ЛЕКСИКОГРАФІЯ
Тернопіль
2012
ЛЕКСИКОГРАФІЯ
Тернопіль
2012
ББК 81.2Укр – 923
Міц А. В.
М56 Лексикографія. Новий довідник /А. В. Міц. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2012. – 36 с.
ІSBN 321-952-432-342-6
Довідник подає найважливіші відомості про лексикографію, її розвиток та основні типи словників. Теоретичні відомості проілюстровано прикладами. Наприкінці уміщені завдання і схеми, що сприятимуть кращому засвоєнню матеріалу.
Довідник розрахований на широке коло користувачів: учнів, студентів, вчителів української мови та всіх, хто вивчає українську мову і послуговується нею у повсякденному житті.
ІSBN 321-952-432-342-6 ББК 81.2Укр – 923
Міц А.В., 2012
Зміст
1. Поняття про лексикографію ……………………………………………
2. Розвиток лексикографії в Україні ……………………………………
3. Лексикографічні праці . Словники та енциклопедії……………………………………………… ……………
4. Практичні завдання………………………………………………… 5. Схеми ………………………………….
Поняття
про лексикографію
Не бійтесь заглядати у словник -
Це пишний яр, а не сумне провалля.
Збирайте, як дбайливий садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
М. Рильський
Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах – так багато відкрив мені цей блискучий твір.
Григір Тютюнник
Словники - музеї слів, у них місце і для старого, і для нового слова знайдеться.
С. Пушик
Це всесвіт в алфавітному порядку! Це книга книг.
Він вбирає в себе всі інші книги, треба лише вміти їх вилучати з нього.
Анатоль Франс
Лексикографія (грец. λεξικογραφία, від λεξικόν — словник і γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.
Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів.
Розвиток лексикографії в Україні
Словникарство в Україні виникло з практичних потреб – для тлумачення незрозумілих слів у релігійних текстах. Ще за часів Київської Русі укладали рукописні списки слів, так звані азбуковники, у яких пояснювалися біблійні власні назви та деякі старослов’янські слова , перекладалися греко – візантійські тлумачення власних назв.
Розвиток лексикографії в Україні умовно поділяють на чотири етапи.
Перший етап ( староукраїнський ) розвитку лексикографії в Україні
Він охоплює кінець XVI – XVII ст. Цей період в Україні був епохою бурхливого культурно – просвітницького руху, розвитку друкарства, науки та літератури. Тоді відкривалися братські школи, вищі школи, зокрема Острозька академія, що стали центрами просвіти. Це сприяло активізації наукових досліджень, у тому числі й роботі у галузі лексикографії.
Упродовж XIV— XVII ст. активно розвивається в Україні глосографія. Перший церковнослов’янський український словник невідомого автора «Лексисъ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х років XVI ст., залишився в рукописі) складено із загальних церковнослов’янських слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикографічні праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутрішнє абеткування не витримано), імена введено у формі називного відмінка однини. Багато слів подано не в вихідних формах.
Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда. Етапним в історії української лексикографії став перший друкований словник — «Лексисъ сирчь реченія въкратце собранъны и из словенского языка на простый рускій діялекть истолъкованы» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596). У пам’ятці — 1061 словникова стаття. У реєстрі — церковнослов’янські слова, перекладені староукраїнською літературною мовою, тому ця праця була першою спробою нормалізації лексичного складу двох мов.
У «Лексисі...» уперше використано екземпліфікацію (приклади в тексті), застосовано паспортизацію, з якої видно, що реєстрові слова взято з церковнослов’янських книг Біблії і творів православної патристики. Вокабули розміщено за абеткою, яка нерідко порушується у зв’язку з прагненням автора розробляти поряд зі словом його деривати. Технічний засіб розмежування реєстру й перекладу — кома — дуже невиразний, бо часто застосовується й між словами в перекладній частині. Багатозначні вокабули й лексеми з відтінками в значенні Лаврентій Зизаній передає кількома еквівалентами, часом виділяючи значення й відтінки за допомогою індикаторів «и тыж», «албо», «или», «и» та інші. Іноді дається поглиблене пояснення розкриттям етимології реєстрового слова, зіставленням слов’ян, лексем з грецькими та латинськими.
Неоціненне значення в історії української лексикографії мав «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памви Беринди, що вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври 1627 (Друге видання — 1653, у Кутейнській друкарні під Оршею в Білорусі).
Тематично книга розділена на дві частини: Перша частина: «Лексиконъ» — диференційний церковнослов’янсько-український словник; Друга частина: «...Имена свойственная» — зібрання тлумачень власних назв (імен, топонімів) та перекладів апелятивів неслов’янського походження. У словнику майже 7 000 статей, у тому числі близько 1400 онімів.
Памва Беринда найповніше в староукраїнській лексикографії здійснив екземпліфікацію і точну паспортизацію вокабул. Перекладна частина праці Памви Беринди — одне з найбагатших зібрань української лексики кінця XVI — початку XVIІ ст. Переклади зроблено загальнонародними чи літературними відповідниками. Ряд статей у «Лексиконі» мають характер енциклопедичних. Автор нерідко пояснює слова, особливо іншомовні, розкриваючи їхню етимологію. Зібрання етимології біблійних онімів у «Лексиконі...» — одне з найбільших у європейській лінгвістиці XVIІ ст. Уперше в українській лексикографії Памва Беринда вказує на метафоричне й образне вживання слова за допомогою позначок «переноснЂ», «инорЂчнЂ», «метафор» тощо. Застосовуючи орфографічні норми Мелетія Смотрицького, він сприяв правописній стабілізації староукраїнської літературної мови.
«Лексиконъ...» Памви Беринди — найвище досягнення української лексикографії старої доби.
Значним явищем в українській лексикографії була анонімна рукописна праця середини XVIІ ст. «Синоніма славеноросская» — перший український словник активного типу (тобто з українським реєстром), українсько-церковнослов’янський лексикон, укладений на Наддніпрянщині. Це зворотна переробка «Лексикона...» Памви Беринди, головним чином першої його частини. На основі кількох статей книги автор укладав одну статтю чи навпаки — на основі однієї статті «Лексикона...» — кілька нових. У «Синонімі...» близько 30 вокабул не перекладено, отже, праця не завершена. У реєстрі пам’ятки близько 5 000 вокабул, розміщених за абеткою у прийнятих в староукраїнській лексикографії вихідних формах. Вокабули не відокремлені від перекладу розділ, знаками, ремарок немає.
Наступний етап у розвитку староукраїнської лексикографії тісно пов’язаний з творчістю Єпіфанія Славинецького, який у кінці 30-х — на початку 40-х рр. XVIІ ст. під час роботи в Київському колегіумі уклав «Лексиконъ латинскій»(латинсько-церковнослов’янський словник). Його реєстр базується на праці італійського лексикографа епохи Відродження А. Калепіно. Звідси взято й граматичні та інші ремарки.
