З М І С Т

І. Представлення викладача...............................................................................3

ІІ. Вимоги до якісного проведення уроків фізичної культури......................5

ІІІ. Обґрунтування актуальності та практичної значимості педагогічного

досвіду....................................................................................................................7

1. Роль фізичного виховання у здоровому способі життя.........................7

2. Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості учнів

підліткового та юнацького віку.............................................................12

3. Лікарський контроль під час проведення навчально-виховного

процесу з фізичної культури....................................................................19

4. Оцінка працездатності серця при фізичному навантаженні за

допомогою проби Руф'є .........................................................................19 ІV. Система прийомів роботи............................................................................21

1. Підвищення ефективності працездатності учнів, що здобувають

професію «Кухар, кондитер», за допомогою професійно-прикладної

фізичної підготовки.......................................................................................21

2. Доцільність корегуючої гімнастики при професійній підготовці

швачок..............................................................................................................28

3. Правильний вибір вправ..........................................................................33

4. Спортивний гороскоп.................................................................................49

V. Позакласна робота:

1. Сценарій спортивного свята...................................................................62

2. Теоретичний урок на тему: «Життя та здоров’я людини»...............65

VІ. Результативність роботи.........................................................................71

VІІ. Використана література........................................................................72

КОЗМАНКО Віра Михайлівна –

викладач фізичної культури Мукачівського професійного ліцею сфери послуг Закарпатської області

28.06.1966 року народження

Кандидат в майстри спорту зі спортивної гімнастики.

Освіта: вища

Педагогічне звання: спеціаліст

І категорії

Педагогічний стаж: 25 років

Закінчила: 1981 -1984 рік Івано-Франківський технікум фізичної культури

спеціальність: «Фізична культура», кваліфікація:

«Викладач фізичної культури»

1988 -1993 рік Львівський державний інститут фізичної культури

спеціальність: «Фізична культура і спорт»,

кваліфікація: «Викладач фізичної культури»

Чергові курси підвищення кваліфікації пройшла в жовтні 2010 року

Місце роботи: 1984 рік – тренер зі спортивної гімнастики

1991рік – тренер з легкої атлетики

2003 рік по теперішній час - викладач фізичної культури Мукачівського професійного ліцею сфери послуг

В зв’язку з тим, що в засобах масової інформації дуже часто піднімались питання про підвищення травматизму та нещасних випадків на уроках фізичної культури я вирішила після чергової атестації попрацювати над питанням попередження травматизму на уроках. Адже, на мою думку, ця проблема є дуже актуальною. На протязі багатьох років я спостерігаю за тим, що учні стають дедалі фізично слабшими. Це пояснюється тим, що більшість підлітків веде малорухливий спосіб життя. Головним видом діяльності учнів, як ми знаємо – це навчання, а найкращий відпочинком є заміна одного виду діяльності на інший. Але цього правила вони не дотримуються. На протязі дня учні працюють на уроках, а потім, повертаючись додому сидять за комп’ютером, мобільними телефонами або телевізором, тим самим шкодять своєму здоров’ю, так як їх організм ще знаходиться у стадії розвитку та формування, а для здорового розвитку потрібні фізичні навантаження та рух.

Вивчила багато інформації, щодо попередження травматизму на уроках фізичної культури, які мають бути вимоги для якісного проведення уроків фізичної культури, яку роль відіграє фізичне виховання у здоровому способі життя, особливості анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку учнів

у підлітковому та юнацькому віці. Застосування функціональної проби Руф'є з метою оцінення працездатності серця при фізичному навантаженні та попередження нещасних випадків. Розробила методичні рекомендації на теми : «Підвищення ефективності працездатності учнів, що здобувають професію «Кухар, кондитер», за допомогою професійно-прикладної фізичної підготовки», «Доцільність корегуючої гімнастики при професійній підготовці швачок», « Правильність вибір вправ» . Підготувала роботу на тему «Спортивний гороскоп», та презентацію на тему: «Техніка виконання бігу на короткі дистанції».

