3) Факти, які мають виключно процесуальне значення.

Ці факти мають значення тільки для здійснення процесуальних дій. З ними пов’язано виникнення права на пред’явлення позову (наприклад, сплата судового збору), права на зупинення провадження по справі (факт, перебування у тривалому службовому відряджені), право на забезпечення позову тощо.

4. Факти виховного та попереджувального характеру.

Встановлення даних фактів необхідно для виконання судом виховних та попереджувальних завдань правосуддя. Ці факти будуть обґрунтовувати такий процесуальний документ суду як окрема ухвала, тобто застосування заходів профілактичного характеру (ст.211 ЦПК України).

Отже, предмет доказування необхідно визначити як сукупність фактів, встановлення яких забезпечує правильне, законне та обґрунтоване вирішення цивільної справи. Для позначення сукупності фактів інколи вживають термін “межі доказування”.

Визнано, що предмет доказування по цивільній справі позовного характеру має два джерела формування:

1. підстави позову та заперечення проти позову.

Предмет доказування по цивільним справам визначається ствердженнями та запереченнями сторін. Саме вони вказують на обсяг фактичного матеріалу, який необхідно буде потім встановити в судовому засіданні.

2. гіпотеза і диспозиція норми або ряду норм матеріального права, які необхідно застосовувати.

Сторони в цивільній справі не завжди можуть посилатися на факти, які мають правове значення. Інколи для вирішення справи необхідно довести такі юридичні факти, на які позивач і відповідач взагалі не посилалися. Про ці факти можна дізнатися аналізуючи норму матеріального права, яку необхідно застосувати до відносин, що склалися між сторонами. Саме диспозиція або гіпотеза норми матеріального права буде орієнтувати учасників доказової діяльності на те, що необхідно доводити, тобто визначати предмет доказування. Так, за віндикаційним позовом позивач повинен довести факти, які передбачені в статті 387 ЦК України, зокрема, факти, які підтверджують право власності або законного володіння і факти, які підтверджують, що майно вибуло поза його волею.

Ряд фактів в предмет доказування не входять, але без їх участі правильно вирішити справу не можливо. В теорій цивільного процесу три види фактів не потребують процесуальної діяльності по їх доведенні, але разом з тим можуть бути покладені в обґрунтування рішення по справі як істинні. Мова йде про загальновідомі та преюдиційні факти, а також факти, визнані іншою стороною.

Загальновідомими фактами вважаються такі факти, якщо є наявним дві умови: а) об’єктивна – факт відомий широкому колу осіб; б) суб’єктивна – факт відомий суду.

В такому випадку доводити даний факт не потрібно. Загальновідомість того чи іншого факту, як правило, відноситься до подій.

Преюдиційні факти – це факти, які встановлені рішенням суду по цивільній, господарській та адміністративній справі або вироком і постановою суду. Взаємною преюдицією пов’язані рішення суду по одній цивільній, господарській та адміністративній справі та рішення суду по іншій цивільній справі, а також вирок суду по кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення та рішення суду по цивільній.

В першому випадку діє таке правило: факти, встановлені судовим рішенням, що вступило в законну силу по даних справах, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3 ст.61 ЦПК України).

Стосовно другого випадку, то вирок суду, що вступив в законну силу або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони даною особою (ч.4 ст.61 ЦПК України). Всі інші факти, в тому числі й питання відповідальності значення преюдиційного не мають. Саме тому, звільнення особи від відповідальності в наслідок амністії не виключає можливості розгляду питання про цивільно-правову відповідальність особи.

Визнання стороною факту, на яку протилежна сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень проти пред’явленого позову звільняє останню від обов’язку в її подальшому доведенні (ч.1 ст.61 ЦПК України).

Встановлення факту може мати місце на попередньому судовому засіданні, де суддя, готуючись до розгляду справи, виясняє, які факти визнаються кожною стороною (п.3 ч.6 ст.130 ЦПК України). В судовому засіданні сторони можуть заявити про відмову від визнання факту, якщо вони це зробили внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Якщо це в судовому засіданні буде доведено, то виноситься ухвала суду про прийняття відмови сторони від визнання обставин. Це має наслідком доведення визнаних колись фактів в загальному порядку.