.

Відтак, не дивно, що організації, котрі об’єднують суддів, особливо професійні суддівські асоціації, завжди докладали значних зусиль для дослідження феномену незалежності суддів – і не тільки з точки зори закладених у законі положень (де юре), але й з огляду на фактичне забезпечення суддівської незалежності (де факто). Найбільше цією проблематикою займалась і наразі займається Міжнародна Асоціація Суддів (МАС - I.A.J - U.I.M.).

Міжнародна Асоціація Суддів (МАС)⁴ була заснована в австрійському місті Зальцбург в 1953 році як професійна неполітична міжнародна організація, яка об’єднує не окремих суддів, а національні асоціації суддів. Головною метою МАС є захист незалежності суддів – як ключова передумова виконання суддівських обов’язків і гарантія додержування прав і свобод людини.

Сьогодні до складу МАС входять 67 національних суддівських асоціацій або представницьких суддівських об’єднань, з п’яти континентів. Асоціація має консультативно-дорадчий статус при ООН (її Економічній і Соціальній Раді) та при Раді Європи.

У складі Асоціації існують та діють Регіональні групи:

1. Європейська Асоціація Суддів (36 країн);

2. Іберо-Американська група (14 країн);

3. Африканська група (12 країн);

4. Азійська, Північноамериканська та Тихоокеанська група (9 країн).⁵

МАС також налічує чотири робочі, або дослідницькі комісії, які опікуються питаннями:

1. Судового адміністрування та статусу суддів,

2. Цивільного права і процесу,

3. Кримінального права і процесу, та

4. Публічного та суспільного права.

Вивчаючи доповіді, які надходять від національних організацій-учасниць, члени комісій досліджують тематику, що становить спільний інтерес, на компаративній основі та з урахуванням міжнародного досвіду. Комісії складаються з делегатів від національних організацій. Як правило, комісії збираються на засідання раз на рік, - зазвичай там, де працює Центральна Рада МАС (яка є вищим органом Асоціації)⁶.

Дослідницькі комісії МАС відіграють важливу роль у розвитку міжнародно визнаних правил і принципів, які стосуються суддівської незалежності, відправлення правосуддя у важливих сферах, суддівської самоорганізації та деонтології.⁷ В питаннях незалежності суддів головну роль грає перша дослідницька комісія. На порівняльній основі ця комісія готує звіти й коментарі про стан суддівської незалежності в країнах, суддівські асоціації з яких увійшли до МАС. Подеколи ця комісія навіть розробляє нові способи розв’язання проблемних питань і сприяє поширенню подібних рішень. Оскільки комісія представляє суддів із 67 країн світу, вона, напевно, може вважатись одним із найкомпетентніших у цій тематиці світових утворень, а її звіти являють собою осяжні матеріали, що перетворились на джерело цінної інформації, – як для науковців, так і для практикуючих суддів.

Багато разів Перша дослідницька комісія МАС розглядала питання суддівської відповідальності в поєднанні із суддівською незалежністю – в їхніх різноманітних аспектах.⁸ Тут комісія застосовувала доволі широкий підхід. Суддівська відповідальність розглядалась не тільки у вузькому розумінні (наприклад, неналежне ставлення до службових обов’язків або їх порушення), але й у ширшому контексті відповідальності суддів і суддівської спільноти як гарантів конституційного розподілу гілок влади і як гарантів прав і свобод громадян (де і перше, і друге, як де юре, так і де факто, спираються на конституційний принцип судової незалежності). Отже, притягнення суддів до відповідальності є лише одним із аспектів суддівської відповідальності. Далі в цьому матеріалі ми докладніше представимо деякі міркування Першої дослідницької комісії МАС з цього приводу.

В 1999 році на своїй зустрічі в м. Тайбей (Тайвань) Перша комісія МАС дійшла висновку, що в більшості країн баланс між судовою та іншими гілками влади не дотримується так, як слід, і що подібне має місце навіть там, де кожний конкретний суддя може (або гадає, що може) виконувати свої суддівські обов’язки незалежним чином.⁹

Існує багато різних способів, у які законодавці або виконавча влада можуть втручатись – і насправді втручаються – в роботу суддів, що напевно ставить під загрозу незалежність судів і суддів. Деякі з таких втручань інколи здаються цілком нормальними і навіть невідворотними, бо є глибоко вкоріненими в традиційні моделі державної організації.

