2 Питання.
Олігополія представляє собою такий галузевий ринок, на якому декілька крупних фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою, головним чином, нецінову конкуренцію. Фірми в умовах олігополії можуть виробляти як стандартну продукцію (сталь, алюміній), так і диференційовану продукцію (автомобілі, побутова техніка). Виробники можуть співпрацювати або агресивно конкурувати.
Які ж причини існування олігополістичного ринку? По-перше, це дія ефекту масштабу. Як відомо, виробництво певних видів продукції може здійснюватись з низькими середніми витратами лише при значних розмірах випуску. Новим фірмам дуже важко ввійти на ринок такого продукту, якщо вони не мають великих фінансових ресурсів для придбання дорогого основного капіталу, ефективність використання якого досягається лише при значних масштабах виробництва. Іншим бар'єром щодо збільшення кількості фірм в олігополістичній галузі є наявність патентів у вже функціонуючих виробників, їх контроль над джерелами сировини та кредитів. Однією з причин існування олігополії є високі витрати на рекламу продукту (автомобілів, сигарет, побутової техніки, миючих засобів тощо), які під силу лише крупним виробникам. Однією з причин функціонування лише декількох фірм на олігополістичному ринку є привабливість і вірогідність їх злиття, що дозволяє одержувати ще більші вигоди в результаті дії ефекту масштабу, збільшувати частку ринку, а отже, і посилювати свою владу на ньому, контролювати ціну продукту, добиватись нижчих цін на економічні ресурси, являючись основним їх покупцем.
Для визначення структури кожного галузевого ринку необхідно врахувати не тільки обсяг національного виробництва і продажів, але й обсяг продажів імпортних товарів даного виду. В окремих галузях їх частка може бути надто істотною. Це властиво як високотехнологічним, так і трудомістким галузям. Постачання імпортних товарів спроможне значно загострити конкуренцію і збільшити кількість її учасників.
Економісти використовують таке поняття як “ринкова влада” (ринкова сила), що характеризує ступінь впливу однієї чи декількох фірм на ціну і обсяг пропозиції в певній галузі. Для вимірювання ступеню ринкової влади використовують коефіцієнт концентрації. Цей коефіцієнт можна підрахувати для одної, двох та ще більшої кількості фірм. Коефіцієнт концентрації для певної кількості фірм галузі – це їхня частка в галузевому обсязі виробництва, що приходиться на ці найкрупніші фірми.
В умовах чистої монополії коефіцієнт концентрації дорівнює 100%, а в умовах досконалої конкуренції він буде близьким до нуля. Слід прийняти до уваги, що традиційні показники концентрації того чи іншого галузевого ринку не завжди точно відображають реальну ситуацію з конкуренцією в певній галузі бо не враховують дуже сильну в умовах відкритої економіки конкуренцію з боку іноземних виробників аналогічної продукції. Ці показники також не враховують зростання конкуренції з боку інших галузей виробництва (наприклад, звичайний телефонний зв’язок має могутнього конкурента – сотову телефонну мережу).
З точки зору економічної теорії, ступінь концентрації ринку визначається трьома факторами: 1) технологією і витратами виробництва; 2) бар’єрами до вступу в галузь; 3) стратегічною взаємодією найкрупніших фірм певної галузі.
Галузі з високою концентрацією найбільш яскраво демонструють недоліки недосконалої конкуренції. Концентрація ринку, панування лише декількох фірм зумовлені тим, що в ряді галузей економічно ефективним є тільки великомасштабне виробництво.
Конкуренція на олігополістичному ринку має два аспекти: 1) конкуренція діючих тут фірм з фірмами, що бажають пробитися на даний ринок; 2) конкуренція фірм, що діють на олігополістичному ринку, між собою.
В умовах олігополії фірми ведуть, головним чином, нецінову конкуренцію. Нецінова конкуренція зв’язана з технічними перевагами, якістю і надійністю продукції, з оригінальним стилем товарів, наданням гарантій, пільг і послуг покупцям, а також з рекламою і економічним шпигунством.
У ціновій політиці фірми з олігополістичного ринку стають взаємозалежними – оскільки тут невелика кількість фірм, остільки їм доводиться при формуванні своєї цінової політики брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Якщо якась фірма, бажаючи збільшити свою частку на ринку зменшить ціну товару, то інші фірми можуть теж так зробити. В результаті частки, які фірми займають на ринку залишаться колишніми, а прибутки значно скоротяться, бо втрати торкнуться великих обсягів виробництва цих фірм. Звісно, фірми іноді ведуть “цінові війни”, намагаючись більш низькими цінами потіснити конкурентів з ринку, але існує висока ймовірність того, що програють всі конкуренти. Тому частіше на олігополістичному ринку практикують “лідерство в цінах” (найбільш ефективна в наданій галузі фірма першою змінює ціни, а інші наслідують її приклад) або фірми змовляються про ціну.
Узгоджену цінову політику учасники олігополістичного ринку здійснюють і тоді, коли утворюють картель. Картель — згода між фірмами стосовно збуту продукції: де продати, скільки (квота), по якій ціні. Але такі офіційні згоди в багатьох країнах переслідує антимонопольне законодавство, тому згоди можуть бути таємними.
Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов’язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, – найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності. Модель „ламаної кривої попиту” ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Модель описує імовірну поведінку фірм-конкурентів у ситуації, коли одна з них почне змінювати ціну. Інші фірми можуть або слідувати зміні ціни, або її ігнорувати. Коли фірми слідують зміні ціни, то при зниженні ціни однією з фірм обсяг її продажу збільшиться незначно, тому що інші фірми також почнуть знижувати ціни. Якщо ж одна з фірм підвищить ціну, то не буде витіснена з галузі, її обсяг продажу значно не скоротиться. Такого типу реакція характерна для нееластичного попиту, якому відповідає крива (рис.10.6). Коли фірми ігноруватимуть зміну ціни, то при зниженні ціни однією з них обсяг її продажу суттєво зросте, а якщо одна фірма підвищить ціну, то сама втратить покупців, обсяг її продажу значно впаде. У цьому випадку попит є більш еластичним і відповідає кривій попиту на рис.10.6.
Логіку реакції фірм відображає зламана у точці рівноважної ціни Р крива попиту. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок кривої попиту D1, а ситуацію підвищення ціни – відрізок D2. Ліворуч від точки переважаючої ціни крива попиту полога, а попит більш еластичний, праворуч – крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту. На рис.10.6 нанесені також криві граничного виторгу MR1, MR2 які відповідають відрізкам кривої попиту D1 і D2. Оскільки крива попиту в точці P зламана, то крива граничного виторгу на обсязі має розрив.
Ламана крива попиту пояснює, чому зміни ціни в олігополістичних галузях, де немає таємної змови, відбуваються дуже рідко. Кожна фірма може передбачити, що будь-яка зміна ціни погіршить її становище. Якщо вона підніме ціну, то втратить значну частину своїх покупців, оскільки попит еластичний, а якщо вона знизить ціну, то за нееластичного попиту обсяги продажу зростуть незначно. До того ж зниження ціни може викликати цінову війну. Коли фірма виробляє оптимальний обсяг, визначений за правилом MR = MC, то зміна рівня граничних витрат в межах розриву кривої ніяк не вплине на обсяг виробництва чи ціну, що є додатковим свідченням негнучкості олігополістичного ціноутворення.
Наступний графік показує довготермінову рівновагу фірми в умовах олігополістичного ринку, коли фірмам вдалось заключити угоду про ринкову ціну. Це найвигідніша для них ситуація, бо немає втрат, пов’язаних з ціновою конкуренцією. Положення фірм майже таке, як в умовах чистої монополії.
Оскільки на ринку з олігополією існують значні вхідні бар¢єри для конкурентів, остільки і в довгостроковому періоді фірми в цій галузі отримують економічний прибуток.
P
D
Pm M
K
AC
MC
MR D
Qm Q
Мал. 3. Визначення ціни і обсягу виробництва, що максимізують економічний прибуток фірми в умовах олігополістичної змови (нагадує ситуацію при чистій монополії).
Положення довготермінової рівноваги фірми при максимальному економічному прибутку в умовах олігополістичного ринку, коли фірмам вдалось заключити угоду про ринкову ціну, відображає крапка М на кривій попиту DD, що знаходиться вище за крапку перетину кривих MR (граничний доход) і MC (граничні витрати) довгострокового періоду і на однієї вертикалі з нею: правило МR = МС. Оптимальна ціна Pm перевищує середні загальні витрати (крива АС), тому фірма при олігополії постійно отримує економічний прибуток, що відображає площа прямокутника, яка дорівнює добутку КМ х PmМ, де відрізок КМ – економічний прибуток з одиниці продукції, що визначається різницею між Pm і середніми загальними витратами АС для цієї крапки кривої витрат, а відрізок PmМ = Qm – кількості продукції, що забезпечує максимум економічного прибутку з усього випуску.
Для оцінки економічної ефективності олігополії у порівнянні з іншими ринковими структурами слід мати на увазі 2 точки зору на економічні наслідки олігополії:
Традиційна точка зору. Оскільки олігополія близька до чистої монополії, то обмежує випуск продукції розмірами, що не забезпечують найменших витрат на одиницю продукції і відповідні ціни. В галузь надходить менше економічних ресурсів, ніж потрібно для суспільства, менше задовольняється суспільна потреба, більш висока ціна і витрати. Тобто це ознаки неефективності такого ринку, у порівнянні із ефективним ринком досконалої конкуренції.
Нетрадиційна точка зору (Шумпетер, Гелбрейт). Олігополія сприяє НТР: продукція краща, є перспективи зниження витрат і цін, забезпечується більша зайнятість населення. Все це не могла б забезпечити галузь з досконалою конкуренцією (малі фінансові можливості у фірм). Окрім того олігополія впевнена в отриманні економічного прибутку у довгостроковому періоді, тому вона має не тільки можливість, але й бажання інвестувати прибутки у розвиток виробництва.