70. Характеристика Чартиського руху в Англії

30-40 рр. 19 ст. в історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму. Суспільство стрім­ко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію.

Робітники приходять до рішення самостійно боротися за реформу парламенту в інтересах власного класу. 8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасуван­ня майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. На під­тримку вказаних 6 пунктів відбулися грандіозні мітинги в Глазго (200 тис. учасників), Бірмінгемі (250 тис), Манчестері (400 тис).

4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент. На травень 1839 р. петицію чартистів підписали 1250 тис. чоло­вік. У відповідь уряд заборонив мітинги і розпочав арешти їх учасни­ків.

Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. Парламент 27 трав­ня 1841 р. цю петицію відкинув.

У серпні 1842 р. країну охопив загальний політичний страйк, придушений після 20 серпня за допомогою масових арештів. Сотні чо­ловік були засуджені до тюремного ув'язнення.

Значення самого чартистського руху важко переоцінити. Під його тис­ком правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні рефор­ми: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправ­ління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завою­вання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка опла­чувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.

71. Зміст парламентської реформи 1867р. В Англії

Восени 1866 р. рух за реформу набирає небаченого розмаху: на мі­тингу в Манчестері було 100 тис. учасників, в Лідсі - 300 тис, в Бір­мінгемі - 350 тис, в Глазго - 200 тис. і т. д. У лютому 1867 р. в пала­ту общин було внесено новий проект реформи, який після прийняття кількох додаткових поправок 15 серпня 1867 р. став законом. У «гнилих» містечок відібрали ще 45 місць, з них 44 були передані містам. В самих містах право голосу надавалося особам чоловічої статі, які проживали там протягом останніх 12 місяців, сплачували податок на користь бідних, та винаймали житло, не дешевше 10 ф. ст. на рік. У графствах коло виборців було розширене орендарями з при­бутком від 12 ф. ст. на рік і вище.

Зменшення цензу для орендаторів та розширення виборчого пра­ва для винаймачів житла дещо збільшило число виборців - з 1 млн 400 тис. чол. до 2,5 млн. Воно зачепило не лише буржуазію, але й вер­хівку робітничого класу. Зміни в середовищі електорату змушували уряд враховувати інтереси нового кола виборців, щоб в майбутньому мати змогу розраховувати на їхні голоси. Зокрема, в 1867 р. уряд консервато­ра Дізраелі скасував закон про господарів і слуг, урівнявши права під­приємця і найманого працівника у суді. В 1875 р. парламент скасував карну відповідальність за порушення договору найму.