17. Загарбання Польщею та Литвою українських земель.

У 13-15 вв. ослаблені золотоордынским ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим Князівством Литовським (ВКЛ). Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Миндовгом (ЗО-сг. 13 в. - 1263; фундатором Литовської держави), що захватили «Чорну Русь» (сучасну Гродненскую область Білорусії); Витеном (1293-1316) і Гедимином (1316-1341), що захопили велику частину білоруських земель; Ольгердом (1345 - 1377), що захватили велику частину укр. ч частина російських земель (від сучасних Волыни до Білгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні; . Ольгердом був узятий Київ); Витовтом (1392 - 1430), що захватили південно-укр. степу аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русь була ослаблена золотоордынским ярмом; б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тиску Тевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а) эго вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державний мова - староруський, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) У. К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Витовте, було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр.ой і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе - не змінюємо, нове - не впроваджуємо» - такий був принцип правління литовських князів). Тому М. С. Грушевський вважав, що В.К.Л в більшого ступеня, чим Московия, зберегло традиції Київської Русі. Захоплення Галичины Польщею був здійснений польським королем Казимиром ІІІ в 1349 р. У 1351- 1352 р. між В.К.Л и Польщею спалахнула війна за Галицко-волынские землі. У результаті: Галичина залишилася за Польщею, Волынь - за Литвою.

18 Українські землі в складі Великого князівства Литовського і Польщі

Литовське князівство виникло в XIII ст. Набираючи потужності, воно скористалося ослабленням сусідніх земель, передусім українсько-білоруських, й почало збільшувати за їхній рахунок власні території. Першим надбанням Литви на українських землях стала Волинь, яка після смерті Юрія-Болеслава 1340 р. перейшла під владу Любарта Гедиміновича. Потім упродовж одного-двох десятиліть під контроль Вільна — столиці Литовського князівства — перейшли також Київщина з Переяславщиною, Чернігово-Сіверщина та Поділля. Приєднання цих земель перетворило Литовське князівство на велику феодальну державу, яка мала назву: Велике князівство Литовське. Особливості тієї держави дали історикам підстави називати її Литовсько-Руською. Адже підкорення литовськими князями руських земель відбувалося в основному мирно. Здійснювалося воно здебільшого на взаємовигідних умовах: великий князь литовський зобов'язувався обороняти руські землі, вимагаючи натомість від населення покори. Литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Русинські бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювалися їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління. Збереження традиційного укладу здійснювалося за принципом: «Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо». Отже, державна організація та суспільний устрій Литовсько-Руської держави були органічним продовженням державного ладу Київської держави. Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. являло собою своєрідну федерацію земель-князівств, у тому числі українських — Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюриковичів, а з литовської — Гедиміновичів. Київським і чернігово-сіверським володарями, зокрема, стали сини великого князя — Володимир і Дмитро-Корибут Ольгердовичі. На Волині княжив молодший брат Ольгерда Любарт, а після нього — Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольгерда — князі Коріатовичі. Нові князі швидко перетворювалися на українських князів литовської династії