«Лексиконъ латинскій» — найбільша лексикографічна праця, створена в Україні за минулі століття, яка налічує 27 000 статей. Обравши для перекладу церковнослов’янську мову свого часу , автор наочно довів, що її можливості не менші, ніж можливості латинської мови. У тих випадках, коли вокабули не мали еквівалентів у звичайній церковнослов’янській мові, Єпіфаній Славинецький наводив відповідники з рідної української, створював нові слова за українськими й церковнослов’янськими зразками, кальки, залучав запозичення. Перекладну частину дуже збагатили українські лексичні еквіваленти й тлумачення, вміщені іноді поряд із церковнослов’янськими. Велика кількість реєстрових слів, особливо з побуту, сфери матеріальної культури, медицини, зоології, географії, яка перекладена тільки українськими еквівалентами. Хоч «Лексиконъ латинскій» залишився в рукописах, списках (найдавніший датовано 1642), він став базою для створення нових вітчизняних і зарубіжних словників. У кінці 40-х років XVIІ ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали «Лексиконъ словено-латинскій» (первісний список датується 1650) — церковнослов’янсько-латинський словник, який вміщував близько 7 500 статей. Автори використали також польський латинсько-грецький словник польського філолога Г. Кнапського. У реєстрі «Лексикона...» Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало української лексики.
Другий етап розвитку лексикографії в Україні
Він розпочався наприкінці XVIII ст., зі створенням словників нової української літературної мови, і тривав до кінця XIX ст. Спочатку укладали невеликі перекладні українсько – російські словники – додатки до різних текстів, писаних українською мовою. Наприклад, до «Енеїди» Івана Котляревського Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніє Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ» (1798), що містило 972 слова. У ньому подано чимало й таких специфічно українських слів, яких немає в «Енеїді.
Практика диференційних словничків-додатків до українських видань у першій половині ХІХ ст. набуває значного поширення. У світ виходять: «Словарь малороссійского языка» (218 слів) при «Опыте собранія старинных малороссійскихъ пЂсней» М. Цертелєва (1819), «Словарь» (понад 500 слів) при збірці «Малороссійскія пЂсни» Максима Максимовича (1827), «Объяснительный словарь» (близько 450 слів) при першому виданні «Наталки Полтавки» І. Котляревського в «Украинском сборнике» (1838), «Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій» (260 слів) при виданні «Думки и пЂсни та шче дешчо» А. Могили (Амвросія Метлинського, 1839), «Словник малозрозумілих слів руських», доданий П. Жеготою до другого тому його збірки «Пісні руського народу в Галичині» (1840) тощо. Такі словнички під назвою «Объясненіе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ» додавалися до кожного номера журналу «Основа» (1861 — 62).
Диференційні словнички-додатки відігравали допоміжну роль. Розвиток української літератури і культури вимагав створення докладного загального українського словника. Тому й на Наддністрянщині з початку ХІХ ст. значно активізується лексикографічна робота: укладанням перекладних — переважно українсько-російських, українсько-польських, німецько-українських словників займаються не тільки філологи, а й письменники, історики, вчителі, громадські діячі.
У Петербурзі над новим словником української мови працює О.Павловський. І. Вагилевич на початку 30-х років за зразком відомого сербського німецько-латинського словника В. Караджича опрацьовує великий українсько-польський та німецько-латинський словники, а після того ще й український німецько-латинський словники. Водночас на Прилуччині працює над українсько-російським словником П. Білецький-Носенко, а в Курську, потім Полтаві над аналогічним словником — Л. Боровиковський (1806 — 89).
Над великим українським словником трудився вчитель І. Лаврівський (1778 — 1843), а над німецько-українським словником — Ю. Лаврівський (1821 — 73) . Проте весь цей доробок з різних причин залишився в рукописах. Досі з нього опублікували лише «Словарь малороссійскаго нарЂчія» О. Павловського (1826) та «Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1966). З другої половини ХІХ ст. з’являються загальномовні українські словники середнього обсягу. Першим з них був «Словарь малорусскаго нарЂчія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; близько 6000 слів). Потім «Словарь малороссійскихь идіомовъ» М.Закревського (1861, 11 127 слів). Для сприяння культурного розвитку в Галичині О. Партацький у 1867 році видав двотомний «Німецко-руский словарь», у якому близько 30 000 німецьких слів пояснено одним чи кількома українськими відповідниками, серед яких значна кількість західноукраїнських діалектизмів, кальок з німецької, особливо у галузі наук. У передмові до першого тому подано коротку характеристику найважливіших фонетичних та морфологічних рис української мови. У 1873 вийшла «Словниця української мови» Ф. Піскунова, у реєстрі якої близько 8 000 слів. Реєстр другого видання цього словника під назвою «Сповнюсь живої народної, пісьменної і актової мови руськихъ югівщанъ Російської і Австрійско-Венґерської цесарії» (1882) розширено до 15 000 слів переважно за рахунок «актової мови», взятих із словника М. Закревського.
Першим російсько-українським словником був «Опыть русско-украинскаго словаря» М. Левченка (1874, 7600 слів). Цей словник зіграв важливу роль у культурному житті українського народу.
Л. Чопей у Будапешті опублікував «Русько-мадярский словарь» (1883), реєстр якого становив близько 20 000 слів, значна частина яких — діалектизми переважно центральних районів Закарпаття. Цей словник був першим джерелом інформації про закарпатсько-українські говори.
Цінним надбанням української лексикографії і взагалі української культури став «Малоруско-німецкий словар» Є. Желехівського і С. Недільського (томи 1 - 2, 1885 — 86). У ньому широко представлено як зафіксована в художній літературі діалектна лексика (понад 64 000 слів). Українські слова передаються пристосованим до західноукраїнських умов правописом П. Куліша. Словник
Є. Желехівського і С. Недільського не втратив свого наукового значення досі. У 1982 в Мюнхені О. Горбач перевидав його в трьох частинах. Серед лексикографічних праць ХІХ ст. певне місце займають словники церковнослов’янської мови: «Приручний словарь славено-польський ілі собраніє реченій славенских в кнігах церковних, на язик польскій толкованих», «Церковний словарець до поясненя часто употребляемых слів в священних книгах церковних» В. Чернецького (1889). «Дитяча мова» представлена в словничках «Еще о детских словах» І. Новицького («Основа», 186; 37 слів), «Дітські слова в українській мові» Івана Яковича Франка («Світ», 1881; 61 слово).
Третій етап розвитку лексикографії в Україні
Він припадає на XX ст.( до 1991 р.). Перший етап (1917р. — поч. 30-х років ) характеризується активним розвитком лексикографії за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато надруковано у 1918 році та в часи українізації), зумовленим становленням української державності і виходом української мови на державний рівень. Проте словники, що з’являються в цей час, неоднакові за науковим рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, — перекладні російсько-українські і рідше українсько-російські, здебільшого спрямовані на задоволення практичних потреб соціального і виробничого життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з’явилося термінологічних словників.
