64. Рушійні сили та суб’єкт історичного процесу

Суб’єкт – людина (народні маси).

Рушійні сили:

1. потреби, цінності, інтереси (матеріальні, духовні, індивідуальні, суспільні)

2. соціальна революція (мирна чи немирна)

3. протиріччя між продукт. силами та виробничими відносинами

4. політична система

67. Культура в социально-историческом контексте общественной жизни

Будучи единой по своей сущности, культура существует и функционирует в обществе в самых разных модификациях. Эти общие модификации рассматривают как слои культуры:

• культура в плане дифференциации общественного и природного (эта дифференциация наглядно прослеживается в историческом генезисе культуры; первоначально специфика культуры воспринималась как нечто отличное и противоположное природе, но сущностью культуры есть созидание и развитие человека, а человек – не просто общественное, а общественно-природное существо);

• культура в плане дифференциации материально-опредмеченного и духовно-идеального (культуру часто отождествляют с духовными явлениями, духовной жизнью, но в этом случае за бортом остается все материальное богатство общества, с чем нельзя согласиться);

• культура в плане дифференциации ценностно-ориентационного и объективно-гносеологического

• культура в плане социально-пространственной дифференциации общества.

Многообразие модификаций культуры свидетельствует о ее органической вплетенности во все стороны общественной жизни. Отсюда следует, что культура выступает в обществе как определенный конкретно-исторический процесс. Культура как никакое другое явление носит всеисторический х-р и неразрывно связана с предыдущей историей, с общей эволюцией человечества, но все же в каждый данный момент времени культура исторически конкретна. Она всякий раз выступает как качественная х-ка именно данного этапа развития человеческой цивилизации.

44. Методологічне значення принципів, законів і категорій діалектики

Філософська методологія функціонує не у вигляді однозначної системи нормативних розпоряджень і формальних прийомів, а як загальна система принципів, законів і категорій. Їх загальну систему складає діалектика. Світ постійно розвивається. Його предмети і явища взаємопов’язані. Через це вихідними положеннями діалектики є принципи загального зв’язку та розвитку. Історія формування діалектики є перш за все історією того, як складалися в ній співвідношення суб’єктивного і об’єктивного, одиничного і загального.

Об’єктивна діалектика - це взаємозв’язок і розвиток у самому об’єктивному світі, природі і суспільстві. Вона існує незалежно від людини. Вираз "у природі панує діалектика" означає, що самі явища, процеси перебувають у русі, розвитку, взаємному зв’язку і вони виражають основні закони діалектики. Суб’єктивна діалектика - відображена в людській свідомості об’єктивна діалектика. Між об’єктивною і суб’єктивною діалектикою є певний зв’язок. Перш за все, перша визначає другу, вони відповідають одна одній за змістом. Але об’єктивна і суб’єктивна діалектика різняться за формою, тобто за способом відображення взаємозв’язку і розвитку речей у свідомості людини.

Закономірні зв’язки проявляються не тільки в різних системах, а й у процесі пізнання, в галузі мислення. Через це діалектика являє собою як теорію розвитку об’єктивного світу, так і теорію пізнання, діалектичну логіку. Закони реального світу характеризуються певною спільністю. На основі цієї ознаки вони класифікуються за видами: закони окремих наук, загальні, найбільш загальні закони.

Закони, які одночасно проявляються у природі, суспільстві і мисленні, - це найбільш загальні закони, їх вивчає філософія. Вони, як правило, іменуються законами діалектики. Основні пізнавальні функції законів реального світу полягають у тому що:

1. Вони відображають найбільш сталі, необхідні, суттєві загальні зв’язки в дійсності, які вивчаються теорією і розкривають взаємовідношення і взаємодію між основними підсистемами і елементами таких систем, які утворюють предметну галузь даної теорії.

2. Закони філософії допомагають встановити межі, границі прояву різних форм руху в реальному світі. А це означає, що будь-яка теорія має сенс і може розповсюджуватись як об’єктивна істина лише в рамках своєї сфери і запевних умов.

В цьому проявляється діалектичний принцип конкретності істини, який вимагає враховувати умови, місце, час, ситуацію. Поза цими обмеженнями істина перетворюється у свою протилежність - помилку, неправду. Наукова філософія розглядає пізнання як складний суперечливий процес, який проходить шлях від опису явища до аналізу сутності, від вивчення предмета до дослідження системи взаємозв’язку предметних утворень. Формування наукового знання, діалектичне вивчення світу зв’язане не тільки з установленням принципів і законів розвитку природи, суспільства і мислення, а й розкриттям категорій, наукових понять.