ІІ. Вимоги до якісного проведення уроків фізичної культури

Для якісного проведення уроків фізичної культури і успішного розв'язання виховних, освітніх і оздоровчих зав­дань учителеві необхідно ретельно готуватись до кожного уроку. Підготовка вчителя до уроків починається ще перед новим навчальним роком, коли він складає календарні плани на півріччя, виходячи з вимог програми і враховую­чи наявну матеріальну базу й інвентар для використання на уроках, а також стан фізичної підготовленості і розвит­ку учнів. Потім, керуючись календарним планом та програ­мою з фізичної культури, вчитель розпочинає складання плану або конспект уроку, в якому коротко і точно визна­чено педагогічні завдання, а також засоби та методи роз­в'язання їх. Менш досвідчений вчитель складає конспект уроку, а досвідчений — може обмежитись лише планом-конспектом. Розпочинаючи урок, учитель повинен добре знати не тільки його структуру, а й зміст програми, засоби й методи реалізації педагогічних завдань, а також врахо­вувати стан здоров'я і фізичний розвиток дітей, їхні анатомо-фізіологічні, психологічні та індивідуальні особливості, рівень фізичної підготовленості. Крім того, необхідно вра­ховувати кліматично-географічні і метеорологічні, санітарні і матеріально-технічні умови проведення уроків.

Виховання позитивних моральних та вольових рис ха­рактеру учнів — тривалий процес протягом усього періоду навчання учня і здійснюється всім педагогічним колекти­вом. Важливо, щоб учитель, плануючи уроки, визначив ос­новні завдання виховання, які випливають із змісту на­вчального матеріалу і вимог програми, та форми і методи реалізації їх.

Сформулювати ці завдання у плані уроку можна, на­приклад, таким чином: «Сприяти вихованню рішучості і сміливості під час виконання певних вправ і проведення рухливих ігор».

Готуючись до проведення уроку, вчитель повинен перед­бачити заходи щодо запобігання травматизму учнів Перед початком уроку необхідно перевірити форму учнів, спор­тивний одяг і взуття мають бути акуратно підігнані і від­повідати існуючим нормам.

Основними причинами травм є порушення правил мето­дики навчання і організації занять, відсутність дисципліни на уроці, недбала підготовка місця занять, несправний спортивний інвентар, погано організоване страхування і допомога.

Учні повинні чітко виконувати всі вимоги вчителя, по­в'язані з методикою навчання і організацією класу. Пору­шення вказівок учителя, спроба виконати вправу поспіхом після команди або розпорядження про її закінчення, вико­нання вправ на непридатних і неперевірених приладах, без матів, без страхування й розминки, виконання складних вправ без достатнього засвоєння їх можуть призвести до травм.

Важливо правильно розмістити прилади в залі, ставля­чи їх на достатній відстані від стін і один від одного. Не можна ставити прилади так, щоб вправи доводилося вико­нувати обличчям до сліпучого світла. Учні повинні добре бачити прилад і місце зіскоку. Мати треба укладати впри­тул, щоб між ними не було порожнього місця. Учителеві треба також знайомити, учнів з навичками страхування і самострахування, що не тільки сприятиме запобіганню не­щасних випадків, а й допоможе зрозуміти основи техніки рухів, що вивчаються, і прискорити процес формування ру­хових навичок.

Для якісного і емоційного проведення уроків фізичної культури з учнями не тільки молодших класів велике значення має музичний супровід, що застосовується як у спортивних за­лах, так і на майданчиках у першій та четвертій чвертях. Музика сприяє більш ритмічному й координованому вико­нанню фізичних вправ, допомагає виконати їх виразніше й точніше, зумовлює темп рухів. Діти також навчаються пра­вильно сприймати музичні відтінки твору і, відповідно до музики, змінювати характер своїх рухів. Під плавну, тиху музику вправа виконується спокійно, в повільному темпі, під швидку і голосну — виконують біг і стрибки. Раптове закінчення музики або голосний, виразний акорд є сигналом до зупинення або зміни рухів.