Прагненням відшукати і максимально повно подати народну, українську лексику (звідси, зокрема, насичення української частини статті в перекладних словниках не тільки синонімічними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разі потреби, створювати слова з морфем української мови, а не запозичати з іншої мови.
Основну лексикографічну роботу проводили такі організації та установи, як Комісія для складання словника української живої мови при УАН (у складі А. Кримського, В. Ганцова, Г. Голоскевича,
М. Грінченка, А. Ніковського) та Товариство шкільної освіти в Києві (1917).
Найважливішими словниками цього часу були:
а)перекладні загальномовні українсько-російські словники: «Словник української мови» Д. Яворницького (том 1, 1920, близько 8200 слів), який був задуманий як доповнення до «Словаря...» за редакцією
Б. Грінченка і містив тільки ті слова, яких у ньому не було або вони мали інше значення ;
б)перекладні загальномовні російсько-українські словники: «Російсько-український словник» С. Іваницького і Ф. Шумлянського (томи 1 — 2, 1918, близько 35 000 слів), який кілька разів перевидавався; «Практичний російсько-український словник» М. Йогансена, М. Наконечного, К. Німчинова і Б. Ткаченка (1926);
Незважаючи на певну недоопрацьованість української частини словника щодо адекватності перекладу та нормативності вживання, він залишається багатим зібранням української лексики, а за обсягом української синоніміки значною мірою компенсував відсутність синонімічного словника. Вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова, Г. Сабалдиря та інших. У 1925 році було перевидано словник М. Уманця і А. Спілки;
в) термінологічні і галузеві словники, переважно російсько-українські (за П. Горецьким вийшло 83 термінологічні словники) — медичні термінології (укладачі О. Курило, М. Галин, О. Корчак-Чепурківський, В. Кисельов); природничі (X. Полонський ); ботанічні (О. Яната і Н. Осадца, В. Вовчанецький і Я. Лепченко ); зоологічні (М. Шарлемань); хімічні (О. Курило, С. Зенкевич); фізичні (О. Курило, В. Фаворський, Г. Холодний); геологічні (П.А. Тутковський, П. Василенко); технічні, механічні, будівельні (В. Дубровський, Т. Секунда, М. і Л. Дармороси, К. Туркало, І. Шелудько,
Т. Садовський,); математичні (Ф. Калинович); юридичні (О. Курило, В. Леонтович і О. Єфимов ); ділової мови (Є. Лінкевич); військової справи (В. Євтимович, С. і О. Якубські); шкільництва (П. Горецький).
г) з-поміж інших типів словників виділяються «Історичний словник українського язика» за редакцією Є. Тимченка (1930 – 1932); «Німецько-український словник» І. Шаровольського (1927, близько 20 000 слів), правописні словники (Г. Голоскевич, Г. Сабалдир, О. Ізюмов), кілька словників іншомовних слів (3. Пиптенко, Г. Бойків). Другий етап охоплює період з 1933 до середини 50-х років і характеризується помітним звуженням словникарської роботи (зокрема, у зв’язку зі згортанням українізації, репресіями проти українських мовознавців), а також значним уніфікуванням української лексики в словниках. Це діялося насамперед унаслідок розгорнутої кампанії боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» та «шкідництвом на мовному фронті» і відповідних офіційних настанов «не вносити штучної відмежованості української мови від російської». Словники української мови стали вже розумітися як лексикони не національної мови в цілому, а вужче — тільки нормалізованої літературної мови. Особливо помітні відмінності від попередніх років сталися в термінології. У 1934 — 1935рр. для «виправлення» справи випущено термінологічні бюлетені (медичний, математичний, ботанічний, фізичний, виробничий), а для школи — кілька невеликих російсько-українських галузевих словників.
Основні загальномовні словники цього періоду: «Російсько-український словник» (1937, близько 45 000 слів; укладачі
С. Василевський, Є. Рудницький), орієнтований на «найуживанішу і найпотрібнішу» лексику обох мов. Такої ж назви словник 1948 за редакцією М. Калиновича та участю Л. Булаховського і
М. Рильського, значно повніший за обсягом (близько 80 000). У цих словниках закладено основні лексичні норми тодішньої і пізнішої української літературної мови, які здебільшого чинні й донині, за винятком низки явних русизмів.
Третій етап розвитку лексикографії (кінець 50-х — кінець 80-х pp.) характеризується значним розширенням словникарської роботи і появою ряду як традиційних для української лексикографії, так і нових типів словників, а також певним послабленням ідеологічного тиску на неї.
Найважливіші словники цього часу:
а) перекладні загальномовні: «Українсько-російський словник» за редакцією І. Кириченка (томи 1 — 6, 1953 — 63) — найповніший до 70-х pоків словник української мови (близько 122 000 слів), з великим ілюстративним матеріалом (проте наявність у ньому явних русизмів, таких, як кумушка, нашенський, получати, трепло та інші, свідчить, що його укладачі ще не повністю позбулися практики попередніх років); «Українсько-російський словник» (перше видання 1964, близько 65 000 слів); «Українсько-англійський словник» М. Подвезька (1957, близько 60 000 слів) і «Польсько-український словник» за редакцією Л. Гумецької (томи 1 — 2, 1958 — 60, близько 100 000 слів); «Німецько-український словник» В. Лещинської (1959, близько 50 000 слів); «Французько-український словник» (1955) і «Українсько-французький словник» (1963) О. Андрієвської і Л. Яворської (кожен близько 50 000 слів); «Російсько-український словник» (томи 1 — 3, перше видання,1968) — один з найповніших і найдокладніших російсько-іншомовних словників (близько 120 000 слів); «Англо-український словник» М. Подвезька і М. Балли (1974, близько 65 000 слів); «Болгарсько-український словник» І. Стоянова і О. Чмир (1983, 43 000 слів); «Чесько-український словник» (1988 — 89, близько 80 000 слів);
б) тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970 — 80) — найповніший і найдокладніший на сьогодні словник української мови (понад 134000 слів);
в) термінологічні словники — переважно російсько-українські. З 1959 по 1970 роки видано близько 30 галузей російсько-українських словників, серед яких виділяються «Російсько-український технічний словник» (1961, 80 000 слів-термінів) і «Російсько-український сільськогосподарський словник» (1963, понад 32 000 слів). З одномовних термінологічних словників та енциклопедій передусім слід назвати «Енциклопедію кібернетики» в двох томах (близько 1800 термінів), видану головною редакцією УРЕ в 1973 році;
г) фразеологічні словники: у 1960 — 80-х роках вийшло кілька словників — як одномовних (Н. Батюк, Г. Удовиченка. Найповніший з них «Фразеологічний словник української мови», (1993, близько 10 000 одиниць), так і перекладних (російсько-українських І. Виргана і М. Пилинської, українсько-російських і російсько-українських І. Олійника і М. Сидоренка, англо-українських К. Баранцева, німецько-українських В. Гаврися і О. Пророченко), а також кілька великих збірок українських прислів’їв та приказок;
ґ) діалектні словники, укладання яких активізувалося з 50-х років. Вийшли словник полтавських говірок В. Ващенка, поліських —
