46.Гетьманування Кирила Розумовського.

Лише у 1760 р. царський уряд, зважаючи на різні обставини, відновив гетьманство. Новим гетьманом України було призначено молодшого брата фаворита цариці — Кирила Розумовського (1750—1764). У Глухові проведено формальне його обрання, яке викликало патріотичне піднесення й сподівання української громадськості на відродження автономії України. Новий гетьман мав ґрунтовну європейську освіту. Він спочатку навчався в українській сільській школі, потім у Кенігсберзькому, Берлінському, Геттінгенському та інших європейських університетах. У 18 років став президентом Російської Академії наук і всіляко підтримував видатного російського вченого Михайла Ломоносова в його боротьбі за розвиток національної науки. Ставши гетьманом, Розумовський тільки в липні 1751 р. прибув в Україну, зробив з глухівської та батуринської резиденцій мініатюрну копію петербурзького царського двору й приступив до управління Гетьманщиною. Протягом 1760—1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу: її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до національно-визвольної війни 1648— 1657 рр. Територія Гетьманщини поділялась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земські, два підкоморські суди й по одному гродському. Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний військовий суд на чолі з двома суддями. Кількість засідателів від кожного полку збільшувалась від одного до 10 осіб. Нижчі судові інстанції й окремі особи дістали право подавати апеляції прямо до Генерального військового суду. Скасовувалися судові функції Генеральної військової канцелярії. Розумовський розпочав домагатися для України спадковості гетьманства, що гарантувало б їй збереження державності, а Розумовським — фактично монархічну владу. Цей задум неминуче мав супроводжуватися в майбутньому виходом України зі складу Російської імперії. Плани Розумовського та його однодумців підтримало чимало старшин. Чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських

47. Зруйнування Запорізької Січі урядом Катерини 2, подальша доля козацтва.

29 червня 1775 року виданий був указ Сенату, де подавалися мотиви

знищення Січі і висловлювався дозвіл видати утримання старшинам і

козакам, які не брали участі “у вчинках кошового”. На основі цього

Новоросійська губернська канцелярія направила ордер Норову з дорученням

скласти списки старшини.

Тільки через два місяці після вступу військ Текелі на Запорожжя, 3

серпня 1775 року, Катерина II сповістила населення імперії про

скасування Січі. Підписаний нею маніфест проголошував, що “Сечь

Запорожская вконец уже разрушена со изтреблением на будущее время и

самого названия запорожских козаков”. Прагнучи довести “незаконність”

земельних претензій запорожців, автори маніфесту фальсифікували

історичні факти. Зокрема твердили, що козаки в останні місяці перед

скасуванням Січі самовільно захопили під свої зимівники землі між

Дніпром і Бугом, які відійшли до Росії за Кючук-Кайнарджійською угодою

1774 року. Хоча топографічний опис названого району, складений того ж

таки року, свідчить, що тут не було турецьких або татарських поселенців,

проте “запорожці досить зимівників мали”. Під час останнього наскоку на

українські землі в 1768 році татари багато запорізьких зимівників

спалили.

48. Особливості територіально-політичного та економічного розвитку Гетьманщини в другій половині 17-18 ст.

Наприкінці XVII—XVIII ст. розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивний метод господарювання. Водночас розвивалося сільське господарство. Виникли прогресивні тенденції та процеси:

— підвищення родючості ґрунтів шляхом підживлення та різних форм сівозміни;

— зростання ролі зернового господарства;

— збільшення асортименту сільськогосподарських культур, (почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, розширювати площу під тютюн тощо);

— розширення площ садів, поява нових сортів, застосування щеплення дерев;

— розвиток племінної та селекційної діяльності у тваринництві;

— поглиблення спеціалізації різних регіонів (Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита; Волинь — пшениці, Полісся — льону й коноплі, землі між Дністром і Прутом — тютюну тощо);

— зростання товаризації сільського господарства.

49. Гайдамацький та Опришківський рухи на Україні

Гайдамацький рух на Правобережжі, хоч І зазнав поразок, втягував у боротьбу значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, загрожував польському пануванню в Україні.

1750 р. ознаменувався новим піднесенням гайдамацького руху, який виник на початку XVIII ст. у вигляді невеликих повстанських загонів. Згодом він поширився на великі території України і залучив до боротьби значну частину українського народу.

У 1768 р. спалахнуло повстання, відоме під назвою «коліївщина». Приводом була поява російських військ на Правобережній Україні. У народі вирішили, що солдати прийшли І захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства. Центром підготовки повстання став Мотронинський монастир, де захисником православних був ігумен М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, син бідного селянина з села Медведівка на Чигиринщині.

Виступивши з урочища Холодний Яр наприкінці травня 1768 р., повстанці здобули великі укріплені міста Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянку і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Очолювані Іваном Гонтого козаки перейшли на бік повстанців, що значно підсилило їх лави. 10 червня спільним ударом вони оволоділи містом. Взяття Умані мало велике значення. Форпост польського панування на Правобережжі було ліквідовано. Повстання перекинулося на інші райони, де діяли загони гайдамацьких ватажків С. Неживого,

У першій половині XVIII ст. на Прикарпатті діяли повстанські загони під назвою "опришків". В 1738-1745рр. їх очолював Олекса Довбуш. Загін Довбуша налічував 30-50 чоловік. Опорним пунктом загону була Чорногора Карпатах. Захоплене у панів, лихварів, купців майно Довбуш роздавав бідним. Всі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Загинув він від руки зрадника. Про Довбуша складено багато народних пісень і переказів. Його ім'ям названа печера на г. Говерла, скеля поблизу Яремча. Образ народного героя відтвореній у літературі, мистецтві, музиці, кіно. Поляки навіть після трагічної загибелі Довбуша не змогли придушити цей рух. Загін вірного побратима О.Довбуша - Василя Баюрака кілька років громив шляхту й орендарів у Галичині, Північній Буковині і Закарпатті. Після смерті В.Баюрака опришків очолив Іван Бойчук.

Опришківство -- то ціла епоха в історії Карпатського регіону, який охоплює гірські і підгірські райони Прикарпаття, Буковини і Закарпаття.

Першу згадку прo народних месників під назвою "опришки" дослідники знайшли у документах за 1529 рік. А останнім опришком Карпат називають то Миколу Драгирука-Бордюк, страченого у 1878 році у місті Коломиї, то Миколу Шутая, який діяв на Закарпатті у 1918--1921 роках.

Упродовж чотирьох століть ішли вони плаями і нетрями Карпат, чинячи помсту за сльози і злидні народу польській шляхті,