1.3. Сутність підприємництва як форми господарювання

В умовах становлення ринкових форм господарювання великого значення набуває розвиток підприємницької діяльності. Підприємництво як форма господарювання є невід’ємною складовою ринкової економіки, її самостійним сектором.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Сучасні дослідження показують, що процвітання розвинутих країн світу забезпечує успішна реалізація підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва (нарівні з землею, працею і капіталом).

Рішар Кантільйон у XVIII ст. охарактеризував підприємця як власника — самостійного товаровиробника, в діяльності якого обов'язково присутній фактор ризику. З того часу зміст поняття "підприємець" значно змінився.

Сучасна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, що місить такі ознаки:

• свобода у виборі видів і методів діяльності. Підприємець має право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;

• наявність фактора ризику. Підприємець несе персональну майнову відповідальність за прийняті рішення та їх наслідки;

• орієнтація на досягнення комерційного успіху. Підприємництво — це діяльність, спрямована на досягнення прибутку;

• інноваційний характер. Підприємництво — це спроба створити щось нове або поліпшити те. що вже існує.

У більш широкому розумінні, підприємництво — це певний тип господарської поведінки, для якої характерні такі ознаки:

• інноваційність, постійний пошук нових можливостей, новаторських ідей;

• готовність іти на обґрунтований ризик;

• гнучкість та постійне оновлення;

• цілеспрямованість і наполегливість.

Головними умовами здійснення підприємницької діяльності є:

• приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна і господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності;

• повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності й пов'язаний з нею ризик;

• власна орієнтація підприємця на комерційний успіх, на одержання прибутку.

Найпоширенішою висхідною сферою підприємництва є малий бізнес. У ньому діють більшість підприємців. Малий бізнес створює умови для розвитку підприємництва. Висока гнучкість, швидкість реакції на зміни в ринкових умовах, відсутність жорсткої регламентації праці, широкі можливості для прояву ініціативи й розумного ризику, притаманні малому бізнесу, приваблюють приватного підприємця.

Відомі західні економісти Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю зазначають: "Якщо ця мінімальна, або нормальна, винагорода не забезпечується, підприємець переорієнтує свої зусилля з даного напрямку діяльності на інший, більш привабливий або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні".

Нормальний прибуток (винагорода) необхідний для того, щоб підприємець залишався у певній сфері діяльності (виробництво, надання послуг тощо).

В економічній літературі одержання доходу, що перевищує так званий нормальний прибуток підприємця, визначається поняттям економічний прибуток.

Отже, підприємницька діяльність зберігається за наявності нормального прибутку і заохочується, стимулюється до вдосконалення і розширення за умов отримання підприємцем економічного прибутку.

Підприємницька діяльність — це ризикована діяльність підприємця. Ризик безпосередньо впливає на економічний прибуток, який можна розглядати як винагороду підприємцю за ризиковану (підприємницьку) діяльність.

Зауважимо, що у підприємницькій діяльності існують два види ризиків:

• ризик, що страхується;

• ризик, що не страхується.

Ризик, що страхується, пов'язаний з більш-менш передбачуваними явищами (ризик повені, пожежі, крадіжки тощо), і за нього підприємець сплачує (може сплачувати) страхові внески відповідним страховим компаніям.

Потенційним джерелом економічного прибутку є ризик, що не страхується, з яким стикається підприємець і який переборює своїм талантом і професійністю підприємницької діяльності.

До ризику, що не страхується, належать:

• невизначеність і зміни попиту;

• не контрольованість витрат, змін у цінах, у загальній економічній кон'юнктурі;

• зміни у зайнятості, смаках споживачів;

• зміни у державній економічній політиці;

• зміни у фінансово-бюджетній, банківсько-кредитній сферах тощо.

Подолання підприємцем ризику, що не страхується, забезпечує йому отримання економічного прибутку від підприємницької діяльності.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежених законом у правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи різних форм власності: приватної, колективної та державної. Іншими словами, підприємцями можуть бути правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, об'єднання громадян, індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, спільні та інші види, типи й категорії підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Відповідно до чинного законодавства в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності особи, яким заборонив це суд (до закінчення встановленого вироком строку), а також ті, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках чи об'єднаннях керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.