П. Лисенка, бойківських — М. Онишкевича;
д) історичні та етимологічні словники: «Словник староукраїнської мови ХІV — XV ст.» (1977 — 78). В ІМ НАН України триває робота над «Етимологічним словником української мови» в 7 томах (опубліковано томи 1 — 3; 1982 — 89);
е) власних назв : «Словник власних імен людей» (кілька видань за редакцією С. Левченка); словник-довідник «Власні імена людей»
Л. Скрипник і Н. Дзятківської (1986); «Довідник українських прізвищ» Ю. Редька (1969); «Словник українських псевдонімів і криптонімів» О. Дея (1969); «Словник гідронімів України» (1979); «Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі» (1985);
є) орфографічні і орфоепічні словники: «Орфографічний словник української мови» С. Головащука, Т. Зайцевої, І. Назарової, М. Пещак, В. Русанівського (1975, 1976; близько 114 000 слів), створені на основі другого видання «Українського правопису»; «Словник наголосів» (1959, 1964) та «Орфоепічний словник» М. Погрібного (1984); «Українська літературна вимова і наголос» (М. Жовтобрюх, 1973), словники-довідники з культури мови
ж) словники, що відображають системні відношення в лексиці: словники синонімів А. Багмета, П. Деркача, фразеологічних синонімів — М. Коломійця і Є. Регушевського, найповніший з них — «Словник синонімів української мови» у двох томах; «Словник антонімів»
Л. Полюги (1979); «Словник паронімів української мови»
Д. Гринчишина і О. Сербенської (1986);
Четвертий етап розвитку лексикографії в Україні
Цей етап характеризується активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави та помітною відсутністю єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів. З одного боку, безпосередньо продовжується лексикографічна практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінологічних словників кінця 50-х — початку 60-х років і видано кілька нових без належної ревізії лексичних норм української мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій укр. словникарства кінця ХІХ ст. — першої третини ХХ ст. (з униканням іншомовних слів, посиленою увагою до народної лексики, «куванням» слів) та правопису 1928 року. Найбільшого суспільного резонансу в цьому плані набув «Російсько-український медичний словник» О. Мусія, С. Нечаєва, О. Соколюка, С. Гаврилюка (1991, з кількома перевиданнями), де з кількох пропонованих українських відповідників на останньому місці подається той, що вважався досі найприйнятнішим або й єдиним. Лексико-нормативні і правописні розходження посилюються також у зв’язку з перевиданням словників 1920-х років(«Практичний російсько-українських словник» О. Ізюмова, два перевидання словника «Фразеологія ділової мови» В. Підмогильного і Є. Плужника, «Правописний словник» Г. Голоскевича) та виданням словників авторів з української діаспори («Практичний словник синонімів української мови» та «Російсько-український словник складної лексики» С. Караванського, США).
У кількісному плані переважають:
а) перекладні, загальномовні та термінологічні словники. Зокрема, «Російсько-український словник наукової термінології» в трьох томах («Суспільні науки», 1994; «Біологія, хімія, медицина», 1996; «Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос», 1998);
б) термінологічні і галузеві словники окремих авторів; «Англо-український словник» М. Балли (1996, близько 120 000 слів);
в) орфографічні словники: «Орфографічний словник української мови» С. Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (1994, близько 120 000 слів);
г) словники народної мови: «Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини» В. Чабаненка (1992); «Словник стійких народних порівнянь» О. Юрченка і А. Івченка. У 1993 році вийшов «Фразеологічний словник української мови» в 2 томах (1999).У 1996 -1997рр. з’явилися три різні перевидання «Словаря української мови» за редекцією Б. Грінченка. Розпочалося видання «Словника української мови XVI - першої половини XVII ст.» що укладається в Інституті українознавства НАН України у Львові. Вийшов «Словник синонімів української мови» (1999-2000).
За роки незалежності в Україні з’явився новий тип лексикографічної продукції – електронні словники. Найвідомішими із них є інтегрована лексикографічна система “Словники України ”. Українським мовно-інформаційним фондом НАН України розроблено також варіант лексикографічної комп’ютерної системи тлумачного словника української мови, здатної до еволюції, відстеження в реальному часі розвитку мови, до збагачення новими мовними фактами. Вже нині функціонує в експериментальному режимі Український лінгвістичний портал.
Лексикографічні праці
Словники та енциклопедії
Для того щоб засвоїти норми української літературної мови, оволодіти українською лексикою, уміти користуватися стилістичним багатством мови, потрібно систематично читати найрізноманітнішу літературу — художню, соціально-економічну, наукову тощо. Крім того, необхідно звертатися до словників, які дають певну інформацію щодо особливостей і правил використання мовних засобів.
Словники відіграють надзвичайно велику роль у піднесенні культури мови, адже вони радять мовцеві, як правильно, як краще висловити свою думку. М. Рильський слушно зазначав: «Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не мала потреби в словнику, ніколи не заглядала до нього, ніколи ним не користувалась».
Розрізняють словники понятійно-довідкового характеру — енциклопедичні та власне мовні — лінгвістичні (або філологічні).
Енциклопедичний словник містить найважливіші відомості про ту чи ту галузь людських знань, про найважливіші події, явища, про видатних державних та політичних діячів, учених, діячів культури.
У такому словнику розкриваються не слова, а поняття, тому до енциклопедичного словника входять, як правило, іменники (власні і загальні назви).
Енциклопедичні словники можуть включати ілюстрації, карти, схеми, таблиці. Енциклопедичні словники бувають загальними (або універсальними) та галузевими (або спеціальними).
Прикладами загальних енциклопедій в українській мові є УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія), яка вийшла двома виданнями. Перше видання в сімнадцятьох томах (1959 - 1965 рр.). Друге видання вийшло в дванадцятьох томах ( 1977 - 1985 рр.). Обидва видання вийшли українською та російською мовами;
З 1933 р. в Україні зусиллями Наукового товариства ім. Тараса Шевченка та Фонду Енциклопедії Українознавства у Львові почала виходити "Енциклопедія Українознавства. Словникова частина". Це видання (1955 - 1984 рр.), укладене провідними українськими вченими, котрі вимушені були жити й працювати за кордоном. Головний редактор - професор Володимир Кубійович.
"Енциклопедія Українознавства" - невичерпне джерело наукової інформації про матеріальне, культурне й політичне життя українського народу з незапам'ятних часів аж до шістдесятих років ХХ століття.
Спеціальні енциклопедії є зібранням і систематизацією знань, що стосуються певної галузі науки та техніки.
Чітке уявлення про відмінність між енциклопедичним та лінгвістичним словником дає зіставлення двох статей з однаковим заголовним словом —преамбула, рубін.