Комісія підкреслює, що незалежність має існувати не лише теоретично, як принцип або положення Конституції, але мусить також на практиці спиратись на добру волю всіх людей, які задіяні в законодавчій та виконавчій гілках влади. Утім, наслідком чи не завжди є певне підпорядкування судової влади – бо їй часто доводиться „догоджати тій руці, з якої вона їсть”.¹⁰

Останнім часом ця проблема стала більш очевидною – завдяки сучасній доктрині судового захисту громадян від держави (зокрема, в контексті Європейської Конвенції з прав людини) і у світлі судового контролю над відповідністю внутрішнього законодавства ратифікованим міжнародним стандартам.

Комісія висловила свою думку, що „справжня незалежність найкраще досягається суддівським самоврядуванням” - у тому сенсі, що організація, яка спирається на принципи самоврядування, краща, ніж проста судова машинерія, „котра продукує незалежні (сподіваймось) судові рішення, але яка, в усіх інших аспектах, залежить від зовнішнього догляду та підтримки”.¹¹

Відтак, комісія вважає неприпустимим становище, коли сама судова влада „як окрема гілка влади в державі по суті мало чого вирішує в плані підбору, призначення, кар’єрного росту та дисциплінарного покарання суддів і працівників судів, а також у плані визначення власних матеріальних потреб”.¹²

Таким чином, судова влада та особи, наділені нею, мають одержати право звертатись до всієї нації та її виборних представників зі своїм проектом власного бюджету – щоби його заслухали, обговорили й затвердили. Одночасно судова гілка влади має погодитись на ретроспективний контроль над ефективністю використання нею виділених ресурсів.

Більш того, особливі задачі судової влади та важливість забезпечення незалежності прийняття кожного конкретного рішення кожним суддею вимагають ще більших гарантій незалежності. Отже, рішення про відсторонення або заміну судді чи про дисциплінарне провадження проти суддів мають прийматись виключно у відповідних нормативно-правових рамках. Комісія також підкреслювала, що з огляду як на організаційні, так і на конституційні засади суддівської незалежності неприпустимо, щоби якийсь орган виконавчої влади приймав рішення щодо обсягів фінансування судової системи та відносно статей її видатків.

З іншого боку, чим більше незалежності у судів і суддів, тим потужнішим має бути суспільний контроль. Треба запобігати так званому „корпоративізму” і берегти принципи демократії. Незалежність і суспільний контроль є двома боками одної медалі – відповідно до теорії противаг і стримувань. Потуга кожної влади має свою противагу у вигляді підзвітності перед народом.

В багатьох країнах простежується тенденція до реформування судових систем. В рамках цієї тенденції простежується інша: судовій владі надається більше повноважень, але з одночасним зростанням її підзвітності. Все частіше широкий загал вимагає не більш незалежної, а більш підзвітної судової системи. Це означає, що суддівська спільнота має взяти на себе більшу відповідальність за своє власне функціонування і за створення таких організаційних умов, котрі дозволять судовій владі виконувати те, що від неї вимагається.

Якщо суддівська спільнота воліє взяти на себе таку відповідальність, наслідком стане судова влада, побудована на основі принципів самоврядування і відповідальності, яка буде „незалежною від інших гілок влади, за винятком демократичного затвердження її бюджетних ресурсів та контролю над їхнім ефективним використанням, відповідно до визначених законом цілей”.¹³

Що стосується керівництва в системі самоуправління, то Комісія не раз наголошувала, що будь-який орган на кшталт Вищої Ради Юстиції має переважно складатись із представників самої суддівської організації. Комісія також підкреслювала важливість права окремих суддів об’єднуватись в асоціації, які дбатимуть про їхні індивідуальні та колективні інтереси. Заборона суддівських асоціацій або перешкоджання їхньому функціонуванню означають порушення суддівської незалежності.

На своєму засіданні 2003 року Комісія розглядала питання Вищих рад Юстиції або аналогічних утворень.¹⁴ Комісія зазначила, що Вища Рада Юстиції (ВРЮ) може виступати знаряддям підсилення незалежності судової системи і суддів при виконанні їхніх службових обов’язків. Водночас ВРЮ має бути значною мірою незалежною чи автономною від інших структур державної влади. Якщо такий орган побудований не в такий спосіб, що сприяє незалежності судів і суддів та захищає таку незалежність, неодмінно виникне загроза того, що він зможе підірвати чи розмити цю незалежність.

