8. Поняття тексту

Існує багато визначень тексту.

Текст — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність.

Текст — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність.

Найістотнішими текстовими ознаками є

цілісність;

зв'язність;

структурна організованість;

завершеність.

Текст — середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати .

10. Синоніми, омоніми, евфемізми в юриспруденції

Синоніми – це слова, які відрізняються один від одного звуковим складом, але тотожні за значенням і позначають назву одного поняття з різними стилістичним забарвленням.

Види:1. стилістичні – однакові за значенням, але різні за стилістичними відтінками

2.семантичні – відрізняються один від одного відтінками у значенні.

Наприклад: типовий – взірцевий, вигода – користь, зиск, об'єднання – спільнота, товариство, спілка, союз, мета – ціль, намір, поділ – класифікація, виокремлення.

Омоніми – слова, однакові за звучанням, але різні за значенням.

Види: лексичні, граматичні, фонетичні.

Наприклад: по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати́; Захід (одна з чотирьох сторін світу) - захід (дія для досягнення якоїсь мети)

Евфемізми – це вислови‚ що вживаються для уникнення слів із грубим змістом‚ неприємним забарвленням.. Неабияка роль евфемізмів у мовній естетиці, це своєрідні «словесні пом’якшення».

Наприклад:

смерть — остання мить; умерти — покинути світ; бити — піднімати руку‚ старий — поважного віку‚ брехати — говорити неправду, дешева річ – річ за доступну ціну, боягуз – обережний, дуже повільно – без поспіху.

11. Оціночні поняття та їх позначення юридичними термінами

Як відомо, юридичні норми залежно від рівня визначеності понять, що їх створюють, поділять на абсолютно і відносно визначені. Серед відносно визначених норм чи не найбільше уваги з боку науковців приділялось ситуативним, або, як їх ще називають через наявність оціночних понять, оціночним нормам . Саме навколо використання оціночних понять, які (як зазначає проф. Рабінович П.М.) відображають саму по собі соціальну значущість дій, подій, явищ без вказівки на їх формально визначені ознаки і цим самим створюють передумови для індивідуального підходу до досліджуваних явищ, і розгорнулись наукові суперечки. До оціночних відносять, зокрема, такі поняття, як "значна шкода", "явна необхідність", "достовірні дані", "низькі спонукання" тощо. Оціночні поняття мають низку специфічних властивостей, зокрема вони:

* фіксують лише найзагальніші ознаки відображених у них явищ; * як правило, не конкретизуються і не роз’яснюються у правовій нормі законодавцем. * конкретизуються у процесі правозастосування у кожному конкретному випадку, створюють можливість індивідуального підходу до кожного суспільного відношення; * дають можливість правозастосувальним органам "самостійно" оцінювати факти в межах, передбачених оціночною нормою, тобто створюють широкі можливості для власного угляду суб’єкта при реалізації та застосуванні їх на практиці; зумовлюють необхідність їх уяснення і конкретизації з боку суб’єктів правовідносин, що значно розширює можливості правозастосовувачів * зміст оціночних понять та їхній об’єм можуть змінюватись у часі та залежати як від контексту норми, так і від особливостей конкретного випадку

Oціночно-правове поняття – це виражена в юридичній нормі абстрактна характеристика соціальної (особистої, групової та іншої) значущості реальних або потенційних фактів, яка неодмінно має бути конкретизована при застосуванні до них відповідної норм, завдяки чому забезпечується юридичне реагування держави на всі індивідуалізовані факти, яким притаманна така значущість.

Kримінально-правове оціночне поняття – це поняття, що відображає кількісну або якісну кримінально-правову характеристику, яка конкретизується безпосередньо правозастосувальним суб’єктом у кожному окремому випадку, оскільки, будучи формально однаковою за формою зовнішнього прояву (наприклад, "істотна шкода"), може мати різну соціально-правову значущість (наприклад, бути істотною, менш істотною чи неістотною) у кожній конкретній ситуації.

Oціночні поняття можуть регулювати: * суспільні відносини, соціальна значущість яких швидко змінюється з плином часу. Для прикладу розглянемо оціночне поняття "великі розміри", яке застосовується в низці статей чинного КК України. У більшості випадків законодавець, вводячи це поняття, тут же його тлумачить. * відносини та факти, які мають ідентичну соціальну значущість, проте формальні ознаки яких є різними у кожній конкретній ситуації. Зокрема, ч.2 ст.305 чинного КК України передбачає відповідальність за контрабанду наркотичних засобів у "великих розмірах", а ч.2 ст.308 – за викрадення наркотичних речовин у "великих розмірах". Як відомо, існують наркотичні речовини різних видів і, відповідно, різної одурманювальної сили. Тому в разі застосування вказаних статей треба враховувати, який саме вид наркотичних речовин.

Оціночні поняття виступають джерелом права, оскільки вони відображають загальну соціальну значущість, що конкретизується не тільки у правозастосувальній діяльності, але й у "похідних" нормативно-правових актах.