8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкритій злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації

1. Згідно з ст. 43 КК визнається правомірним і, отже, не є злочинним вимушене заподіяння певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Підставою заподіяння шкоди виступає її вимушеність. Вона має місце, коли в особи, яка входить до складу злочинної групи, виникла необхідність брати участь у вчиненні злочину (наприклад, через примус з боку ватажка злочинної організації), і була відсутня реальна можливість (без ризику розкрити свій зв’язок із правоохоронними органами і тим самим піддати себе небезпеці) відмовитися від участі в підготовці або вчиненні злочину в складі такої групи.

3. Заподіяння шкоди на підставі ст. 43 має ознаки, що характеризують: 1) суб’єкт заподіяння шкоди; 2) його об’єкт; 3) характер дії (бездіяльності); 4) межі заподіяння шкоди.

4. Суб’єкт заподіяння шкоди. Це лише особи, які відповідно до чинного закону виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації. До них належать: 1) негласні працівники оперативних підрозділів або особи, які співробітничають з ними, що проникли до злочинної групи (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); 2) штатні і позаштатні негласні працівники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, введені під легендою прикриття в організоване злочинне угруповання (ст. 13 ч. З Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»); 3) учасники організованих злочинних угруповань, притягнуті до співробітництва спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю (ст. 14 цього Закону) .

5. Об’єкт заподіяння шкоди — інтереси особи, суспільства, держави, що охороняються кримінальним законом (наприклад, недоторканість громадянина, його власність, громадська безпека, порядок управління, державна таємниця тощо).

6. За своїм характером дії (бездіяльність) особи, яка заподіює шкоду в складі організованої групи або злочинної організації, повинні збігатися з ознаками якогось злочину, за винятком тих, що передбачені в ч. 2 ст. 43 КК (наприклад, особа може вчинити крадіжку, вимагання, завдати потерпілому побоїв тощо).

7. Межі заподіяння шкоди визначаються ч. 2 ст. 43 КК. Особа може, беручи участь у злочинній організації, заподіяти будь-яку шкоду, тобто навіть вчинити злочин (наприклад, заподіяти потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження або брати участь у контрабанді, у розкраданні чужого майна тощо). Виняток складають три види злочинів, вчинення яких свідчить про перевищення допустимих меж.

8. Перевищення меж заподіяння шкоди — це вчинення особою в складі організованої групи або злочинної організації одного з трьох видів злочинів: 1) умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного насильством над потерпілим (наприклад, умисне убивство); 2) умисного тяжкого злочину, пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому (наприклад, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження); 3) умисного особливо тяжкого і тяжкого злочину, пов’язаного з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (мова йдеться про наслідки, які законодавець ставить в один ряд із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому).

9. Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди визначена в ч. З ст. 43 КК. Насамперед, особі ні за яких умов не може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимальної санкції, передбаченої за вчинення злочину (наприклад, якщо санкція за умисне убивство за ч. 2 ст. 115 КК передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, то суд не може призначити позбавлення волі на строк понад 7 років і 6 місяців). Але навіть у цьому випадку виконання спеціального завдання розглядається як обставина, яка пом’якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК).

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ - — у кримінальному праві це інститут, що відокремлює злочинне від незлочинного та об'єднує діяння, які тільки за зовн. ознаками збігаються з діяннями, передбаченими КК України, і якими завдається шкода об'єктам крим.-прав, охорони. В силу різних обставин такі діяння злочинами не визнаються і це є підставою для виключення крим. відповідальності особи за заподіяну шкоду. Розрізняють дві групи О, що в. з. д.: 1) обставини, що виключають сусп. небезпечність або/та протиправність вчиненого діяння, і 2) обставини, що виключають склад злочину у вчиненому діянні. Перша група об'єднує три види обставин, які, в свою чергу, виключають: а) підвищений ступінь сусп. небезпечності діяння, притаманний злочину (малозначимість діяння — ч. 2 ст. 11 КК); б) крим. протиправність вчиненого суспільно небезпеч. діяння (відсутність крим.-прав, заборони такого діяння — ч. 4 ст. 3); в) сусп. небезпечність та протиправність діяння (необхідна оборона — ст. 36; крайня необхідність — ст. 39; затримання особи, що вчинила злочин — ст. 38; виконання наказу або розпорядження — ст. 41 тощо). КК уперше передбачає спец, розділ VIII «Обставини, що виключають злочинність діяння». Друга група — обставини, що виключають склад злочину. Це різного роду обставини, які у вчиненому діянні виключають ознаки того чи ін. певного складу злочину і таким чином усувають підставу крим. відповідальності за завдану шкоду: неосудність чи недосягнення особою віку, з якого можливе настання кримінальної відповідальності; непереборна сила; казус тощо.  Ю. В. Баулін.

