31.Боротьба за збереження Української козацької держави і.Виговського

В атмосфері гострих суперечностей та посилення московського тиску Івана Виговського було обрано гетьманом України (Корсунська рада 21 жовтня 1657 р.). В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. І все ж він поступався Богдану Хмельницькому, хоча вмів гнучко проводити центристську лінію, особливо у гострих соціальних питаннях. Щоправда, і перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах. В 1658 р. гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою. Спочатку йому вдалося розгромити опозиціонерів, на чолі яких стояли полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш . Побачивши крах першої опозиції, Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Української держави. Це призводить до російсько-української війни 1658–1659 рр., яка переплелася з громадянською війною в Україні. У такій ситуації Виговський круто міняє політику. Оскільки пакт 1654 р. вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ще в 1656 р., гетьман уклав з Річчю Посполитою відому Гадяцьку угоду 1658 р. На її підставі Україна (під назвою Велике князівство Руське) мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим князівством Литовським. Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького 9 липня 1659 р. у битві під Конотопом. Втрати Трубецького становили близько 40 тис. чол. російського війська, було захоплено в полон близько 15 тис. Однак Гадяцький договір швидко призвів до народного повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький договір був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Україні піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького — Юрія. Хоча останній був ще зовсім молодим, але за його спиною стояли досвідчені полковники Іван Богун, Іван Сірко, Яким Сомко й ін. Війни на два фронти, та ще громадянської, Виговський не витримав і, не бажаючи подальшого кровопролиття, після однієї з Чорних рад, що відбулася 11 вересня 1659 р. в містечку Германівка, склав булаву. На його місце обрали Юрія Хмельницького, котрий під тиском Москви підписав Переяславський договір 27(17).10.1659 р., що перетворював Україну в автономну одиницю у складі Московського царства, причому ця автономія постійно скорочувалася.

32. Боротьба за збереження Української козацької держави ю.Хмеьницького

Волею свого батька намічений на гетьмана й обраний Козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657, але через молодість тимчасово передав владу у руки козацтва, яке обрало на гетьмана Івана Виговського (1657—1659). Після відходу Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 гетьманом України обрано Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубецький примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України. Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на польський бік, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військами Григорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви гетьманом обрано Івана Брюховецького. Московити видали полковника Якима Сомка Брюховецькому, який його стратив. Хмельницький на початку 1663 склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона, перебував в Корсунському монастирі. 1663 він зложив гетьманство і прийняв монаший чин в Трахтемирівському (Зарубинецькому) монастирі. 1664 Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родиної гробниці. Також під його супроводом київський митрополит та Юрій Хмельницький були відісланi в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667. Після звільнення (1667) він жив в Уманському монастирі У січні 1668 р. брав участь у Генеральній раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію Петра Дорошенка на турецький протекторат. У своєму виступі на раді заявив: «Батьківські всі скарби відкопаю і татарам плату дам, тільки б під рукою великого государя і королівської величності не бути». Однак через кілька місяців Хмельницький підтримав його суперника Михайла Ханенка. 1669 взятий в битві в полон білогородськими татарами, був відправлений в Білгород,а потім за рішенням Дорошенка в Константинополь, де перебував в замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями і прикутий до стіни в'язниці. Перебував там до 1678. В інтересах султана звільнений з увязнення, проголошений гетьманом і посланий з пашою Ібрагімом під Чигирин проти московского князя Ромадановського. Після того як турки повернулись назад, Юрій Хмельницький з військом завоював декілька українських міст. 1670 (за іншими джерелами 1673) Юрія захопили кримські татари і відправили до Константинополя. За посередництвом французького посла, Шарль-Марі-Франсуа Олів'є (маркіза де Ноiнтель), турецький уряд намагався використати Хмельницього для закріплення свого володіння на Правобережній Україні. 1677 він був звільнений султаном з в'язниці i прибув в Україну й у зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького»; його столицею був Немирів. 1678—1679 він хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя. Однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, і люди втікали за Дніпро.