1. Особливості макроекономічного аналізу .

При макроекономічному аналізі в національному господарстві виділяють лише чотири економічних суб'єкта: сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор і решта світу (закордон). Кожен з цих секторів являє собою сукупність реальних господарських суб'єктів. Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарські осередки всередині країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Підприємницький сектор являє собою сукупність усіх фірм, що функціонують всередині країни. Їх діяльність зводиться до закупівлі факторів виробництва, продажу виробленої продукції і послуг, підтримки та розвитку виробничої бази

Державний сектор - це всі державні інститути та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які на відміну від благ, вироблених в підприємницькому секторі, дістаються споживачеві безкоштовно, тобто без безпосередньої оплати кожної споживаної їх одиниці.

Сектор закордон включає в себе економічних суб'єктів, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку відбувається через взаємний обмін товарами, капіталом і національними валютами.

2. Предмет макроекономіки, її об'єкти та суб'єкти.

Макроекономіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності.

Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами.

Суб'єкти макроекономіки:

1. Сектор домашніх господарств.

2. Підприємницький сектор.

3. Держава (встановлює інституційні зв`язки).

4. Зовнішній економічний сектор.

3. Методи та функції макроекономіки.

Широке застосування в макроекономіці знаходять кількісні методи, які допомагають йти від відомих фактів до невідомих. При цьому використання цих методів опирається на моделювання макроекономічних процесів.

Аналіз макроекономічної системи на основі моделей проходить із застосуванням генетичного і функціонального підходів:

• національне рахівництво;

• прогностичне моделювання.

(генетичний) аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і які результати досягла. На основі результатів ex post аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.

Аналіз (функціональний) - це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.

М. використовує діалектико-матеріалістичні методи, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші.

Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Функціональне призначення М. випливає із її предмету. До основних функцій М. слід віднести:

• теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів);

• виховну (виховання макроекономічного мислення);

• прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи);

• практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей);

• методологічну (М. як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

4. Історія розвитку макродосліджень.

Меркантилі́зм (фр. mercantile — торговець, від лат. mercari — торгувати) — в широкому розумінні — переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими. В більш вузькому, конкретному значенні — торгова та фінансова політика абсолютистських держав 16-18 ст. та відповідна ідеологія.

Фізіокра́ти (грец. Φυσιοκράτες) — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції.

Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, обмежившись лише сільським господарством. У Франції до останньої треті XVIII століття зберігався феодальний лад, що, можливо, вплинуло на погляди школи

Класична політична економія - економічне протягом кінця XVIII - початку XIX століття, покликане для вирішення проблем вільного приватного підприємництва. Класична політична економія надала економічній теорії справді науковий характер. По-перше, вона відкрила реальне джерело багатства суспільства - процес виробництва. По-друге, політична економія стала досліджувати господарську діяльність як систему, що охоплює виробництво, розподіл, обмін і споживання послуг і благ. По-третє, ця наука не обмежилася описом явищ (наприклад, обміну товарів на гроші) і перейшла до виявлення їхньої сутності та законів розвитку.

Пролетарская политическая экономия

Спираючись на вищі досягнення класичної школи політичної економії, німецький мислитель-енциклопедист К. Маркс (1818-1883) створив теорію наукового комунізму. З його ім'ям пов'язана спроба побудувати суспільство без приватної власності на засоби виробництва, спираючись на економіку державного типу, регульовану з центру. Головна праця К. Маркса - «Капітал» (1868), який зробив його одним з найвидатніших економістів світу. Ф. Енгельс називав «Капітал» «біблією робітничого класу». Незважаючи на складну мову і деякі невідповідності окремих положень теорії життя (на які вказував ще і Ф. Енгельс), цей твір можна віднести до шедеврів німецької науки. Головні досягнення К. Маркса: він відкрив закони розвитку капіталізму, створив вчення про двоїстий характер праці,. Вчення про додаткової вартості, показав історично минущий характер капіталізму, сутність абсолютної ренти.азвітія.

5. Розвиток систем національного рахівництва.

Три етапи розвитку систем макроекономічних показників.

1-й етап	30-і - початок 50-х рр.	У колишньому СРСР склалась і закріпилася система статистичного обліку у формі БНГ
2-й етап	50-60-і роки.	У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників: o СНР - в капіталістичних країнах, o БНГ - в соціалістичних країнах
3-й етап	70-і роки. - до ц.ч.	Практично всі країни світу переходять до використання СНР

6. Принципи та елементи СНР.

До основних принципів побудови Системи національних рахунків належать такі:

• будь-яка праця, що приносить дохід, вважається продуктивною. Тобто в межах Системи національних рахунків враховується валовий продукт країни, що створюється у в сфері матеріального виробництва і в сфері послуг:

• економіка розглядається як складний механізм взаємозв'язаних грошових і товарних потоків, представлених доходами та видатками країни. Вартість товарів і послуг створюється факторами виробництва, зокрема працею, землею, природними ресурсами, капіталом і підприємницькою діяльністю, що виступають як витрати.

• рівність між доходами та витратами, що пояснює найважливіші аспекти економічного розвитку — виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства країни.

СНР структурно складається з логічно послідовної інтегрованої сукупності макроекономічних рахунків, балансових відомостей і таблиць, стандартизованих щодо концепцій, визначень, конвенцій і правил обліку.

7. Основні показники СНР: методи їх обчислення.

Валовий національний продукт= валовий внутрышный продукт+первины доходи одержаны з-за кордону – первинны доходи, переданны ха коржон валовой національний наявний дохід= валовий національний продукт одержаны з-за кордону + поточні трансферти – поточні трансферти переданны ха коржон

Чистий внутрішній продукт = валовий внутрішній продукт – амортизаційні відрахування

Національний дохід = чистий внутрішній продукт – чисті непрямі податки

8. Роль цін в обчисленні макропоказників.

Роль цін в обчисленні макроекономічних показників При аналізі макроекономічних процесів виникає необхідність порівнювати ВВП (ВНП) різних років. Це можливо за умови, що ціни є незмінними. Але насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються. Для нівелювання цінового фактору в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реаль-ний. Реальний ВВП (ВВПР) вимірюється вартістю виробленого продукту за різні роки, яка виражена у постійних цінах базового року. Розрахунки ВВПР передбачають обчислення рівня цін за допомогою індексу цін. Індекс цін відображає співвідношення між сукупною ціною визначеного набору то-варів і послуг для певного періоду часу й сукупною ціною ідентичної групи това-рів (послуг) у базовому періоді. Існує багато різновидів індексу цін: індекс спо-живчих цін (ІСЦ), індекс цін ВВП (ІцВВП або дефлятор ВВП) та інші.