2.7. Житомирська краєзнавча школа

Житомирська краєзнавча школа зосереджена у «Товаристві дослідників Волині». За роки свого функціонування Товариство дослідників Волині видало 14 томів наукових праць. В основному це роботи з історії, етнології, геології та географії Волині. Серед історичних робіт слід відзначити роботи Я. Яроцького, О. Фотинського, М. Авенаріуса. В праці «Важливі питання, які виникають при вивченні первісних старожитностей Волині» Я. В. Яроцький, подає короткий огляд всього, що зроблено до даного часу в сфері археології на території Волині. В роботі автор також ставить завдання для майбутніх досліджень.

Також слід відзначити його роботу « Звіт про розкопки Речацького могильника». Автор детально описує характер даного могильника, подаються ілюстрації розкопу, деталізований план Речацького могильника з позначенням розкопаних курганів і список знахідок. Ця розвідка є цінним доробком регіональної історії. В подальших випусках «Трудов» Яків Васильович Яроцький публікує ще цілу низку досліджень історичного характеру. Зокрема, таких, як «Сліди неоліту в басейні річки Ворскли, біля міста Кам'янця», «Один із указів 1795 і жалоби уніатського духовенства».

Важливий внесок у діяльність історичної секції Товариства зробив Орест Фотинський. Цінним історичним дослідженням Фотинського є історико-археологічний нарис «Дорогобуж Волинський». Ця монографія присвячена історії незначного нині села, що було колись столицею удільного князівства. Збираючи і мистецьки поєднуючи історичний, актовий і археологічний матеріал автор відновив картину минулого (з XI ст.) життя середнього Погориння та її колишньої столиці-містечка Дорогобужа і детально описав до сьогодні збережені тут пам'ятки старовини. При написанні праці автор користувався Літописом Іпатієвського списку, виданим 1871 року. Висновки Фотинського побудовані на аналізі першоджерела, археологічних розкопів і самостійних досліджень, що ставить дану монографію на високий науковий ступінь.

В Трудах Товариства поміщена також стаття Н. П. Авенаріуса «Башта волинського князя Володимира Василькевича в г. Кам'янець-Литовську». Вона містить опис рідкісної будівлі XIII ст., про будівництво цієї споруди свідчить Волинський літопис під 1276 р. Внутрішня її частина (колишніх 5 ярусів) перебуває у стані розрухи, але стіна її збереглася дуже добре. Кам'янецька башта побудована князем Володимиром Васильковичем, племінником Данила Романовича Галицького. Ця башта цікавить історика з огляду на такі фактори: по-перше, як рідкісний зразок стратегічної будівлі часів князівської епохи; по-друге, тим, що рік її побудови точно визначений сучасником літописцем; по-третє, що вона одна із пам'яток руського будівничого мистецтва ХІІІ ст. відносно добре збережена.

Слід відзначити плідну дослідницьку краєзнавчу роботу професора В. Г. Кравченка. Протягом 1920—1931 р. він керував етнографічним відділом та аспірантурою Волинського науково-дослідного музею в Житомирі. Рівень роботи останнього був настільки високим, що на його базі було створено історико-фольклорний відділ ВУАН. В «Трудах» поміщений повний ритуал селянського весілля, записаний з народних вуст В. Г. Кравченком в с. Курозванах.

Археографічна діяльність Товариства представлена витягами з архівів, які поміщалися в «Трудах». Зокрема публікаціями матеріалів із Дерманського архіву. Це витяги із суммаріуша Дерманського монастирського архіву, складеного архівістом Афанасієм Кожуховським в квітні 1790 року. В даних витягах містяться матеріали з монастирського життя. Вони дають змогу прослідкувати монастирський побут.

Пріоритетним напрямом діяльності Товариства була також бібліографічна діяльність. У фондах ІР зберігається низка рукописів із колишнього зібрання Товариства дослідників Волині. Геологічна і географічна робота Товариства представлена публікаціями П. Тутковського, А. Бржовського, С. Бельського, Л. Іванова.

В роки громадянської війни Товариство розпалося. Частина краєзнавців була репресована. Професора В. Г. Кравченка звинуватили в «буржуазному націоналізмі», його унікальні музейні експонати прилюдно знищено. Сам вчений був змушений емігрувати, а його учні — талановиті молоді вчені — Никанор Дмитрук і Корній Черв'як були репресовані.

З-поміж інтелігенції, знищеної Сталінським режимом, опинилася переважна більшість відомих краєзнавців, на довгий час краєзнавчий рух фактично був загнаний системою у підпілля. Микола Макарович Шавлович, який очолював з 1932 р. археологічний кабінет музею (очевидно, відділ був реорганізований у кабінет, який ввійшов до складу історичного відділу), а з 1934 р. — його історичний відділ, також у 1935 р. був звільнений з посади співробітника музею за антирадянську агітацію як націоналіст.

Товариство було відновлене українськими емігрантами в Канаді під назвою «Товариство Волинь». Подібне товариство діє також і в Німеччині. Лише після проголошення незалежності України в Житомирі було вікрито Наукове Товарисво дослідників Волині. Очолює Товариство М. Костриця.

Підсумовуючи вище зазначений матеріал, слід зауважити, що Товариство дслідників Волині відіграло значну роль в розвитку краєзнавства не лише на Волині, а й в Російській імперії загалом. Воно сприяло підняттю на науковий рівень досліджень історії краю. В сучасній українській державі поновлюється діяльність краєзнавчих товариств. Після багатьох років гонінь і репресій реабілітовуються імена дослідників Волині [5].