5.Виробник як суб'єкт економіки та його діяльності. Раціональний виробник.

Виробник – це головний учасник у ринковій економіці. Головна ціль виробника-отримати прибуток. Виробниками продукції виступають підприємства — капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів — покупців.

Виробник і споживач співпрацюють між собою для досягнення максимальної вигоди. Кожен з них зацікавлений один в одному, оскільки це дає можливість найкраще задовольнити свої потреби.

Наявність конкретних потреб та інтересів формує попит на конкретні товари й послуги, які виробник має постачати на ринок у необхідній кількості, щоб задовольнити не тільки свої потреби та інтереси, а насамперед споживача. Споживач вибирає на ринку саме ті товари й послуги, які його найбільше задовольняють за ціною і якістю. Отже, виробник повинен дбати, щоб товари чи послуги, які він пропонує, були якомога якіснішими й дешевшими, ніж у інших виробників.

6. Фактори, процесс і розвиток виробництва.

Умови переходу до розвиненого товарного виробництва:

-організація виробництва, заснований на машинній техніці;

-передбачає спільну працю найманих працівників;

-виробництво товарів здійснюється заради отримання прибутку.

Розвинене (підприємницьке) товарне виробництво:

Товарне виробництво набуває загального характеру. Виробник продукту – найманий працівник; власник товару – власник капіталу, засобів виробництва. Виробництво ведеться на базі спільної, об’єднаної праці.

Характерні риси:

-наявність конкуренції;

-вільне ціноутворення;

-здійснення обміну товару на принципах еквівалентності та від платності;

-стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

7. ВЛАСНІСТЬ. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ.Право власності-це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння.

Уснує 2 типи власності: -приватна (характерні тим, що засоби виробництва, а отже вироблений продукт належить приватним особам; -суспільна (їй притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукта (3 функції володіння, користування, розпорядження майном належать не одній людині, а багатьом особам чи суспільству). Форми власності: -індивідуальна (приватна, особиста); -колективна (трудових колективів, акціонерних товариств, кооперативів); -державна:

• комунальна (майно місцевих органів влади);

• загальнодержавна (власність Верховної Ради, майно Збройних Сил).

10. Приватизація – це складова частина роздержавлення, яка полягає в переході об’єктів державної власності в індивідуальну і колективну власність.

Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавлюваного підприємства за збереження незалежності цього майна суспільству, державі. Процес приватизації в Україні триває і до сьогодні.

12. Монополія в ринкові й економіці. Захист конкуренції. Антимонопольне законодавство. Монополія – наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців. Є такі види монополій:- природна – виникає внаслідок об’єктивних причин;- закрита – захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, інституту авторського права;- відкрита – фірма на певний час стає єдиним постачальником;- адміністративна; - економічна. Умови ринкової економіки різко змінює монополія. Монополія створює ситуацію, коли вона заміняє собою конкуренцію. Оскільки на більшості ринків ефективне виробництво може бути забезпечене високим рівнем конкуренції, то уряди багатьох країн впроваджують антимонопольні закони з метою захисту і посилення конкуренції як ефективного регулятора підприємницької діяльності. На сьогодні антимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Закон України називає такі види порушень антимонопольного законодавства:- зловживання монопольними становищем ринку;- анти конкурентні узгоджені дії;- дискримінація підприємств.

16. Ринок праці – це сукупність економічних відносин між найменшими працівниками та підприємствами з приводу купівлі-продажу робочої сили. Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу робочої сили, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Носієм попиту на ринку праці є підприємства, які мають вільні місця і потребують робітників певної кваліфікації, фізичних та розумових здібностей. Носієм пропозиції на ринку праці є робітники, які мають здатність до праці і готові продавати свої навички, вміння за заробітну плату. Заробітна плата – це грошова винагорода, що виплачується найманим працівникам за використання їх праці. Заробітна плата існує таких видів: - погодинна(ціна робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу); -відрядна або поштучна(ціна робочої сили залежно від розмірів виробітку за одиницю часу). Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили та її функціонування. Реальна заробітна плата – грошовий заробіток, після вирахування податків.

17. Найціннішим природним ресурсом є земля. В умовах ринку ресурсів вона стає об’єктом купівлі-продажу. Земельні ресурси поділяються на: - сільськогосподарські; - несільськогосподарські. Ринок землі має певні особливості: - попит на землю є похідним, оскільки залежить від ціни на продукцію, що вироблена на землі і від продуктивності землі. – пропозиція землі має майже повну незалежність від ціни, що пояснюється незмінним характером площі землі. Ринок землі в Україні на сьогодні є одним із найменш розвинених, це пов’язано з тривалим існуванням державної власності на землю в минулому і суперечливим поглядом різних політичних сил на формування приватної власності на землю.

20. Державний бюджет. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше – бюджетна система, яка охоплює державний бюджет і бюджети відповідних адміністративних одиниць. Бюджет – це збалансований кошторис грошових доходів і витрат на певний період рік, півроку, квартал, місяць. У більш широкому значенні під бюджетом розуміють кількість фінансових ресурсів, якими володіє держава, регіон, підприємство, сім’я, людина і які можуть бути виділені на певні потреби. Формування бюджету ґрунтується на дотриманні певних принципів, які було розроблено розвиненими країнами у 20 столітті:- принцип єдності – зосередження у бюджеті всіх витрат і доходів держави, існування в державі єдиної бюджетної системи, одноманітність фінансових документів та бюджетної класифікації. – принцип повноти – означає, що у кожній статті бюджету враховують усі витрати і надходження. – принцип реальності – правдиве відображення доходів та витрат держави. – принцип відкритості – означає обов’язкове інформування населення про основні витрати та джерела доходів бюджету. Державний бюджет найбільший централізований фонд держави, річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджет слугує одним із наймогутніших інструментів державного управління ринковою економікою.

21. Структура доходів і витрат бюджету, проблеми їх збалансування. За статтею 2 установили, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2010 рік належать: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення; платежі за користування надрами загальнодержавного значення; акцизний збір із вироблених в Україні товарів; плата за ліцензії; ввізне мито; рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами; збір за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та кошти від продажу таких дозволів; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

22. Бюджетний дефіцит. Державний борг. Аналіз сучасного стану бюджету України свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування і виконання, прояви дефіциту бюджету – видатки перевищують доходи. Різниця між доходами і видатками називається бюджетним сальдо. Бюджетний дефіцит характерний нині для багатьох країн. Згідно з економічними викладками державний бюджет не обов’язково повинен мати щороку повну збалансованість, тобто рівність доходів і витрат. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише один раз(у 1969). В Україні за структурою бюджетна система складається з державного бюджету та бюджетів адміністративно-територіальних одиниць. Отже, державний бюджет – це не тільки бюджет центрального уряду, а й сукупність бюджетів усіх рівнів адміністративно-територіальних органів влади. У країнах з фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані такі способи покриття дефіциту бюджету – державні позики, жорстке оподаткування та емісія паперових грошей, тобто збільшення грошової маси в обігу, що спричинює зростання державного боргу. Державний борг – це сума накопиченних у країні за певний час бюджетних дефіцитів, за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей самий час. Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов’язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Більшість країн із розвиненою економікою має державну заборгованість. Однак це не стало причиною дестабілізації їхньої економіки, адже здійснюється суворий контроль розмірів державних позик і чітко визнаються методи покриття їх.