Філософські категорії - це поняття, які відображають загальні риси і зв’язки, сторони і властивості дійсності матеріального і духовного світу. Для того щоб зрозуміти їх пізнавальну роль, необхідно згадати найбільш узагальнену класифікацію філософських категорій. З метою ознайомлення з ними треба розглянути їх у таких двох аспектах.

По-перше, у плані розкриття найбільш загальних характеристик, що дозволить встановити три такі групи категорій:

1. Предметні, субстанціальні (субстратні. Субстрат - загальна основа різноманітних явищ): матерія, буття, явище та ін.

2. Категорії, які виражають найбільш загальні властивості предметів, матеріальних і духовних утворень реального світу, їх називають атрибутивними: рух, розвиток, свідомість, мислення, творчість та ін.

3. Категорії, головним предметом яких є відношення між явищами і їх властивостями. Такі категорії називають релятивними (співвідносними).

По-друге, необхідно виділити в особливу групу релятивні категорії, які у свою чергу доцільно класифікувати таким чином:

• універсальні зв’язки: одиничне, особливе, загальне; сутність і явище;

• структурні зв’язки: зміст і форма; частина і ціле; принципи цілісності і системності;

• зв’язки детермінації: причина і наслідок; необхідність і випадковість; можливість і дійсність.

Особливо велику роль у пізнанні світу відіграють парні, співвідносні категорії. Зокрема, закономірний взаємозв’язок явища і сутності передбачає врахування цього співвідношення в будь-якій сфері діяльності. Керівництвом до дії в даному випадку виступає пізнання сутності через явище.

Важливий взаємозв’язок об’єктивної реальності розкривають категорії "частина" і "ціле". Перш за все необхідно врахувати, що складові частини цілого не є їх простою сумою. При цьому зв’язки між складовими елементами (предметами) можуть бути різними. Частіше за усе спостерігаються 3 типи зв’язків: зв’язки побудови, зв’язки функціонування і зв’язки розвитку. Важливо зрозуміти і те, що тип зв’язків складових елементів утворює відповідний тип цілого. У даному випадку структурне ціле, ціле, яке функціонує, та ціле, що розвивається.

Керуючись законами взаємозв’язку даної пари категорій, не можна забувати про незводимість властивостей цілого до його складових елементів, і навпаки, вивчення частин, скажімо елементів якої-небудь речовини, слід здійснювати на основі чіткого уявлення про його природу в цілому. Це ж стосується будь-якого виду машин, станків, різних типів техніки. Незводимість цілого до простої суми частин, всебічне розкриття їх взаємозв’язку дозволило сформулювати принцип цілісності, який відіграє важливу методологічну роль не лише в науковому пізнанні, а і в організації суспільного виробництва. Його наукове застосування спрямоване на подолання елементаризму (поділ складного на прості складові), механіцизму (розуміння цілого як суми частин), редукціонізму (зведення складного до простого). Виявлення категорій цілого і частини відкриває можливість більш грунтовно вивчити поняття "елемент", "структура", "система", їх взаємозв’язок і відносна самостійність, "причина" і "наслідок", "зміст" і "форма", а також інші категорії.

Із закону взаємозв’язку необхідності і випадковості випливає дуже важливий принцип у діяльності всіх спеціалістів. Він вимагає пізнання необхідних зв’язків з урахуванням випадковостей, як сприятливих, так і несприятливих для швидшої реалізації даної необхідності. Діалектика в житті суспільства передбачає вміле використання динамічних і статистичних законів, з їх допомогою можна з’ясувати, що необхідність пробиває собі дорогу через безліч випадковостей і, отже, реалізується з певним ступенем імовірності (можливості).

Знання категорій необхідного і випадкового застерігає керівників виробництва від суб’єктивних помилок, які спричиняються абсолютизацією випадковостей. У свою чергу абсолютизація необхідності може привести до фатальних помилок, невіри у власні сили, до покірності долі.

Знання діалектичного взаємозв’язку категорій можливості і дійсності методологічно озброює вчених, виробничі кадри рядом принципів і положень які допомагають аналізувати реальні процеси.