1. За способом (процесом) формування докази поділяються на:

• первісні

• похідні

первісними називають докази-першоджерела.

Похідними називають докази, які відтворюють зміст інших доказів.

Як правило поняття первісні та похідні докази зводять до письмових документів. Саме тому в процесуальному законодавстві закріплено правило, що письмові документи повинні до суду подаватися в оригіналі. Але дана ситуація може мати місце і стосовно речових доказів (наприклад, знята копія), так і стосовно показів свідка (він безпосередньо не сприймав обставини справи, а знає про них з інших джерел інформації).

Прикладом первісного доказу можуть бути показання свідка -очевидця, оригінал документа тощо. Прикладом похідного — копія документа; показання свідка, який повідомляє суду відомості про факт зі слів іншої особи — очевидця події.

2. За характером зв'язку між змістом доказу і тими фактами, які необхідно встановити в тій чи іншій справі, докази поділяються на

• прямі

• непрямі

На підставі прямого доказу можна зробити тільки один висновок: про наявність або відсутність факту, що доказується, оскільки зв'язок між доказом і фактом однозначний.

Непрямий доказ – це доказ, в якому зміст має з пошуковим фактом багатозначний зв'язок.

3. за джерелом отримання судові докази поділяються на:

• особисті

• речові (предметні)

залежно від того, є джерелом доказу людина або матеріальний об'єкт

 Якщо ми маємо справу із предметом матеріального світу, впливаючи на який, одержало відображення явище дійсності, то такий предмет буде джерелом речового доказу.

Коли явище відображене у свідомості людини, впливаючи на її органи відчуття, тоді джерелом відомостей завжди буде громадянин незалежно від того, як, яким чином вони будуть ним закріплені. До особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб, висновки експертів

до речових (предметних) — письмові та речові докази.

Процес формування особистих доказів складається з трьох ланцюгів:

С

інформації про факти.

прийняття

збереження

відтворення

Використання особистих доказів в процесі доказування вимагає врахування психологічних характеристик особистості, особливо різних форм інтересу.

2. Предмет доказування

Доказуванню підлягають ті обставини, які обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК України).

В ст.60 цього ж кодексу це положення більш деталізується – доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, що беруть участь в справі, виникає спір

Факти, які входять в предмет доказування і є об’єктом пізнання суду для ухвалення рішення по справі можна поділити на 4 групи:

1. Юридичні факти матеріально-правового характеру.

Встановлення даного виду фактів необхідно для правильного застосування норми матеріального права і вирішення справи по суті;

2. Доказові факти.

3. Вони використовуються в суді для встановлення юридичних фактів матеріально-правового характеру. Самі по собі ці факти, яких-небудь матеріально-правових наслідків не тягнуть, але за їх допомогою ми приходимо логічним шляхом до висновку про існування чи ні юридичного факту матеріально-правового характеру (тому дані факти інколи називають умовиводними доказами). Наприклад, в справі, про визнання запису батьківства недійсним позивач може посилатися на доказовий факт тривалості його відсутності в місці проживання відповідачки, в зв’язку з чим виключається висновок про батьківство.