В «Українській енциклопедії» ці слова пояснюється так:
ПРЕÁмбула (від лат. praeambulus — той, що передує) — вступна частина законодавчого акта, декларації, договору міжнародного та інших важливих актів, у якій викладено обставини та мотиви, що були приводом для видання чи укладення даного акта, його цілі і завдання, а також інші дані загального характеру.
РубÍн (від лат. rubens — червоний) — мінерал класу оксидів і гідроксидів, прозора відміна корунду червоного кольору. Основні родовища рубіну — в Бірмі, Таїланді, Шрі-Ланці. Рубін одержують і штучно. Використовують його як дорогоцінне каміння, в лазерній техніці, при виготовленні точних приладів, годинникових каменів тощо.
«Словник української мови» інформує нас про ці слова по-іншому:
преÁмбула, и, ж.
1. Вступна частина якого-небудь важливого документа — законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій викладено обставини та підстави його проголошення, укладення.
2. жарт. Вступ до чого-небудь. Куди там! Старий... тільки договорював преамбулу. Він аж тремтів, знайшовши вдячного слухача (Ю. Янов., І, 1954, 132); Оцю преамбулу, сказать, Ми пишемо свідомо, — Щоб вам докладно показать, І хто ми є, і що ми (Воскр., З перцем!, 1957, 126).
Рубíн, а, ч.
Коштовний камінь червоного кольору. Прозорий різновид корунду. Прозорі кристали корунду, забарвлені в червоний або синій колір, являють собою дорогоцінне каміння — рубіни і сапфіри (Загальна хімія, 1955); На дні казана лежало дороге намисто: один разок червоних рубінів, другий — синіх, як небо, сапфірів (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 293); Два рубіни блиснули в її вухах, наче дві краплі замерзлого грецького вина (Ільч., Козацьк. Роду.., 1958, 356);
*У порівн. На кожному деревці густо звисали темно-червоні, мов рубіни, вишні (Шиян, Баланда, 1957, 143).
ПРИЩИПУВАТИ, ую, уєш, недок.,
ПРИЩИПНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. В агротехніці — відсікати верхівку пагона, щоб припинити його ріст і посилити приплив поживних речовин до інших органів рослини. Усі пагони, не потрібні для розвитку основних гілок і гілок другого та наступних порядків, прищипують (Колг. енц., II, 1956, 148).
2. Те саме, що прищикувати .
ІЗОЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок. і док. 1. Відокремлюватися від середовища, втрачати зв'язок із ким-, чим-небудь; відособлюватися. Проте, як не вабило Нелю життя в монастирі, як їй не хотілося ізолюватися від Катерини, вона довго не насмілювалася постукати у браму монастиря (Вільде, Сестри.., 1958, 425);
Драма художника Сагайдака [в п'єсі Л. Дмитерка «У золотій рамі»] виникає тому, що художник., ізолювався від життя, від творчих пошуків (Літ. газ., 11.ЇІІ 1959, 3).
2. тільки недок. Пас. до ізолювати. В дитячих будинках або інтернатах хворі діти ізолюються до видужання (Як запоб. заразн. хвор.., 1957, 110^.
ВІДСУДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСУДИТИ, уджу, удиш, док., перех. 1. від кого. Відбирати через суд матеріальні цінності тощо.— Громада присудила [землю], а суд одсудив! (Мирний, II, 1954, 140); [М а р т і а н:] Вона від мене хоче відсудити маєтку половину (Л. Укр., III, 1952, 284); Суд відсудив на користь Генріха стару Глущукову хату (Чорн., Ви- звол. земля, 1959, 45).
2. тільки док., розм. Порадами або обмовами, наклепами розлучити. Одраяли, одсудили, щоб ми в парі не ходили (Сл. Гр.).
Приклади статей «Української енциклопедії»:
БОЯ́Н — славетний давньоруський співець-дружинник XI–XII ст. Складав пісні, де славив подвиги руських князів і воїнів. Уперше Б. згадано у «Слові о полку Ігоревім». Про бояна йдеться в одному з написів XII ст., що зберігся в Софійському соборі в Києві. Образ Б. відтворено в худож. л-рі й мистецтві (О. Пушкін, І. Франко, М. Рильський, В. Васнецов).
ГÉМА — (лат. gemma — дорогоцінний камінь, печатка) — невеликий різьблений камінь з рельєфним, опуклим (див. Камея) або врізаним вглиб (див. Інталія) зображенням. Г. відомі з глибокої давнини як печатки, прикраси. Їх вирізьблювали вручну або на верстаті.
ГЕЛÓН — давнє місто в лісостеповій частині східної Європи. За Геродотом, місто було «дерев’яним» і його оточувала дерев’яна стіна. Питання про місце розташування Г. досі не розв’язане. Деякі дослідники вважають залишками Г. Більське городище.
Серед філологічних словників виділяють словники двомовні і багатомовні (перекладні) та одномовні. Філологічні одномовні словники пояснюють українську лексику з певної точки зору.
До одномовних словників належать: тлумачні, іншомовних слів, орфоепічні, орфографічні, міжслівних зв’язків (синонімічні, антонімічні, омонімічні, паронімічні), фразеологічні, термінологічні, труднощів.
Тлумачні словники мають на меті роз’яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. Найвищим досягненням української лексикографії вважається одинадцятитомний «Словник української мови» (1971–1980). Він включає близько 135 000 слів.
Словникові статті цього словника містять докладну інформацію про значення, граматичні характеристики, стилістичне забарвлення слів, а також приклади використання слів у літературній мові.
У 2001 році побачив світ однотомний «Великий тлумачний словник сучасної української мови», який містить близько 170 тисяч слів і словосполучень. У ньому, крім загальновживаної лексики, подані терміни сучасної науки і техніки, слова, що позначають явища і реалії виробничого, культурного і побутового життя українського народу, а також архаїзми, діалектизми, понижені, жаргонні слова. Словник фіксує слова, які поповнили українську лексику в останнє десятиліття.
У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика.
Приклади
із «Великого тлумачного словника
сучасної української мови»
ПÓХВАТОМ, присл., розм. Поспішно, квапливо. Вона похватом намагалась перевести розмову на іншу тему (Коп., Вибр., 1948. 215).
ПРИКУ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прикупити. Прикуплена земля давала йому право стати поруч з родом (Кач., ІІ. 1958, 11).
Ділови́́тий, -а, -е. Працьовитий і знаючий. // Зайнятий справами; заклопотаний. // Який виражає зайнятість, заклопотаність.
Ділови́тість, -тості, ж. Властивість за знач. діловитий.
Ділови́то. Присл. до ділови́тий.
Ділово́дство, -а, с. Ведення справ канцелярії.
Діло́к, -лка́, ч., зневажл. Той, хто спритно веде справи, перев. комерційні, вдаючись до будь-яких засобів для досягнення мети.
Словники іншомовних слів характеризують слова, запозичені українською мовою з інших мов. У них звичайно дається етимологічна довідка (пояснення походження іншомовного слова) та визначення, як-от:
Приклади із словника іншомовних слів:
БІБЛІОЛО́ГІЯ (від грец. βιβλίον — книга і грец. λόγος — слово) — наука про книгу як явище культури й предмет виробництва.
