8.Аристотель як основоположник науки про логіку.

Аристотель вперше в історії філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Логіка Аристотеля своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору Аристотель досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. В творах Аристотеля з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формами буття. Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, Аристотель в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. Аристотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу (силогізм), теорію викладу (топіка) тощо. Два тисячоліття розвитку філософської та математичної думки дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки.

9.Місце логіки в системі наук.

Логіка і за своім походженням, і за траєкторіями подальшому розвитку, і за своїм предметом є переважно філософською наукою, причому найбільш фундаментальною з усіх галузей філософії. Адже уся філософія побудована на міркуваннях, а чи є вони правильними, чи ні— це визначається ступенем їхньої відповідності логічним принципам. Однак, оскільки будь-яка серйозна діяльність зв'язана з міркуванням, і в кожній науці маються свої власні традиції і авторитетні взірці міркувань, остільки в метафоричному сенсі будь-яка конкретна наука може бути названа прикладною логікою.

Будучи наукою про форми, принципи і методи правильного міркування, логіка лише частково стикається з комплексом інших наук про мислення (педагогіка, психологія, соціологія, фізіологія вищої нервової діяльності тощо). Оскільки логіку цікавить тільки інваріантна, формально-структурна і формально-процедурна сторона мислення, а не сам процес мислення в його змістовних аспектах, вона й тут має істотну специфіку, про яку потрібно завжди пам'ятати.

Дуже тісні зв'язки склалися у сучасної логіки і математики, причому ще в першій половині ХХ століття інтенсивно обговорювалося питання, чи не є логіка частиною математики, або чи не є математика частиною логіки. На обидва ці питання зрештою була дана негативна відповідь, однак фактом є те, що сучасна логіка нерідко ототожнюється з математичною логікою, яка у залежності від конкретних програм окремих дослідників і розв'язуваних ними проблем трактується то як частина математики, то як частина філософії. Виявилося, що математика не зводиться до логіки, оскільки для побудови математики необхідні аксіоми, які встановлюють існування в реальності визначених об'єктів. Але такі аксіоми мають уже не логічну, а філософську (онтологічну) і предметно-практичну природу. Цей факт історії логіки дає підставу затверджувати, що тим більше не зводяться до логіки інші конкретні наукові дисципліни, зокрема правознавство.

10.Діалектична і формальна логіка,їх співвідношення.

Розрізняють логіку формальну й діалектичну. Засновником традиційної формальної логіки є, як відомо, Аристотель. Термін "діалектична логіка" був уведений у науку німецьким філософом, об'єктивним ідеалістом Г. Геґелем (1770- 1831), який уперше на ідеалістичній основі виклав основні закони й принципи діалектичної логіки як учення про загальний розвиток абсолютного духу.

Діалектична логіка - вищий ступінь у розвитку логічної науки, але вона не відміняє й не поглинає формальну логіку, останню не слід розглядати як пройдений етап.

Діалектична логіка, як і формальна, вивчає мислення, але з іншого боку й іншими методами. Формальна логіка - це логіка, що вивчає структуру мислення, досліджує закони будови нашої думки. Вона покликана дати відповідь, якою має бути структура думки, щоб вона була істинною і правильно відтворювала дійсність. Діалектична логіка досліджує те, як у абстрактному мисленні, що пізнає істину, діють загальні закони діалектики. Діалектична логіка вивчає природу логічних форм, їхню пізнавальну суть, розкриває зв'язок форм і законів мислення з законами об'єктивного світу. Формальна логіка досліджує структуру готових, що склалися, логічних форм, не цікавлячись їхніми генетичними зв'язками і взаємопереходами, діалектична ж логіка вивчає форми мислення в їхніх зв'язках, переходах, у розвитку, русі.

Обмеженість формальної логіки полягає в тому, що дотримання одних лише її законів для пізнання не достатньо, а не в тім, нібито вона застосовується тільки для пізнання якихось елементарних зв'язків і відношень, а при дослідженні складних явищ і зв'язків її закони ніби й не діють. У процесі пізнання на ступені абстрактного мислення має місце постійне поєднання двох моментів - формального дотримання в кожнім акті думки і діалектичного спрямування думки в цілому. І формальна, і діалектична логіка діють усюди, при пізнанні будь-яких об'єктів, як простих, так і складних, при пізнанні як відносно нерухомих предметів, так і предметів, що рухаються, змінюються.

