- •33. Утворення та розвиток візантійської держави
- •34. Сусп. І держ. Лад Візантії у 5-7 ст.
- •35. Сусп. І держ. Лад івзантії у 8-15 ст.
- •37. Суспільний устрій Франції в період феодальної роздробленості
- •38. Державний устрій Франції в період феодальної роздробленості
- •39. Реформи Людовіка IX у Франції.
- •40. Франція в період станово-представницької монархії (XIV-XV ст)
- •41. Абсолютна монархія у Франції. Діяльність Ришельє
- •42. Джерела та риси права середньовічної Франції
- •43. Утворення й особливості розвитку феодальної держви в Німеччині
- •44. Станово-представницька монархія в Німеччині
- •45. Абсолютизм у Німеччині
- •46. Характеристика Феодального права Німеччини
- •51. Характеристика англо-саксонських держав у 5-9 ст.
- •52. Норманське завоюваня та його вплив на розвиток Англії.
- •53. Характеристика Великої хартії вольностей 1215 р. В Англії
- •54. Обгородження селянських земель. «Криваве законодавство»
- •55. Виникнення структура та компетенція англійського парламенту.
- •56. Характеристика англійського абсолютизму
- •56. Судова система феодальної Англії.
- •58. Виникнення й розвиток феодальної держави та права Польщі
- •59. Особливості станово-представницької монархії Польщі.
- •60. Джерела та характеристика польського феодального права.
- •62. Характеристика петиції про право 1628р .В Англії.
- •61. Причини, етапи та особливості англійської буржуазної революції.
- •63. Характеристика Трьохрічного акту 1641р .В Англії.
- •65. Характеристика Знаряддя правління 1653р .В Англії.
- •66. Характеристика Габеас корпус акту 1679р .В Англії.
- •67. Біль про права 1689 р.
- •68. Акт про престолонаступництво 1701 р.
- •69. Зміст парламентської реформи 1832р. В Англії.
- •70. Характеристика Чартиського руху в Англії
- •71. Зміст парламентської реформи 1867р. В Англії
- •72. Утворення та характеристика політичних партій в Англії
- •73. Зміст реформи англійського парламенту в 1911р.
- •74. Причини та етапи Великої французької буржуазної революції
- •75. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.
- •76. Конституція Франції 1791 р.
- •77. Встановленя Диктатури якобінців (1793-94рр.) її характеристика
- •78. Термідоріанська реакція та Директорія у Франції (1794-1799 рр.)
- •79. Встановлення Другої республіки у Франції. Конституція 1848р.
- •80. Друга імперія у Франції (1852-1870)
- •81. Становище англійських колоній у пн. Ам. До війни за незалежність.
- •82. Прийняття і характеристика Декларації незалежності сша
- •83. Причини прийняття та хар-тика Статей конфедерації 1781 р.
- •84. Конституція сша 1787 р.
- •85. Характеристика законодавчої влади сша за Конституцією 1787 р.
- •86. Характеристика виконавчої влади сша за Конституцією 1787 р.
- •87. Характеристика судової влади сша за Конституцією 1787 р.
- •88. Характеристика Біля про права 1791 р.
- •89. Причини та значення Громадянської війни в сша
- •90. Економічні і політичні наслідки Громадянської війни в сша
- •91. Реконструкція півдня та прийняття «Чорних кодексів»
- •92. Виникнення і оформлення двопартійної системи у сша
- •93. Третя республіка у Франції. Конституційні закони 1875р.
33. Утворення та розвиток візантійської держави
Візантія (Східна Римська імперія) оформилася як самостійна держава в 395 р. в результаті поділу Римської імперії на Західну та Східну. Ще імператор Константин І в 324-330 pp. збудував нову столицю імперії - Другий, або Новий Рим - на місці Візантія, давньої мегарської колонії на Босфорі. На честь свого засновника воно було назване Константинополем. Нова столиця відразу стала військово-стратегічним та торговельним центром імперії.
На землях імперії проживали племена і народи різного етнічного походження, Панівне становище серед народів імперії належало грекам, Офіційно імперія іменувалася Ромейською, а її жителі називали себе римлянами - ромеями.
Після падіння Західної Римської імперії Візантія виступила в якості законної спадкоємиці Риму й претендувала на панівне становище в усьому християнському світі. Ідея всесвітньої монархії з центром у Константинополі не заперечувалася й у варварських королівствах Заходу - принаймні, до створення імперії Карла Великого. Варварські королі номінально визнавали претензії на світову владу візантійського імператора.
Найвищого розквіту Візантійська імперія досягла за правління імператора Юстиніана І (527-565).
Внутрішня політика Юстиніана спрямувалася на посилення централізації держави та зміцнення економіки імперії. За Юстиніана І були знищені останні залишки республіканських установ і накладені суворі обмеження на права великих земельних власників.
Юстиніан проводив політику підтримки середніх верств землевласників та обмеження влади можновладців, насамперед давньої сенаторської аристократії. За Юстиніана була здійснена найбільш масштабна кодифікація римського права. В 528 р. н. є. він утворив комісію з 10 чол. на чолі з магістратом Трибоніаном та константинопольським професором права Теофілем з метою систематизації імператорських конституцій. 16 квітня 529 р. кодекс Юстиніана вступив у силу.
34. Сусп. І держ. Лад Візантії у 5-7 ст.
В Ромейській імперії остаточно утвердилася доктрина божественного походження влади візантійського імператора, повелителя усіх християнських народів. Імператор зосередив в своїх руках усю законодавчу та виконавчу владу. Щоправда, ця влада теоретично була обмежена такими установами, як сенат, державна рада та діми. Важливу роль у житті держави відігравала церква.
Система державного управління Візантії була логічним продовженням традицій домінату. Центральне управління зосереджувалося в імператорському палаці і поділялося на ряд відомств, які очолювали призначені імператором чиновники. Управління провінціями теж було суворо централізованим і підпорядковувалося центральній владі. Складна ієрархія бюрократичного апарату регулювалася чітким табелем про ранги.
Від пізньої Римської імперії були також успадковані системи обкладення податками та організації армії. Уже в IV-VI ст. починає практикуватися заміна військової служби імущих громадян сплатою грошових внесків. До армій Візантії, подібно до Західної Римської імперії, приймалися на службу найманці - варвари, але більшість збройних сил і особливо військового флоту, становили вихідці з місцевого вільного населення.