 Обставини, що виключають злочинність діяння.  Кримінальним кодексом України, у розділі VIII, встановлені обставини, що виключають злочинність діяння, які необхідно обов’язково враховувати правоохоронцям. До них відносяться:  1. Необхідна оборона (стаття 36).  2. Уявна оборона (стаття 37).  3. Затримання особи, що вчинила злочин (стаття 38).  4. Крайня необхідність (стаття 39).  5. Фізичний або психічний примус (стаття 40).  6. Виконання наказу або розпорядження (стаття 41).  7. Діяння, пов'язане з ризиком (стаття 42).  8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (стаття 43).  Необхідна оборона  Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.  Уявна оборона  Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.  Затримання особи, що вчинила злочин  Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.  Крайня необхідність  Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.  Фізичний або психічний примус  Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.  Виконання наказу або розпорядження  Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.  Діяння, пов'язане з ризиком  Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.  Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації  Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. 

Характеристика обставин, що виключають злочинність діяння

За деяких обставин діяння за своїми зовнішніми рисами, особливо за заподіяною шкодою, схожі на злочинні, проте насправді не є суспільно небезпечними та протиправними, а навіть - суспільно корисними

Такі діяння передбачені розділом VIII КК України як обставини, що виключають злочинність діяння. Виділення таких обставин в окремий розділ чинного КК зумовлене тим, що діяння, вчинені за таких обставин, не тільки не представляють суспільної небезпеки, а й являються суспільно корисними.

Тому діяння, які позбавлені суспільної небезпеки, які хоч і заподіюють шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, не визнаються злочинними. Крім того, ці діяння виступають ефективним засобом попередження суспільно небезпечної поведінки і, особливо, її злочинних проявів, оскільки вони попереджувальне діють на тих осіб, які здатні порушити закон.

В теорії кримінального права виникають суперечки щодо видів обставин, що виключають злочинність діяння. КК України 1960 року невиправдано обмежував їх коло, включаючи лише необхідну оборону, крайню необхідність та затримання злочинця, яке за своїми правовими наслідками прирівнювалось до необхідної оборони.

У чинному КК України окрім вищевказаних обставин, передбачені також уявна оборона (ст. 37), фізичний або психічний примус (ст.40), виконання наказу чи розпорядження (ст.41), діяння, пов'язане з ризиком (ст.42), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43).

В теорії кримінального права до обставин, що виключають злочинність діяння, відносять непереборну силу, випадок (казус), помилку суб'єкта, неправомірну поведінку потерпілого, здійснення свого права, згоду потерпiлого. На думку Ю. В. Баулiна, в цих випадках відсутня об’єктивна або суб’єктивна сторона злочину, а оскiльки один з елементiв складу элочину відсутній, то виключається кримiнальна вiдповiдальнiсть особи. Вiн вважає, що при видiленнi кола обставин, що виключають злочиннiсть дiяння "…слiд керуватися не лише вiдсутнiстю одного iз структурних елементiв складу злочину, але й тим, що це такi вольовi i свiдомi вчинки людини, якi за своїм соцiально-полiтичним змiстом i юридичною характеристикою свiдчили б про вiдсутнiсть злочину в цiлому".

Як вiдомо, злочини як i iншi правопорушення, характеризуються тiсним зв’язком суспiльної небезпеки i протиправностi дiяння. Злочином є передбачене КК України суспiльно небезпечне, винне дiяння (дiя або бездiяльнiсть), вчинене суб’єктом злочину.

Суспiльна небезпека є соцiально-полiтичною характеристикою злочину, а протиправнiсть - юридичне вираження цiєї властивостi. Тому, вiдношення мiж суспiльною небезпекою i його протиправнiстю можна охарактеризувати як спiввiдношення мiж соцiально полiтичним змiстом злочину i його правовою формою.