БІБЛІОМÁНІЯ (від грец. βιβλίον — книга і грец. μανία — безумство, захоплення) — пристрасть збирати книги, головним чином стародруки й рідкісні видання.
БІБЛІОТÁФ (від грец. βιβλίον — книга і грец. ταφος — могила) — «той, хто ховає книги», жартівлива назва власника бібліотеки, який не дозволяє іншим нею користуватися.
БІБЛІОФÍЛ (від грец. βιβλίον — книга і грец. φίλος — друг, прихильник) — той, хто любить, цінує й збирає книги.
До орфографічних словників вносяться найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі в написанні. Усі слова подаються в певних початкових формах. Словник містить також додаткові форми, наприклад форму родового, давального, орудного відмінка однини іменників, форми минулого часу дієслова тощо.
Приклади із орфографічного словника:
експрéс-звіт, -у
експресивно-емоцíйно-оцíнний
експресіонíзм, -у
еспрéсія, -ї, ор. -єю
експрéс-лаборатóрія, -ї, ор. -єю
експрéс-мéтод, -у
експрéс-обстéження, р. мн. –ень
відвезти, -зу, -зеш, -земо, -зете; мин. -віз, -везла. Орфоепічні словники наводять відомості про наголошування слів і їхню правильну вимову, тобто характеризують звуки та їхні зміни у певних фонетичних умовах. Особливості подання слів у таких словниках продемонструємо на прикладі фрагмента словника-довідника «Українська літературна вимова і наголос»:
Статті із орфоепічного словника
Агафангел [агафангеил], -ла, кл. –ле
бактеріолог [бактеиріолог], -га, мн. -ги, -гів
велетенський [веилеитен'с'киї], -ка, -ке; -кі
гандболіст [гандбол'іст], -та, мн. -сти, -стів
дев'яностий [деив аностиі], -ста, -сте; -сті
ексикатор [ексиекатор]у -ра, мн. -ри, -рів
ювелірний [йувиел'ірниї]у -на, -не; -ні
яскравіший [йаскравішиі], -ша, -ше; -ші
Приклади із словника-довідника «Українська літературна вимова і наголос»:
купáльня, ні, р. мн. па́лень
купáння [áн’:а]
купáти, пáю, пáєш
купáтися [тие], пáюся, пáєшся [пáйеіс’:а], пáється [пáйеіц’:а], пáються [пáйуц’:а]
купé, невідм.
купéйний, на, не
Словники синонімів фіксують синоніми, тобто слова, тотожні або близькі за значенням. У таких словниках наводяться значення слів, що утворюють синонімічний ряд, фіксуються особливості їх сполучення, стилістичне забарвлення, сфера вживання, даються приклади вживання кожного із синонімів у текстах.
Словникові статті із «Словника синонімів української мови»
ЛÍКАР (особа з вищою медичною освітою, що лікує хворих), МÉДИК, ДÓКТОР розм., ЕСКУЛÁП жарт. заст., ЛІЧÉЦЬ заст.; ЦІЛИ́ТЕЛЬ книж. уроч., ЗЦІЛИ́ТЕЛЬ книж. уроч. (той, хто зціляє, виліковує); КОНОВÁЛ зневажл. (поганий лікар). Йосипа Осокіна знали в Дніпропетровську як чесного лікаря, який завжди подасть безкорисливу допомогу (Д. Ткач); Лікар Яким’юк згадує академіка Яворницького як людину, що збагатила його духовно, допомогла стати справжнім медиком (М. Шаповал); Христина послала за доктором. Прийшов доктор і ледве одходив її (І. Нечуй-Левицький); Трапилось так, що його виписував той самий ескулап, який і приймав на лікування (Ю. Збанацький); Дід-лічець уже заново перев’язав рани, приклав до них зілля (А. Хижняк); У багатьох завмирало серце, коли ступали до кабінету знаменитого цілителя (В. Большак); Вона [смола мумійо] була відома Арістотелю, нею користувалися східні зцілителі (з журналу); — Ти, Левку,— каже дружина, — коли в тебе ядуха, до дохторів не ходи — всі вони коновали (І. Драч).
У паронімічному словнику дається тлумачення паронімів, тобто слів, що мають подібне звучання, але розрізняються за значенням. У словниковій статті також подаються слова, з якими сполучається кожний з паронімів, наводяться приклади вживання паронімів у текстах.
Стаття із словника антонімів
КОРИСНО↑↓ ШКІДЛИВО
сприяючи добрим наслідкам Завдаючи шкоди, збитків
Корисно бігати, вчитися, гартуватися, гуляти, займатися спортом, їсти, ходити, читати ↑↓ шкідливо довго спати, лінуватися, об’їдатися, перестуджуватися, не рухатися, сидіти в хаті, хвилюватися. Це дуже, завжди, особливо корисно↑↓ шкідливо.
Йому ж недалеко, й навіть корисно прогулятися. (І. Ле); Шкідливо впливає на зір звичка читати лежачи; це швидко втомлює очі.
Чесний (який відзначається високими моральними якостями) – Підлий (схильний до негідного вчинку, здатний на такий вчинок, нечесний).
Багатий (який має багатство, матеріальні цінності, заможний) – Бідний ( який живе в нужді, нестатках, убогий, злиденний, нужденний, незаможний, небагатий).
Авангард ( частина війська або флоту, яка перебуває перед головними силами) – Ар’єргард (частина війська або флоту, яка перебуває позаду головних сил).
Акуратний (який додержується порядку, точності в роботі, у виконанні своїх обов’язків, зібраний) – Неакуратний (який не додержується порядку, точності в роботі, у виконанні своїх обов’язків, недбалий, неохайний).
Аналіз (дослідження, вивчення, пізнання явищ дійсності, що виявляються в розкладі, розчленуванні їх на складові частини) – Синтез (дослідження, вивчення, пізнання явищ дійсності, що виявляються в цілісності, в єдності та взаємозв’язку їх частин).
У словниках-довідниках правильного слововживання розглядаються складні випадки написання й наголошування слів, лексичної і синтаксичної сполучуваності, розмежування паронімів і синонімів, особливості вибору граматичних форм. До таких словників належать, наприклад, «Словник-довідник з культури української мови» (Львів, 1996), «Словник-довідник з українського літературного слововживання» С. І. Головащука (К., 2000).
Наведемо фрагмент «Словника-довідника з культури української мови», який демонструє комплексний характер мовної інформації (написання, наголос, граматичні форми, лексичне значення, розмежування слів-паронімів та ін.).
Статті із «Словника-довідника з культури української мови»:
репатріÁнт, -а. Той, хто повертається на батьківщину.
репортáж, -у, ор. -ем, місц. (у) -і, мн. -і, -ів.
репрезентувáти, -тýю, -тýєш, -тýє, -тýємо, -тýєте, -тýють. Представляти кого-, що-небудь.
