1. За суб’єктом походження письмові докази поділяються на

• офіційні

• неофіційні.

Офіційні – це такі письмові докази, які виходять від державних органів, посадових осіб та організацій при здійсненні ними своїх функцій.

Офіційні докази характеризуються тим, що вони відображають повноваження органу чи іншого суб’єкта, що його видав; форму і реквізити, встановлені законом; визначений порядок їх складання та видачі. Відсутність цього в офіційному документі не дає змоги використовувати його як офіційний доказ.

Стосовно неофіційних документів в якості письмових доказів, то основна увага приділяється при їх оцінці на дотриманні умов їх формування (свобода волевиявлення, час та місце укладення тощо).

2. За змістом письмові докази поділяються на

• розпорядчі, які свідчать про факти, які мають владно-вольовий характер; де реалізується воля учасників матеріальних правовідносин

• інформаційні, які містять описання, підтвердження фактів, які мають юридичне чи доказове значення (акти, довідки, звіти, протоколи засідань, листи особистого та службового характеру).

3. За формою письмові докази можна класифікувати на чотири групи:

• документи простої письмової форми;

• письмові докази обов’язкові форми та змісту (акт про нещасний випадок на виробництві); нотаріально посвідчені документи;

• нотаріально посвідчені документи, які підлягають державній реєстрації.

3. За способом формування.

За цим критерієм письмові докази можуть бути поділені на:

• оригінали

• копії.

В суд, як правило, письмові докази подаються в оригіналі

IV. Речові докази.

речові докази – це предмети, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. На відміну від письмових доказів, які закон перераховує по відношенню до речових доказів цього не має, оскільки передбачити всі предмети, які можуть виступати речовими доказами не можливо.

Речові докази свідчать про обставини справи своїми властивостями, зміною, своїм виглядом, місцем знаходження, приналежністю. Часто речовими доказами є предмети, що виступають об’єктом спору (наприклад, жилий будинок в позові про розподіл майна).

Порядок надання речових доказів аналогічне письмовим. Тотожна відповідальність за не виконання вимоги суду надати речові докази.

Спосіб сприйняття речових доказів специфічний: вони судом та особами, які беруть участь в розгляді справи оглядаються. В необхідних випадках речові докази для огляду надаються експертам або свідкам. Згідно ст. 140 ЦПК України, якщо речові докази не можна доставити до суду для огляду, то вони оглядаються на місці

Про проведений огляд складається протокол, який додається до справи, а також всі складені чи звірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо

Дослідження речових доказів, як правило, відбувається в стадії судового розгляду, але в ряді випадків їх сприйняття може бути проведено і до початку судового засідання у справі.

За загальним правилом речові докази повертаються особі після набрання законної сили рішення в цивільній справі (ч.1 ст.139 ЦПК України). Виняток – за клопотанням осіб, від яких дані речові докази були отримані вони можуть бути їм повернуті до набрання законної сили судового рішення, якщо це не зашкодить розгляду справи (ч.1 ст.142 ЦПК України).

Аудіозапис та відеозапис як вид речових доказів.

За новим ЦПК України аудіо- та відеозапис розглядаються як вид речових доказів (ч.2 ст.65). Аудіо- та відеозапис це вид речових доказів, що містять інформацію на магнітному, електронному та іншому носії про обставини, які мають значення для справи.

Дослідження, відтворення звукозапису та демонстрація відеозапису відбувається в залі судового засідання або іншому, обладнаному приміщенні. Обов’язково в журналі судового засідання фіксується вся доказова інформація, отримана з таких носіїв. Якщо дана інформація має приватний характер, то вона може досліджуватися в закритому судовому засіданні (ч.1 ст.188 ЦПК України).

Якщо надійде заява про фальшивість аудіо- та відеозапису суд для вияснення цього може залучати спеціаліста або призначити експертизу.