Саме тому у складі ВРЮ мають кількісно переважати судді.¹⁵ Вони мають обиратись своїми ж колегами або входити до ВРЮ по причині перебування на певній судовій посаді; ні в якому разі члени ВРЮ, які є суддями, не повинні визначатись урядом або парламентом. ВРЮ має бути своєрідним буфером між судовою владою та іншими гілками влади; тільки так ВРЮ зможе захищати суди і суддів від неналежних впливів і сама не перетвориться на знаряддя такого впливу. ВРЮ також має грати провідну роль у призначенні, службовому просуванні, підвищенні кваліфікації суддів і в дисциплінарному провадженні проти них. Нарешті, ВРЮ має також відповідати за розподіл бюджетних ресурсів судової влади – бо, як зазначила Комісія, "незалежність судочинства також залежить від адекватності бюджетних коштів на відправлення судочинства і від належного використання таких коштів”.

До цієї проблематики дотичне й питання імпічменту суддів. Перша комісія МАС ще в загальному звіті 1989 року зазначала, що в декількох країнах панує думка, буцімто імпічмент судді за серйозну провину може статись лише за рішенням судового органу, який не перебуває під ніяким політичним впливом. З іншого боку, Комісія тоді ж зауважила, що в деяких країнах процедура імпічменту за спільним поданням обох палат парламенту теж забезпечує достатні гарантії.¹⁶ Члени комісії одностайно погодились, що такий серйозний захід, як імпічмент або звільнення, не може перетворюватись на спосіб чинення тиску на суддю і, таким чином, на спосіб втручання в судову й суддівську незалежність.

Огляд дискусій, які відбувались у Першій комісії та певним чином віддзеркалювали попередні дискусії з тих же питань в національних асоціаціях суддів і в наукових колах, показав наявність широкого спектру різноманітних нюансів у проблематиці відповідальності суддів і кожного конкретного судді в державі й суспільстві. Тут ідеться і про певні інституційні негаразди, і про далеко не оптимальні моделі, коли в багатьох країнах представників судової влади не залучають до бюджетного процесу, і про неквапливість виконавчих структур в задоволенні матеріально-технічних та кадрових потреб судів, і про неналежне використання головами судів власних повноважень щодо розподілу справ між суддями. Дискусії також показали, що подеколи суддівська незалежність, з усіма її численними аспектами, існує тільки на папері, але не спостерігається в реальному житті. Суддівської незалежності не можна досягнути надрукуванням і розповсюдженням тексту відповідного закону. „Незалежність судді має спиратись на справжню, живу незалежність судової влади”.¹⁷ Тому необхідно, щоби принцип незалежності суддів в усьому розмаїтті його граней розглядався як у його інституційному аспекті (де юре), так і з огляду на реальні факти (де факто). Комісії МАС завжди стояли саме на таких позиціях.

Відповідальність суддівської спільноти та конкретних суддів перш за все полягає саме в посиленні та застосуванні принципу суддівської незалежності. Лише за таких умов суддя може виконувати свої функції того, хто приймає незалежні рішення. Його рішення сприйматимуться широким загалом лише тоді, коли вони прийматимуться без будь-якого впливу ззовні, коли вони будуть прозорими і „справедливими” чи „майже справедливими” і коли суддя як людина і судовий орган, який він представляє, матимуть довіру. Ось у чому полягає важливість суддівської незалежності. Судова влада має виконувати свою роботу належно, адекватно і ефективно. Вона має забезпечити додержання принципу незалежності і в межах системи, і за її межами. Судова влада і суддівська спільнота також мають визнати, що тільки вони відповідають за свою діяльність і що вони підзвітні перед народом.

Утім, відповідальність судової системи і судді не являє собою вулицю з одностороннім рухом. Не менше відповідальності лежить на представниках інших гілок влади і на пересічних громадянах. Законодавча і виконавча гілки влади мають дбати про те, щоб не порушувався засадний принцип розподілу влади і щоби конституційний принцип суддівської незалежності був не тільки закладений в конституції та законі, але й додержувався на практиці.