Якщо у учнів погана координація рухів, їх важко навчи­ти діяти відповідно до музики. Тому спочатку, розучуючи вправу, необхідно показати і виконати цей рух один-два рази без музики, під лічбу вчителя. Після цього вправу виконують під музику. Знайомі вправи можна починати від­разу ж з виконання під музику.

Музичний супровід можна застосувати вже з перших класів. Спочатку учнів навчають ходити під маршову музику, а потім переходити до виконання загальнорозвивальних вправ, добираючи для цього музичний супровід з чітким ритмом. Музику можна використовувати для проведення всіх ча­стин уроку, створюючи музичний фон під час роботи на приладах, а також проведення ігор та естафет. Для цього використовують магнітофон або програвач з відповідними записами.

Фізичне виховання учнів — багато­гранний процес, що не обмежується лише уроками фізич­ної культури. Над удосконаленням виконання фізичних вправ, що вивчались на уроці, а також для розвитку необ­хідних рухових якостей учні самостійно працюють вдома. Виконання домашніх завдань з фізичної культури перед­бачено програмою, де подано орієнтовні вправи. Щоб са­мостійна робота вдома принесла більшу користь учневі, вчитель дає учням консультації, методичні вказівки, систе­матично пояснює, де, коли і як краще виконати задані до­дому вправи; обов'язково зазначає строк і орієнтовну кіль­кість повторень по днях (залежно від вправи).

Домашні завдання можуть бути загальними і індивіду­альними. Вони мають бути посильними й доступними уч­ням, але й в міру важкими, щоб учням було цікаво вико­нувати їх. Учитель планує домашні завдання заздалегідь і обов'язково вносить до плану-конспекту уроку. Регулярна перевірка домашніх завдань є частиною обліку успішно­сті учнів, вона допомагає вчителеві об'єктивно оцінити знання, вміння та навички учнів.

До виконання учнями домашніх завдань слід залучити їхніх батьків. На батьківських зборах треба ознайомити батьків з основними питаннями фізичного виховання дітей, розповісти про режим дня учнів, його значення для пра­вильного фізичного розвитку і здоров'я дітей. Під час бесід з батьками необхідно підкреслити важливість їхнього осо­бистого прикладу у виконанні ранкової гігієнічної гімнасти­ки, ходьбі на лижах, катанні на ковзанах та інші.

ІІІ. Обґрунтування актуальності та практичної

значимості педагогічного досвіду

1.Роль фізичного виховання у здоровому способі життя

За енциклопедичним визначенням «здоров'я» - це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Взагалі, поняття здоров'я є дещо умовним та об'єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов.

Здоров'я необхідно характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує поняття про ступінь здоров'я, який визначається шириною адаптаційний (пристосувальних) здатностей організму. Хоча здоров'я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов'язане з різними перехідними станами і не мати чітких меж. Стан здоров'я не виключає наявності в організмі хвороботворного початку, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у самопочутті людини. У зв'язку з цими властивостями виникло поняття "практично здорова людина", за якого патологічні зміни, що спостерігаються в організмі, не впливають на працездатність людини і її самопочуття. Разом з тим, відсутність кричущих порушень ще не свідчить про відсутність хворобливого стану, оскільки перенапруження захисно-пристосувальних механізмів, не порушуючи здоров'я, може призвести до розвитку хвороби за впливу на організм надзвичайних подразнювачів. До факторів, що визначають здоров'я людей, відносяться реальні прибутки, тривалість робочого дня та ступінь інтенсивності та умов трудового навантаження, наявність професійних шкідливих умов, рівень та характер харчування, житлові умови, стан охорони здоров'я у даному регіоні і, що, вкрай важливе - спосіб життя, який обирає для себе кожна людина самостійно. Однозначного критерію, за яким можна було б судити про стан здоров'я населення, не існує, бо навіть середня тривалість життя - це недостатній критерій, якщо не враховувати цілий комплекс соціально-біологічних чинників. Особливе місце у системі охорони здоров'я належить фізичній культурі та спорту, а отже, і фізичному вихованню.

