Вступ

На земній кулі існує понад п'ять тисяч мов. Люди, що спілкуються цими мовами, можуть мати однакові думки та почуття, але висловлюють їх різними словами. Проте у всіх мовах для вираження думки використовуються звуки, зі звуків будуються слова, а зі слів — речення. Мови відрізня¬ються побудовою, словниковим складом та ін., але їм всім притаманні загальні закономірності, і тому мають багато спільного [1].

Наша українська мова — це лише одна з багатьох, що існують на земній кулі. Українська мова має складну історію розвитку, особливо в радянські часи. Вважаючи, що всі мови в нашому спільному домі "активно розвиваються", ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований у першому радянському десятиріччі, у 30-ті — 40-ві роки було спершу загальмовано, а потім повернуто у зворотному напрямку. Тре¬ба виправляти становище і повернути Україні рідну мову, її природний престиж, виховувати в суспільстві культуру мови як засіб спілкування народу, запоруку піднесення культури України загалом.

У чудовій "Молитві до мови", написаній Катериною Мотрич, розкриваються велич і сила, краса і духовне багатство української мови. Ось рядки з неї: "...Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

1. Мова — необхідна умова спілкування народу та його культури

Мова є універсальним засобом передавання інформації про природу та про всі сторони буття людини й людського суспільства, а також про себе саму. У ній зафіксовано істо¬ричний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання, вона допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні, є засобом її духовного зростання. Мабуть тому епічний поет Гесіод, оповідаючи у віршах про походження світу, стверджував, що мова є найкоштовнішим скарбом людей. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачаєть¬ся один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тому можна зазначити, що мова є необхідною умовою як існу¬вання самого народу, так і його культури.

Кожен народ дбайливо ставиться до рідної мови, оберіга¬ючи її. За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим людям і використо¬вуємо в міру потреби в нашому житті. Вона не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім, як про це свідчить відома легенда про Тарзана. Мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством вона не можлива, як і не можливе суспільство без мови. Через це розвиток і стан мови, а також її вплив на спілкування знач¬ною мірою залежать від стану суспільства. Мова поєднує людей більше ніж класова, партійна, релігійно-конфесійна на¬лежність, більше ніж історія народу, а іноді навіть більше, ніж етнічне походження. "Хто якою мовою думає, той до того народу належить", — писав син датчанина і німкені, який народився і зростав в Україні, а потім став великим російсь¬ким ученим, творцем знаменитого тлумачного словника російської мови, В. Даль [1, с. 168].

Мову як засіб спілкування широко вивчають різні га¬лузі науки, насамперед загальне мовознавство. Органічно мовознавство пов'язане з психологією, етикою, філософією, логікою, історією, соціологією, кібернетикою. У 50-х роках XX ст. на стику мовознавства і психології виникла психолінгвістика, яка вивчає процеси формування і сприймання мовлення.

2. Мова і мовленнєве спілкування.

Уявімо собі групу людей, що розмовляють. У цій групі є діти, дорослі та старі люди, чоловіки та жінки, люди з різних країв та місцевостей, жителі міст і сіл, спеціалісти різного профілю, люди з різними освітою й вихованням. У кожного своє мовлення, але вживають вони одну і ту ж мову. Скільки людей, стільки й зразків мовлення, проте вони добре розумі¬ють один одного. Особливості мовлення кожного не настільки значні, щоб заважати взаєморозумінню. Усі їхні зразки мов¬лення, узяті в сукупності, це і є їхня мова в різних її проявах і реалізаціях. Це дає право зробити висновок, що мова — це сукупність правил, за якими відбувається мовлення, бу¬дується мовне повідомлення. Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову й демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту [5].

Мова і мовлення тісно пов'язані між собою і передбача¬ють одне одного: мова необхідна для того, щоб мовлення було зрозумілим і завдяки цьому ефективним, а мовлення, у свою чергу, необхідне для того, щоб завдяки мові передавалась інформація. Історично факт мовлення завжди передує мові.

Мова є системою знаків, які виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбукою для глухонімих, з сим¬волічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Ці знаки — матеріальні. Вони виступають у процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представ¬ника) іншого предмета і використовуються для одержання, зберігання, перетворення і передавання інформації.

Мовні знаки є діалогічними, оскільки використовуються для спілкування відправників та одержувачів (у комуні¬кативній ситуації) і мають у собі можливу реакцію одержу¬вачів на отриману ними інформацію. Вони складні, оскільки є елементами мовних систем, а не окремими ізольованими знаками. Мовні знаки, як правило, переважно умовні, не образні й не вказівні, хоч серед них є й такі знаки. Вони є спеці¬альними, тобто власне мовними, а також соціальними, тобто використовуваними в суспільстві, але вони не є універсальни¬ми, як цифри, та не є індивідуальними, тобто не використову¬ються лише окремими особами. Отже, мовні знаки — це штучні знаки, які слугують для спілкування. Це одна із їх функцій [5].