респу́бліка, -и, місц. (у) -ці. В офіційних назвах країн пишеться з великої літери: Республіка Венесуела, Республіка Індія.
рéтуш, -і, ор. -шшю, мн. -ші, -шей. Підмальовування картин, фотографій.
Рефлéкс — рефлéксія. Розрізняються значенням.
Рефлéкс -у, ор. -ом, мн. -и, -ів. Реакція живого організму людини чи тварини на зовнішнє подразнення. Умовний рефлекс,
Рефлéксія, -ї, ор. -єю. Самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом. Для героїв повісті характерні постійні рефлексії.
ВДАЧА — УДАЧА. Розрізняються значенням. Вдача, -і, ор. -ею. Характер людини. У хлопця горда вдача.
Словотворчий словник допомагає з’ясувати, як утворено те чи інше похідне слово, за допомогою яких словотворчих засобів, на основі якого слова, у яке словотвірне гніздо воно входить. Слова у такому словнику розміщені словотвірними гніздами (тобто сукупністю однокореневих слів, спільних за значенням; першим розміщене непохідне слово, що виступає основою для творення інших слів; кожне попереднє слово є основою для утворення наступного слова, наступних слів). У кожному наступному слові виділені твірна основа й словотворчий засіб. Сучасна українська мова не має словотворчого словника. Невеликий за обсягом такий словник міститься у праці В.О.Горпинича "Будова слова і словотвір" .
Зразок статті словотворчого словника:
колос - ист / ий "
колосист - ість колос - итися " за - колоситися колос - інн (я) колос колосоч - ок колос - ок колоск - ов (ий)
Термінологічні словники - це словники, в яких зібрані, систематизовані терміни, вживані у певній галузі науки, розтлумачено значення їх, названо походження. Такі словники можуть бути: одномовними та двомовними(перекладними). Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей науки : мінералогії, біології, медицини, математики, літературознавства,мовознавства,спорту. "Словник лінгвістичних термінів", складений Є.В. Кротевичем та Н.С.Родзевич. Зразок статті зі словника лінгвістичних термінів: АБЗАЦ, абзац (нім. Absatz - уступ). 1. Відступ управо в початковому рядку друкованого чи рукописного тексту; новий рядок.
2. Частина друкованого чи рукописного тексту від одного відступу до іншого, що складається з одного чи кількох речень і характеризується єдністю й відносною закінченістю змісту. НУЛЬ ЗВУКА, нуль звука. Відсутність звука у складі морфеми, що виступає як показник граматичного значення при чергуванні. Наприклад: обирати - обрати, посилати - послати, умерти - умру. Фразеологічні словники - це словники, в яких зібрано й розкрито значення фразеологічних одиниць. Вони бувають одномовними і двомовними. Статті із фразеологічного словника
ВЕРСТА: за сім верст киселю їсти. Витрачати багато зусиль на
справу, яка не має суттєвого значення. Чи ж добре — за сім верст
киселю їсти, щоб узнати відоме. (З газ.)
ГЛУЗД: втрачати глузд див. розум. З'їхати з глузду. Робитися божевільним, ставати психічно хворою людиною.
Хіба я таки сказився чи з глузду з'їхав, щоб одрізувать землю,— сказав Карпо. (І. Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я.)
Синоніми: відбігти розуму; кебета догори дриґом стала.
КРИЛАТІ ВИСЛОВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
Атлас (Атлант). Герой старогрецького міфа, титан, який тримав на своїх плечах склепіння небес, брат Прометея. У переносному значенні Атлас — людина, що несе на собі основний тягар будь-якої справи, роб оти. За драму свою все-таки боюсь. Виберіть там Ореста ... такого, щоб міг, як Атлас, «цілий світ» стримати (Леся Українка, Лист до матері, 10.ХІ і 897 р.).
Гадесові поля . Гадес (Плутон), за старогрецькими міфами, володар підземного світу і царства мертвих, вважався божеством земних надр і
родючості. «Гадесові поля» — царство мертвих. За уявленнями греків,
воно знаходиться десь на заході, на краю світу (або під землею). Родина, слава, молодість, кохання
Зосталися далеко за морями.
А я сама на сій чужій чужині,
Неначе тінь забутої людини,
Що по Гадесових полях блукав.
Сумна, бліда, безсила, марна тінь! (Леся Українка. )
Дедал і Ікар . Ікар — син Дедала, легендарного старогрецького будівника. Цар Кріта Мінос наказав ув'язнити Дедала та Ікара в лабіринт, вбудований для потвори Мінотавра. Щоб врятуватись, Дедал зробив з пір'я, скріпленого воском, крила, на яких разом з сином полетів з острова. По дорозі Ікар, прагнучи піднятися до сонця, злетів занадто високо. Палаючі сонячні промені розтопили віск, і юнак упав у море. Образ відважного юнака, який трагічно загинув в ім'я своєї мрії, часто використовується в літературі.
Твоя любов моєю стала,
І мрія вийшла з-поза хмар.
Не був я схожим на Дедала,
А рвавсь до неї, мов Ікар.
(Д. П а в л и ч к о. “Співці твої з твоїм натхненням”)
Топонімічний словник України
Авдіївка — м. Ясинуватського р-ну Донецької обл. Розташоване за 20 км на пн. від Донецька. Утворене 1957р. з двох селищ міського типу — Авдіївка І та Авдіївка II. За народним переказом назва від імені козака Авдія — першого поселенця, який прийшов сюди в першій половині XVIII ст. На антропонімічне походження топоніма вказує і суф. -івка.
Бакша — р., п. пр. Сільниці (бас. Півд. Бугу), впадає поблизу Тульчина. Назва від тюрк, (полов.) апелятива *bachca «сад». З суч. тюрк. мов даний апелятив зустрічається тільки в каракалпацькій мові у значенні «город» [Мас, 9].
Введенка — смт. Чугуївського р-ну Харківської обл. Розташоване на залізниці Харків — Чугуїв, неподалік від р. Уда (бас. Сів. Дінця). Засноване 1647р. За свідченням працівників Харківського державного архіву А.І. Бурика та Л.А. Адаменка, В. одержала назву від побудованої тут колись Введенської церкви [ІМСУ, Харк, 924].
С.І. ГОЛОВАЩУК
СЛОВНИК-ДОВІДНИК З УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО СЛОВОВЖИВАННЯ
АБСОРБУВАТИ - АДСОРБУВАТИ
Абсорбувати, -ує, недок. і док.
Вбирати гази або рідини, а також світло і звук всім об'ємом рідини чи
твердого тіла. Адсорбувати, недок. і док. Вбирати гази або рідини поверхневим шаром твердого тіла.
ВАРТА – ВАХТА. Варта. 1. Загін, група людей (переважно озброєних), що охороняють когось, щось; сторожа: стояти на варті, прикордонна варта, звільнити з-під варти; почесна варта (для вшанування когось). 2. Вартування: нічна варта, закінчувати варту. Вахта. Вартування на судні; час, протягом якого чергує одна зміна; частина суднового екіпажу, яка позмінно чергує: стояти на вахті, закінчувати вахту, команду поділено на дві вахти.