Фізична культура - частина загальної культури суспільства, одна з сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних здібностей людини. Основні показники стану фізичної культури в суспільстві - рівень здоров'я і фізичного розвитку людей, ступінь використання фізичної культури у сфері виховання та освіти, у виробництві, побуті, спортивні досягнення.

Фізичне виховання - це органічна частина загального процесу виховання, соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я, гармонійний розвиток форм і функцій людського організму. Основні засоби фізичного виховання - заняття фізичними вправами, загартування організму, гігієна праці та побуту. На відміну від охорони здоров'я, фізична культура не має чітко визначеної області дії, вона призначена для всебічного розвитку людського тіла і духу. Кажучи спрощено, якщо охорона здоров'я бореться з наслідками негативних процесів, то фізична культура їй попереджає, допомагає їх уникнути.

Здоровий спосіб життя є невід'ємною складовою частиною фізичного здоров'я людини, але й складовою найпроблематичнішою: чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи ні - завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Головними "ворогами" здорового способу життя можна назвати культурні забобони, деякі соціальні чинники (недостатня матеріальна забезпеченість тощо), а також так звані "шкідливі звички", які мають одночасно психологічну, культурну і соціальну природу. Фізичне виховання покликане послабити та нейтралізувати дію цих негативних факторів, дія яких щороку призводить до зростання смертності та погіршення загального стану здоров'я населення України.

Те, що погіршення здоров'я молоді - основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації - може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим. Отже, під переважну більшість об'єктивно нездорових підпадає і більша частина молоді.

Ситуацію в Україні неможна назвати винятково поганою. Ані на Сході, ані на ідеалізованому з деяких точок зору Заході - ніде і досі не вдалося досягти повної відмови від шкідливих звичок та іншої діяльності, що перешкоджає здоровому способу життя. З об'єктивними труднощами завжди необхідно боротися об'єктивними методами. На жаль, освітня система України робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю учнів як невиправдане і необ'єктивне. В результаті фізичне виховання стає ще одним чинником психологічного тиску, що аж ніяк не сприяє здоровому способу життя. Що ж стосується західного досвіду, то там майже скрізь проблема фізичного виховання вирішена за допомогою особистого підходу до учнів, проектування їхнього реального стану здоров'я на комплекс заходів, що мають бути щодо нього вжиті.

Запропонована нижче інформація відноситься до оздоровчої фізичної культури, яка, на мою думку, в перспективі може бути прийнята "на озброєння" українською освітньою системою.

Характеристика основних форм оздоровчої фізичної культури

По мірі впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (в залежності від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і ациклічного характеру. Циклічні вправи - це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, веслування. У ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивна гра, єдиноборства. Аби кличні вправи впливають переважний чином на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах. До видів з переважним використанням а циклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки , ритмічну і атлетичну гімнастику.

РАНКОВА ГІГІЄНІЧНА ГІМНАСТИКА

Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє більш швидкому приведенню організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня працездатності протягом трудового дня, вдосконаленню координації руху, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкіряних і м’язових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.

ВИРОБНИЧА ГІМНАСТИКА

Цей вид оздоровчої фізкультури використовується в різних формах безпосередньо на виробництві. Ввідна гімнастика перед початком роботи сприяє активізації рухових нервових центрів і посиленню кровообігу в робочих м’язових групах. Вона необхідна особливо в тих видах виробничої діяльності, які пов'язані з тривалим збереженням сидячої робочої пози і точністю виконання дрібних механічних операцій.

Фізкультурні паузи організуються безпосередньо під час роботи. Час їх проведення визначається фазами зміни рівня працездатності - в залежності від виду діяльності і контингенту працюючих. Фізкультурна пауза за часом повинна випереджати фазу зниження працездатності. За допомогою виконання вправ з музичним супроводом для незадіяних м'язових груп (по механізму активного відпочинку) поліпшується координація діяльності нервових центрів, точність рухів, активізуються процеси пам'яті, мислення і. концентрації уваги, що благотворно впливає на результати виробничого процесу.

