1.6. Етичні напрями освітньої політики

Освітня політика повинна брати до уваги моральні та етичні виміри. Іншими словами, аналіз освітньої політики також є об’єктом прикладної етики. Робертс (2002)⁸ у роботі «Стратегіч­ний вибір для освітньої реформи» розглядає три основні напрями як основу для етичних суджень: консеквентуалізм, лібералізм і ком’юнітаризм.

• Консеквентуалізм. Найвиразніший підхід до формування етичних висновків про роботу системи освіти - на основі її нас­лідків. Консеквентуалізм пропонує судити про політику за її ре­зультатами. Існує дві інтелектуальні традиції щодо того, як трак­тувати наслідки освіти. Одна з них стверджує, що люди самі ви­рішують, що їх задовольняє. Така позиція має назву «суб'єк­тивний утилітаризм». Згідно з іншою традицією тільки група експертів може вирішити, що насправді є доброю освітою. Таку позицію називають «об’єктивнийутилітаризм».

• Лібералізм. Реформатори освіти опікуються не лише на­слідками. Громадська політика має зосереджуватися на розподілі

індивідуальних прав і можливостей. Доктрина, відома як лібера­лізм, обмежує наше сприйняття наслідків через те, що особисті права можуть порушуватися такими діями. Лібералів, які вірять тільки в негативні права, тобто право на спокій, на неотримання будь-якої релігійної або моральної освіти, називають лібертан- цями. Однак деякі ліберали вимагають забезпечення певних пе­редумов, що дають змогу змістовного вибору. Тих, хто вірить у такі позитивні права, називають егалітарними лібералами.

• Ком’юнітаризм. Прихильники цієї теорії протистоять як наслідковому, так і правовому мисленню. Вони вважають, що громади мають право виховувати своїх членів у дусі доброчес­ності й належної поведінки. Як існує два типа утилітаризму (об'єктивний і суб'єктивний) і два типи лібералізму (лібертан- ський та егалітарний), так існують і два типи ком'юнітаризму. Універсальний ком ’юнітаризм вважає, що є лише одна універ­сальна модель для хорошого індивіда і суспільства. Наприклад, світові монорелігії (іслам і християнство) є формами універсаль­ного ком’юнітаризму. Другий тип - релятивістський ком ’юніта­ризм- стверджує, що оскільки існує багато розумінь хорошого суспільства, єдино правильна позиція - надання кожному суспі­льству права визначати власні норми і спосіб організації.

Робертс (2002) робить висновок щодо основних питань кож­ної етичної теорії:

• утилітарна - вирішити спосіб визначення добробуту;

• ліберали - які права мають люди;

• ком ’ юнітаріанці - межі та зміст хорошої громади.

Утилітарна теорія пропонує розгляділи наслідки, ліберали

фокусуються на початку, а ком' юнітаріанці - на самому процесі навчання людей і громад. Три етичні позиції не обов'язково взаємовиключні. Освітня політика повинна брати до уваги (пов­ністю або частково) інтереси кожної з цих етичних точок зору.

Розділ 2. Аналіз освітньої політики

1. Визначення аналізу політики

Існує багато визначень аналізу політики. Одне з них таке: аналіз політики - це вивчення того, що робить держава, чому і з якими наслідками. Іншими словами, аналіз політики є інстру­ментом для відповіді на певні основні питання освітньої політи­ки. Аналіз політики можна застосовувати до однієї або всіх ста­дій процесу розробки політики. Кенвей (1990) у роботі «Стать та освітня політика: поклик до нових напрямів» стверджує, що починати думати про аналіз політики краще з питань «що», «як» і «чому»? Для початку можна поставити такі стандартні запи­тання:

• Який існує загальний підхід до освіти?

• В який спосіб організовано програми, навчальний процес і адміністративні структури?

• Які існують кадровий порядок, управління та адміністру­вання?

Наступні запитання можуть бути більш специфічними:

• Чому було прийнято таку політику і на чиїх умовах?

• На якій підставі цей вибір було обґрунтовано і в інтересах кого?

• Чому ця проблема стоїть на порядку денному в цей час?

• Які наслідки впровадження цієї політики?

Щоб знайти відповіді на ці та інші подібні запитання, аналі­тики мають використовувати такі інструменти:

• теоретичні та статистичні дослідження;

• освітній моніторинг; аналіз і прогнози щодо існуючих тен­денцій;

• консультації та оцінку політичних рішень;

• створення і впровадження програм та проектів.

Існує багато різних моделей і схем аналізу політики. Якщо аналіз відбувається на стадії обговорення можливих варіантів політики, часто застосовують таку схему з восьми кроків:

1. Визначення об’єкта аналізу.

2. Збір відповідних фактів і даних.

3. Визначення загальних тенденцій і напрямів.

4. Формулювання політичних альтернатив.

5. Вибір критеріїв для обдуманого прийняття політичних рі­шень.

6. Передбачення можливих наслідків для кожної з альтерна­тив.

7. Оцінювання всіх «за» і «проти».

8. Вибір най придатнішої опції.

Незалежні групи дослідників, центри аналізу політики, між­народні агенції видають політичні документи, в яких аналізують конкретні політичні ініціативи або загальні тенденції розвитку національної політики.