Не існує якоїсь особливої галузі елементарних відношень, котрі б пізнавалися за допомогою тільки формальної логіки, а діалектична логіка до них була б незастосовна, як не існує й такої галузі пізнання, де мислення підлягає лише законам діалектичної логіки і де необов'язкове дотримання вимог формальної логіки. Там, де дотримуються законів формальної логіки, справді діалектичне мислення стає неможливим, там діалектика підмінюється софістикою й еклектикою. Формальна логіка забезпечує визначеність, ясність, послідовність мислення, те, без чого мислення як логічний процес по суті неможливе.

Складним є питання про співвідносність формальної і математичної логіки. Існують різні точки зору. Одні вважають, що сучасною формальною логікою є математична логіка і жодної з інших (загальна, традиційна, класична), окрім математичної, у наші дні не існує. Математична логіка, що виникла з потреб математики, як гілка традиційної логіки, увібрала все цінне, досягнуте останньою, і є новим, вищим етапом розвитку формальної логіки.

Інші виходять із того, що існує загальна формальна логіка й логіка математична, що це хоч і близькі, але різні науки і їх не можна ототожнювати. Кожна з цих наук має свій предмет, свої завдання й методи. Прибічники цього погляду вважають, що математична логіка не охоплює всіх проблем формальної логіки, тому вона не може бути зведеною до математичної логіки, підмінена нею.

Деякі вчені відносять математичну логіку до математики і вважають її логікою у власному розумінні.

Більшість сучасних логіків визнають першу точку зору, вважають, що формальною логікою на сучасному етапі розвитку логічної науки є математична (символічна) логіка. Наведемо висловлювання з цього питання окремих авторів. Б. Рассел, наприклад, зазначає: "Основне положення... полягає в тому, що математика і логіка тотожні, і я ніколи не бачив жодного приводу до зміни цієї точки зору"3.

Цієї ж точки зору дотримується й Г. Клаус. Він зазначає, що "існує тільки одна логіка, вилучення математичної логіки зі складу формальної логіки неможливе і будь-яка така спроба пов'язана з повним запереченням сучасної логіки - усе стале, усе цінне, наявне в традиційній логіці, знаходить собі місце в сучасній логіці і саме за її допомогою може бути зрозумілим краще й глибше.

Дж. Шенфільд, навпаки, вважає, що "логіка вивчає ті типи умовиводів, котрими користується математика". Такої ж точки зору дотримується й Е. Мендельсон: "Глибокі й спустошливі результати Геґеля, Тарського, Рассела, Кліні та багатьох інших були багатою нагородою за вкладену працю і завоювали для математичної логіки положення незалежної гілки математики". Подібного погляду на математичну логіку дотримується й Р. Л. Гудстеїн: "Математична логіка має за свою мету вияв і систематизацію логічних процесів, що вживаються в математичному міркуванні, а також роз'яснення математичних понять. Сама вона є гілкою математики, яка використовує математичну символіку й техніку...". "Предметом логіки як філософської науки, - зазначає Б. Фогараші, - є не тільки математичне, а все людське мислення. Але логіка має математичні основи, а математика - логічні".

Мислення людини не зводиться й не може бути зведене до математичного мислення, а отже, і логіка, як наука про мислення, не може бути зведена до математичної логіки.

11.Роль логіки у процесі підвищення культури мислення особистості.

12.логічна культура людини і шляхи її формування.

13.Закони логіки як адекватне відображення зв’язків реальної дійсності у свідомості людини.

14.основні закони логіки.

Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність.

Вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири:

1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А.

2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості.

3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано.

4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.

15.суть та зміст закону тотожності.

будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.

Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.

Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах:

-У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

-Предметна область – це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

-Закон не забороняє переходити від одного предмета думки до іншого, він забороняє підміняти один предмет думки іншим.

-У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі,якщо вона однозначна.

-Поняття якими ми користуємось мають вживатись протягом усього розмірковування, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо поняття і терміни вживаються не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення не досягає мети.

Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або сплутання понять.

Виходячи з цього можна висловити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного