24. Особливості проведення та результати грошової реформи в україні( 2-16 вересня 1996р.)

Особливості проведення грош. реформи україни

1.Багаточинникова зумовленість( утворення нової держави, що спонукали мати власні гроші та власну грошову систему;розвиток інфляції)

2. багатоцільове спрямування

1) Створити власні кошти як атрибут самостійності

2) Забезпечити стабільність на рівні, який би був достатній для економічного і соціального розвитку країни 3) творити власний емісійний механізм

3. довго тривалість проведення (січень-листопад 1992 в обіг випущено купоно-карбованець. Уряд України розпочинає роботу щодо формування власного емісійного механізму Листопад 1993 серпень 1996 видається указ президента України про реформу грошової системи за якими функції рубля в грошовому обігу на території України припиняється, український карбованець закріплюється як тимчасова валюта

вересень 1996 p- успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні.

6. Модель грош. обороту. Для спрощення побудови моделі грош. обороту згрупуємо всі його суб'єкти у 4 укрупнені групи: фірми, сімейні госп-ва, уряд, фін. посередники. До групи «Фірми» віднесені всі юр. і фіз. особи, які беруть участь у створенні та реалізації ВНП. До групи «Сімейні госп-ва» входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. До групи «Уряд» входять юр. особи – держ. управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перерозподіл нац. доходу та нац. продукту. До групи «Фін. посередники» входять суб'єкти грош. ринку, які акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок. В моделі виділено 4 види ринків: ринок продуктів; ресурсів; грош. ринок; світовий ринок.

25.Поняття валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти, її суть, види, значення, Валютні відносини – це сукупність ек. відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності нац. гос­п. обслуговуються валютою. Валюта – це будь-які грошові кошти, формування та викор-ня яких прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоек. відносинами. Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валю­ти інших країн, за курсом, що формується у встановленому по­рядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Передумови запровадження конвертов. валюти: зниження інфляції до помірного рівня; формування ринкового механізму ціноутворення; лібералізація зовн. ек. відносин; накопичення достатнього золотовалютного резерву; відмова від широкомасштабного датування цін на товари .

Конвертованість валюти можна класиф. за критеріями: 1. За повнотою конвертації:

– повна конвертованість (означає можливість вільного обміну нац. валюти на іноземну для всіх категорій власників та за всі­ма видами цілей або операцій); – часткова конвертованість означає, що нац. валюта обмінюється на іноземну з певним обмеженням. 2. За видами суб'єктів:

– зовн. (для нерезидентів);

– внутрішня (для резидентів).

3. За хар-ром ек. операцій, що обслуговуються:

– за поточними операціями;

– за переміщенням капіталу .

26. Валютний курс: сутність, роль та фактори, що визначають його динаміку та рівень. Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс необхідний для: – обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

– порівняння цін світових та нац. ринків, а також вартісних показників різних країн;

– періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні чин­ники.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової ак­тивності, політичної та військово-політичної обстановки, з чут­ками, здогадками та прогнозами. Довгостр. тенденції визна­чають стан тієї чи іншої нац. грошової одиниці у валют­ній ієрархії: 1. Зростання нац. доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти. 2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу нац. валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовн. боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу нац. Валюти.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зни­ження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти,.

6. Ступінь викор-ня певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. 7. Ступінь довіри до валюти на нац. та світово­му ринках.

8. Валютна політика. 9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку.

27. . Функції та операції валютного ринку.

Валютний ринок – це сукупність спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити на­ц. та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Основними функціями є: – забезпечення умов та механізмів для реалізації вал. політики держави;– створення суб'єктам вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і кап. розрахунками і сприяння завдяки цьому розвитку зовн. торгівлі;

забезп. прибутку учасникам валютних відносин;

формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

страхування валютних ризиків;диверсифікація вал. резервів. Під вал. операціями розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за 1:. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові, або операції з негайною поставкою; строкові.

2. За механізмом здійснення операцій: операції спот; форвардні, ф'ючерсні, опціонні операції.

3. За цільовим призначенням: операції з метою одержання валюти для здійснення плате­жів за міжнар. розрахунками; операції з метою страхування від вал. ризиків; операції з метою одержання прибутку або спекулятивні оп-ції.

4. За формою здійснення: безготівкові; готівкові.

5. За масштабами операцій: оптові; роздрібні.

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умо­вах поставки її не пізніше 2 роб. дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Строкові вал. операції полягають у купівлі-продажу вал. цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що > 2 роб. дні.

Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що поля­гає в купівлі-продажу валюти між 2 суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. Ф'ючерсні операції - це теж різновид строкових операцій, в яких 2 контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди. Опціонні операції – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк і за узгодженим сторонами курсом.

28 Валютне регулювання – це діяльність держави та уповно­важених нею органів щодо регламентації валютних відносин ек. суб'єктів та їх діяльності на вал. ринку. Ефективність регламентації вал. відносин значною мірою залежить від кількості і ступеня пев­них обмежень. За суч. си­туації в У. це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться. Головними методами рег-ня вал. курсу є вал. інтервенція та дисконтна політика. Валютна інтервенція – це пряме втручання центр. банку або казначейства у валютний ринок. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центр. емісійного банку з ме­тою вплинути на рух зарубіжних короткостр. капіталів.

Методами валютного регулювання, є девальвація та ревальвація – зниження і підвищення вал. курсу. Причинами їх є інфляція та неврівнова­женість плат. балансу, розрив між ку-пів. спроможністю грош. одиниць. Режим вал. курсу в У. У. викор-вала кілька режимів вал. курсу – від плаваючого до фікс. з подальшим переходом до керованого плав. курсу.

29Валютний контроль – важлива складова валютного регулювання. Метою є забезпечення додержання Валютного законодавства під час здійснення вал.операцій. Для досягнення мети валютного контролю органи валютного контролю в межах своєї компетенції визначають відповідність здійснюваних валютних операцій чинному законодавству і наявність необхідних для них ліцензій та дозволів; перевіряють виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань про продаж іноземної валюти на внутр. ринку України; обґрунто¬ваність платежів в іноземній валюті; перевіряють повноту й об’єктивність обліку та звітності з валютних операцій, а також з операцій нерезидентів у валюті України. Органи, що здійснюють валютний контроль, наділені повноваженнями вимагати та одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах своїх прав, а також про майно, що підлягає декларуванню. Органами валютного контролю в Україні є Кабінет Міністрів України, Національний банк України та інші органи. Головним органом, що здійснює валютний контроль на території України, є Національний банк України. НБУ надане право здійснювати контроль за виконанням правил регулю¬вання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, та забезпечувати виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

30. Валютна система – це організаційно-правова форма реалі­зації вал. відносин у межах певного ек. простору. Нац. валютна сис­тема складається з елементів: 1. Назва, купюрність та характер емісії нац. валюти. 2. Ступінь конвертованості нац. валюти. 3. Режим курсу нац. валюти.4. Режим викор-ня іноземної валюти на нац. території в заг. ек. обороті. 5. Режим формування і викор-ня держ. золотова­лютних резервів. 6. Режим вал. обмежень, які вводяться чи скасовуються зак. органом залежно від ек. ситуації в країні. 7. Регламентація внутр. валютного ринку і ринку до­рогоцінних металів. 8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. 9. Визначення нац. органів, на які покладається про­ведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Призначення валютної системи:

1) Розроблення і реалізація держ. валютної політики як сукупності організаційно-правових та ек. заходів у сфері міжнар. валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. 2) Валютне рег-ня – це діяльність держави та уповн. нею органів щодо регламентації вал. відносин ек. суб'єктів та їх діяльності на вал. ринку.

3) Валютний контроль - контроль за виконанням, установлених вимог, норм і правил.

Розвиток валютної системи У. складаєть з 3 етапів.

31. Класична кількісна теорія грошей, її сутність, хар-ка осн. постулатів.Класична кількісна теорія грошей послужила методологічною основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку ек. думки лише зазнавали деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був Боден. Він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота й срібла Юм дав поштовх до формування концепцій «нейтральності грошей» та екзогенного, нав'язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу. Маркс однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей.

60. Банк міжнародних розрахунків.

Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам. Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Адміністративна структура БМР має три органи: загальні збо­ри акціонерів, рада директорів і правління. До складу Ради директорів входять шість керуючих центральних банків. БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він: - здійснює широке коло банківських операцій з метою спри­яння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків; - слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якого періоди­чно зустрічаються керівники центральних банків;

- виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошо­во-кредитних та валютно-фінансових відносин;

- виконує функції агента та довіреної особи з виконання між­народних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.. БМР створює можливості для роботи різноманітних комітетів, що вивчають і обговорюють конкретні питання: проблеми міжнародної заборгованості; упро­вадження фінансових інновацій, тощо. Україна не є учасником БМР.

59. Європейський банк реконструкції та розвитку. ЄБРР є регіо­нальним міжнародним банком. Банк було створено зі спеціальною метою — сприяти пе­реходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, та розвит­ку приватної підприємницької діяльності у країнах Центральної і Східної Європи та країнах—колишніх республіках СРСР. Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших бан­ків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи. Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керуючих на чолі з Головою і двома заступниками. Функціями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:- сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови госпо­дарювання;- підтримка приватної підприємницької ініціативи;- заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноз. інвестицій у приватний та державний сектори;

- мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу;

- допомога в діяльності інших інституцій.

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.Пряме — це фінансування безпосередньо Банком, фінансую­ться великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосе­редковане фінансування відбувається через фінансових посеред­ників .

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать: 1. Кредити. 2. Інвестиції в акціонерний капітал. 3. Гарантії

55. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові організації .Міжнародні та регіональні валютно – кредитні організації – це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим краї­нам і гарантувати приватні позики за кордоном. Найважливішу роль серед названих міжнародних організацій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). МВФ — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи створюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських Зв'язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Кредити надаються лише країнам-членам.

57. Світовий банк – поняття, структура і завдання.Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн, що розвиваються.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)на поч. своєї діяльності був призначений стимулювати приватні інвестиції у західноєвропейських країнах після 2-ї світової війни. МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі.Міжнар. асоціація розвитку (МАР) була створена як фін. філія МБРР з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надає кредити урядам та приватним організаціям найбідніших країн, розвиваються.Міжнар. фін. корпорація(МФК)була організована з метою заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. Багатостороння агенція гарантування інвестицій(БАГІ) здійснює страхування капіталовкладень від політичного розвитку на випадок експропріації, війни, зриву контрактів. Міжнар. центр урегулюв. Інвестиційних конфліктів засновано для сприяння припливу міжнар. інвестицій щляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами та ін. інвесторами.

56. Міжнародний валютний фонд. МВФ було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фін. відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують. Ставши членом МВФ, У. Увійшла до структури Світового банку. МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн так і для країн що розвиваються. Відносини МВФ і з Україною. По-перше У. Як држава поки що фактично не має реального доступу на міжнар. фін. ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел (це МВФ). По-друге, політика фонду, яка проводиться в Україні і пов’язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соц-ек. ситуації в У. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу нац. валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу У. і покликані пом’якшити ек. реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі ек. зростання в країні.

54. Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інве­стиційних та інших активних операцій. Ресурси банків – це сукупність грош. коштів, що перебувають у його розпорядженні і викор-ся для виконання певних опера­цій. Їх поділяють на власні, залучені і позичені. До власних ресурсів, або до банк. капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забез­печення фін. сталості, комерційної і госп. діяль­ності банку. Власний капітал банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резер­вний фонди, а також нерозподілений прибуток . Додатковий капітал складається із заг. резервів за актив­ними операціями і поточних доходів. Залучені кошти банку – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів , на рахунках громадських організацій, різнома­нітних сусп. фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Позичені кошти банку – це головним чином позики на грош. ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центр. банку (НБУ), опе­рацій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а та­кож позик на ринку євродоларів. Активні операції банків полягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і викор-ням власного капіталу, залучених і пози­чених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Ак­тивні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов'язаних з наданням і погашенням банківських позичокІнвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні папери підпр-в (держ., колективних і приватних) на відносно тривалий період часу.

51. Становлення та основні напрями діяльності НБУ. Нац. банк У. було утворено у 1991 р.. Законом було закладено основи класичної дво­рівневої банк. системи, яка включає, з одного боку, цент­р. банк, як головний банк. інститут держави, а з іншого – банк. систему, представлену комерц. банками. Згід­но з ЗУ «Про Нац. банк У.» Нац. банк є особливим центр. орга­ном держ. управління, основним завданням яко­го є забезпечення стабільності нац. грошової одиниці – гривні.

НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, ін­касації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій. Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою; здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.НБУ згідно з ЗУ «Про Нац. банк У.» ви­конує функцію банк. регулювання та нагляду,здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функцію генерального агента Міністерства фі­нансів з обслуговування розміщення облігацій внутр. дер­ж. позики та проведення платежів за ними НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслу­говування зовн. боргу. Щорічно НБУ розробляє основні засади грош.-кредитної політики.

50.Центральні банки: сутність, призначення

Головне призначення цб– це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Цент­р. банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призна­чення він реалізує завдяки тому, що відіграє в ек. системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку; банку банків; органу держ. управління, який відповідає за монетарну політику. Правовий статус центр. банку можна охар-вати таким чином: це держ. орган управління з покладеними на нього функціями у сфері грош.-кредитних відно­син і банківської діяль-ності. Для реалізації цих функцій цент­р. банк наділяється відповідними держ.-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юр. особою; його майно видокремлено від майна держави; центр. банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерц. орган-цією. Організаційна структура центр. банку значною мірою визначається формою держ. устрою країни (федера­ція чи унітарна держава), нац. традиціями й особ­ливостями банк. зак-ва.

40. Ек. межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції. Межі кредиту – це такий рівень розвитку кредитних відносин , за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, про­центної ставки. Сама ек. межа може розглядатися в кількох аспектах: залежно від рівня ек. системи – як мікроек. і макроек. межі кредиту; залежно від призначення говорять про кількісну і якісну межі кредиту. Мікроек. межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників. Мікроек. межа кредиту потенційно існує у кожного ек. суб'єкта, проте реально вона виявляється тільки тоді, коли він звертається на грош/ ринок за позичкою. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макроек. межу кредиту, яка визначає об'єктивний обсяг кредитних вкладень у н/г в цілому Рівень та динаміка інфляції теж певною мірою хар-­ють дотримання межі кредиту – їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження – про стискування кредитування до об'єктивної межі. Проте показник інфляції може бути проявом і інших, некредитних, процесів, таких як зміна за­тратності і структури вир-ва, зміна дефіцитності бюджету та ін.

42. Роль кредиту в розвитку економіки.

Виконання кредитом певних функцій, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у роз­витку економіки і сусп-ва в цілому.У своїй перерозподільній функції кредит, який хар-ся високою мобільністю, активно впливає на всі процеси сусп. відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в орга­нізації грошових розрахунків. Він також допомагає суб'єктам госп-ня збільшувати обсяги вир-ва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Кредит сприяє розширенню вир-ва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підпр-в вій­ськово-пром. комплексу і розвиток вир-ва товарів народного споживання. В умовах тривалої ек., особ­ливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підпр-в, які тривалий час просто­ювали, допомагає їм змінити асортимент продукції,сприяє розвитку реформованого с/г України.Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні насе­лення житлом, побутовою технікою, створенні можливо­стей для отримання освіти та задоволення інших соц. по­треб. Проте на суч. етапі роль кредиту в його перерозподільній функції поки що недостатня. Безумовно, з розвитком ринкових відносин в У. роль кре­диту у сусп-ві підвищуватиметься.

41. Функції кредиту. функції хар-ють сусп. призначення кре­диту, ту «роботу», яку він виконує в сусп-ві, тобто його роль.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність ек. суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності.

Функція кредиту, що реалізується в грош. сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах по­вного задоволення потреб економіки в платіжних засобах.

Сутність контрольно-стимулюючої функції полягає в тому, що в процесі кредитуван­ня забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди.

Функція капіталізації вільних грош. доходів полягає в трансформації завдяки кредиту грош. нагромаджень та заощаджень юр. і фіз. осіб у вар­тість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал.

43.Фінансові посередники — це частина фінансової системи, що виконує роль позичальників та висуває фінансові вимоги до кредиторів, приймає на себе фінансовий ризик. Саме подвійний обмін відрізняє фінансових посередників від інших суб'єктів фінансового ринку, таких як дилери та брокери які тільки сприяють переміщенню фінансових ресурсів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок своїх власних боргових зобов'язань, а фінансові посередники нарощують розмір грошових фондів, випускають свої власні боргові зобов'язання, а на отримані кошти отримують боргові зобов'язана або цінні папери, що випущені іншими суб'єктами ринку.Функції фінансових посередників: приведення активів та зобов'язань (пасивів) у відповідність до потреб клієнтів; зменшення ризику шляхом диверсифікації. Суть цього полягає в придбанні фінансовими посередниками великої кількості фінансових активів різних емітентів; зменшення витрат обігу. Отже, фінансові посередники є неодмінними суб'єктами фінансового ринку, їх діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування різних сегментів цього ринку. В той же час професійна діяльність фінансових посередників зазвичай є високоприбутковим бізнесом, що потребує найвищої фінансової кваліфікації.

39. Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівно­правними і рівнозначними, по суті, 2 проявами єдиної фор­ми кредиту – вартісної. Вони між собою внутр. пов'язані і доповнюють одна одну.

Види кредиту можна класифікувати за критеріями.

1) Залежно від суб'єктів кредитних відносин виділяють: банківський кредит, держ. кредит, міжгосп. кредит, міжнар., особистий кредит.

2) Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити: виробничий кредит; споживчий кредит.

3) За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у ко­ристування позичальнику, виділяються короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років) кредити.

4) За галузевою спрямованістю виділяються: кредити в пром-сть; кредити в с/г; кредити в торгівлю; кредити в будівництво; інші кредити.

5) Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі види: кредит на формування вир. запасів; кредит у витрати вир-ва; кредит на створення запасів готової продукції; кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах.6) За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

37. Принципи кредитування: Цільове призначення; Строковість позички; Поверненість позиченої вартості кредитору; Забезпеченість; Платність користування позичкою. Усі принципи кредитування тісно пов'язані, оскільки випливають з сутності кредиту, і тільки в комплексі можуть за­безпечити її реалізацію

35. Сутність кредиту, його структура

За своєю сутністю кредит – це сусп. відносини, що вини­кають між ек. суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредит як форма сусп. відносин має багато спільного з іншими ек. категоріями – грошима, фінансами, тор­гівлею, капіталом та ін. Вони тіс­но переплітаються функціонально між с.

Від грошей (як грошей) кредит відрізняється рисами: у грош. відносин ними є продавець і покупець, у кредитних – кредитор і позичальник; в грош. від­носинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення 2 різ­них форм вартості- товарної і грошової, а в кредитних відноси­нах нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі. Кредит призначений задовольня­ти тимчасові потреби в додаткових коштах одних ек. суб'єктів і сприяти вигідному розміщенню вільних коштів для других. Елементами кредиту є його об'єкти і суб'єкти. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в пози­чку. Суб'єкти кредиту – це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту. Позичена вартість має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Позичальники – це учасники кредитних відносин, які одержують кошти у позичку від кредиторів. 1 формою кредиту був лихварський кредит. Хар. ознаками його було те, що він має випадковий характер

36. . Заг. передумови та ек. причини, що визначають необх. кредиту.Кредит існував не завжди. Причини його ви­никнення слід шукати насамперед не у сфері вир-ва, а у сфері обміну, де продавці товарів проти­стоять один одному як юр. само­стійні особи. Кредит виник і розвину­вся на основі функції грошей як засобу обігу. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Існування товарного ви­р-ва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш за­гальною ек. причиною необхідності кредиту.

Кредит можливий лише за певних передумов. Однією з них стало майнове розшарування сусп-ва у період розпаду первіс­нообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого. Окрім довіри, обов'язковою передумовою виникнення, креди­тних відносин є збіг ек. інтересів кред-ра і поз.За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тим­часове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність ма­т. відповід. її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичаль­ником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит. Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту ви­кликана існуванням товарно-грош. відносин. Його передумо­вою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність креди­ту, – коливання потреби в коштах та джерелах їх формування

38. Види кредиту можна класифікувати за:

1) Залежно від суб'єктів кредитних відносин виділяють: банківський кредит, держ. кредит, міжгосп. кредит, міжнар., особистий кредит.

2) Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити: виробничий кредит; споживчий кредит. 3) За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у ко­ристування позичальнику, виділяються короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років) кредити.

4) За галузевою спрямованістю виділяються: кредити в пром-сть; кредити в с/г; кредити в торгівлю; кредити в будівництво; інші кредити.

5) Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі види: кредит на формування вир. запасів; кредит у витрати вир-ва; кредит на створення запасів готової продукції; кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах.6) За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

45. Фінансові посередники — це частина фінансової системи, що виконує роль позичальників та висуває фінансові вимоги до кредиторів, приймає на себе фінансовий ризик.Функції фінансових посередників: приведення активів та зобов'язань (пасивів) у відповідність до потреб клієнтів;зменшення ризику шляхом диверсифікації. Суть цього полягає в придбанні фінансовими посередниками великої кількості фінансових активів різних емітентів;зменшення витрат обігу (витрат на здійснення операцій). Це досягається шляхом спеціалізації фінансових посередників на здійсненні визначеного виду діяльності на фінансовому ринку та компенсації додаткових витрат шляхом нарощування обсягу операцій для клієнтів. Отже, фінансові посередники є неодмінними суб'єктами фінансового ринку, їх діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування різних сегментів цього ринку. В той же час професійна діяльність фінансових посередників зазвичай є високоприбутковим бізнесом, що потребує найвищої фінансової кваліфікації.

44. Протягом XX століття поширювались наукові положення, які обґрунтовували роль фінансового посередництва як одного із чинників економічного розвитку.Значний внесок у теоретичне обґрунтування фінансового посередництва зробило багато економістів: А. Пігу, Й. Шумпетер, Р. Голдсмід, Дж. Стігліц та інші . У сучасних умовах фінансові посередники посідають одне з центральних місць на фінансовому ринку.

Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.Таким чином, фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній літературі визначення терміна "фінансові посередники", як правило, збігається з визначенням терміна "фінансові інститути" - фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені.

49. Фінансове регулювання — це метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Основні елементи :

• оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

• бюджетні трансферти ( дотації, субсидії, субвенції).

Аби зацікавити суб'єктів господарювання досягати кращих результатів, використовуються такі інструменти, як фінансові стимули. До них належать:

• заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

• бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);

• спеціальні фінансові пільги (податкові пільги, можливість здійснити прискорену амортизацію).

34. Класична кількісна теорія грошей - напрям монетарної теорії грошей. Вона пояснює зміну цін лише зміною кількості грошей в обігу, при цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямопропорційним, загальтим, тобто однаково дійсним для всії товарів. Різновиди: трансакційний варіант Фішера(базується на співвідношенні двох пов’язаних між собою явищ: добутку кількості грошей на швидкість їх в обігу і добутку рівня цін на кількість реалізованих товарів.); кембриджський варіант.

33. Суть номіналістичної теорії грошей полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, які позбавлені внутрішньої вартості. Згідно з цією теорією гроші виникають як продукт домовленості між людьми, з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням. Представники:Стюарт, Берклі

32.Абстрактна теорія грошей включає: номіналістичну і металістичну теорію грошей. Суть номіналістичної теорії грошей полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, які позбавлені внутрішньої вартості. Згідно з цією теорією гроші виникають як продукт домовленості між людьми, з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням. Представники:Стюарт, Берклі Металістична теорія ототожнює грошовий обіг з точним обміном і стверджує, що золото і срібло уже за своєю природою є грошима. Вона не враховує суспільне призначення грошей.Ця теорія була сформована меркантилістами, які повязували її з вивченням про гроші, як багатство нації. Прихильники:Поре,Мен,Таліані.

46. Фінансово-кредитна с-ма - сукупність фін., інвестиційних та кредитних інститутів держави.

47. Основні види небанківських фінансово-кредитних інститутів.Інвестиційні компанії та фонди. Згідно Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" в Україні були створені нові можливості для розвитку в Україні галузі спільного інвестування.Інвестиційна компанія - торговець цінними паперами, який, окрім інших видів діяльності, може залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення .Інститут спільного інвестування - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. На кінець 2000 р. в Україні функціонувало близько 250 інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основною функцією цих інститутів у попередній період (1994-2000 рр.) була акумуляція коштів (зокрема приватизаційнх майнових сертифікатів) переважно дрібних інвесторів та здійснення їх наступного інвестування.

53. Банківська система України сформувалася у 1991 р. і складається з двох рівнів .Основною ланкою банківської система України є комерційні банки, які здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх ланок ринкової інфраструктури. Відповідно до цього ряд науковців визначають такі завдання та функції банків.

Завдання:- забезпечення безперервності й адекватності грошового обігу;- здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях; - проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці; - сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.

Функції:посередництво у перерозподілі вільних грошових ресурсів; мобілізація грошових ресурсів та вкладів від клієнтів; надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів; здійснення розрахунків між клієнтами. Вид комерційного банку І. За формою власності: o унітарні - мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк та Ексімбанк; o колективні - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35 % статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб. Банки з колективною формою власності можуть бути:- акціонерними товариствами відритого чи закритого типу (становлять 84% загальної кількості банків України); - товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

II. За розміром активів:o малі активи;

o середні активи - понад 10 млн. грн.;

o великі активи - понад 1 млрд. грн. (до них належать: Промінвестбанк, АКБ "Укрсоцбанк", Приват Банк, банк "Аваль", Ощадбанк, "Надра"

III. За наявністю філій

o багатофілійні - нараховують від 500 до 20000 одиниць філій (до них належать Ощадбанк, АКБ "Укрсоцбанк", "Аваль" та інші);

o малофілійні;

o безфілійні.

IV. Залежно від діа пазону операцій

o універсальні банки - виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними;

o спеціалізовані банки:

- з галузевою спеціалізацією - обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Представниками є Промінвестбанк, Енергобанк, банк "Надра" та інші;

- з функціональною спеціалізацією - комерційні банки виконують вузьке коло спеціалізованих операцій. Це інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки.

52. На сучасному етапі грошово-кредитна політика НБУ концентрується на вирішенні таких завдань:

- забезпечення стабільності національної валюти;

- створення монетарних умов для ефективного функціонування економіки;

- сприяння структурній перебудові економіки;

- посилення надійності й ефективності функціонування банківської системи;

- підвищення рівня зайнятості населення.

Реалізація політики НБУ для досягнення означених цілей в умовах уже досить високого рівня реформованості економіки нашої держави і значного піднесення сьогодні може здійснюватись за допомогою значно ширшого, ніж раніше, набору важелів регулювання кредитно-грошових відносин. До них належать: Встановлення кількісного контролю за збільшенням грошової маси шляхом визначення її приросту на основі обліку реальних змін ВВП та цільових показників інфляції. Забезпечення потреб економіки в готівкових грошах з акцентом на посилення контролю за рахунками в готівково-грошовій формі між суб’єктами господарювання, а також децентралізація випуску готівкових грошей в обіг. Розширення кредитної бази через подальше вдосконалення кредитних аукціонів НБУ.Посилення контролю Національного банку над діяльністю небанківських кредитних установ для підвищення ефективності дій НБУ з регулювання грошової маси. Можна констатувати, що грошово-кредитна політика НБУє надзвичайно складною в розробці й реалізації системи заходів, яка в той же час визначається великою роллю в організації функціонування ринкової економіки.

18. Методи регулюв.гр.обігу Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

Україна розбудовує новий паперо-грошовий обіг. Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нас зобов'язаний Національний банк. Його органи, спираючись на класичну закономірність, яку відкрили економісти ще у XVIII ст., повинні забезпечувати таку рівновагу:

Г*П=Т*С.

де Г- середня маса грошей, яка перебуває в обігу;

П - кількість оборотів середньої грошової маси;

Т- обсяг товарів, які перебувають в обігу;

Ц- ціни товарів на ринку.

Це означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, має дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін.

48.В фінансових посередниках найчастіше зацікавлені як економічні суб'єкти, мають тимчасові вільні кошти (кредитори), і суб'єкти, що потребують грошових засобах (позичальники), оскільки вони мають певні переваги та выгоды.

Можно виокремити такі вигоди з позиції кредиторов.1) посередники здійснюють диверсифікацію ризику шляхом розподілу вкладень по видам фінансових інструментів між кредиторами під час видачі синдикованих (спільних) кредитів в часі та інакше, що веде до зниження рівня кредитного ризику. За відсутності фінансового посередника великий кредитний ризик, т. е. ризик неповернення основний суми боргу та відсотків. Чистий прибуток посередника визначається різницею між ставкою за наданий ним кредит і ставкою, під яку сам посередник займає гроші, з відрахуванням витрат, що з веденням рахунків, виплатою заробітної плати працівникам, податковими платежами і т. д.

2) посередник розробляє систему перевірки платоспроможності позичальників, і організує систему поширення своїх послуг, що також знижує кредитний ризик та витрати з кредитованию.

3) фінансові інститути дозволяють забезпечити постійний рівень ліквідності для своїм клієнтам, т. е. можливість отримання готівки грошей. З одного боку, самі фінансові інститути мають можливість тримати у грошовій формі певну частку своїх активів.

58.Регіональні валютно-фінансові організації у межах Західної Європи, Латинської Америки, Африки, Південно-Східної Азії та в регіоні колишнього СРСР (нині СНД) створюються поступово відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських зв'язків та інтенсивності інтеграційних процесів.Основним кредитором на сучасному етапі є Європейський банк реконструкції та розвитку, який здійснює Програму мікрокредитування в Україні для малих і середніх приватних підприємств.Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним банком, головною особливістю якого, що відрізняє його від інших банків розвитку, є підтримка саме приватної підприємницької ініціативи.

Нині за підтримки ЄБРР в Україні впроваджується 9 інвестиційних проЧорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) був заснований у 1998 р. на підставі відповідної Угоди між країнами – членами ОЧЕС, підписаної у м. Тбілісі 30 червня 1994 р.

Співзасновниками банку стали 11 країн: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна. Найбільшими акціонерами Банку є Греція, Росія і Туреччина, частка яких у статутному капіталі становить по 16,5 %, а також Болгарія, Румунія та Україна (по 13,5 %). Частка інших країн становить по 2 %. Початковий статутний капітал Банку – 1,2 млрд дол. США – планується збільшити на 300 млн дол. США, тобто до 1,5 млрд дол. США.

Наприкінці 1997 р. Україна здійснила всі внутрішньодержавні процедури, необхідні для вступу до ЧБТР, та перерахувала свій внесок до початкового статутного капіталу Банку у розмірі 18,15 млн дол. США.

Згідно з установчими документами ця потужна міжнародна фінансова установа покликана, перш за все, забезпечити фінансову підтримку пріоритетних проектів у Чорноморському регіоні, насамперед у транспортній, телекомунікаційній, енергетичній галузях, а також у сфері захисту Чорного моря і довкілля, розвитку підприємницьких зв'язків між країнами – членами ОЧЕС тощо.

Формально Банк розпочав роботу з 1 червня 1999 p., хоча урочиста церемонія його відкриття відбулася 21 червня 1999 р. у м. Салоніки (Греція), де сьогодні знаходиться Центральний офіс ЧБТР.

Керівними органами банку є Рада керуючих та Рада директорів. Рада керуючих (по одному представнику від кожної країни) на засіданнях встановлює головні напрями діяльності Банку, призначає президента Банку та розглядає і затверджує основні результати фінансової діяльності цієї установи. Нині Президентом ЧБТР є Мустафа Гюртін (Туреччина).Рада директорів, до якої також входять по одному представнику від кожної країни, здійснює нагляд за проведенням Банком операцій відповідно до Статуту Банку.Першим представником у Раді керуючих ЧБТР від України був тогочасний Голова правління Національного банку України В.А. Ющенко, який очолював її у 1998–1999 рр.ЧБТР здійснює свою діяльність на основі загальноприйнятої практики великих міжнародних банківських інституцій, зокрема стосовно фінансування проектів і надання кредитів.