3. Правовий режим земель рекреаційного призначення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Склад земель рекреаційного призначення :

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Використання земель рекреаційного призначення

1. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

3. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

У ст. 63 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” вживається термін “рекреаційні зони”, що за змістом майже співпадає з поняттям “землі …” (“рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму”).

Особливості правового режиму:

1. обмеження та заборони, що безпосередньо випливають із цільового призначення земель ( ст. 52 ЗК, ст. 63 Закону про ОНПС;

2. особливості оподаткування цих земель земельним податком;

3. особливий порядок зміни цільового призначення ЗРП (ч. 9 ст. 149 ЗК).

Питання 4. Правовий режим земель історико-культурного призначення

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова (ст. 53 ЗК).

Правовий режим земель ІКП визначається:

1. гл. 10 ЗК (ст.ст. 53 – 54);

2. Законом України від 8 червня 2000 р. “Про охорону культурної спадщини”;

3. Законом України від 9 вересня 2010 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини»

4. Законом України від 16 червня 1992 р. “Про природно-заповідний фонд України” (ст. 7);

5. Законом України від 29 червня 1995 р. “Про музеї та музейну справу”.

Забезпечення охорони об’єктів культурної спадщини – одне із пріоритетних завдань у сфері містобудування та при здійсненні планування і забудови територій.

Об’єкти культурної спадщини поділяються на 6 основних груп:

1. археологічні;

2. історичні;

3. монументального мистецтва;

4. архітектури та містобудування;

5. садово-паркового мистецтва;

6. ландшафтні.

Особливості правового режиму земель ІКП:

1. обмеження та заборони, що безпосередньо випливають із цільового призначення земель;

• ПКМУ від 13.03.2002 р. № 318 “Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць”;

• ПКМУ від 13.03.2002 р. № 316 “Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України”.

2. багатоманітність форм власності на землі цієї категорії при забороні щодо передачі у приватну власність окремих земельних ділянок;

3. встановлення навколо найбільш значущих об’єктів культурної спадщини (історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів) охоронних зон з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель;

4. обов’язкове укладання охоронного договору між суб’єктом прав на земельну ділянку та відповідним органом культурної спадщини (ст. 23 Закону про ОКС та ПКМУ від 28.12.2001 р. № 1768 “Про затвердження Порядку укладання охоронних договорів на пам’ятки культурної спадщини”);

5. складний правовий режим для частини земель, які є одночасно об’єктами природно-заповідного фонду;

6. особливий порядок віднесення земель до цієї категорії (ст.ст. 13-15, 33 Закону про ОКС, ст. 7 Закону про музеї);

7. зонування самих земель та територій, до них прилеглих (ст. 32 Закону про ОКС, ст. 11 Закону про музеї);

8. особливості оподаткування земельним податком;

9. підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель цієї категорії (ст. 298 КК – нищення, руйнування чи псування пам’яток історії та культури);

10. визначення порядку використання земель законом (потенційна риса)