1. Бойовий шлях українських січових стрільців в роки і світової війни.

Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си) — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ). Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства «Січові стрільці». Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая. Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915. Далі він визначався в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями.З літа 1915 УСС окопалися над р. Стрипою; там, у Соснові і на Веселій, перебували до серпня 1916. 9–21 серпня 1915 відповідно до розпоряджень австро-угорської військової команди та корпусної команди було утворено 1-й полк Українських січових стрільців як самостійне військове з’єднання у складі двох куренів (батальйонів) під командуванням полковника (команданта) Григорія Коссака, з листопада 1916 — підполковник Антін Варивода, у серпні 1916 легіон переведено під Бережани, де він окопався на горбі Лисоня. У серпневих, а також вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин — 28 і близько 1 000 рядових убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916 нараховував ледве 9 старшин і 444 стрільців, однак зупинив московський наступ, завдавши російським військам важких втрат. Тоді його переформовано на курінь і командування над ним перебрав полковник Франц Кікаль (17.03. — 01.07.1917). На фронті під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.

2. Впровадження неПу в Україні. Голод 1921 – 1923 рр.

Відмова від «воєнного комунізму» пов'язана з рішеннями X з'їзду РКП(б), який відбувся в березні 1921 р. З'їзд проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це — перший і найголовніший крок до нової економічної політики.На підставі рішень X з'їзду РКП(б) Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УСРР прийняли декрети і розпорядження, спрямовані на впровадження непу. Продовольча розкладка замінювалася продовольчим податком, меншим за розкладку. Після виконання податку селянин одержував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх. Це створювало економічні стимули для розвитку селянського господарства.Однак широко рекламований неп у 1921 р. так і не прийшов в українське село.

Голод 1921 -1923 рр. в Україні.Конфлікт радянської влади із селянством особливо яскраво проявився під час засухи і неврожаю, що в 1921 р. охопили найважливіші зернові регіони Росії - Поволжя й Північний Кавказ, а в Україні - її південні, степові райони. Посіви й трави здебільшого загинули. Катастрофічне становище склалося в Катеринославській, Донецькій, Запорізькій, Одеській, Миколаївській губерніях, а також на півдні Харківської. За рахунок північних і правобережних районів, які значно менше постраждали від неврожаю, в Україні було зібрано близько 300 млн пудів зернових, або 30 % урожаю 1916 р. Дослідники називають різні цифри голодуючих в Україні - від 4 до 7 млн чол.Військові підрозділи перекрили всі шляхи, що зв'язували північні області з південними. Продовольство, яке будь-хто пробував перевезти на південь своїм родичам чи на продаж, -конфісковувалося. Ціною неймовірних зусиль селянство Півдня України навесні 1922 р. засіяло поля. Однак голод не був ліквідований. У вересні 1922 р. у Харкові конференція представників голодуючих областей України констатувала, що «становище п'яти голодуючих губерній України дуже важке і не можна сподіватися на поліпшення у майбутньому році». Центральну комісію допомоги голодуючим (Помгол) при ВЦВК ліквідовано 20 вересня 1922 р. - у Росії на той час потреби в її діяльності справді вже не було.Але в Україні селяни все ще помирали з голоду. Голод тут був ліквідований лише в 1923 р.