Тому, в якостi пiдстав, якi виключають злочиннiсть дiяння, можуть виступати такi вчинки людини, якi характеризуються iншим (по вiдношенню до злочину) соцiально-полiтичним змiстом при такiй юридичнiй формi, чи при iншiй, але з одним i тим же змiстом. Такi вчинки можуть вiдрiзнятися вiд злочинiв як змiстом самого дiяння, так i юридичною формою одночасно. Ю.В. Баулiн вважає, що обставини, якi виключають злочиннiсть дiяння, можуть свiдчити про вiдсутнiсть або соцiально-полiтичного змiсту злочину (ступiнь суспiльної небезпеки ) або його юридичної форми (кримiнальна протиправнiсть), або про вiдсутнiсть i одного i другого.

На думку iнших авторiв, фiзичний примус, непереборна сила, виконання законного наказу, заподiяння шкоди неосудним не виключають суспiльно небезпеки дiяння, оскiльки вони втрачають ознаки злочину не в зв’язку з вiдсутнiстю його матерiальної ознаки, а внаслiдок того, що в них не виражасться негативне вiдношення особи до iнтересiв суспiльства.

Так, Г.В. Бушуєв дотримусться тiс точки зору, що такi дiяння хоча i не перестають бути суспiльно небезпечними, проте виключають кримiнальну вiдпоВiдальнiсть особи, яка вчинила таке дiяння, в зв’язку з вiдсутнiстю в ньому одного iз суб’сктивних ознак складу злочину. М.Й. Коржанський обгрунтовує невизнання iнших обставин такими, що виключають злочиннiсть дiяння тим, що вони не передбаченi чинним законодавством, мають iншу юридичну природу i не мають зовнiшньої подiбностi iз злочином.

Роздiл VIII КК України дає вичерпний перелiк обставин, якi виключають злочиннiсть дiяння, а, отже, є правомiрними. До них вiдносяться: необхiдна оборона, уявна оборона, крайня необхiднiсть, затримання особи, яка вчинила злочин, дiяння, пов’язане з ризиком, фiзичний або психiчний примус, виконання наказу або розпорядження, виконання спецiального завдання з попередження чи розкриття злочинної дiяльностi органiзованої групи чи злочинної органiзацiї.

Г.В. Бушуєв вважає, що лише необхiдна оборона, крайня необхiднiсть i дiяння, вчиненi з метою затримання злочинця за своєю правовою природою вiдрiзняються вiд iнших обставин, якi виключають злочиннiсть дiяння, тим, що вони не тiльки формально не є протиправними (не мiстять складу злочину), але й не представляють суспiльної небезпеки (не мiстять матеріальної ознаки злочину). Бiльше того, вони за своєю соцiальною суттю суспiльно кориснi, оскiльки усувають небезпеку, яка загрожус правоохоронюваним iнтересам громадян, iнтересам суспiльства або держави. Цiєї ознаки позбавленi iншi обставини, з наявнiстю яких особа звiльнясться вiд кримiнальної вiдповiдальностi i покарання.

В такому випадку у вчиненому завжди повиннi бути встановленi ознаки вiдповiдного злочину, а потiм, при наявностi, передбачених в законi умов, що характеризують вчинене дiяння чи особу, компетентнi державнi органи вправi, а в випадках, передбачених законнодавством, повиннi звiльнити особу вiд кримiнальної вiдповiдальностi. Таке звiльнення може бути факультативним чи обов’язковим (наприклад, коли минули строки давностi).

Вiднесення до обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi, коли всi цi обставини мають якийсь загальний, притаманний лише їм критерiй. Цей критерiй виявлясться в тому, що вчинене особою за цих умов дiяння, зовнiшньо подiбне до злочину, не тiльки не може бути визнано суспiльно небезпечним i протиправним, але, навпаки, є суспiльно корисним i правомiрним, оскiльки сприяє охоронi правопорядку чи правильному здiйсненню функцiй державних органiв, суспiльно корисної дiяльностi. Тому суспільна кориснiсть i правомiрнiсть вчиненого -- це ознака, яка дозволяє вiднести те чи iнше дiяння в групу обставин, що виключають злочиннiсть дiяння.

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння, характеризуються спiльними ознаками. Перша з цих ознак полягає в тому, що дiяння являють собою свідомі і вольовi вчинки людини у формi дії або бездiяльностi Так, однi дiяння можуть вчинятися лише шляхом активної поведiнки. Це необхiдна оборона, уявна оборона, крайня необхiднiсть, затримання особи, яка вчинила злочин. Iншi дiяння можуть бути вчиненi як шляхом дiй, так i бездiяльностi.

