43.Дедуктивний умовивід(силогізм) і його види.

Дедуктивне міркування — це міркування, в якому між засновниками і висновком існує відношення логічного слідування. Прикладом дедуктивного міркування є такий текст: «Злочин може бути вчинений умисно або з необережності. Цей злочин вчинений умисно. Отже, він не вчинений з необережності».

два основних види дедуктивних міркувань:

♦ прямі;

♦ непрямі.

Прямі дедуктивні міркування — це міркування, в яких висновок безпосередньо випливає з засновків.

Непрямі дедуктивні міркування — це міркування, в яких висновок випливає із засновків опосередковано за допомогою додаткових виводів.

Проаналізуємо чотири види прямих дедуктивних міркувань:

♦ суто умовні міркування;

♦ умовно-категоричні міркування;

♦ розділово-категоричні міркування;

♦ умовно-розділові міркування.

Розглянемо також два види непрямих дедуктивних міркувань:

♦ міркування за схемою «зведення до абсурду»;

♦ міркування за схемою «доведення від протилежного».

44.категоричний силогізм,його терміни,засновки.

простий категоричний силогізм – це дедуктивний умовивід про відношення двох крайніх термінів на підставі їх зв’язку з середнім терміном.

Всі громадяни України (М) мають політичні права (Р).

Симоненко (S) є громадянином України (М).

Симоненко (S) має політичні права (Р).

Поняття, що входять до складу категоричного силогізму, називають термінами силогізму.

Меншим терміном силогізму є суб’єкт висновку.

Більшим терміном силогізму є предикат висновку.

Середнім терміном силогізму називають поняття, що входить до обох засновків і відсутнє у висновку

45.загальні правила силогізму,його фігура та модуси.

І-а фігура: ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕІО.

ІІ-а фігура: ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО.

ІІІ-я фігура: ААІ, ІАІ, АІІ, ЕАО, ОАО, ЕІО.

ІV-а фігура: ААІ, АЕЕ, ІАІ, ЕАО, ЕІО.

правила термінів силогізму:

1) В даному силогізмі повинно бути тільки три терміни.

2) Середній термін повинен бути розподіленим принаймні в одному із засновків.

3) Якщо крайній термін (S, Р) не розподілений в засновку, то він не повинен бути розподілений і в висновку (і навпаки).

правила засновків силогізму:

1) Принаймні один із засновків силогізму повинен бути стверджувальним судженням.

2) Якщо один із засновків – заперечне твердження, то і висновок повинен бути заперечним.

3) Принаймні один із засновників повинен бути загальним судженням.

4) Якщо один із засновків – часткове судження, то висновок повинен бути частковим.

46.Об’єктивна основа і структура індуктивного умовиводу.+47.види індуктивних умовиводів.

Індуктивне міркування — це міркування, в якому здійснюється перехід від знання про окремі предмети або частину предметів даного класу до загального знання про весь клас предметів.

Термін «індукція» походить від латинського слова «induction і означає «наведення».

Індуктивне міркування, як і будь-яке міркування, складається з засновків і висновку. У засновках ідуктивних міркувань містить ся знання про окремі предмети або групи (частини) предметів, у висновку — знання про весь клас предметів.

Розрізняють декілька видів індуктивних міркувань. Серед них:

♦ міркування за схемою «повна індукція»;

♦ міркування за схемою «неповна індукція».

Повна індукція — це міркування, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у кожного предмета певного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Індуктивні міркування такого типу застосовуються тільки в тих випадках, коли мають справу із закритими класами предметів: число предметів, що до них входять, є скінченим і повинне легко піддаватися перерахуванню.

Неповна індукція — це міркування, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у частини предметів даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Розрізняють два основних види неповної індукції:

♦ індукцію шляхом переліку (популярну індукцію);

♦ індукцію шляхом відбору (наукову індукцію).

Популярна індукція — це міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність якоїсь ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу.

Наукова індукція — це міркування, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.