ШИРИНА - ШИРОТА
Ширина. Протяжність чогось у поперечнику: ширина річки, ширина дороги.
Широта. 1. Властивість широкого: широта інтересів, широта кругозору. 2. Відстань від екватора по меридіану, виражена в градусах.
Словники відіграють надзвичайно велику роль у піднесенні культури мови. Вони повинні бути настільними книгами будь-якої людини, яка дбає про мову і прагне вдосконалити свої мовні знання і навички.
Практичні завдання 1. Запишіть слова, поставте наголос, потім перевірте правильність вимови за орфоепічним словником.
Помилка, приятель, рукопис, одинадцять, ім’я, предмет, було, новий, олень, верба, подруга, завдання, алфавіт, ненавидіти, тому, дочка.
2. Підготуйте повідомлення на тему «Словники як засіб кодифікації мови».
3. З’ясуйте , фрагменти яких словників подано нижче. Які мовні норми репрезентує певний фрагмент і відповідний словник?
І.
жиробáнк (від італ. giro — оборот і банк) — банк, який здійснює безготівкові розрахунки між своїми клієнтами.
жокéй (англ. jockey) — професіональний їздець на скачках, спеціаліст з тренування й випробування верхових коней.
жуї́р (від франц. jouir — насолоджуватись) — людина, яка шукає в житті лише насолоди, гульвіса.
журфíкс (від франц. jour fixe — визначений день) — день тижня, встановлений для прийому гостей.
ІІ.
брелóк [реи], лóка
брéмсберг [мзбеи], га
брéнькання [ан’:а]
брéнькати, каю, каєш
брéнькіт, коту
ІІІ.
КАНКÁН (франц. cancan) — французький танець алжирського походження. Виник у 30-х рр. 19 ст. Муз. розмір 2/4, темп енергійний, швидкий.
КАНН, КÁННИ, місто-курорт на Пд. Франції, на березі Середземного моря. Входить до групи курортів Французької Рів’єри. З 1946 в К. щороку проводиться міжнар. кінофестиваль.
КÁННА (Taurotragus oryx) — найбільша африканська антилопа з роду оленебик. Довж. тіла до 3,5 м, вис. в холці до 1,8 м, жива маса до 900 кг. Поширена в саванах Сх. і Пд. Африки. Живиться трав’янистою рослинністю, листям дерев.
ІV.
докумéнт, -а
документалíзм, -у
документáльно-автобіографíчний
документáльно-тóчний
документоóбмін, -у
документувáти, -ýю, -ýєш
дóлар, -а
V.
ПУТÉРЯ, і, ж., діал. Сила, міць. Про силу Юрчика ходили цілі легенди поміж гуцулами.., і кожний мав яку-таку путерю в ручках, але з Юрчиком ніхто би ся не відважив (Хотк.,ІІ, 1966,151).
ПУТИ́ВКА, и, ж. 1. Осінній сорт яблуні. Росли там дві яблуні, одна антонівка, а друга путивка... (Вишня, ІІ, 1956, 320). 2. Плід цього дерева.
ПУТИ́НА, и, ж. Період, сезон промислового лову риби; лов риби у цей період.— Рибалки приїжджали сюди на цілий риболовецький сезон чи на якусь путину просто з континенту (Ле, Клен. лист, 1960, 89).
ПУТІВÉЦЬ, вця, ч. Польова дорога. У кількох кілометрах до райцентру Хачмас .від шосе круто забирає до моря вибоїстий путівець (Наука.., 8, 1967, 28).
ПУТÍ́ВКА, и, ж. 1. Офіційне посвідчення, що видається особі, яку направляють куди-небудь на роботу, відпочинок, навчання і т. ін.) У його боковій кишені лежала путівка на першу лекцію (Кучер, Чорноморці, 1956, 85).
◊ Путівка в життя — те, що відкриває кому-, чому-небудь дорогу до чогось, свідчить про придатність до чогось. Буковинський ансамбль дає путівку в життя пісням сучасних композиторів (Мист., 6, 1965, 33).
2. спец. Листок, на якому записується маршрут і завдання для водіїв транспорту. В парку автобус потреблятиме насамперед у контрольно-технічний пункт, де автомат-годинник компостуватиме путівку (Веч. Київ, 19.І 1967, 2).
VІ.
ДЕМОКРÁТІЯ (форма державного устрою, побудована на визнанні народу джерелом влади, на принципах рівності й свободи), НАРОДОВЛÁДДЯ, НАРОДОПРÁВСТВО, заст. Найяскравішим показником незалежності є розвинута демократія (з газети); Д[обродій] Костомаров мав велику силу в освічених громадян у всій Росії, він зворушив думки про народоправство (М. Драгоманов).
ДЕМОНСТРУВÁТИСЯ (на екрані), ІТИ [ЙТИ], розм. Коли демонструвався «Мусоргський», — говорила далі Марійка,— ти не пішла на цей фільм (О. Донченко); Коли загасили світло, вона сиділа незвично притихла..., а тоді вже, коли фільм ішов, нахилилась до Віталика (О. Гончар).
VІІ.
ГАМУВÁТИ // ТАМУВÁТИ
ГАМУВÁТИ, мую, муєш, недок. Послаблювати, зменшувати вияв чого-небудь; заспокоювати, втихомирювати: Радісно здивований, гамуючи в грудях шалений стук серце, оглядаю кімнату Тані (Гур.,111); Усі [козаки] пішли ще повесні на поклик Петра Сагайдачного гамувати на Чорнім шляху кримчаків та турків (Ле, ІV, 305).
У спол.: г. биття, стук, стукіт серця, спрагу, холод, хвилювання; ворогів, розбишак, непокірних, сварливих.
ТАМУВÁТИ, мую, муєш, недок. Зупиняти, стримувати плин, рух чого-небудь; не давати чому-небудь виявлятися повною мірою: Ярина відступила вбік, тамуючи сльози (Цюпа, Краяни, 171); Навіть поранені тамували стогін у собі (Гончар, І, 381).
У спол.: т. кров, сльози, біль, кашель, плач, сміх, стогін, страх, подих.
VІІІ.
ОЩÁДЛИВИЙ ↑↓ МАРНОТРÁТНИЙ
ОЩÁДЛИВИЙ. Який бережливо витрачає що-н., додержується економії, дбайливий.
МАРНОТРÁТНИЙ. Який нерозумно, без потреби витрачає гроші, майно тощо, гойний.
Ощадливий, а, е:↑↓ марнотратний, а, е: батько, вдова, дитя, дід, друг, дядько, зять, колектив, людина, мати, парубок, робітник, син, сусід, суспільство, юнак.
Ви були господарна, ощадлива,… добра дружина (І. Вільде). Бути марнотратним за рахунок держави, — не тільки не припустимо, це аморально (з газети).