Подiбнi дiяння можуть бути виправданi лише в тому разi, якщо вони викликаються винятковими подiями, процесами або дiями людей, тобто певними пiдставами, якi i обгрунтовують необхiднiсть здiйснення вчинку, пов’язаного iз заподiянням шкоди. Так, iз вказiвки закону на те, що необхiдна оборона можлива проти суспiльно небезпечного дiяння, випливає, що вона недопустима проти дiй осiб, якi не є суспiльно небезпечними.

Крайня необхiднiсть виражається в заподiяннi шкоди рiзним правоохоронюваним iнтересам, тому її пiдставою виступас небезпека, що загрожує, яку неможливо усунути за допомогою iнших засобiв.

Друга ознака обставин, що виключають злочиннiсть дiяння - це зовнiшня схожiсть фактичних, видимих ознак здiйсненого вчинку i вiдповiдного злочину. Так, позбавлення життя при необхiднiй оборонi зовнiшньо подiбне до вбивства, застосування зброї працiвником мiлiцiї при затриманнi злочинця як перевищення влади.

Суть крайньої необхідності, на думку С.А. Домахiна, заключається в такий діяльності громадянина, яка спрямована на охорону прав та інтересів особи, суспільства, держави, хоч i шляхом порушення інших охоронюваних законом інтересів, проте менш важливих. При затриманні особи, яка вчинила злочин, шкода заподіюється з метою затримати злочинця, щоб не дати йому можливості ухилитися від слідства i суду.

Шкода, заподіяна злочинцю при затриманні, виступає як засіб відвернення небезпеки, яка загрожує об’єкту, який підлягає захисту, i питання про шкідливість чи корисність дій, якi використовуються з метою затримання злочинця, може бути вирішене тільки виходячи iз співвідношення цінностей інтересів, що захищаються та інтересів, що порушуються.

Про те, що діяння підпадає пiд ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, можна говорити, якщо: дiя чи бездіяльність особи спрямована проти об’єкта кримінальної охорони; вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об’єктивної сторони того чи іншого складу злочину; це дiяння вчинила особа, яка здатна бути суб’єктом цього злочину. І тільки в тому випадку, коли вчинене діяння зовнішньо збігається з тим чи iншим злочином, можна говорити про обставини, що виключають злочинність діяння.

Третя ознака обставин, що виключають злочинність діяння, полягає в тому, що вони носять незлочинний характер, їм властива правомірність

заподiяння шкоди. Така правомірність ґрунтується на вiдповiдностi здійсненого вчинку, насамперед, приписам КК України а також нормам іншого законодавства - адмiнiстративного, трудового, цивiльного.

Дiяння, пов’язанi з ризиком також є суспiльно корисними, оскiльки вони спрямованi на досягнення значної суспiльно корисної мети навiть при усвiдомленнi особою допустимостi настання небезпечних наслiдкiв у процесi їх професiйної дiяльностi. Виконання наказу чи розпорядження також може бути суспiльно корисним, але лише в таких випадках, коли такий наказ або розпорядження с законними, тобто такими, що входять до повноважень осiб, що їх видають, виданi в належному порядку, виданi вiдповiдною особою.

На думку iнших авторiв, характерними ознаками обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, є:

• те, що дiї за наявностi таких обставин вчиняються з метою вiдвернути небезпеку заподiяння тяжкої шкоди правоохоронюваним об’сктам;

• те, що таке вiдвернення вчиняється в одному випадку шляхом заподiяння шкоди тому, хто умисно вчиняс злочин, в iншому шляхом спричинення шкоди одним цiнностям, що охороняються законом, для вiдвернення небезпечної шкоди, що загрожус iншим, бiльш важливим суспiльним цiнностям;

• те, що дiї, вчиненi за вищевказаних обставин, мають зовнiшню схожiсть з дiями та їх наслiдками, зазначеними в нормах кримiнального закону, як такi, що входять до певного складу злочину;

• те, що такi дiї за наявностi обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, визнаються правомiрними.

Немає в теорiї кримiнального права i єдностi щодо поняття обставин, що виключають злочиннiсть дiяння. Однi автори вважають, що це передбаченi кримiнальним, а також iншим законодавством i ззовнi схожi зi злочинами суспiльно кориснi (соцiально прийнятнi) i правомiрнi вчинки, якi здiйсненi за наявностi певних пiдстав i виключають суспiльну небезпечнiсть i протиправнiсть дiяння, а тим самим i кримiнальну вiдповiдальнiсть особи за заподiяну шкоду.

