§ 8. Політичні права і свободи

Політичні права і свободи — це права, які належать людині як Ч'И'ну політичного співтовариства, коли він виступає насамперед як громадянин держави.

Ці права і свободи пов'язані з участю в суспільному житті, в управ-шпні державою. В Україні політичні права належать переважно гро­мадянам, хоча деяким з них (наприклад, свобода об'єднуватися в не-нолітичні організації, право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення) можуть користуватися також іноземці та особи без громадянства. Громадяни, що асоційовані як народ, реалізовують і и і аду, а громадянин як індивід бере участь у реалізації державної вла­ди. Стосовно політичних прав правосуб'єктність у повному обсязі настає з вісімнадцяти років. Політичні права можуть реалізовуватися людиною та громадянином як індивідуально, так і колективно. Напри­клад, тільки колективним є право на збори, мітинги, об'єднання в по­літичні партії та громадські організації, яке одноосібно здійснити не­можливо. Закріплені в Конституції України політичні права і свободи відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, які передбаче­ні в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року й Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року та інших міжнародно-правових актах.

До політичних прав і свобод належать: право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих ре­ферендумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення (статті 36^40 Консти­туції України).

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Суверенітет Українського народу — це найважливіша основа конституційного ладу України. Практичну реалізацію він отримує через реалізацію кожним громадя­нином своєї волі в політичному житті країни. Найбільш узагальненим, таким, що інтегрує всі інші політичні права і свободи, є право громадян брати участь в управлінні державними справами, яке розкривається через сукупність права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права вільного доступу до державної служби, служби в органах місцевого самовря­дування, через діяльність народних депутатів України. Народ безпо­середньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засіда­телів і присяжних. Право кожного громадянина брати участь в управ­лінні справами держави — важлива ознака демократизму держави. Це важливий принцип взаємовідносин між державою і її громадянами. Поточне законодавство України про вибори, про всеукраїнський та місцеві референдуми детально регламентує ці права громадян.

Правом, яке безпосередньо стосується участі громадян в управлін­ні справами держави, є закріплене право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захис­ту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соці­альних, культурних та інших інтересів. Об'єднання громадян сприяють розвитку політичної активності і самодіяльності громадян. Прийняття або вступ до таких об'єднань відбувається на добровільних засадах, і ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність до політичних партій або громадських організацій. Причому всі об'єднання громадян рівні перед законом. Конституція України (ст. 37) забороняє утворення і ді­яльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення сувереніте­ту і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне

оплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на роз­палювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Політичним партіям та громадським організаціям забороняється мати воєнізовані формування. І Іт вимоги відповідають світовим конституційним стандартам взаємо­відносин держави і політичних угруповань. Заборона діяльності Об'єднань громадян може відбуватися лише в судовому порядку.

! Порядок утворення та діяльності політичних партій і громадських Організацій регулюється Законами України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року та «Про політичні партії в Україні» від 5 квіт­ня 2001 року.

Право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації означає можливість збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації із суспільно значущих питань. Тому таке право належить тільки громадянам. Воно відповідає загальновизнаним нор­мам міжнародного права, зокрема Конвенції про захист прав людини і основних свобод (ст. 11). Про проведення таких заходів їх організа­тори мають завчасно повідомити органи виконавчої влади чи місцево­го самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громад­ського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Конституційні норми мають загальний характер. Тому є необхід­ність у прийнятті закону, який би детально врегулював питання щодо права на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, оскільки Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 лип­ня 1988 р. хоч і не відмінений, проте морально і юридично застарів. Важливе значення для реалізації цих прав мало прийняття Конститу­ційним Судом України 19 квітня 2001 р. рішення у справі щодо за­вчасного сповіщення про мирні збори, в якому він дав офіційне тлума­чення ч. 1 ст. 39 Конституції України. На думку Конституційного Суду, організатори мирних зібрань повинні сповістити місцеві органи влади про проведення таких заходів у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Тривалість строків завчасного сповіщення має бути в розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого ст. 39 Кон­ституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, по­ходів і демонстрацій.

Право на звернення означає можливість направляти індивідуаль­ні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрун­товану відповідь у встановлений законом термін. Закріплення цього права є проявом демократичності нашої держави і відповідає загально­визнаним міжнародним стандартам. У Законі України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року детально регламентуються питання практичної реалізації конституційного права людини на звернення, під яким розуміють викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви або скарги. Звернення повинні розглядатись і ви­рішуватись у місячний термін з дня їх надходження, а ті, що не по­требують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. За порушення передбаченого законом порядку розгляду звернень, а також за переслідування грома­дян, що подали звернення, законодавством України передбачається юридична відповідальність.