Як ми показали, Перша дослідницька комісія вивчила чимало ключових питань, дотичних до цієї проблематики. Відповідальність суддівської спільноти і кожного судді насправді існує, в першу чергу, на рівні розподілу влад. Лише повністю розвинута третя влада спроможна з повною відповідальністю діяти по відношенню до суспільства. Саме з цієї причини Комісія висунула наступні постулати:

1. Незалежність судів і суддів найкраще досягається в умовах самоорганізації і суддівського самоврядування.

2. Судова система, як третя влада, повинна відігравати ключову роль у підборі, призначенні, кар’єрному просуванні суддів та інших кадрів, дисциплінарному провадженні проти них і у визначенні матеріальних потреб.

3. Судова влада має бути наділена правом представляти нації та її представникам у законодавчій владі свою власну бюджетну пропозицію.

4. Судова влада має визнати ретроспективний контроль над ефективністю використання виділених їй ресурсів.

5. Якщо в країні існує Вища Рада Юстиції, вона має бути достатньо незалежною від інших урядових структур. Якщо цей орган структурований не у спосіб, який сприяє незалежності (тобто, якщо в ньому не переважають судді, номіновані колегами-суддями), виникає небезпека розмивання його незалежності. ВРЮ має служити буфером між судовою владою та іншими гілками влади. Вона має грати ключову роль у підборі судді, їхньому кар’єрному просуванні, підвищенні кваліфікації та притягненні їх до дисциплінарної відповідальності, а також у виділенні ресурсів для судової системи.

Далі Комісія вказала на проблему адміністрування судової системи. Ця вторинна по відношенню до відправлення правосуддя функція вкрай важлива для функціонування судової системи – адже йдеться про забезпечення матеріально-технічних і кадрових потреб судів і суддів. Ці адміністративні зусилля служать правосуддю і тому, як вважають авторитетні дослідники, такі функції слід покласти на саму судову систему.¹⁸ Отже, ідеться про самоврядування – і на перший погляд може здатись, що ця концепція чомусь суперечить, бо врядування є задачею виконавчих структур. Однак, цей підхід виправдовується принципом суддівської незалежності.

Якби подібні функції виконувалися якоюсь виконавчою структурою, судова влада потрапляла би в певну залежність від неї. Комісія чітко висловилась із цього приводу:

1. Існує можливість і навіть вірогідність того, що уряд зможе опосередковано впливати на роботу суддів внаслідок того, в який спосіб він надаватиме їм допоміжні послуги для забезпечення їхньої роботи. У цьому аспекті ключовим є процес підготовки бюджету.

2. Адміністрування в судах як службова функція не спирається на судову незалежність; з догматичних позицій це мало би бути задачею виконавчої влади. Утім, така концепція приховує деякий ризик. Невчасним наданням необхідних матеріальних і кадрових ресурсів виконавча влада може підірвати суддівську незалежність. Звідси виводиться висновок, що адміністративні питання теж мають вирішуватись в межах судової влади. Особливо це стосується підготовки бюджету і розподілу коштів.

Комісія також розглянула питання незалежності судді в рамках його власної судової організації чи установи. Цей аспект, попри його велику важливість, обговорюється не так часто. В рамках самої судової системи теж виникають загрози незалежності суддів. Відтак, головам судів і суддям належить створювати такі умови роботи, які унеможливлюватимуть якийсь неналежний вплив на суддів: незалежність суддів також передбачає гарантії від впливу в рамках самої судової системи. Зокрема, оцінка роботи судді не має проводитись на основі кількості його рішень, котрі скасовуються судом вищої інстанції. Розподіл справ між суддями має здійснюватись у спосіб, який виключив би вплив голови суду на склад суду у конкретній справі.

Ще один висновок Комісії стосується цивільної та карної відповідальності суддів: суддя має бути захищений від позовів громадян. Він має бути звільнений від цивільної відповідальності за відмову від якихось дій при виконанні службових обов’язків або в якості судді. Утім, суддя не гарантований від дисциплінарного провадження, вимог про відшкодування збитків державою і санкцій кримінально-правового характеру.

Всім суддям буде цікаво надалі стежити за подальшою роботою Першої комісії МАС. Як було показано в цій доповіді, саме в ній розглядаються найактуальніші для суддівської спільноти питання – і подеколи на них пропонуються принаймні часткові відповіді.