Iншi автори пiд обставинами, що виключають злочиннiсть дiяння, розумiють дiяння, якi за своїми зовнiшнiми ознаками мають схожiсть з дiяннями, передбаченими кримiнальним законом як злочин, i якi за певних умов вважаються правомiрними.

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння, можуть бути класифiкованi за рiзними пiдставами, насамперед, в залежностi вiд юридичної форми тих правомiрних вчинкiв, що тiльки iз зовнiшнього боку пiдпадають пiд ознаки злочинiв. Вiдповiдно до цього обставини, що виключають злочинннiсть дiяння, подiляються на три групи:

• здiйснення свого права (необхiдна оборона, крайня необхiднiсть, затримання злочинця, виправданий ризик та iншi види здiйснення суб’єктивного права);

• виконання юридичного обов’язку (виконання закону, виконання наказу, виконання професiйних функцiй та iншi види виконання юридичного обов’язку);

• використання владних повноважень (застосування сили, спецiальних засобiв та зброї, iнших заходiв примушування).

Така класифiкацiя дозволяс зрозумiти юридичну природу тiєї чи iншої обставини, що виключас злочиннiсть дiяння, а так само вирiшувати питання про суб’єктiв вiдповiдних правомiрних вчинкiв. Крiм того, вона дає можливiсть з’ясувати кримiнально-правовi наслiдки при вiдмовi вiд їх здiйснення, а також виявити, чи порушенi умови здiйснення цих вчинкiв, передбаченi законом.

Ю.В. Баулiн пропонує подiлити обставини, що виключають злочиннiсть дiяння на три групи. Перша група об’єднус ситуацiї вчинення особою дiяння з великим ступенем суспiльної небезпеки, яке, однак з якихось причин (в силу прогалини в кримiнальному законi чи вiдмови держави боротися з подiбними дiяннями за допомогою заходiв кримiнальної вiдповiдальностi) не передбачене кримiнальним законом в якостi злочину.

Такi дiяння характеризуються необхiдним з точки зору злочину соцiально-полiтичним змiстом при одночаснiй вiдсутностi належної юридичної форми (кримiнальної протиправностi). Вони можуть бути передбаченi державою в якості іншого, оскільки одного високого ступеня суспiльно небезпеки дiяння ще недостатньо для визнання його злочином - тут потрiбно враховувати весь комплекс пiдстав і принципiв криміналізації дiяння.

Оскiльки розглянута група суспiльно небезпечної поведiнки виключає кримiнальну вiдповiдальнiсть, кримiнально-правову заборону, то такi дiяння, на думку Ю.В. Баулiна, є обставинами, що виключають кримiнальну проти-правнiсть. Друга група обставин охоплюс випадки вчинення особою дiяння, яке формально вiдповiдас ознакам вiдповiдної кримiнально-правової заборони, проте за своїм змiстом або зовсiм позбавлене суспiльнї небезпеки, або, яке досягло лише такого її ступеня, який характерний не для элочину, а для iншого правопорушення, наприклад, адміністративного проступку. В якостi такого кримiнальний закон називас малозначнiсть дiяння, яке містить об’єктивні i суб’єктивнi ознаки вiдповiдного элочину, але в силу малозначностi не являє собою необхiдного ступеню суспiльно небезпеки. В цих випадках вчинене відповідає ознакам вiдповiдної юридичної форми, проте характеризується iншим (в порiвняннi iз злочином) соцiально-полiтичним змiстом - вiдсутнiстю чи невисоким ступенем суспiльно небезпеки.

Такi обставини, на його думку, виключають суспiльну небезнеку злочинного дiяння. До третьої групи обставин, що виключають кримiнальну вiдповiдальнiсть, потрiбно включати такi суспiльно значимi вчинки, якi, зовнiшньо схожi на злочин, характеризуються позитивним соцiально-полiтичним змiстом i вiдповiдають ознакам юридично форми правомiрної поведiнки. Це суспiльно кориснi i правомiрнi вчинки людини, такi як, зокрема, необхiдна оборона, крайня необхiднiсть, виконання службового обов’язку.

Такi вчинки виключають соцiально-полiтичний змiст i юридичну форму не лише злочину, а й будь-якого iншого правопорушення. Тому третя група - це обставини, що виключають i суспiльну небезпеку, i протиправнiсть дiяння.