[Ред.]Концепція

Системний вплив «пастки ліквідності» на економіку характеризується неможливістю впливу на національний дохід за рахунок підвищення пропозиції грошей. Процентна ставка знаходиться на дуже низькому рівні і далі падати вона не буде. Можливе тільки її підвищення. За цих умов власники грошей не мають бажання інвестувати їх. Приріст грошей не направляється на інвестиції, а поглинається спекулятивним попитом, тобто осідає на руках. Оскільки процентна ставка не змінюється, то інвестиції і рівень виробництва залишаються постійними. Механізми ринкового регулювання не забезпечують вихід із цієї ситуації. Необхідний імпульс із-за меж ринкової системи. Цим імпульсом служить бюджетно-фіскальна політика.

З виникненням ліквідної пастки пов'язана небезпека виникнення «інвестиційної пастки», коли попит на інвестиції повністю нееластичний за ставкою відсотка.

22.Рівновага грошового ринку. Побудова кривої LМ.

В основі кривої LM лежить теорія переваги ліквідності Кейнса, яка спирається на припущення, що пропозиція грошей є нееластичною до зміни процентної ставки. Тому в моделі IS–LM крива пропозиції грошей має вигляд вертикальної лінії. Крім того, крива LM будується за припущення, що пропозиція номінальних грошей є незмінною. Враховуємо також, що модель IS–LM спирається на стабільні ціни. За цих умов номінальна і реальна пропозиції грошових запасів (залишків) збігаються.

Попит і пропозицію грошей пов'язує модель грошового ринку. Згідно з короткостроковою моделлю грошового ринку, пропозиція грошей, доход і рівень цін є екзогенними змінними. Пропозиція грошей контролюється центральним банком і фіксована на рівні Мs . У короткостроковому періоді рівень цін не змінюється, тому номінальні та реальні змінні моделі збігаються: М=(М/Р); r=і. Таким чи¬ном, реальна пропозиція грошей фіксована на рівні (М/Р)s і на графіку показана вертикальною лінією. Альтернативну вартість грошей вимірює ставка процента по такому фінансовому активу, як облігації. Попит на гроші L(r) є спадною функцією процентної ставки (r) для даного рівня доходу (Y).

23.Мультиплікаційне розширення депозитів банківською системою.

Пропозиція грошей (Ms) містить в собі готівку поза банківською систе­мою (С) і чекові депозити (D), тобто MS=C+D. Фактично — це аґреґат М1, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові де­позити — зобов'язання комерційних банків.

Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у системі комерційних банків:

•  вкладення небанківським сектором готівкових грошових коштів у комерційні банки;

• купівля комерційними банками або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;

• купівля банківською системою іноземної валюти у небанківського сектора;

•  надання комерційними банками позичок небанківському сектору

економіки.

Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також су­проводжується зростанням депозитів.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто приступні для забезпечення вимог вкладників у будь-

який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (TR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою 100% банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати ЇЇ структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки повинні мати мінімальні обов'язкові резерви (R) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги — встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, —є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів:   Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резер­ вами: E=TR-R.

За системи часткового резервування комерційні банки здатні створюва­ти гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

24.Цілі та інструменти грошово-кредитної політики.

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. Сутність грошово-кредитної політики. У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько – як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку: - пропозиція (маса) грошей; - ставка процента; - валютний курс; - швидкість обігу грошей та ін. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:

економічне зростання;

висока зайнятість населення;

стабільність цін у державі;

рівновага платіжного балансу.

Національний банк України як центральний банк держави щорічно розробляє проект основних напрямків грошово-кредитної політики, які затверджуються Верховною Радою України.

Ці напрямки передбачають:

аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;

основні завдання грошово-кредитної політики;

цільові орієнтири грошово-кредитної політики;

інструменти регулювання грошово-кредитного ринку.

Інструменти грошово-кредитної політики можна також класифікувати, використовуючи такий критерій, як спрямованість впливу, і виділити інструменти загальної спрямованості, тобто ті, що впливають в цілому на весь грошово-кредитний ринок, і селективні інструменти, вплив яких обмежується окремими сегментами грошово-кредитного ринку, окремими суб'єктами ринку або окремими операціями банків тощо. Слід додати, що селективні інструменти, як правило, використовуються для адміністративного впливу на ринок. До таких інструментів відносять:

селективну політику адресного рефінансування комерційних банків;

встановлення для комерційних банків кредитних і депозитних стель;

регламентацію процентної політики комерційних банків у вигляді встановлення обмежень по кредитних і депозитних ставках, по маржі;

обмеження по обсягу і по умовах надання комерційними банками окремих позичок;

залучення коштів комерційних банків на депозити в центральний банк тощо.

Вибір інструментів грошово-кредитної політики і спрямованість їх використання залежать від ринкової кон'юнктури

25.Види грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна (або монетарна) політика - це політика держави, що впливає на кількість грошей в обігу з метою забезпечення стабільності цін, повної зайнятості населення і зростання реального обсягу виробництва. Здійснює монетарну політику Центральний банк.

Вплив на макроекономічні процеси (інфляцію, економічне зростання, безробіття) здійснюється за допомогою грошово-кредитного регулювання.

Зазвичай грошово-кредитна політика ЦБ спрямована на досягнення та збереження фінансової стабілізації, в першу чергу зміцнення курсу національної валюти та забезпечення стійкості платіжного балансу країни.

Грошово-кредитне регулювання - це сукупність конкретних заходів центрального банку, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок та інших показників грошового обігу та ринку позичкових капіталів.

Грошово-кредитна політика є складовою частиною єдиної державної економічної політики. Державна економічна політика повинна передбачати заходи за рішенням проблем в кожному блоці. Центральний банк виконує свою частину - грошово-кредитну політику, він відповідає за її проведення.