РИТМІЧНА ГІМНАСТИКА

Особливість ритмічної гімнастики складається в тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних коштів, що впливають на організм. Так, серії бігових і страйкових вправ впливають переважно на сердечно-судинну систему, нахили і присідання - на руховий апарат, методи релаксації і самонавіювання на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м'язів і рухливість в суглобах, бігові серії - витривалість, танцювальні - пластичність і т. д. В залежності від вибору заняття, що застосовуються ритмічною гімнастикою можуть носити переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий або змішаний характер. Характер енергозабезпечення, міра посилення функцій дихання і кровообігу залежать від вигляду вправ.

У залежності від підбору серій вправ і темпу рухів заняття ритмічною гімнастикою можуть мати спортивну або оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня ЧСС 180 - 200 ударів /хв. може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. У цьому випадку вона носить переважно анаеробний характер і супроводиться пригнобленням аеробний механізмів енергозабезпечення і зниженням величини МПК. Істотної стимуляції жирового обміну при такому характері енергозабезпечення не відбувається; в зв'язку з цим не спостерігаються зменшення мас тіла і нормалізація холестеринового обміну, а також розвиток загальної витривалості і працездатності.

АТЛЕТИЧНА ГІМНАСТИКА

Заняття атлетичною гімнастикою викликають виражені морфофункціональні зміни (переважно нервово-м'язового апарату): гіпертрофію м'язових волокон і збільшення фізіологічного поперечника м'язів; зростання м'язової маси, сили і силової витривалості. Ці зміни пов'язані в основному з тривалим збільшенням кровотоку в працюючих м'язових групах внаслідок багаторазового повторення вправ, що поліпшує трофіку (живлення) м'язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарату кровообігу і - аеробний продуктивності організму. Більш того внаслідок значного приросту м'язової маси погіршуються відносні показники найважливіших функціональних систем - життєвий індекс (ЖЕЛ на 1 кг маси тіла) і максимальне споживання кисню (МПК на 1 кг). Крім того, збільшення м'язової маси супроводиться зростанням жирового компонента, збільшенням вмісту холестерину в крові і підвищенням артеріального тиску, що створює сприятливі умови для формування основних чинників ризику сердечно-судинних захворювань.

Атлетичні вправи можна рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для юнаків - в поєднанні з вправами, сприяючими підвищенню аеробних можливостей і загальної витривалості.

ОЗДОРОВЧА ХОДЬБА

У масовій фізичній культурі широко використовується оздоровча (прискорена) ходьба: при відповідній швидкості (до 6,5 км/год.) її інтенсивність може досягати зони тренувального режиму (ЧСС 120 - 130 уд/хв.).

Прискорена ходьба, як самостійний оздоровчий засіб може бути рекомендована лише при наявності протипоказань до бігу . При відсутності серйозних відхилень в стані здоров'я вона може використовуватися лише як перший (підготовчий) етап тренування на витривалість у початківців з низькими функціональними можливостями. Надалі, по мірі зростання тренувальності, заняття оздоровчою ходьбою повинні замінюватися біговими тренуваннями.

Очевидною є величезна роль, яку відіграє фізична культура, спорт і фізичне виховання у людському житті, житті суспільства, ширше - цілої країни. Нам давно вже час робити фізкультуру демократичною, загальноприйнятною, пропагувати здоровий спосіб життя власним прикладом. Для освітніх закладів - це насамперед виявляється у необхідності зробити образ фізичного виховання привабливим, позитивним для учнів, не змушувати їх займатись фізичною культурою, а привити їм потребу у щоденному заняті фізичними вправами. Для цього необхідний особистий підхід, демократичні і педагогічні методи роботи з учнями. І останнє, що на мою думку є найголовнішим - фізичне виховання не повинне проходити без урахування реального стану здоров'я даної людини, інакше воно може зашкодити її фізичному та психічному здоров'ю.